3 серпня 2010 року 2а-2037/10/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,
при секретарі судового засідання Гончаровій А.О.,
за участю:
представника позивача - Коноваленко І.М.,
представників відповідача - Гурського М.Р., Негоди О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант Авто»
про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась Бориспільська об'єднана державна податкова інспекція Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авант Авто» про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, в сумі 169908,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між відповідачем і ТОВ «Рост-Донбас» укладено договір про надання рекламних послуг, на підставі якого відповідач сплатив постачальнику послуг - ТОВ «Рост-Донбас» суму 169908,00 грн., у тому числі ПДВ - 28338,00 грн. На думку позивача, відповідач при укладенні вказаного договору не переслідував мету отримання послуг, послуги за цим договором фактично не надавались. У дійсності, відповідач переслідував іншу мету - зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість. На думку позивача, даний договір є нікчемним, адже його укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Оскільки договір є нікчемним, позивач просив суд застосувати наслідки нікчемного правочину, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, - стягнути в доход держави все одержане позивачем за нікчемним зобов'язанням.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представники відповідача наполягали на безпідставності вимог позивача. На думку відповідача, договір, що укладений ним з ТОВ «Рост-Донбас» про надання рекламних послуг, відповідає вимогам чинного законодавства, гроші постачальнику за надані послуги позивачем перераховано безготівковим шляхом у повному обсязі, факт надання послуг підтверджується актами прийому наданих послуг та податковими накладними, виписаними постачальником, а також копією продукту наданих послуг - звіту постачальника.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Авант Авто» є юридичною особою, що зареєстрована 13.03.2007 року державним реєстратором Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Бориспільській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області з 13.03.2009 за № 3939-04.
Основними видами діяльності відповідача за КВЕД є: оптова торгівля автомобілями; роздрібна торгівля автомобілями; посередництво в торгівлі автомобілями; технічне обслуговування та ремонт автомобілів; оренда автомобілів; діяльність автомобільного вантажного транспорту.
У червні 2009 року посадовими особами Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13.03.2007 по 31.03.2007 (акт перевірки від 24.07.2009 № 402/23-2/34977135).
Перевіркою встановлено, що 10.06.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авант авто» (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Рост-Донбас» (м. Луганськ) укладено договір № 10/06-08 про надання рекламних послуг на суму 169908,00 грн., у тому числі ПДВ - 28318,00 грн.
Предметом вказаного договору, відповідно до Заявки-замовлення від 10.06.2008 № 1, були послуги з розробки флеш-банерів за технологією Flash та GIF, а також контекстної реклами дилерських послуг у банерно-обмінних мережах Рунета (російськомовній частині Інтернету).
Постачальник зобов'язувався надати рекламні послуги до 30.06.2008.
27 червня 2008 року між сторонами договору був підписаний акт від 27.06.2008 № 1 приймання-передачі послуг на суму 169908,00 грн., у тому числі ПДВ - 28318,00 грн.
Як убачається з указаного акта приймання-передачі послуг та специфікації послуг до нього, постачальник послуг на розробку флеш-банерів за технологією Flash та GIF витратив 150 люд/год, а на контекстну рекламу в банерно-обмінних мережах Рунета-275 люд/год.
27 червня 2008 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Рост-Донбас» на користь позивача на підтвердження суми податку на додану вартість, що була сплачена відповідачем у складі ціни послуг, виписано податкову накладну від 27.06.2008 № 270627 на суму послуг - 169908,00 грн., у тому числі ПДВ - 28318,00 грн.
Оплату послуг здійснено відповідачем 03.09.2008 року безготівковим шляхом на рахунок ТОВ «Рост-Донбас» у сумі 169908,00 грн.
Під час судового розгляду як факт, який не оспорювався сторонами, встановлено, що витрати, витрачені на оплату рекламних послуг за договором від 10.06.2008 № 10/06-08 відповідачем віднесено до складу валових витрат, а за рахунок суми податку на додану вартість, сплаченої в складі ціни за послуги, - сформовано податковий кредит.
На підставі аналізу первинних документів за результатами виконання відповідачем та ТОВ «Рост-Донбас» договору від 10.06.2008 № 10/06-08 податковим органом зроблено висновок про те, що фактично послуги за цим договором не надавались, відповідач уклав договір невиправдано, за наявності ознак явної економічної невигідності, відсутності розумної ділової мети та за відсутності зв'язку з необхідністю використання отриманих результатів у господарській діяльності.
З даних заявки про надання рекламних послуг (10.06.2008) та акта приймання передачі послуг (27.06.2008) убачається, що виконання робіт відбувалось упродовж 13 робочих днів але, як убачається із специфікації, на виконання робіт витрачено 425 люд/год, що означає, що роботи виконувались контрагентом упродовж 13 робочих днів по 33 години на добу.
