2 липня 2010 року справа № 2-а-362/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Хім'як С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області
до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Києво-Святошинському районі Київської області
про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Києво-Святошинському районі Київської області (надалі - відповідач) про визнання незаконними дій відповідача та зобов'язання включити в акт звірення не прийняті витрати позивача за період з 1 квітня 2008 року по 31 грудня 2008 року у розмірі 309538,02 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» державна адресна допомога є складовою частиною пенсії, виплата якої здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Отже, з огляду на вказане, відповідач має прийняти до загального заліку та відшкодувати позивачу виплати державної адресної допомоги за період з 01.04.2008 по 31.12.2008 у розмірі 309538,02 грн. у тому числі: державна адресна допомога - 304201,81 грн.; допомога на поховання - 2780,17 грн.; поштові видатки (всього) - 291,48 грн. Крім цього, позивачем були також понесені витрати по виплаті пенсій, які не включені до акта щомісячної звірки, таким громадянам як ОСОБА_1 у розмірі 278,47 грн. та ОСОБА_2 у розмірі 1986,09 грн. та витрати допомоги на поховання.
У ході розгляду справи позивач змінив позовні вимоги та просив суд визнати незаконними дії відповідача та стягнути не включені в акти звірки витрати позивача за період з 01.04.2008 по 31.12.2008 у загальній сумі 309538,02 грн. у тому числі: щомісячна адресна допомога - 304201,81 грн., допомога на поховання - у розмірі 2248,99 грн. (ОСОБА_3 у квітні місяці 2008 року у розмірі 372,32 грн. та додатково перераховану суму допомоги на поховання у розмірі 531,18 грн., ОСОБА_4 у жовтні місяці 2008 року у розмірі 1088,00 грн. та ОСОБА_5 у розмірі 788,67 грн. ), основний розмір пенсії по інвалідності у розмірі 2264,56 грн. ( ОСОБА_1 - 278,47 грн. та ОСОБА_2 у розмірі 1986,09 грн.), суми витрат з виплати та доставки адресної державної допомоги у розмірі 288,54 грн. та доставки на поховання у зв'язку із смертю ОСОБА_3 у розмірі 2,94 грн.
Обов'язок відповідача здійснити відшкодування сум витрат на виплату пенсій та щомісячної державної адресної допомоги визначений чинним законодавством, зокрема, Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 04.03.2003 р. № 5-4/4 (надалі - Порядок № 5-4/4). Оскільки, відповідач відмовляється здійснити відшкодування зазначених витрат позивач просив їх стягнути у примусовому порядку.
Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі. Просив суд у задоволені позову відмовити з огляду на те, що при підписанні актів щомісячної звірки та визначенні сум, які підлягають подальшому узгодженню та відшкодуванню, діяв виключно згідно з Порядком № 5-4/4, а також вважає, що позовні вимоги заявлені всупереч чинному законодавству. Крім того перелік виплат, які можуть здійснюватись за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, та їх розмір, визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Вказаний закон не передбачає такої виплати як щомісячна державна адресна допомога, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для здійснення відшкодування витрат на виплату і доставку такої допомоги за рахунок коштів Фонду. Щодо позовних вимог в частині відшкодування допомоги на поховання та витрат на їх виплату і доставку, в пенсійних справах відсутній висновок відповідного медичного закладу (МСЕК), який підтверджує, що смерть потерпілих настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 01.04.2008 по 31.12.2008 Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області здійснювало виплату пенсії особам, що втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
У зв'язку з тим, що розмір таких осіб не досягав прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, позивач здійснював виплату пенсії разом із щомісячною державною адресною допомогою до пенсії у сумі, що не досягала встановленого прожиткового мінімуму. Такі виплати здійснювались позивачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян».
Упродовж вказаного періоду позивачем виплачено адресну допомогу у розмірі 304201, 81 грн.
Оскільки виплата пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, позивач і відповідач щомісячно проводили звірку витрат по особових справах потерпілих. Результати звірки оформлювались двосторонніми актами.
У результаті звірки відповідач не визнав витрат позивача, що пов'язані з виплатою і доставкою щомісячної державної адресної допомоги та відмовився їх відшкодовувати.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
В силу пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, визначено Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV).
Одним з основних принципів страхування від нещасного випадку на виробництві, що визначений статтею 5 вказаного Закону, є цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.
Відповідно до статті 15 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків.
Страховим випадком, згідно із статтями 13, 14 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV, є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Статтею 21 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV встановлено виключний перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Так, відповідно до статті 21 цього Закону, в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Порядок визначення розміру щомісячних страхових виплат визначається статтею 34 Закону України 23.09.1999 № 1105-XIV, якою передбачено, зокрема, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.
Виплата щомісячної адресної державної допомоги не входить до переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на підставі Закону України від 23.09.1999 р. № 1105-XIV.
Вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» встановлено, що в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.
Разом з цим Кабінет Міністрів України, вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги встановив, що її виплата здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога (пункт 4 Постанови). Тобто, Кабінет Міністрів України фактично прийняв рішення про розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Проте, відповідно до положень Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, таким законом є Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV, положеннями якого не передбачено здійснення виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до статей 15, 16 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Кабінет Міністрів України, відповідно до Конституції України та законів України, не наділений повноваженнями щодо розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Водночас, Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19 Конституції України).
