номер провадження справи 19/2/24
17.05.2024 Справа № 908/3716/23
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт” (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, каб. 1405; адреса для листування: 03037, м. Київ, вул. Братів Зерових, 14б, кв. 8, ідентифікаційний код юридичної особи 01125755)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг” (69008, м. Запоріжжя, Південне Шосе, буд. 72, каб. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 31158623)
про стягнення 562 579,02 грн
представники сторін
від позивача: Денисова М.П., ордер АН № 1287110 від 04.10.2023 (в режимі відеоконференції)
від відповідача: Хоменко О.О., ордер АІ № 1514495 від 19.12.2023 (в режимі відеоконференції)
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 444/ВС від 11.12.2023 Державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг” про стягнення 562 579,02 грн заборгованості за Договором № 04-17/175 від 22.12.2021 про надання послуг, з якої: 305 509,87 грн основного боргу, 174 960,35 грн пені, 15 331,88 грн 3 % річних, 66 776,92 грн інфляційних втрат.
Позов мотивовано неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині оплати отриманих послуг.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 18.12.2023, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3716/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Ухвалою суду від 25.12.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків в термін до 01.01.2024 включно.
Ухвалою суду від 08.01.2024, після усунення недоліків, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3716/23, присвоєно справі номер провадження 19/2/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.02.2024.
24.01.2024 до суду через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, а в разі задоволення зменшити розмір пені, 3 % річних та втрат від інфляції, зазначивши, що у сторін був намір укласти Договір про надання послуг у іншій редакції ніж надана позивачем до позову, проте зазначений Договір укладено не було. Спірним Договором чітко визначені обов'язки позивача, проте позивач не надає жодних належних доказів стосовно виконання умов проекту Договору та своїх зобов'язань за ним перед відповідачем. В порушення вимог п. 3.3 Договору, позивач в підтвердження своїх позовних вимог надає лише одноосібно складені рахунки, без жодного обґрунтування виставлених сум та без додавання підтверджуючих документів. Відповідач оригіналів рахунків не отримував, як і не отримував підтверджуючи документи до цих рахунків. Також відповідач зазначив, що Акт звірки, який начебто підтверджує наявність заборгованості за спірним Договором, є неналежним доказом, оскільки даний Акт звірки не містить жодного підпису посадової особи відповідача, уповноваженої на підписання таких документів. Позивач не доводить факту надання послуг за спірними видатковими накладними, отже твердження позивача ґрунтуються лише на підставі податкових накладних, оскільки відсутні оригінали належним чином оформлених первинних документів та будь яких інших документів, що підтверджують факт надання послуг.
До додатків до відзиву відповідачем долучено заяву про письмове опитування учасника справи.
30.01.2024 від позивача через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказав, що зазначаючи про відсутність укладеного договору, відповідач надає роздруківку з електронного листування, однак, зазначена роздруківка не спростовує надані позивачем докази, зокрема, підписаний та скріплений печаткою договір. Щодо відсутності підтверджуючих документів надання послуг та документів, що свідчать про отримання відповідачем рахунків усі документи позивача зберігались у м. Маріуполі та були знищені в результаті активних бойових дій. Щодо підпису на акті звірки, то одна посадова особа завжди підписувала такі акти, в тому числі і по іншим договорам, і з іншими контрагентами.
05.02.2024 до суду через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС від відповідача надійшли заперечення сформовані 02.02.2024, відпорвідно до яких зазначено, що відповідач не погоджується з доводами позивача про чинність договору та його підписання сторонами. Наявне листування між сторонами свідчить про той факт, що сторони не прийшли до згоди про укладання договору, оскільки в спірному проекті Договору були змінені істотні умови, а саме збільшення розміру тарифу. У зв'язку з чим виникла необхідність про нове погодження проекту договору, котрий так і не був укладений. На думку відповідача, позивач не доводить належними доказами факту укладання Договору між сторонами, а існування листування між сторонами протягом січня місяця лише підтверджує факт не прийняття акцепту. Також зазначено, що позивачем не наведено належних доводів та обґрунтувань на підтвердження своєї позиції щодо наявності підстав для задоволення позову.
