65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"22" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/588/24
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Крайнюк А.В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ ЕКО» (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 1; код ЄДРПОУ 31779204)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» (73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської Дивізії, буд. 24, офіс 19; код ЄДРПОУ 41481333)
про стягнення 1 678 235,20 грн;
представники сторін:
від позивача - Скрипаль О.В. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - Чайка О.Ю.,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ ЕКО», звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» про стягнення 1 678 235,20 грн, з яких: 789 067,14 грн основного боргу; 234 992,24 грн інфляційного збільшення; 654 175,82 грн штрафної неустойки.
Ухвалою від 21.02.2024 позовну заяву (вх. № 612/24 від 16.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ ЕКО» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/588/24, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.03.2024, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
22.02.2024 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка ухвалою від 23.02.2024 була задоволена.
Протокольною ухвалою від 20.03.2024 відкладено підготовче судове засідання на 10.04.2024.
26.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Підготовче судове засідання, яке було призначено на 10.04.2024, не відбулося у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони в м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою від 10.04.2024 повідомлено сторін про те, що підготовче судове засідання відбудеться 17.04.2024.
15.04.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення доказів, а саме копії претензії №139 від 06.10.2023 з доказами направлення її відповідачу. Вказані докази судом залучено до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою від 17.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.05.2024.
06.05.2024, після стадії дослідження доказів, судом оголошено перерву у судовому засіданні до 22.05.2024.
22.05.2024 відповідачем подано до суду клопотання про зменшення розміру неустойки та штрафних санкцій.
У судовому засіданні, яке відбулось 22.05.2024, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача заперечувала проти позову, просила відмовити у задоволенні вимог позивача, а також розглянути клопотання про зменшення розміру неустойки та штрафних санкцій.
22.05.2024 за результатами розгляду справи суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Стислий виклад позицій та доводів сторін.
В обґрунтування позову позивач посилається на укладення з відповідачем Договору поставки № 96 від 15.09.2017, постачання на виконання умов вказаного договору товару відповідачу на загальну суму 5 772 052,67 грн, реєстрацію у ЄРПН податкових накладних за господарськими операціями постачання, надходження від відповідача коштів за отриманий товар у загальній сумі 4 982 985,53 грн, часткове повернення відповідачу грошових коштів у зв'язку з оформленням накладних на повернення частини товару, обов'язок відповідача сплачувати кошти за реалізований щотижня, припинення здійснення оплати товару з 23.02.2022, отримання 22.04.2022 від відповідача листа з інформацією про відновлення роботи та пропозицією про нові умови співпраці, подальше листування з відповідачем щодо умов постачання та погашення існуючої заборгованості за договором, надсилання 06.10.2023 відповідачу претензії про необхідність оплати заборгованості за поставлений товар, а також інші обставини, які більш детально викладені у позовній заяві.
Відповідач позовні вимоги не визнає, у відзиві просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неотримання від позивача претензії з вимогою оплатити поставлений товар, погодження у договорі порядку розрахунків шляхом оплати реалізованого товару щотижня, неправильне тлумачення позивачем п. 3.7. договору, відсутність у відповідача обов'язку сплачувати за товар, що був нереалізований протягом 90 днів з дати поставки, наявність передбаченої у договорі відкладальної обставини виникнення обов'язку з оплати поставленого товару - факту його продажу кінцевому споживачу, передчасність звернення до суду з даним позовом.
Крім того, відповідач посилається на форс-мажорні обставини, якими, на його переконання, є введення в Україні воєнного стану та тимчасова окупація міста Херсона (місцезнаходження юридичної особи відповідача). Звертає увагу суду, що під час тимчасової окупації відбулось заволодіння майном підприємства представниками збройних формувань РФ, а 14.12.2022 за адресою складу місця зберігання товару в результаті потрапляння боєприпасу сталася пожежа. Вказує, що фактично не міг здійснювати реалізацію товару та виконувати свої зобов'язання за договором поставки після 24.02.2022 в результаті бойових ді та захоплення майна. Обґрунтовуючи наявність форс-мажорних обставин, відповідач посилається на п. 10.2. договору та лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. Таким чином, як стверджує відповідач, у період окупації для нього наступили обставини непереборної сили, в результаті яких він не міг виконувати свої зобов'язання за договором поставки з причин не залежних від його волі, тому вважає, що нарахування за вказаний період неустойки та санкцій відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є неправомірним.
