вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2024 р. Справа№ 910/13024/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Шапрана В.В.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на ухвалу Господарського суду м. Києва від 26.02.2024 р. (повний текст складено 01.03.2024 р.)
у справі № 910/13024/22 (суддя - Балац С.В.)
за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до 1. ОСОБА_1
2. ОСОБА_2
3. ОСОБА_3
4. ОСОБА_4
5. ОСОБА_5
6. ОСОБА_6
7. ОСОБА_7
8. ОСОБА_8
9. ОСОБА_9
10. ОСОБА_10
11. ОСОБА_11
12. ОСОБА_12
13. ОСОБА_13
14. ОСОБА_14
15. ОСОБА_15
про стягнення 515935871,65 грн
У грудні 2022 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про солідарне стягнення грошових коштів у загальному розмірі 515935871,65 грн.
Вимоги позивача обгунтовані тим, що в результаті протиправної поведінки відповідачів у вигляді порушення обов'язку діяти в інтересах Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" останньому завдана шкода у розмірі 515935871,65 грн, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів.
Оскаржуваною ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.02.2023 р. у справі № 910/13024/22 відкладено підготовче засідання на 26.08.2024 р. Призначено резервну дату судового засідання на 23.09.2024 р. Зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в строк до 01.05.2024 р. надати суду три примірники нотаріально засвідченого перекладу на німецьку мову: позовної заяви з доданими до неї документами, ухвали господарського суду міста Києва про відкриття провадження у справі № 910/13024/22, цієї ухвали; прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів, підтвердження про вручення документа. У випадку неможливості здійснення перекладу у встановлений судом строк, письмово повідомити строки перекладу. Після виконання позивачем п. 2 даної ухвали звернутися до Центрального Органу Австрії - Bundesministerium fьr Justiz з проханням про вручення ОСОБА_1 документів, передбачених п. 2 даної ухвали. Зупинено провадження у справі № 910/13024/22 до 26.08.2024 р.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Також у поданій апеляційній скарзі скаржником зазначено, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі п. 24 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що ним було повністю виконано вимоги п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України щодо направлення ОСОБА_1 , як відповідачу по справі, копії позовної заяви і доданих до неї документів. При цьому, жодної інформації про те, що ОСОБА_1 володіє німецькою мовою ні у суду, ні у позивача немає. Таким чином, вимога суду першої інстанції щодо направлення ОСОБА_1 копії позовної заяви з додатками в порядку, визначеному конвенцією, а також переклад позовної заяви та доданих до неї документів на німецьку мову є безпідставними.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/13024/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду м. Києва від 26.02.2024 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/13024/22.
До суду 01.04.2024 р. надійшли матеріали справи № 910/13024/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/13024/22, розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи на підставі ч. 2 ст. 271 ГПК України, а також встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Копію ухвали від 15.04.2024 р. про відкриття провадження у справі № 910/13024/22 позивачу доставлено до електронного кабінету, доказом чого є довідка про доставку електронного документа, що міститься в матеріалах справи. Відповідачі також були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала про відкриття апеляційного провадження від 15.04.2024 р. у справі № 910/13024/22 оприлюднена у реєстрі 17.04.2024 р.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 р. на подання всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 ГПК України судове доручення про вручення документів громадянину України, який проживає на території іноземної держави, може бути виконано працівниками дипломатичного представництва чи консульської установи України у відповідній державі. Такі документи особа отримує добровільно. Вручення документа здійснюється під розписку із зазначенням дати вручення, підписується посадовою особою та скріплюється печаткою відповідної закордонної дипломатичної установи України.
Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 367 ГПК України, у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном регулюється Конвенцією, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 р.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , 24.07.2023 р. був знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру сформованого засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд".
Так, на час постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не було повідомлено про нову адресу місця знаходження (проживання) ОСОБА_1 .
Водночас, судом першої інстанції було встановлено фактичну адресу місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень та також встановлено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 р. у справі № 910/7122/23, яка була залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 р.
Оскільки під час розгляду справи місцевим господарським судом було вірно встановлено обставину щодо реєстрації місця проживання відповідача 1 - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , то вручення судових документів має відбуватися за кордоном.
За таких обставин, а також з огляду на відсутність у відповідача-1 уповноваженого представника згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України, у даному випадку підлягає застосуванню Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, до якої також приєдналась Австрія.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що для забезпечення права відповідача-1 на доступ до правосуддя потрібно здійснити повідомлення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з ч. 1 ст. 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6.
Статтею 3 Конвенції визначено, що орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
За ст. 3 Конвенції орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
У відповідності до ст. 5 Конвенції Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. Документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.
Статтею 10 Конвенції передбачено, що якщо запитувана Держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує: a) можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном, b) можливості для судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуючої Держави здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави, c) можливості для будь-якої заінтересованої в судовому процесі особи здійснювати вручення судових документів безпосередньо через судових працівників, службовців або інших компетентних осіб запитуваної Держави.
