ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
27 травня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/577/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В.;
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" - не з'явився;
Від ОСОБА_1 - не з'явився;
Від Приватного підприємства "СЮІТА 2006" - не з'явився.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 (повний текст складено 16.02.2024)
по справі №915/577/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп"
до ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне підприємство "СЮІТА 2006"
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
(суддя першої інстанції: Смородінова О.Г., дата та місце ухвалення рішення: 06.02.2024 року, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул.Фалєєвська,14),
У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, у якій просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 25.10.2012, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А., зареєстрованого в реєстрі за № 881, а саме на нерухоме майно - ізольовану однокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею 39,90 кв. м., житловою площею - 17,30 кв. м., яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу від 29.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня В.А., за реєстровим №4863 та Договору про внесення змін від 20.10.2016, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня В.А., за реєстровим №5120, в рахунок погашення заборгованості Приватного підприємства "СЮІТА 2006" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" за Кредитним договором №75/10 від 21.12.2010, що складається з: суми простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 4 905 900,00 грн., заборгованості по відсоткам у розмірі 191 331,81 грн., всього - 5 097 231,81 грн., у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання Приватним підприємством "СЮІТА 2006" зобов'язань за Кредитним договором №75/10 щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у встановлені договором строки, а оскільки ОСОБА_1 набула статус іпотекодавця за Іпотечним договором №881 замість ПП "СЮІТА 2006", позивач вважав, що остання несе всі обов'язки ПП "СЮІТА 2006" за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.
З урахуванням наведеного, та на підставі ст. 33 Закону України “Про іпотеку”, позивач, у зв'язку з неналежним виконанням боржником основного зобов'язання звернувся до суду першої інстанції з відповідною позовною заявою.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" відмовлено в повному обсязі.
Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що у зв'язку з тим, що позичальник - Приватне підприємство "СЮІТА 2006" не виконало належним чином взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, які забезпечені іпотекою, тому, відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про іпотеку" у позивача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв'язку з чим вимоги позивача є обґрунтованими. При цьому, оскільки ОСОБА_1 , придбавши квартиру, що перебувала в іпотеці, набула статус іпотекодавця, то саме вона має обов'язок за порушеним Приватним підприємством "СЮІТА 2006" зобов'язанням, яке забезпечується шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.
Разом з тим, суд зауважив, що відповідачем у даній справі було зроблено заяву про застосування позовної давності у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.
Місцевий господарський суд погодився з доводами відповідача про те, що саме із моменту останнього дня невиконання грошового зобов'язання - 25.09.2016, Кредитору, було достеменно відомо про невиконання умов Кредитного договору Позичальником та порушення внаслідок цього його прав, а тому він мав право на захист своїх прав, пов'язаних із неповерненням суми кредитної заборгованості в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет Іпотеки, в межах трирічного строку позовної давності, тобто, до 26.09.2019, проте позивач із відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся до місцевого господарського суду 17.04.2023, тобто з пропуском строку позовної давності.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку у своєму рішенні про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 по справі №915/577/23 та постановити нове рішення, яким задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" в повному обсязі.
Позивач вважає оскаржуване рішення необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним дослідженням обставин, що мають значення для справи, а отже таким, що підлягає скасуванню.
Не погоджуючись із застосуванням судом першої інстанції у даній справі строків позовної давності, апелянт посилається ст.264 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
На переконання апелянта, заявлення позову про стягнення заборгованості за Кредитним договором (основна вимога у справі №916/2231/18, провадження в якій відкрито ухвалою від 22.10.2018), перервало перебіг позовної давності в силу прямих приписів ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності почався знов.
Апелянт вважає, що у даній справі не може бути застосований висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08.09.2021 по справі №750/10899/19, оскільки фактичні обставини, які були встановлені в рамках справи №750/10899/19 є відмінними.
Так, в рамках справи №750/10899/19 - мав місце пропуск позовної давності, бо часовий проміжок між вимогою про дострокове повернення заборгованості за основною вимогою та пред'явлення позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки - додаткова вимога становив більше трьох років (червень 2015 - вересень 2019), а тому висновки суду про застосування наслідків спливу позовної давності у рамках зазначеної справи є передбачуваними та такими, що ґрунтується на приписах норм матеріального права (ст.257 Цивільного кодексу України).