У клопотанні про зменшення розміру неустойки та штрафних санкцій відповідач, посилаючись на вищевказані обставини, а також на те, що заявлені позивачем до стягнення 234 992,24 грн інфляційного збільшення та 654 175,82 грн штрафу значно перевищують розмір збитків позивача, просить суд зменшити розмір вказаних сум.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
15.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ ЕКО» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» як покупцем укладено Договір поставки № 96 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах, визначених цим Договором.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018. Договір підлягає автоматичній пролонгації на кожний наступний календарний рік у випадку, якщо жодна зі сторін не відмовиться письмово від пролонгації не менше ніж за 14 днів до дати закінчення Договору (п. 11.5. Договору).
Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна та загальна вартість, строки поставки узгоджуються сторонами окремо. Підставою для бухгалтерського обліку господарської операції з поставки товару є первинний документ, а саме - видаткова накладна. Сторони домовились, що первинний документ підтверджує здійснення господарської операції (п. 1.2. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару) на момент одержання товару від постачальника.
Згідно з п. 3.7. Договору (з урахування протоколу узгодження розбіжностей) у випадку, коли частина товару не була реалізованою протягом 90 днів з моменту отримання товару, покупець має право повернути його. Постачальник зобов'язаний протягом 14 календарних днів з моменту пред'явлення покупцем письмової вимоги, прийняти цей товар та/або замінити його. Постачальник зобов'язаний прийняти такий товар з одночасним оформленням відповідних товарно-супровідних документів. Товар, що повертається постачальнику, повинен бути в належному товарному вигляді та комплектації і придатним для подальшої його реалізації. При невідповідності товару якісним показникам покупець зобов'язаний сплатити постачальнику його вартість.
У відповідності з п.п. 4.1. Договору обов'язок постачальника по передачі товару вважається виконаним в момент передачі товару покупцю, який визначається датою накладної.
Пунктом 4.2. Договору сторони узгодили, що право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній.
Згідно з п. 7.1. Договору ціна товару визначається згідно специфікації (видаткової накладної) постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується у видаткових накладних постачальником.
Пунктом 7.3. Договору передбачено обов'язок покупця оплачувати реалізований ним товар щотижня.
Відповідно до п. 8.1. Договору у випадку невиконання або невідповідного виконання покупцем зобов'язань по оплаті поставленого товару, постачальник має право стягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 0,2 % від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Згідно з п. 10.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань по Договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, які Сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем Сторін що перешкоджають виконанню зобов'язань по даному Договору), які з'явились після укладання даного Договору.
У випадку настання обставин, передбачених п.10.1 строк виконання Стороною своїх зобов'язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більш ніж 6 (шість) місяців, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний Договір (п. 10.2. Договору).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5 772 052,67 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними від: 31.05.2018, 18.06.2018, 30.07.2018, 01.11.2018, 21.01.2019, 22.07.2019, 01.10.2019, 27.01.2020, 13.02.2020, 28.02.2020, 21.05.2020, 17.07.2020, 02.07.2020, 27.11.2020, 31.08.2020 (Т. 2, а.с. 193-207), а також видатковими накладними: № 80 від 19.01.2018, №217 від 31.01.2018, №990 від 15.03.2018, №1447 від 12.04.2018, №1702 від 08.05.2018, № 1970 від 31.05.2018, №2140 від 18.06.2018, №2456 від 30.07.2018, №3178 від 01.11.2018, № 3355 від 27.11.2018, № 3375 від 27.11.2018, №3440 від 27.11.2018, №98 від 18.01.2019, №1766 від 15.04.2019, №4067 від 22.07.2019, № 4957 від 27.08.2019, № 5598 від 01.10.2019, № 5978 від 31.10.2019, № 6950 від 09.12.2019, № 6928 від 09.12.2019, № 377 від 27.01.2020, № 241 від 27.01.2020, №401 від 13.02.2020, № 785 від 27.02.2020, № 1260 від 16.03.2020, №2103 від 21.05.2020, № 2108 від 21.05.2020, № 2732 від 02.07.2020, № 2724 від 02.07.2020, № 3355 від 17.07.2020, 3607 від 23.07.2020, № 4167 від 05.08.2020, №4472 від 01.09.2020, № 4473 01.09.2020, № 4474 від 01.09.2020, № 6212 від 01.12.2020, № 6120 від 01.12.2020, № 2154 від 21.04.2020, № 2155 від 21.04.2021, № 2297 від 21.04.2021 (Т. 1, а.с. 164-204).