До суду від відповідача 12.02.2024 через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшли додаткові пояснення сформовані 09.02.2024, відповідно до яких зазначив, що позивачем не надано обґрунтованої відповіді на існування спірного договору та взагалі на існування первинних документів на підставі яких у відповідача виникла заборгованість.
Ухвалою суду від 12.02.2024 в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України, продовжено строк підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання на 11.03.2024, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест-Шіппінг” та Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків ДПС України відповідні докази.
12.02.2024 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи заяви свідка ОСОБА_1 . Судом заяву свідка долучено до матеріалів справи.
27.02.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг” через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшла заява про неможливість подати докази, які були витребувані ухвалою суду від 12.02.2024, у зв'язку з тим, що всі основні активи, обладнання, документація, комп'ютерна техніка, включаючи сервери, були втрачені в результаті військової агресії з боку Російської Федерації.
06.03.2024 на виконання ухвали суду від Державної податкової служби на адресу суду електронною поштою з КЕП надійшов лист вих. № 819/5/32-00-51-03-07 від 01.03.2024 (вх. № 5240/08-08/24 від 06.03.2024) відповідно до якого надано копії податкової звітності платника податків - ТОВ “Метінвест - Шіппінг” та інформацію щодо відображення в податковій звітності підприємства податкових накладних за січень, лютий, липень 2022 виписаних ДП “Маріупольський морський торговельний порт”.
Ухвалою суду від 11.03.2024 задоволено заяви позивача та відповідача про письмове опитування учасника справи, в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, та підготовче засідання відкладено на 11.04.2024.
10.04.2024 через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС від ДП “Маріупольський морський торговельний порт” надійшла заява (вх. № 7804/08-08/24), відповідно до якої, на виконання ухвали суду від 11.03.2024, позивачем надані відповіді на питання в порядку ст. 90 ГПК України.
10.04.2024 через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС від ДП “Маріупольський морський торговельний порт” надійшло клопотання про витребування доказів (вх. № 7839/08-08/24).
У зв'язку з перебуванням судді на лікарняному, судове засідання призначено на 18.04.2024.
11.04.2024 через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС від Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕТІНВЕСТ-ШІППІНГ” надійшла заява про виконання ухвали вх. № 7899/08-08/24), відповідно до якої відповідачем надані відповіді на питання, в порядку ст. 90 ГПК України.
Ухвалою суду від 18.04.2024 витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг” копії статуту, виписки та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань товариства та реєстр включених податкових документів в податкову звітність за період січень-березень, липень, вересень 2022 року (для долучення до матеріалів господарської справи), підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 17.05.2024.
09.05.2024 від відповідача надійшла заява про долучення документів, разом з клопотання про продовження строку на подання документів.
Судом задоволено клопотання про продовження строку на подання документів та долучено до матеріалів справи подані відповідачем документи.
15.05.2024 від позивача надійшла заява, відповідно до якої останнім зазначено про неналежну поведінку відповідача щодо ненадання всіх витребуваних документів.
16.05.2024 від відповідача подано додаткові пояснення по справі, відповідно до яких останній зазначив, що на виконання вимог ухвали суду, відповідач надав усі наявні та запитувані документи, що стосуються розгляду справи у тому числі реєстр включених податкових документів в податкову звітність за період січень-березень, липень, вересень 2022 року.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судове засідання 17.05.2024 було здійснено в режимі відеоконференції.
Представник позивача в судовому засіданні 17.05.2024 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача судовому засіданні 17.05.2024 заперечив проти задоволення позову, просив суд в позові відмовити, а в разі задоволення позову, зменшити розмір 3 % річних, втрат від інфляції та пені.
Заслухавши представників сторін, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
22.12.2021 між Державним підприємством “Маріупольський морський торговельний порт” (Порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг” (Клієнт) був укладений Договір про надання послуг № 04-17/175 (далі - Договір).