Разом з тим, на думку апелянта, фактичні обставини, які встановлені судом у справі №915/577/23 є іншими, оскільки позов про звернення стягнення на предмет іпотеки був пред'явлений до суду загальної юрисдикції (справа №484/2374/21, провадження по якій було відкрито ухвалою від 06.07.2021) - в межах строків позовної давності.
Отже апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що обставина звернення з позовом до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області 23.06.2021 в рамках справи №484/2374/21 не перервала строк позовної давності.
Крім того, на думку заявника, надаючи оцінку обставині спливу позовної давності, суд першої інстанції вийшов за межі вимог, які були сформульовані стороною відповідача і тим самим позбавив позивача аргументувати поважність причин пропуску позовної давності (перебуванням справи №484/2374/21 в провадженні Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області).
Апелянт звертає увагу суду, що у справах (правові висновки в яких і стали єдиною підставою, якою суд першої інстанції аргументував свій висновок про пропуск строку позовної давності) та у справі №915/577/23, безумовно є різними встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин. Апелянт посилається на висновки судів вищих інстанцій, які виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів. Тобто, відмова суду надати очікуваний судовий захист порушеного права апелянта ґрунтується лише на висновках судів касаційної інстанції, у правовідносинах, які не є подібними.
Додатково апелянт акцентує увагу, що належне виконання кредитного зобов'язання ПП “СЮІТА 2006” було забезпечено декількома договорами іпотеки (предметами по яким виступали квартири, які розташовані у АДРЕСА_2 ). Так, Кредитором, зокрема, подавався позов до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області про звернення стягнення на предмет іпотеки стосовно квартири АДРЕСА_3 (ухвалою від 10.06.2021 по справі № 484/1905/21 провадження було відкрито). Рішенням від 28.11.2022 позовна вимога була задоволено повністю, однак постановою Миколаївського апеляційного суду від 06.03.2023 рішення суду першої інстанції було скасоване, а провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 Цивільного процесуального кодексу України. Разом з тим, кредитору було роз'яснено, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції господарського суду. Вказана обставина є додатковим аргументом і правомірним очікуванням того, що порушене право кредитора буде відновлено в повній мірі (так як посилання на застосування наслідків спливу строків позовної давності також заявлялись відповідачем, однак суд дійшов висновку, що строк позовної давності кредитором не пропущено, а відтак ухвалив відповідне рішення про задоволення позовної вимоги).
З огляду на зазначене, апелянт вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 по справі №915/577/23 ухвалено з порушенням норм матеріального права, а його висновки не відповідають встановленим обставинам справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 по справі №915/577/23 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/577/23.
19.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/577/23.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 по справі №915/577/23.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 по справі №915/577/23 призначено на 27.05.2024 року об 11-30 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.
23.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У своєму відзиві відповідач не погоджується з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 по справі №915/577/23, вважає її необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що слід залишити без змін.
Щодо позовної давності відповідач зазначає, що відповідно до п.1.2. Кредитного договору від 21.12.2010 №75/10 (з урахуванням п. 1.2. Договору про внесення змін від 23.09.2023) строк повернення кредиту визначено 25.09.2016.
Таким чином, на думку відповідача, саме із моменту останнього дня невиконання грошового зобов'язання - 25.09.2016, Кредитору було відомо про порушення його прав та інтересів, а тому він мав право на захист своїх прав в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості в сумі 5 097 231,81 грн., в межах 3 (трирічного) строку позовної давності, тобто, до 26.09.2019.
Посилаючись на ст.264 Цивільного кодексу України та висновки Верховного Суду України від 08.11.2017 у справі № 6-2891цс16 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 у справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18), відповідач зазначає, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки "піддається" впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
Отже тлумачення статті 264 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що вона пов'язує переривання позовної давності з активними діями кредитора (поданням позову), внаслідок яких він звертається до боржника з метою виконання ним взятого на себе зобов'язання. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов'язком, у тому числі забезпечувальним.
Разом з тим, відповідач зазначає, що відсутність активних дій кредитора щодо подання позову до боржника, зобов'язання якого виникли за іпотечним договором, свідчить про відсутність підстав вважати наявними обставини переривання позовної давності.
Таким чином, відповідач вважає, що вчинення кредитором дій за основним зобов'язанням (подання відповідного позову) не перериває позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки вимога про стягнення боргу за основним зобов'язанням і вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними вимогами (основною та додатковою), застосування до додаткових вимог наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою законом не передбачено.