На вищевказані поставки товару Позивачем зареєстровані у ЄРПН наступні податкові накладні: № 1 від 01.10.2019, № 1 від 01.11.2018, № 8 від 01.09.2020, №9 від 01.09.2020, № 10 від 01.09.2020, № 31 від 01.12.2020, № 32 від 01.12.2020, №46від 08.05.2018, № 46 від 18.01.2019, № 48 від 13.02.2020, № 51 від 19.01.2018, № 53 від 02.07.2020, № 54 від 02.07.2020, № 58 від 15.03.2018, № 88 від 12.04.2018, № 107 від 18.06.2018, № 132 від 27.11.2018, № 133 від 09.12.2019, № 133 від 27.11.2018, № 134 від 09.12.2019, № 134 від 27.11.2018, № 156 від 31.01.2018, №181 від 05.08.2020, № 197 від 21.05.2020, № 198 від 21.05.2020, № 213 від 30.07.2018, № 235 від 15.04.2019, № 245 від 27.01.2020, № 246 від 27.01.2020, №281 від 31.05.2018, № 300 від 17.07.2020, № 360 від 27.02.2020, №385 від 16.03.2020, № 421 від 31.10.2019, №576 від 27.08.2019, № 632 від 21.04.2021, №633 від 21.04.2021, № 642 від 21.04.2021 (Т. 1, а.с. 43-163).
Позивач зазначає, що за увесь час договірних відносин з відповідачем від останнього надійшли грошові кошти на виконання умов Договору у загальній сумі 4 982 985,53 грн, що позивач підтверджує поданими до суду банківськими виписками.
Так, позивач стверджує, що за відповідачем рахується заборгованість за Договором у розмірі 798 067,14 грн.
Вищезазначених обставин відповідач в цілому не заперечує. Разом з цим звертає увагу суду, що Договором погоджено певний порядок розрахунків з позивачем шляхом оплати реалізованого товару щотижня. Вказує на відсутність обов'язку сплачувати за товар, що був нереалізований протягом 90 днів з дати поставки, а також на існування передбаченої у Договорі відкладальної обставини виникнення обов'язку з оплати поставленого товару - факту його продажу кінцевому споживачу. Відтак, на переконання відповідача, позивач передчасно звернувся до суду з даним позовом.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог у даній справі, господарський суд виходить з наступного.
У статті 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного Кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного Кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, між сторонами у даній справі виникли правовідносини, притаманні для договорів купівлі-продажу та поставки, що випливає з п. 4.2. Договору, у відповідності з яким право власності на товар переходить до покупця з моменту одержання товару.
Згідно зі ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями частини ч. 1 ст. 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки, обов'язок покупця полягає у оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов'язок продавця (постачальника) у передачі товару.
Статтею 662 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного Кодексу України).
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного Кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 526 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 ГК України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного Кодексу України забороняє односторонню відмову від зобов'язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом в процесі дослідження наявних у матеріалах справи доказів, позивач на виконання Договору поставив відповідачу, а останній прийняв товар на загальну суму 5 772 052,67 грн. З аналізу матеріалів справи суд з'ясував, що відповідач здійснив оплату поставленого товару лише частково - на загальну суму 4 982 985,53 грн. Таким чином, за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 789 067,14 грн.
Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача до матеріалів справи не надав.
Стосовно доводів відповідача про передчасність даного позову, а також стосовно того, що обов'язок з оплати товару, на думку відповідача, настає лише після його реалізації кінцевому споживачу, суд зазначає наступне.
Як вже було зазначено судом, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до усталеної судової практики зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.
Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
Враховуючи, що в договорі поставки не встановлено інший строк оплати, то у такому разі строк такої оплати визначається ч. 1 ст. 692 ЦК України, що виключає застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021 у справі № 922/3274/20.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 вказала, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання.