На думку податкового органу, за відсутності ділової мети, договір від 10.06.2008 № 10/06-08 про надання рекламних послуг укладено відповідачем з метою отримання податкових вигод у вигляді зменшення розміру податкових зобов'язань з податку на прибуток за рахунок віднесення до складу валових витрат коштів, витрачених на оплату рекламних послуг, а також отримання права на повернення або залік сум податку на додану вартість, що була сплачена в складі ціни послуг.
За наведених обставин посадовими особами податкового органу зроблено висновок про те, що договір від 10.06.2008 № 10/06-08 про надання рекламних послуг відповідачем укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з цим, вказаний договір слід вважати таким, що порушує встановлений публічний порядок, тому він є нікчемним.
Тому, 03.12.2009 Бориспільська об'єднана державна податкова інспекція Київської області звернулась до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину, - стягнення в дохід держави 169908,00 грн. як таких, що одержані за нікчемною угодою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.
Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Як убачається з частини першої статті 208 Господарського кодексу України, застосування санкцій здійснюється лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини першій статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Це означає, що початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 09.02.2010 по адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Приватної фірми «Росток» та Приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко» про визнання недійсними господарських зобов'язань та стягнення в доход держави всього одержаного.
З урахуванням викладеного, для вирішення даної справи суду необхідно вирішити такі питання:
чи є правочин, укладений відповідачем з його контрагентом, нікчемним, тобто, чи вчинено його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, чи порушує він публічний порядок;
чи є інші умови для застосування наслідків нікчемного правочину, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України (наявність умислу у сторін правочину, об'єкту стягнення, у разі визнання правочину нікчемним) та статтею 250 Господарського кодексу України (не сплинув строк для застосування адміністративно-господарських санкцій).
Згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статей 3, 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Однак, якщо особа зловживає правом, суд, відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України, може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У сфері оподаткування основи публічного порядку визначаються статтею 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Суд при вирішенні даної справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері. У зв'язку із цим презюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій декларації та бухгалтерській звітності, - є достовірними.
Під податковою вигодою слід розуміти зменшення розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету.
Надання платником податків до податкового органу всіх належним чином оформлених документів, що передбачені податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в цих документах, є неповними, недостовірними й/або суперечливими.
Одержання податкової вигоди повинно визнаватися необґрунтованим, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподатковування платником податків враховано операції, що не відповідають їх дійсному економічному змісту або враховано операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).
Про необґрунтованість одержання платником податків податкової вигоди можуть також свідчити наступні обставини:
неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;
відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної до економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподатковування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром (послугами), який не вироблявся (послуги фактично не надавалися) або який не міг бути вироблений (послуги не могли бути наданими) в обсязі, зазначеному платником податків у документах бухгалтерського обліку.
Той факт, що юридичну особу контрагента платника податків ліквідовано або визнано банкрутом одразу після завершення операції сам по собі не є ознакою того, що платник податків отримав податкову вигоду безпідставно, але у сукупності та взаємозв'язку з іншими обставинами справи може свідчити про безпідставне отримання податкової вигоди.
Суд зазначає, що юридична форма є похідною від економічної суті. За відсутності економічного змісту у відносинах суб'єктів господарювання одне лише формальне складання ділових паперів не може призводити до безпідставного отримання платником податків податкової вигоди.
Отже, якщо платник податків уклав договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування, такий правочин слід вважати таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок і, таким чином, є нікчемним.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Як вже зазначалось судом, під час судового розгляду встановлено, що предметом договору від 10.06.2008 № 10/06-08, укладеного між відповідачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Рост-Донбас» були рекламні послуги: розробка флеш-банерів за технологією Flash та GIF, а також контекстної реклами дилерських послуг у банерно-обмінних мережах російськомовній частині Інтернету.
Згідно з даними Вільної енциклопедії «Вікіпедія» ( http://ru.wikipedia.org ) баннер (від англ. вanner - прапор, транспарант) - це графічне зображення рекламного характеру. Зазвичай, у зовнішній рекламі під словом «баннер» розуміють тканину прямокутної форми інформаційного або рекламного змісту. В інтернет-рекламі «баннер» уявляє собою графічне зображення, аналогічне рекламному модулю у пресі, але яке може містити анімаційні (рідше відео-) елементи, а також яке є гіперпосиланням на сайт рекламодавця або сторінку з додатковою інформацією. У форматі GIF рекламне зображення може мати статичний або анімаційний характер (ефект руху досягається почерговою зміною декількох зображень). Flash-баннери виготовляються з використанням векторної графіки і надають можливість використовувати звукові ефекти поруч з анімаційною графікою.