Отже, на думку відповідача, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновку, якій обґрунтовано викладено у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 27.05.2024 представники сторін не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, сторони виклали свої позиції письмово та надали пояснення в судовому засіданні, яке відкладалось, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу 08.04.2024 за відсутності представників сторін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 18.12.2018 у справі № 916/2231/18 за позовом Публічного акціонерного товариства “Комерційний Банк “ІНВЕСТБАНК” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” до відповідача: Приватного підприємства “СЮІТА 2006” було задоволено позовні вимоги позивача; стягнуто з відповідача на користь позивача 109 770,22 грн як частину заборгованості за кредитом в загальному розмірі 4 905 900,00 грн, заборгованість по процентам за період з 21.09.2016 по 20.11.2016 в сумі 8 229,78 грн, судовий збір в розмірі 1 770,00 грн.
Вказане рішення суду набрало законної сили 16.01.2019 та не було оскаржене в апеляційному порядку.
Зазначеним рішенням були встановлені, зокрема, такі обставини:
“21 грудня 2010 року між Публічним акціонерним товариством “Комерційний Банк “ІНВЕСТБАНК” (Банк) та Приватним підприємством “СЮІТА 2006” (Позичальник) був укладений кредитний договір №75/10 (Кредитний договір)…
В період з березня 2011 року по січень 2015 року, за зверненнями Позичальника, було укладено 24-ри договори про внесення змін до Кредитного договору…
… за посиланнями позивача на цей час діють наступні умови кредитування за Кредитним договором (договір про внесення змін від 24.09.2014):
“ 1.1. Згідно з цим договором Банк надає Позичальнику кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії у сумі 11 865 000 (Одинадцять мільйонів вісімсот шістдесят п'ять тисяч) гривень 00 коп., або безпосередньо в доларах США, в еквіваленті за курсом НБУ до суми кредиту (частини кредиту) на дату надання кредиту з подальшою конвертацією в гривню, на сплату згідно договору генерального підряду:
…
Строк повернення кредиту до 25 вересня 2016 року (Договір про внесення змін від 23.09.2013)
…
Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав своєчасно та видав кредитні кошти на загальну суму 21 114 221.49 грн.
Позичальником повернуті кредитні кошти лише в розмірі 16 208 321.49 грн., при цьому останнє погашення простроченої заборгованості за кредитом було здійснено 27 грудня 2016 року в розмірі 2 050,00 грн., а за процентами нарахованими за користування кредитом 22 вересня 2016 року в розмірі 5579,89грн.
Отже, в порушення наведених положень Кредитного договору станом на 01.07.2018 у Позичальника існує прострочена заборгованість в загальному розмірі 4 993 014,47 грн., з яких за тілом кредиту - 4 905 900,00 грн., та прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі - 87 114,47 грн”.
У подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.04.2021 у справі 916/2231/18 було задоволено заяву (вх.№2-354/21 від 18.03.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Фінвест Груп” про заміну сторони виконавчого провадження по справі №916/2231/18; замінено стягувача у виконавчому провадженні - з Публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “ІНВЕСТБАНК” в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія “Фінвест Груп” у справі №916/2231/18, за позовом ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” (код ЄДРОПУ 20935649) до Приватного підприємства “СЮІТА 2006”, (код за ЄДРПОУ 33915151) про стягнення частини заборгованості за кредитним договором №75/10 від 21.12.2010.
Вказаною ухвалою були встановлені, зокрема, такі обставини:
“…за результатами проведення прилюдних торгів, оформлених Протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-07-02-000005-Ь, який сформовано 24.07.2020 року (номер лоту: GL18N618742), аукціон визнаний таким, що відбувся. В результаті чого, переможець аукціону - Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова Компанія "Фінвест Груп", придбало пул активів, що складається з нерухомості, майнових прав на нерухомість, основних засобів, прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб'єктами господарювання та фізичними особами, дебіторської заборгованості, майнових прав за дебіторською заборгованістю. Ціна продажу лоту GL18N618742 складає 5 000 000 грн., без ПДВ.