Предметом цього договору є організація обліку та стеження за рухом вантажів, сепараційного та кріпильного матеріалу, що експедирується Клієнтом в Порту (п. 1.1 Договору).
Згідно з п.п. 2.1.4, 2.1.5, 2.1.7, 2.1.8 Договору, Порт, зокрема, зобов'язаний проводити прийом на відповідальне зберігання та видачу кріпильного і сепараційного реквізиту згідно наказу по Порту; по заявці Клієнта та за окрему плату проводити інвентаризацію вантажів, що знаходяться в Порту, з обов'язковим оформленням інвентаризаційної відомості; проводити звірення на перше число кожного місяця по фактичній кількості відпущених пиломатеріалів за минулий місяць і залишків на складі; при постачанні пиломатеріалів залізничним транспортом, здійснювати розкредитування, запитування, повідомлення, вивантаження та зачистку вагонів за окрему плату згідно калькуляції Порту.
Відповідно до п. 2.3.11 Договору, Клієнт зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки з Портом за надані послуги (виконанні роботи) в порядку, передбаченому цим Договором.
Згідно з п. 3.2 Договору, Клієнт, діючи як від свого імені, так і від імені, за дорученням і за рахунок вантажовласників, оплачує Порту, зокрема, роботи, що стосуються сепараційного та кріпильного матеріалу Клієнту, згідно додатковим тарифам Порту (без врахування ПДВ): вартість вивантаження з напіввагона або автомашини (або навпаки) кріпильного та сепараційного матеріалу Клієнту силами служби матеріально-технічного постачання (СМТП) Порту: 1 тони кріпильного матеріалу - еквівалент 4,31 дол. США за 1 тонну вантажу у національній валюті України; 1 м3 сепараційного матеріалу - еквівалент 2,36 дол. США за 1 м3 вантажу у національній валюті України.
Зберігання кріпильного та сепараційного матеріалу Клієнта на складах СМТП Порту:
- вартість зберігання сепараційного матеріалу на відкритому складі - еквівалент 0,07 дол. США/доба/ м3 у національній валюті України;
- вартість зберігання кріпильного матеріалу на критому складі - еквівалент 0,11 дол. США/доба/тн у національній валюті України.
При цьому розрахунки за вивантаження з напіввагона або автомашини (або навпаки) кріпильного та сепараційного матеріалу Клієнта проводиться за кожний вивантажений напіввагон або автомашину, згідно фактичної кількості матеріалів, що вивантажені на склад СМТП.
Розрахунки між Портом та Клієнтом за зберігання кріпильного та сепараційного матеріалів проводяться за підсумками роботи за місяць згідно фактичної кількості матеріалів, що були видані зі складу СМТП протягом звітного місяця.
Пунктом 3.2.2 Договору встановлено, що роботи, що пов'язані з сепарацією при повторному її використанню для Клієнта: розбирання, сортування, пакетування - еквівалент 37,71 дол. США/ м3 у національній валюті України, згідно додатковим тарифам Порту (без врахування ПДВ) тощо.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що оплата рахунків проводиться Клієнтом впродовж 20-ти банківських днів з моменту отримання рахунку з доданими підтверджуючими документами (за умови відсутності заперечень до розрахунків Порту).
Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, Порт виставив Клієнту рахунки за виконані послуги на загальну суму 305 509,87 грн, а саме №№: 69 від 04.01,2022, № 84 від 06.01.2022, № 129 від 10.01.2022, № 182 від 11.01.2022, № 270 від 13.01.2022, № 285 від 17.01.2022, № 304 від 18.01.2022, № 323 від 19.01.2022, № 346 від 20.01.2022, № 349 від 21.01.2022, № 366 від 23.01.2022, № 366 від 23.01.2022, № 413 від 24.01.2022, № 432 від 25.01.2022, № 447 від 26.01.2022, № 463 від 27.01.2022, № 464 від 27.01,2022, № 465 від 28.01.2022, № 519 від 31.01.2022, № 528 від 23.01.2022, № 523 від 31.01.2022, № 544 від 01.02.2022, № 559 від 02.02.2022, № 584 від 03.02.2022, № 585 від 04.02.2022, № 662 від 08.02.2022, № 682 від 09.02.2022, № 755 від 10.02.2022, № 756 від 11.02.2022, № 798 від 14.02.2022, № 831 від 15.02.2022, № 860 від 16.02.2022, № 861 від 17.02.2022, № 862 від 18.02.2022, № 906 від 21.02.2022, № 924 від 22.02.2022, № 941 від 23.02.2022, № 942 від 24.02.2022.