Верховним Судом у постанові від 04.04.2023 по справі № 916/1349/21 було наголошено, що до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов'язково та безумовно має відбутися.
З викладених обставин господарський суд доходить висновку, що реалізація товару у розумінні цивільного законодавства не може вважатись подією, яка неминуче має настати, оскільки вказана у п. 7.3. Договору обставина (реалізація поставленого товару щотижня) може і не настати, адже товар може бути взагалі нереалізованим, у т.ч. з вини покупця та з причин, незалежних від постачальника. При цьому наявність п. 7.3. Договору породжує для постачальника наслідок у вигляді неотримання коштів за переданий товар, а покупцю надає можливість не перераховувати за нього кошти протягом тривалого часу, що є явно несправедливим.
Наведене, дозволяє суду дійти висновку, що оскільки строк оплати товару у договорі визначений не був, оплата товару не залежить від події, яка має неминуче настати.
Приймаючи до уваги наведене, господарський суд вважає, що положення п. 7.3. Договору не підлягають застосуванню при визначенні строку оплати товару.
У даному випадку у відповідача виник обов'язок з оплати товару з моменту його отримання, незалежно від того, чи пред'явив йому позивач пов'язану з цим вимогу.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 789 067,14 грн основного боргу за Договором підлягають задоволенню як обґрунтовані та підтверджені наявними матеріалами справи.
Щодо інфляційних втрат.
За порушення відповідачем строків виконання грошових зобов'язань за Договором позивач в порядку ст. 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення у даній справі 234 992,24 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Перевіривши запропонований позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При цьому суд звертає увагу, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За таких обставин, суд не може за клопотанням відповідача зменшити розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат.
Щодо штрафної неустойки.
Позивачем заявлено до стягнення у даній справі 654 175,82 грн штрафної неустойки, яка за своєю правовою природою є пенею.
Так, відповідно до п. 8.1. Договору у випадку невиконання або невідповідного виконання покупцем зобов'язань по оплаті поставленого товару, постачальник має право стягнути з покупця штрафну неустойку у розмірі 0,2 % від вартості неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В свою чергу, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Суд перевірив пред'явлений позивачем розрахунок пені, який вважається правильним та обґрунтованим, оскільки здійснений відповідно до умов Договору та приписів законодавства.
Відповідач у даній справі, посилаючись на форс-мажорні обставини, у відзиві просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, а у клопотанні за вх. № 20590/24 від 22.05.2024 - зменшити розмір штрафної неустойки.
Згідно з п. 10.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань по Договору, якщо це невиконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, які Сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем Сторін що перешкоджають виконанню зобов'язань по даному Договору), які з'явились після укладання даного Договору.
У випадку настання обставин, передбачених п.10.1 строк виконання Стороною своїх зобов'язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більш ніж 6 (шість) місяців, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний Договір (п. 10.2. Договору).
Пунктом 10.3. Договору сторони узгодили, що достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин є довідка ТПП регіону фактичного місцезнаходження відповідної сторони.
З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який серед іншого посилається відповідач, вбачається, що Торгово-промислова палата України (далі ТПП України) на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).
Статтею 617 ЦУ України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
Поряд з цим, невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15 липня 2014 року № 40 (3) (з наступними змінами).
Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
За умовами п. 6.2 регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов'язань/обов'язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов'язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).
У законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, в той час як на сайті ТПП України 28.02.2022 розміщено загальний офіційний лист.
У загальному офіційному листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Статуту ТПП України.
Проте, в ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус. Навпаки, зі змісту вказаних статей вбачається, що ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують факт настання форс-мажорних обставин саме за зверненням суб'єкта господарської діяльності.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17, зазначивши, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Суд при вирішенні питання щодо звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань не вбачає можливості дослідити причинно-наслідковий зв'язок між військовою агресією РФ проти України та неможливістю виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Вказаний загальний лист ТПП України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів господарювання. Слід зазначити, що в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань.
Таким чином, використання загального офіційного листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання повинен супроводжуватися принаймні і іншими доказами на підтвердження неможливості виконати зобов'язання в строк та належним чином.
Крім цього, господарський суд бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин відповідно до регламенту, проте цього не зробив, а причин неможливості такого звернення не повідомив.