Згідно з інформацією з веб-сайту Prozorro.Sale між Публічним акціонерним товариством “Комерційний банк “ІНВЕСТБАНК” (скорочена назва - ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК”) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія Фінвест Груп" було укладено ряд договорів, відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2020-07-02-000005-b від 24.07.2020 року, зокрема, 14 серпня 2020 року між Публічним акціонерним товариством “Комерційний банк “ІНВЕСТБАНК” від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” Паламарчук Віталій Віталійович (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Фінвест Груп” (Новий кредитор) укладено договір №5 про відступлення права вимоги. Ціна продажу за яким складає 3 614 877,39 грн.
Відповідно до п. 1 Договору ПАТ “КБ “Інвестбанк” (Банк) відступив ТОВ “Факторингова компанія “Фінвест Груп” (Новий кредитор) належні Банку, а Новий кредитор набув права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпогекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту(овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави та/або договорами та/або контрактами, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до Договору.
Відповідно до пункту 2 Договору про відступлення прав вимоги за цим Договором Новий кредитор в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов'язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього Договору, право вимагати сплати неустойок, пені, штрафів, передбачених Основними договорами, право вимагати сплати сум. передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3,0% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов'язань за Основними договорами, право вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна Боржників, вимоги, які випливають з розірвання та/або визнання недійсними договорів із Боржниками, права, що випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство Боржників, виконавчих проваджень щодо Боржників, в тому числі щодо майна Боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього Договору, права вимоги за мировими угодами із Боржниками, договорами з арбітражними керуючими Боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів Боржників, тощо. Розмір Прав вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів. Сторони підтверджують, що після набуття Новим кредитором Прав вимоги, Новий кредитор має право на власний розсуд відступати (продавати, здійснювати наступне відступлення) такі Права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.
Згідно із Додатком № 1 до Договору про відступлення прав вимоги ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” відступив своє право грошової вимоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова Компанія "Фінвест Груп" (Новий кредитор) за Кредитним договором № 75/10 від 21.12.2010.
Відповідно до пункту 5 Договору про відступлення прав вимоги Новий кредитор підтверджує, що в момент укладення цього Договору отримав від Банку усі наявні в Банку документи, що підтверджують право вимоги до Боржників.
Згідно із пунктом 4 Договору про відступлення прав вимоги Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 3614877,39грн. надалі за текстом - Ціна договору. Ціна договору сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до пункту 14 цього Договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.
11.08.2020 Новий Кредитор сплатив Первісному Кредитору грошові кошти в сумі 5 000 000 грн. що підтверджується платіжним дорученням від 11.11.2020 №284. Призначення платежу оплата за пул активів придбаних з електронного аукціону, номер лот № GL18N7618742, Протокол електронного аукціону № UA-EA-2020-07-02-000005-b від 24.07.2020 року. Тобто, була сплачена одразу загальна вартість лоту.
Пунктом 13 Договору відступлення прав вимоги визначено, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і скріплення відтисками печаток Сторін (у випадку використання юридичними особами у своїй діяльності печатки).
Таким чином, відповідно до умов вказаного Договору про відступлення прав вимоги, починаючи з 14.08.2020 Кредитором за Кредитним договором від 21.12.2010 №75/10 є Товариство з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Фінвест Груп” (пр. Богдана Хмельницького, 208Б, м. Дніпро, 49033, код ЄДРПОУ 42323667)”.
Зазначена ухвала набрала законної сили 26.04.2023 та не була оскаржена в апеляційному порядку.
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судова колегія зазначає, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.
Таким чином, обставини порушення Приватним підприємством “СЮІТА 2006”, як позичальником, положень Кредитного договору № 75/10, внаслідок якого у позичальника станом на 01.07.2018 існувала прострочена заборгованість в загальному розмірі 4 993 014,47 грн., з яких за тілом кредиту - 4 905 900,00 грн. та прострочена заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі - 87 114,47 грн, а також обставини набуття Товариством з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Фінвест Груп” прав кредитора за Кредитним договором від 21.12.2010 №75/10 встановлені судовими рішеннями у справі Господарського суду Одеської області №916/2231/18, які набрали законної сили, а тому не потребують доказування при розгляді даної справи.
З матеріалів справи вбачається, що 14.08.2020 позивач, як новий кредитор, відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону) уклав Договір про відступлення прав вимоги № 5 з Публічним акціонерним товариством “Комерційний банк “ІНВЕСТБАНК”, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК”.