Позивач посилався на те, що бойові дії на території міста Маріуполя починаючи з 24.02.2022 призвели до руйнування та пошкодження майна Порту (адміністративні будівлі, техніка та механізми, програмне та комп'ютерне забезпечення тощо), втрати первинних документів, відсутності безперешкодного доступу на територію Порту. У зв'язку з тимчасовою окупацією та встановленням контролю на території підприємства збройними формуваннями РФ та окупаційною адміністрацією РФ, ризиком для життя та здоров'я працівників, Маріупольський порт призупинив свою діяльність в Маріупольському районі.
На підтвердження того, що Порт втратив майно та документи, була подана офіційна заява про вчинення злочину до правоохоронних органів, що стало підставою для внесення відомостей, викладених у заяві до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022050000006282, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст.438 КК України. У подальшому, Донецькою обласною прокуратурою було винесено Постанову про об'єднання матеріалів досудових розслідувань в одне провадження, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12022052640000023 від 24.02.2022.
Позивач зазначив, що всі оригінали рахунків (окрім рахунків № 941, 942 від 23.02.2022 та 24.02.2022 відповідно) з підтверджуючими документами були передані відповідачу до 24.02.2022, однак оплачені не були.
Рахунки №№ 941, 942 від 23.02.2022 та від 24.02.2022 відповідно надавались Клієнту значно пізніше строку надання самої послуги, а саме 04.07.2022 електронною поштою.
Порт звертався до Клієнта електронною поштою з листами про погашення заборгованості: лист від 12.07.2022 № 51вс, від 06.09.2022 № 115вс.
05.12.2022 Порт звернувся до Клієнта з претензією № 173ВС щодо сплати заборгованості за надані послуги, в тому числі за договором № 04-17/175 від 22.12.2021. Згідно поштового повідомлення, лист-претензію отримано відповідачем 14.12.2022.
14.09.2023 Порт звернувся до Клієнта з претензією № 306/ВС від 14.09.2023 щодо сплати заборгованості за Договором № 04-17/175 від 22.12.2021 в розмірі 305 509,87 грн, до якої долучив дублікати рахунків. 21.09.2023 відповідачем отримано претензію позивача, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
Доказів оплати заборгованості за надані послуги матеріали справи не містять.
Невиконання відповідачем зобов'язання щодо оплати послуг стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Так, зобов'язання, згідно з яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором відповідно до ст. 901 ЦК України визнається договором про надання послуг.
Зобов'язання, згідно з яким одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності, відповідно до ст. 936 ЦК України, визнається договором зберігання.
Тобто, укладений сторонами Договір є змішаним Договором та містить в собі як елементи договору про надання послуг, так і елементи договору зберігання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).