Більше того, саме сертифікат регіональної ТПП за місцезнаходженням відповідача є достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин, що сторони узгодили п. 10.3. Договору.
У матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий ТПП України чи уповноваженими регіональними ТПП, що засвідчує наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов'язань за договором. Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України автоматично не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено належними та допустимими доказами.
Щоб засвідчити форс-мажорні обставини відповідачу необхідно було звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв'язок між зобов'язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов'язання. Утім відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат або довідка Торгово-промислової палати).
Судом також не приймається до уваги в якості доказів настання форс-мажорних обставин Акт про пожежу ДСНС України ГУ ДСНС у Херсонській області від 14.12.2022, з якого лише вбачається, що 14.12.2022 о 04:59 год виявлено пожежу за адресою м. Херсон, вул. Кольцова, 57 на об'єкті ТОВ «ПМК-19» та зазначена причина пожежі - вибух внаслідок потрапляння боєприпасу. В даному акті відзначено, що пожежею знищено меблі, фурнітура та будівельні матеріали, проте достеменно встановити, що був знищений товар, що належить відповідачу та був поставлений позивачем, з даного акту неможливо.
Договір оренди нежитлових приміщень № АП29/01-02, укладений 01.01.2021 між відповідачем та ТОВ «Пересувна механізована колона № 19», також не є належним доказом перебування поставленого позивачем товару саме в орендованих відповідачем приміщеннях, в яких згідно акту ДСНС України ГУ ДСНС у Херсонській області від 14.12.2022 відбулась пожежа.
Доводи ТОВ «Строй Опт» про заборону здійснення переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України згідно зі ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 судом відхиляються, оскільки обов'язок виконання грошових зобов'язань ТОВ «Строй Опт» з оплати поставленого позивачем товару виник до початку тимчасової окупації м. Херсона, а, отже, заборона на виконання переказу коштів не поширюється на спірні правовідносини.
Окрім того, суд звертає увагу, що воєнний стан у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України введено з 24.02.2022 року, відтак обставини непереборної сили, у випадку їх доведення належними та допустимими доказами, не розповсюджуються на зобов'язання, що виникли у відповідача до 24.02.2022.
Відтак, твердження відповідача про те, що він має правові підстави для звільнення від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань та не сплачувати позивачу заборгованість через виникнення форс-мажорних обставин, є необґрунтованим, а тому суд його доводи в цій частині відхиляє.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови касаційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21). Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20)".
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
Як зазначає сам позивач, відповідач повинен був здійснити чергову оплату за товар 23.02.2022, однак, з саме з цієї дати припинив виконувати відповідні грошові зобов'язання за Договором.
Загальновідомими обставини введення в Україні воєнного стану згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом № 2102- IX. В подальшому воєнний стан продовжено та він є діючим на момент розгляду справи.
Місцезнаходженням юридичної особи відповідача є: 73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської Дивізії, буд. 24, офіс 19.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територія Херсонської міської територіальної громади перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 по 11.11.2022.
За таких обставин можна дійти висновку, що початок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором вірогідно пов'язаний з введенням воєнного стану на території України та тимчасовою окупацією м. Херсон.
Водночас суд враховує, що інтереси позивача у даній справі додатково захищено нарахованою сумою інфляційних втрат, позивачем не доведено розмір понесених збитків, загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає 112,68 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача, а сам інститут неустойки не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин, а також засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення розміру пені з 654 175,82 грн до 300 000,00 грн, що у даному конкретному випадку відповідатиме забезпеченню балансу інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.
Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у розмірі 20 138,80 грн слід покласти на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ ЕКО» (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 1; код ЄДРПОУ 31779204) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» (73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської Дивізії, буд. 24, офіс 19; код ЄДРПОУ 41481333) про стягнення 1 678 235,20 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТРОЙ ОПТ» (73009, Херсонська обл., м. Херсон, вул. 49 Гвардійської Херсонської Дивізії, буд. 24, офіс 19; код ЄДРПОУ 41481333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЙМ ЕКО» (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, буд. 1; код ЄДРПОУ 31779204) 789 067,14 грн основного боргу, 234 992,24 грн інфляційного збільшення, 300 000,00 грн пені, 20 138,80 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 22 травня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 31 травня 2024 р.
Суддя Р.В. Волков