Баннерообмінна мережа (від англ. вannerexchange networks) - рекламна мережа, учасниками якої є видавці, що демонструють баннери один одного на основі заздалегідь застережених і загальних для всіх правил. Баннерообмінні мережі служать для інтернет-реклами сайтів - учасників даної системи. Більшість баннерообмінних мереж - відкриті, тобто будь-який сайт, що не суперечить рекламній політиці мережі, може стати її учасником.
Контекстна реклама - вид розміщення інтернет-реклами, в основі якої лежить принцип відповідності змісту рекламного матеріалу контексту (змісту) інтернет-сторінки, на якій розміщується даний матеріал. При цьому, за своїм характером рекламний матеріал може бути тексто-графічним оголошенням або рекламним баннером. Таким чином, контекстна реклама діє вибірково й відображається лише тим відвідувачам інтернет-сторінки, сфера інтересів яких збігається/перетинається з тематикою рекламованого товару або послуги, а, отже, які є потенційними клієнтами рекламодавця. Для визначення відповідності рекламного матеріалу сторінці інтернет-сайту використовується принцип ключових слів. Завдяки використанню такого принципу контекстна реклама виражає взаємність інтересів рекламодавця й споживача, який використовує мережу Інтернет для пошуку інформації про товари або послуги, що його цікавить.
Жодного графічного зображення рекламного характеру - баннерів на паперових чи електронних носіях, зразків контекстної реклами, розроблених виконавцем послуг, а також документів, що свідчать приєднання відповідача або намір приєднатися до баннерообмінної мережі Рунета, відповідачем суду не надано.
Продукт рекламних послуг, який начебто був одержаний відповідачем на виконання договору, що був представлений суду відповідачем під час судового розгляду, є звичайною роздруківкою на паперовому носії інформаційних статей з Інтернету загального характеру про баннерну рекламу, що не відповідає ані предмету договору, ані діловій меті.
Інформацію відносно того, яким чином отриманий продукт використовувався в його господарській діяльності, відповідач суду не надав.
Акт приймання-передачі, складений між відповідачем і ТОВ «Рост-Дондас» містить суперечливу інформацію відносно предмету: згідно з пунктом 1 передавалися «рекламні послуги», згідно з пунктом 3 - «інформаційно-консультаційні послуги».
Суд також враховує інформацію податкового органу про невідповідність часу, витраченого ТОВ «Рост-Донбас» на виготовлення «рекламного продукту», що зазначений у специфікації послуг від 27.06.2008, об'єктивним показникам астрономічного часу.
Таким чином, твердження відповідача про отримані рекламні послуги є фікцією, яка супроводжувалась оформленням документів з метою створення видимості того, що надання послуг відбулось в дійсності.
Крім того, суд зважає на ту обставину, що згідно з рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 12.12.2008 по справі № М-729/2008 юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рост-Донбас» припинено. При цьому, як убачається з рішення суду, підставою для постановлення судового рішення стала заява Орловського Олексія Олексійовича, який є засновником вказаної юридичної особи і звернувся до суду у зв'язку з тим, що у вересні 2008 року (одразу після одержання оплати за договором, що є предметом судового розгляду в даній справі (оплату одержано 03.09.2008) ним було втрачено всі документи щодо юридичної особи та печатку. Оскільки вирішити питання про відновлення документів та про ліквідацію юридичної особи за рішенням засновника йому не вдалося, він просив суд ліквідувати ТОВ «Рост-Донбас» за рішенням суду.
Зважаючи на всі факти і обставини, встановлені судом під час розгляду даної справи у їх сукупності і взаємозв'язку, за відсутності дійсного економічного змісту в договорі, укладеному відповідачем з його контрагентом, враховуючи те, що внаслідок укладення договору відповідач отримав очевидну податкову вигоду у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суд вважає, що договір про надання рекламних послуг від 10.06.2008 № 10/06-08, укладений між відповідачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Рост-Донбас», є нікчемним, оскільки суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок.
Зі змісту статті 208 Господарського кодексу України вбачається, що в разі, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, в доход держави стягується все одержане стороною за зобов'язанням.
Як встановлено під час судового розгляду, ніякі послуги за договором від 10.06.2008 № 10/06-08 не надавались. Це означає, що предмет або його вартість, які відповідно до статті 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню в доход держави, відсутні.
Крім того, відповідач здійснив оплату послуг за договором 03.09.2008, а позов пред'явлено позивачем 03.12.2009. Це означає, що за будь-яких обставин строки, що передбачені статтею 250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно-господарських санкцій, сплинули.
Таким чином, вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Волков А.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 9 серпня 2010 року.