Відповідно до ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Щодо тверджень відповідача про те, що спірний Договір є неукладеним, суд зазначає, що на підтвердження наявних правовідносин між сторонами Порт надав Договір, який містить реквізити сторін та підписаний з боку Порту та Клієнта керівниками І.Барським та О.Соловей відповідно, та скріплені печатками підприємств.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що позивачем надано послуги зі зберігання та вивантаження матеріалів на загальну суму 305 509,87 грн, що підтверджується рахунками №№: 69 від 04.01,2022, № 84 від 06.01.2022, № 129 від 10.01.2022, № 182 від 11.01.2022, № 270 від 13.01.2022, № 285 від 17.01.2022, № 304 від 18.01.2022, № 323 від 19.01.2022, № 346 від 20.01.2022, № 349 від 21.01.2022, № 366 від 23.01.2022, № 366 від 23.01.2022, № 413 від 24.01.2022, № 432 від 25.01.2022, № 447 від 26.01.2022, № 463 від 27.01.2022, № 464 від 27.01,2022, № 465 від 28.01.2022, № 519 від 31.01.2022, № 528 від 23.01.2022, № 523 від 31.01.2022, № 544 від 01.02.2022, № 559 від 02.02.2022, № 584 від 03.02.2022, № 585 від 04.02.2022, № 662 від 08.02.2022, № 682 від 09.02.2022, № 755 від 10.02.2022, № 756 від 11.02.2022, № 798 від 14.02.2022, № 831 від 15.02.2022, № 860 від 16.02.2022, № 861 від 17.02.2022, № 862 від 18.02.2022, № 906 від 21.02.2022, № 924 від 22.02.2022, № 941 від 23.02.2022, № 942 від 24.02.2022.
Враховуючи тимчасову окупацію м. Маріуполь та бойові дії, позивач вказав, що первинні документи у нього по даному Договору не збереглись.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Матеріали справи містять витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022050000006282, відповідно до якого внесено відомості за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст.438 КК України, зокрема, зазначено, що від в.о. директора ДП «Маріупольський морський торговельний порт» Барського І.М. надійшла заява про те, що з початком збройної агресії РФ проти України у період з 22.03.2022 і по теперішній час, невстановлені представники російських окупаційних військ незаконно заволоділи, пошкодили та/або знищили документацію, рухоме, нерухоме та інше майно ДП «Маріупольський морський торговельний порт», а саме: - адміністративні будівлі та вантажні райони, за адресою: м. Маріуполь, просп. Луніна, буд. 99.
Донецькою обласною прокуратурою 02.11.2022 було винесено Постанову про об'єднання матеріалів досудових розслідувань в одне провадження, яке зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12022052640000023 від 24.02.2022.
На підтвердження виконання Портом умов Договору, позивачем надано суду податкові накладні, у яких відображені спірні господарські операції, а саме:
- Рахунок № 69 від 04.01.2022 р. - податкова накладна (ПН) № 31 від 04.01.2022 - номер в ЄРПН (ЄРПН) 9003284056;
- Рахунок № 84 від 06.01.2022р. - ПН № 52 від 06.01.2022 - ЄРПН 9003328635;
- Рахунок № 129 від 10.01.2022р.- ПН № 109 від 10.01.2022 - ЄРПН 9003363089;
- Рахунок № 182 від 11.01.2022р.- ПН№ 140 від 11.01.2022р. - ЄРПН 9003366525;
- Рахунок № 270 від 13.01.2022р. - ПН №240від 13.01.2022р. - ЄРПН 9004849419;
- Рахунок № 285 від 17.01.2022р.- ПН №260 від 17.01.2022р. - ЄРПН 9014963525;
- Рахунок № 304 від 18.01.2022р.- ПН №281 від 18.01.2022р. - ЄРПН 9014994625;
- Рахунок № 323 від 19.01.2022р.- ПН №316 від 19.01,2022р. - ЄРПН 9015114443;