Додатком № 1 до Договору є Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, у п. 16 якого значиться кредитний договір №75/10 від 21.12.2010 року, боржником за яким є Приватне підприємство “СЮІТА 2006”, код 33915151, загальна сума боргу становить 5097231,81 грн., в тому числі за основним зобов'язанням 4905900,00 грн., за нарахованими відсотками 191331,81 грн. Також у зазначеному реєстрі вказано, що Приватне підприємство “СЮІТА 2006” є іпотекодавцем згідно договору б/н від 25.10.2012.
14.08.2020 між ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК”, від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Фінвест груп”, був укладений Договір відступлення прав вимоги за Договорами іпотеки та Договорами застави, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1093.
Відповідно до пп. 1.1.19 п. 1.1 вказаного Договору первісний іпотекодержатель передав та відступив новому іпотекодержателю всю сукупність прав, належних первісному іпотекодержателю, включаючи, але не обмежуючись, право звернення стягнення на предмети застави та/або іпотеки та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предметів застави та /або іпотеки за іпотечним договором, укладеним між первісним іпотекодержателем та Приватним підприємством “СЮІТА 2006” (код 33915151) в забезпечення зобов'язань Приватного підприємства “СЮІТА 2006”, посвідченим 25.10.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. за реєстровим № 881.
Матеріали справи містять копію Іпотечного договору від 25.10.2012, укладеного між ПАТ “КБ “ІНВЕСТБАНК”, як іпотекодержателем, та Приватним підприємством “СЮІТА 2006”, як іпотекодавцем, який посвідчено 25.10.2012 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. за реєстровим № 881.
За умовами вказаного іпотечного договору від 25.10.2012 року, укладеного між Банком та Приватним підприємством “СЮІТА 2006” (іпотекодавець) в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №75/10, Приватним підприємством “СЮІТА 2006” було надано в іпотеку ізольовану однокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею 39,90 кв. м, житловою площею 17,30 кв.м. Згідно іпотечного договору зазначена квартира належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (бланк серії САВ №682124), виданого виконавчим комітетом Первомайської міської ради Миколаївської області 11.07.2012 року, право власності зареєстроване у реєстрі прав власності на нерухоме майно Первомайським міжміським бюро технічної інвентаризації 11.07.2012 року у книзі 1д, номер запису 633, реєстраційний номер 37107663 (п. 6 Договору).
Умовами п. 1 Іпотечного договору передбачено, що в разі невиконання боржником своїх зобов'язань, забезпечених іпотекою, іпотекодержатель має право одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.
Відповідно до п. 2 Іпотечного договору за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань за кредитним договором №75/10 від 21.12.2010 року, зі змінами та доповненнями до нього, зокрема щодо: вчасного та у повному обсязі повернення кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії в сумі 1983226,48 грн. або безпосередньо в доларах США в еквіваленті за курсом НБУ до суми кредиту (частини кредиту) на дату надання кредиту з подальшою конвертацією в гривню та будь-якого збільшення цієї суми у термін до 26.09.2013 року; сплати відсотків за користування кредитом, пені та штрафів; відшкодування збитків, іншої заборгованості за кредитним договором.
Згідно з п. 11 Іпотечного договору квартира оцінена у розмірі 420 978,00 грн., згідно з висновками про вартість об'єкта оцінки від 19.10.2012 року, що були виконані суб'єктом оціночної діяльності ПП “Дельта-Консалтінг”.
Відповідно до п. 17.8.1, п. 17.8.2. Іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема у випадку, якщо в момент настання термінів виконання іпотекодавцем якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані; порушення іпотекодавцем якого-небудь із зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору; порушення іпотекодавцем якого-небудь із зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 24 Іпотечного договору іпотекодавець несе відповідальність перед іпотекодержателем в межах вартості предмета іпотеки.
За змістом п. 25 Ііпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 17.8.1, 17.8.2 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Згідно з п. 29 Іпотечного договору термін дії договору до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього за цим договором.
Вказаний Іпотечний договір скріплено підписами та печатками обох сторін.
У подальшому, за даними із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 232788565 від 17.11.2020 було встановлено, що на теперішній час право власності на предмет іпотеки за Іпотечним договором № 881 - ізольовану однокімнатну квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею 39,90 кв. м., житловою - 17,30 кв. м., зареєстроване за ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 29.10.2014 та договору про внесення змін від 20.10.2016, які посвідчені приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Цихоня В.А.