Згідно з ч. 2 п. b ст. 15 Конвенції кожна договірна держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема, з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.
З інформації, розміщеної на офіційному сайті Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права www.hcch.net, вбачається, що Австрія заперечила проти способів передачі документів, передбачених ст. 10 Конвенції 1965 року.
Отже, виходячи із правового аналізу норм названої Конвенції, вбачається, що вона передбачає можливість використання судом різних каналів для вручення документів за кордоном:
1) основний (статті 3, 5, 6, 7) - через Центральний орган держави, що запитується;
2) альтернативні: прямі консульські канали без застосування заходів примусу (ч. 1 ст. 8); непрямі консульські канали (ч. 1 ст. 9); непрямі дипломатичні канали у виключних обставинах (ч. 2 ст. 9); поштові канали (ст. 10 а); прямі зв'язки між судовими та іншими посадовими особами, чи іншими компетентними особами (ст. 10 б); прямі зв'язки між особою, що бере участь у судовому процесі та судовими посадовими особами чи іншими компетентними особами (ст. 10 с);
3) інші канали, які не регулюються Конвенцією: відповідно інших міжнародних угод (статті 11, 24, 25); національного законодавства держави, яка вручає документи (ст. 19).
При цьому, колегія суддів відзначає, що суд має право обрати канал вручення документів з урахуванням вимог Конвенції. Основний та альтернативні канали є рівнозначними, тому суд з урахуванням принципу пропорційності (конкретних обставин справи) має обирати відповідний канал вручення документів. Тобто питання необхідності здійснення повідомлення сторони із використанням того чи іншого способу вручення згідно Конвенції належить до дискреційних повноважень суду, яке вирішується в розрізі оцінки усієї сукупності обставин справи та ризиків незастосування такої процедури (зокрема, необізнаність особи про існування судової справи, у якій така особа є відповідачем).
Як предбачено п. п. 2, 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.
За змістом ст.ст. 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків.
Згідно зі ст. ст. 120, 242 ГПК України обов'язком суду є повідомляти учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про вебадресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 176 ГПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, дата, час і місце підготовчого засідання, строк для подання відповідачем відзиву на позов. Ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч. 4 ст. 120 цього Кодексу.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі відповідно до вищевказаних вимог Господарського процесуального кодексу України підлягала врученню всім учасникам справи, у тому числі відповідачу-1, який має право бути ознайомленим зі змістом ухвали та, відповідно бути обізнаними про наявність позову до нього, рух справи, право подати відзив на позов, заяви чи клопотання. Тобто скористатися наданими йому процесуальним законом правами задля реалізації права на захист.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.03.2021 р. у справі № 911/3142/19.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (постанови Верховного Суду від 14.07.2021 р. у справі № 918/1478/14, від 03.08.2022 р. у справі № 909/595/21).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), становить фундаментальний принцип, та має на увазі зокрема право на "усне слухання". При цьому право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 24, 27, ЄСПЛ, від 13.12.2011 р.).
Враховуючи вищенаведені норми права, а також з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів отримання відповідачем-1 повідомлення про судовий розгляд цієї справи, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції, правильно обрав спосіб вручення документів за кордоном, що визначений ст. 3 Конвенції.
Стосовно доводів скаржника про зобов'язання позивача здійснити переклад документів, колегія суддів зазначає, що Австрія, приєднавшись до названої Конвенції, зробила застереження в застосуванні її положень ст. 5, а саме офіційне вручення буде здійснено центральним органом, лише якщо документ, який буде вручено, складено німецькою мовою або перекладено на неї.
Відтак, судом першої інстанції правомірно було зобов'язано заінтересовану сторону здійснити переклад документів.
При цьому, посилання скаржника на те, що відповідач-1 розуміє українську мову, як підстава для скасування оскаржуваної ухвали, не може бути врахована апеляційною інстанцію у зв'язку з наведеним вище застереженням.
Щодо зупинення провадження у справі, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у разі звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Згідно з ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 4 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу - до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.
Частина 1 статті 15 Конвенції передбачає, що якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав передачі за кордон з метою вручення відповідно до положень цієї Конвенції, і якщо відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесено, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений цією Конвенцією, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень ч. 1 цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови:
a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією;
b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше 6 місяців;
c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави (ч. 2 Конвенції).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваної ухвали в частині зупинення провадження у справі у зв'язку із необхідністю звернення з судовим дорученням про вручення судових документів.
Разом з цим, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.12.2022 р. у справі № 905/947/21, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки таку постанову прийнято Верховним Судом з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення, зокрема у даній справі наявне відповідне застереження Австрії.
За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування ухвали Господарського суду м. Києва від 26.02.2024 р. у справі № 910/13024/22.
У зв'язку з тим, що скаржник звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі п. 24 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не розподіляються.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі.
Разом з цим згідно з п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в п. п. 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Оскільки ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі до зазначеного переліку не відноситься, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 228, 229, 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 26.02.2024 р. у справі № 910/13024/22 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Шапран
В.В. Андрієнко