- Рахунок № 346 від 20.01.2022р.- ПН №339від 20.01.2022р. - ЄРПН 9015094913;
- Рахунок № 349 від 21.01.2022р.- ПН №342 від 21.01,2022р. - ЄРПН 9015132351;
- Рахунок № 366 від 23.01.2022р.- ПН №512 від 23.01.2022р. - ЄРПН 9016029896;
- Рахунок № 413 від 24.01.2022р.- ПН №382 від 24.01.2022р. - ЄРПН 9015070365;
- Рахунок № 432 від 25.01.2022р.- ПН №407 від 25.01.2022р. - ЄРПН 9016107968;
- Рахунок № 447 від 26.01.2022р.- ПН №422 від 26.01.2022р. - ЄРПН 9016104427;
- Рахунок № 463 від 27.01.2022р.- ПН №251 від 27.01.2022р. - ЄРПН 9016239517;
- Рахунок № 464 від 27.01.2022р.- ПН №253 від 27.01.2022р.- ЄРПН 9016237841;
- Рахунок № 465 від 28.01.2022р.- ПН №449 від 28.01.2022р. - ЄРПН 9016236473;
- Рахунок №519 від 31.01.2022р.-ПН №502 від 31.01.2022р.- ЄРПН 9019862158;
- Рахунок № 528 від 31.01.2022р.-ПН №510 від 31.01.2022р. - ЄРПН 9019899689;
- Рахунок № 523 від 31.01.2022р.-ПН №505 від 31.01.2022р. - ЄРПН 9019889308;
- Рахунок № 544 від 01.02.2022р. - ПН № 10 від 01.02.2022р. - ЄРПН 9036818950;
- Рахунок № 559 від 02.02.2022р. - ПН № 25 від 02.02.2022 - ЄРПН 9036830073;
- Рахунок № 584 від 03.02.2022р.- ПН №67 від 03.02.2022- ЄРПН 9036853242;
- Рахунок № 585 від 04.02.2022р. - ПН № 69 від 04.02.2022- ЄРПН 9036863282;
- Рахунок № 662 від 08.02.2022р.- ПН № 140 від 08.02.2022- ЄРПН 9037561848;
- Рахунок № 682 від 09.02.2022р.- ПН №156 від 09.02.2022- ЄРПН 9037505759;
- Рахунок № 755 від 10.02.2022р.- ПН №179 від 10.02.2022 - ЄРПН 9037483962;
- Рахунок №756 від 11.02.2022р.-ПН №183 від 11.02.2022- ЄРПН 9037447985;
- Рахунок № 798 від 14.02.2022р.- ПН №220 від 14.02.2022- ЄРПН 9037478430;
- Рахунок № 831 від 15.02.2022р.- ПН №249 від 15.02.2022- ЄРПН 9037900732;
- Рахунок № 860 від 16.02.2022р. - ПН № 360 від 16.02.2022 та розрахунок коригування № 1 від 31.07.2022 - ЄРПН 9128460504 та ЄРПН 9151179193;
- Рахунок № 861 від 17.02.2022р.- ПН №361 від 17.02.2022 - ЄРПН 9128580342;
- Рахунок № 862 від 18.02.2022р.- ПН №372 від 18.02.2022 - ЄРПН 9128340881;
- Рахунок № 906 від 21.02.2022р.- ПН №396 від 21.02.2022- ЄРПН 9128670671;
- Рахунок № 924 від 22.02.2022р.- ПН №405 від 22.02.2022- ЄРПН 9128181005;
- Рахунок № 941 від 23.02.2022р.- ПН №410 від 23.02.2022- ЄРПН 9128171987;
- Рахунок № 942 від 24.02.2022р.- ПН №411 від 24.02.2022- ЄРПН 9128199704.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Так, на виконання приписів податкового законодавства України, Портом складено податкові накладні за усіма операціями, за якими виставлено вище зазначені рахунки.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що всі податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому законом порядку та прийняті Товариством з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг”.
Також, судом встановлено, що відповідачем 09.05.2024 на виконання ухвали суду від 18.04.2024 подано реєстр отриманих податкових накладних включених в податкову декларацію з ПДВ за січень-лютий, липень 2022, відповідно до яких вбачається, що всі податкові документи були включені відповідачем, оскільки, сума ПДВ співпадає з сумою ПДВ за пред'явленими до сплати рахунками за спірним договором, однак не враховано, збій у першій строчці за податковою накладною № 31 від 04.01.2022, ПДВ за якою фактично складає 903,85 грн, у разі додавання яких сума буде ідентичній сумі, пред'явленій Портом.