В інформаційній довідці також наявний запис про вид обтяження - заборона на нерухоме майно; підставою для внесення запису є іпотечний договір № 881, виданий 25.10.2012 року.
Також до матеріалів справи додано наступні докази:
-Іпотечний договір від 25.10.2012;
-рішення Господарського суду Одеської області від 18.12.2018 у справі № 916/2231/18, ухвали Господарського суду Одеської області від 26.04.2021 у справі № 915/2231/18, від 29.07.2021 у справі № 916/1507/21, постанови Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 484/3957/16-ц, ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06.07.2021 у справі № 484/2374/21;
-Договір про відступлення прав вимоги № 5 від 14.08.2020, з додатком до нього;
-Договір відступлення прав вимоги за Договорами іпотеки та Договорами застави від 14.08.2020;
-Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 232788565 від 17.11.2020;
- имоги про усунення порушення № 89/15/12/20 від 29.12.2020;
-витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 221234382 від 21.08.2020;
-витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 221234919 від 21.08.2020.
У зв'язку з порушенням Приватним підприємством “СЮІТА 2006” умов Кредитного договору № 75/10 від 21.12.2010, Товариство з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Фінвест Груп”, як Новий кредитор та іпотекодержатель, направило боржнику Приватному підприємству “СЮІТА 2006” та ОСОБА_1 , яка має статус іпотекодавця за Іпотечним договором №881, вимогу про усунення порушення щодо виконання умов Кредитного договору № 75/10 (вих. №89/15/12/20 від 29.12.2020) в порядку статті 35 Закону України “Про іпотеку”, а також попередило іпотекодавця про те, що у разі невиконання вимоги про усунення порушення у встановлений строк, Товариство з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Фінвест Груп” буде змушене вжити заходів для погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що врегульовано пунктом 25 Іпотечного договору та ст. 39 Закону України “Про іпотеку”.
На підтвердження направлення вказаної вимоги на адресу ОСОБА_1 позивач надав до матеріалів справи фіскальний чек, поштову накладну та опис вкладення на ім'я відповідача.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Так, предметом даного позову виступає майнова вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст. 516, 517 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 4 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України “Про іпотеку” у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі, в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону України “Про іпотеку” особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 , як власник іпотечного майна дійсно набула статус іпотекодавця за іпотечним договором, посвідченим 25.10.2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. за реєстровим № 881, замість Приватного підприємства “СЮІТА 2006”.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України “Про іпотеку” за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У статті 33 Закону України “Про іпотеку” передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
З огляду на вищенаведені приписи чинного законодавства, а також враховуючи обставини даної справи, оскільки позичальник - Приватне підприємство “СЮІТА 2006” не виконало належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, які забезпечені іпотекою, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що відповідно до положень ст. 12 Закону України “Про іпотеку” у позивача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки, в зв'язку з чим вимоги позивача є обґрунтованими.
При цьому, оскільки ОСОБА_1 , придбавши квартиру, що перебувала в іпотеці, набула статус іпотекодавця, то саме вона має обов'язок за порушеним Приватним підприємством “СЮІТА 2006” зобов'язанням, яке забезпечується шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.
Разом з тим, відповідачем у даній справі було зроблено заяву про застосування позовної давності у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Фінвест груп” до ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У статті 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
Положеннями ч. 1 ст. 266 Цивільного кодексу України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Водночас за змістом ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2010 року між Публічним акціонерним товариством “Комерційний Банк “ІНВЕСТБАНК” (Банк) та Приватним підприємством “СЮІТА 2006” (Позичальник) був укладений Кредитний договір №75/10 (Кредитний договір). Договором про внесення змін від 23.09.2013 до Кредитного договору № 75/10 від 21.12.2010 визначено строк повернення кредиту до 25 вересня 2016 року.
Таким чином, саме із моменту останнього дня невиконання грошового зобов'язання - 25.09.2016, Кредитору, було достеменно відомо про невиконання умов Кредитного договору Позичальником та порушення внаслідок цього його прав, а тому він мав право на захист своїх прав, пов'язаних із неповерненням суми кредитної заборгованості в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет Іпотеки, в межах трирічного строку позовної давності, тобто, до 26 вересня 2019 року.