Тобто, здійснюючи реалізацію політики в сфері соціального захисту громадян та вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії як соціальної гарантії громадян, зокрема, за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків, Кабінет Міністрів України вийшов за межі повноважень, визначених Конституцією та законами України.
В силу положень частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» у частині визначення джерела виплати щомісячної державної адресної допомоги (за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків) застосуванню не підлягає.
Зважаючи на викладене, відмова відповідача у прийнятті до загального заліку для подальшого відшкодування витрати, які понесені Пенсійним фондом України на виплату щомісячної державної адресної допомоги, є правомірною.
Щодо позовних вимог у частині зобов'язання відповідача прийняти до загального заліку для подальшого відшкодування витрати щодо виплати допомоги на поховання у розмірі 2248,99 грн. (ОСОБА_3 у квітні місяці 2008 року у розмірі 372,32 грн. та донараховану суму допомоги на поховання у розмірі 531,18 грн., ОСОБА_4 у жовтні місяці 2008 року у розмірі 1088,00 грн. та ОСОБА_5 у розмірі 788,67 грн.), суд зазначає настпне.
У статті 21 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом. Так, у разі настання страхового випадку він у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Відповідно до частини 8 статті 34 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі - Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року N 826, регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 Порядку). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 Порядку).
Згідно з абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися.
Зі змісту частини 4 статті 26 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", частини 2 статті 24 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV убачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.
Аналіз норм Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV, який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку, затвердженого на виконання частини 8 статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Слід зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року N 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року N 376/7697, яким зобов'язано Фонд відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV. Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов'язує виникнення такого обов'язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19.05.2009 по справі № 21-494во09 за позовом Управління Пенсійного фонду України в Хотинському районі Чернівецької області до Відділення Фонду про зобов'язання вчинити дії та стягнення 421 грн. 04 коп.
З огляду на ту обставину, що на неодноразову вимогу суду позивач, доказів на підтвердження причинного зв'язку смерті інвалідів ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я не надав, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування понесених витрат на поховання інвалідів за рахунок Відділення Фонду.
Щодо відшкодування витрат, які понесені позивачем внаслідок виплати у квітні місяці 2008 року пенсії громадянину ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
Як вбачається з наявних матеріалів справи ОСОБА_1. одержав каліцтво внаслідок нещасного випадку на виробництві на території іншої республіки колишнього СРСР.
Згідно зі статтею 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року N 16/98-ВР одним із видів соціальних послуг і матеріального забезпечення, які надаються за таким страхуванням, є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що включає, зокрема, пенсію по інвалідності, яка настала з таких причин.
Частиною 4 статті 26 зазначеного законодавчого акта встановлено, що в разі, коли після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася така особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного щодо відшкодування понесених ним витрат.
У пункті 2 статті 7 "Прикінцеві положення" Закону України від 22 лютого 2001 року N 2272-III "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (набрав чинності з 1 квітня 2001 року), встановлено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) сплачує страхові виплати і надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не були передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати і соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом у подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
Частиною 2 статті 24 Закону України Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV також передбачено: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований; при цьому зазначений страховик має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Дія зазначеного Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та на громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено законодавством СРСР або України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам унаслідок травмування на виробництві чи професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення зі страхування від нещасного випадку відповідно до зазначеного Закону.
При цьому право на таке забезпечення, встановлене в Україні, не залежить від того, в якій із колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві із застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.
У пункті "а" статті 27 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Відповідно до пункту 3 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV Фондом провадяться відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на такі страхові виплати і соціальні послуги (абзац 2); уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності зазначеним Законом підприємства, установи й організації не відшкодували матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами й організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом (абзац 3).
Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, які ліквідовано та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.
Як зазначено в абзаці 7 того самого пункту, Фонд є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці", які ліквідуються.
Викладене свідчить про те, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, котра стала інвалідом внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, є Фонд. Він також має відшкодовувати витрати в разі виплати такої пенсії органами Пенсійного фонду України.
Щодо наявності правових підстав у позивача у частині стягнення з відповідача фактичних витрат, що підлягають відшкодуванню у зв'язку з виплатою пенсії громадянину ОСОБА_2 за період квітень-грудень 2008 року у розмірі 1986,09 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 22.02.2001 № 2272-III, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Матеріали справи містять рішення Києво-Святошинського суду Київської області від травня місяця 1978 року по справі № 2-456-А в якому встановлений факт отримання ОСОБА_2 інвалідності 1 групи внаслідок нещасного випадку на виробництві, який спричинив втрату працездатності. Відповідно, із даного рішення вбачається право громадянина ОСОБА_2 на отримання передбачених законодавством виплат у зв'язку із втратою працездатності на виробництві внаслідок нещасного випадку.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та приймаючи до уваги ту обставину, що судом були створені усі необхідні умови для надання сторонами доказів з метою встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись статтями 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Відділення виконачої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Києво-Святошинському районі Київської області на користь Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області не включені в акти звірення витрати Управління Пенсійного Фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області з виплати пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві за період з 01 квітня 2008 року по 31 грудня 2008 року у розмірі 2 264 (дві тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 56 коп.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н. Д. Панченко
постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 22.07.2010