Відповідно до ст. 198.3 Податкового кодексу України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 200.4. ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Прийнявши податкові накладні за вище зазначеними рахунками та скориставшись правами, визначеними Податковим кодексом України, відповідач фактично підтвердив отримання ним послуг в повному обсязі та відсутність заперечень по ним.
Крім того, матеріали справи містять акт звірки на суму 305 509,87 грн, який підписаний з боку позивача в.о головного бухгалтера Шебаніц Ф.Ф та з боку відповідача електронним цифровим підписом заст. головного бухгалтера Івановою О.М.
Відповідач посилався на те, що наданий позивачем Акт звірки - не містить підпису уповноважених посадових осіб відповідача, у тому числі, на Акті звірки відсутній електронно цифровий підпис, тому він не може бути визнаним належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 73, 76-79 ГПК України.
Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.04.2021 у справі № 910/14518/19, де зазначено, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання осіб.
Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Таким чином, наданий позивачем акт звірки суд не може вважати підтвердженням наявності у відповідача заборгованості, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо помножень ОСОБА_2 , яка зазначено позивачем підписантом електронного підпису такого акту.
Крім того, позивачем до матеріалів справи додано заяву свідка по справі № 908/3716/23 за позовом Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг'наступного змісту:
«Я, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 23.05.2022 працюю за сумісництвом в державному підприємстві «Маріупольський морський торговельний порт».
У період з травня 2022 року в мої посадові обов'язки входило відновлення бухгалтерського обліку підприємства, подання звітності тощо.
Так, протягом червня-серпня 2022 постійно вела переговори з заступником головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» Ольгою Івановою, яка, як мені відомо, очолювала бухгалтерську службу у Маріупольській філії підприємства. Спілкувалася з нею як по телефону, так і за допомогою месенджерів, зокрема, шляхом листування у мережі УіЬег, електронною поштою. Так, ми відновлювали облік з метою реєстрації податкових накладних, погоджували їх, проводили звірку по рахункам, підбирали рахунки до оплат тощо, в тому числі за договором від 22.12.2021 № 04-17/175 на сепарацію. В листуванні ОСОБА_3 підтверджувала наявність заборгованості, зокрема, по договору на сепарацію. Зазначену заборгованість в подальшому ТОВ «Метінвест-Шіппінг» підтвердило і в акті звірки. Саме вона була представником ТОВ «Метінвест-Шіппінг», листи, що надходили від неї, приходили з офіційної електронної пошти ТОВ «Метінвест Шіппінг», саме вона надавала нам документи, щоб відновити дані для підготовки податкових накладних.
Усі звірки нашими підприємствами проводились на підставі даних з програми товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг», яка зберіглася на підприємстві. Збереження даних в програмі Ольга Іванова підтверджувала у листуванні зі мною у месенджері УіЬег.
Я, ОСОБА_1 , обізнана зі змістом щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та готова з'явитись до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень».
Заява свідка засвідчена 10.02.2024 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Петровський В.М.
Згідно зі ст. 88 Господарського процесуального кодексу України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Суд також звертає увагу на положення ч. 1, 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.
Суд зазначає, що заяву свідка прийнято до уваги, однак на підставі даних показань не можуть встановлюватися відповідні обставини.
Приймаючи дане рішення за наслідками оцінки в своїй сукупності перебігу спірних правовідносин сторін за Договором, їх поведінки, зібраних в матеріалах справ доказів та пояснень учасників справи суд виходить з наступного.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 «Докази та доказування» Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме: змінено назву статті 79 такого Кодексу з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що дійсно між сторонами склалися правовідносини із надання поворотної фінансової допомоги., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, в той час як недобросовісність відповідача полягає у неповерненні суми безвідсоткової фінансової допомоги.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши встановлені обставини, надавши оцінку доводам учасників справи, господарський суд керуючись стандартом вірогідності доказів приходить до висновку про обгрунтованність вимоги позивача про стягнення з відповідача 305 509,87 грн основного боргу за наданні послуги.
Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 174 960,35 грн - пені за період з 25.03.2022 по 30.06.2023, 15 331,88 грн - 3 % річних за період з 25.03.2022 по 30.11.2023 та 66 776,92 грн - інфляційних втрат за період з 25.03.2022 по 31.10.2023.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 3.8 Договору встановлено, що у разі порушення строків оплати, згідно встановлених цим Договором строків, Клієнт сплачує Порту суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежів, 3 % річних від простролченної суми, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен прострочений день.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до приписів п. 3.4 Договору, оплата рахунків проводиться Клієнтом впродовж 20-ти банківських днів з моменту отримання рахунку з доданими підтверджуючими документами.
Судом встановлено, що позивач посилається на те, що надсилав відповідачу рахунки до 24.02.2022, а Рахунки №№ 941, 942 від 23.02.2022 та від 24.02.2022 відповідно надавались 04.07.2022 електронною поштою.
З матеріалів наданих позивачем доказів надсилання рахунків електронною поштою неможливо ідентифікувати, які саме документи було надіслану відповідачу.
Натомість, матеріалами справи підтверджено, що претензією № 306/ВС від 14.09.2023 щодо сплати заборгованості за Договором № 04-17/175 від 22.12.2021 в розмірі 305 509,87 грн, позивач долучив дублікати рахунків. 21.09.2023 відповідачем отримано претензію позивача, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
За таких обставин, враховуючи положення статті ст. 530 ЦК України та п. 3.4 Договору, суд вважає за необхідне розраховувати прострочку виконання зобов'язання після 20 банківських днів саме з моменту отримання претензії, якою підтверджується надсилання відповідачу рахунків на оплату.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд встановив, що період прострочення заборгованості відповідачем починається з 20.10.2023.
Надані розрахунки 3 % річних, втрат від інфляції перевірені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що оскільки судом встановлено початок прострочення заборгованості з 20.10.2023, суми пені та втрат від інфляції не підлягають нарахуванню, в зв'язку з тим, що період пені зазначений позивачем закінчився до початку прострочення встановленого судом.
Щодо с уми втрат від інфляції, суд зазначає, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19 сформулювала позицію щодо нарахування та сплати боржником інфляційних втрат за неповний місяць.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Таким чином, суд встановив, що сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції є необґрунтованою, оскільки її період становить неповний місяць з 20.10.2023 по 31.10.2023.
Здійснивши перерахунок суми 3 % річних, суд встановив, що стягненню підлягає сума в розмірі 1 054,64 грн за період з 20.10.2023 по 30.11.2023.
Розглянувши клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3 % річних, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.
Суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В задоволенні пені і суми втрат від інфляції судом відмовлено, про що зазначено вище.
Положеннями ст. 233 ГК України передбачено право суду зменшити виключно розмір штрафних санкцій до яких умови ч. 1 ст. 230 ГК України, зокрема, 3% річних не відносить.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зменшення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг” (69008, м. Запоріжжя, Південне Шосе, буд. 72, каб. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 31158623) на користь Державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт” (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, каб. 1405; адреса для листування: 03037, м. Київ, вул. Братів Зерових, 14б, кв. 8, ідентифікаційний код юридичної особи 01125755) 305 509 (триста п'ять тисяч п'ятсот дев'ять) грн 87 грн основного боргу, 1 054 (одну тисячу п'ятдесят чотири) грн 64 коп. 3 % річних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Метінвест - Шіппінг” (69008, м. Запоріжжя, Південне Шосе, буд. 72, каб. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 31158623) на користь Державного підприємства “Маріупольський морський торговельний порт” (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51, каб. 1405; адреса для листування: 03037, м. Київ, вул. Братів Зерових, 14б, кв. 8, ідентифікаційний код юридичної особи 01125755) 4 598 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто вісім) грн 47 коп. витрат зі сплати судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
У зв'язку з постійними повітряними тривогами через загрозу ракетних обстрілів обласного центру і, відповідно, наявністю обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці, рішення складено та підписано 31.05.2024.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.