Позивач із відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся до Господарського суду Миколаївської області 17.04.2023, тобто з порушенням строку позовної давності.
Судом першої інстанції правомірно відхилено доводи апелянта в частині того, що мало місце звернення з позовом до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області 23.06.2021 в рамках справи № 484/2374/21 (з тим самим предметом і підставою позову), оскільки за змістом частини другої статті 264 Цивільного кодексу України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 162, 163, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2018 року у справі №903/509/17 зазначив, що перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Отже, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності, не перериває перебігу строку позовної давності, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-1763цс16.
Судова колегія також не приймає до уваги доводи апелянта в частині того, позовна давність перервалась у зв'язку із зверненням до Господарського суду Одеської області з вимогою про стягнення кредитної заборгованості за Кредитним договором №75/10 від 21.12.2010 у справі №916/2231/18, з огляду на наступне.
Так, у постанові від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила про необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 423/1642/15-ц (про те, що подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки перериває позовну давність за вимогою про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням), на який, зокрема, посилається позивач в обґрунтування заперечень проти заяви відповідача про застосування позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 442/7773/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 754/16764/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 19 жовтня 2022 року у справі № 712/19272/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 205/2480/19, від 2 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, від 1 лютого 2023 року у справі № 522/9497/14-ц).
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що в даному випадку, у зв'язку із зверненням до Господарського суду Одеської області з вимогою про стягнення кредитної заборгованості за Кредитним договором №75/10 від 21.12.2010 у справі №916/2231/18, позовна давність не переривалась.
Також апеляційний суд звертає увагу на правової висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08.09.2021 у справі №750/10899/19, відповідно до якого стаття 264 Цивільного кодексу України пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями іпотекодавця, внаслідок яких він визнає існування саме іпотеки. Тому переривання перебігу позовної давності за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим зобов'язанням, у тому числі забезпечувальним. Отже, вчинення позичальником дій, що підтверджують визнання ним боргу за основним зобов'язанням, не перериває позовну давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, бо вимоги про стягнення боргу та про звернення стягнення на предмет іпотеки є різними (основною та додатковою); закон не передбачає застосування до додаткової вимоги наслідків переривання перебігу позовної давності за основною вимогою.
Аналогічний висновок за подібних спірних правовідносин наведений Верховним Судом (Касаційний цивільний суд) у постановах: від 14.09.2022 у справі №522/13957/18, від 18.10.2022 у справі №750/11071/20, від 25.10.2022 у справі №686/25261/19, від 16.02.2022 у справі №686/15301/15-ц, від 22.02.2022 у справі №755/5440/18, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13.07.2022 у справі №911/1850/18.
Наполягаючи на тому, що позивачем не пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом, апелянт звертається до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 14.11.2018 у справі №423/1642/15-ц, проте, апеляційна колегія зазначає, що Велика Палата Верховного Суду 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц прийняла постанову, якою вирішено виключну правову проблему “Щодо застосування позовної давності до основної і додаткової вимоги у зобов'язанні, забезпечення розумної передбачуваності судових рішень” (з відступленням від висновків КЦС ВС).
У даній постанові для забезпечення єдності судової практики щодо застосування позовної давності до основної та додаткової вимог було відступлено від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.11.2018 у справі №423/1642/15-ц.
Пунктом 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц вказано, що “…. слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов'язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 26.01.2022 року у справі №442/7773/17, від 28.09.2022 року у справі №754/16764/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.08.2021 року у справі №201/15310/16, від 30.06.2022 року у справі № 947/25785/19, від 19.10.2022 року у справі №712/19272/12, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.09.2022 року у справі №205/2480/19, від 02.11.2022 року у справі №344/19567/19, від 01.02.2023 року у справі №522/9497/14-ц).”
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
В даному випадку обставини справи свідчать, що оскільки позичальник - Приватне підприємство “СЮІТА 2006” не виконало належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, які забезпечені іпотекою, тому, відповідно до положень ст. 12 Закону України “Про іпотеку” у позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Фінвест груп”, як нового іпотекодержателя виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак, позивач звернувся до суду за захистом свого права із порушенням строку позовної давності, про що відповідачем у справі зроблено відповідну заяву.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому суд звертається до до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що “позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу” (див. mutatis mutandis рішення у справах “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії” від 20 вересня 2011 року, “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства” від 22 жовтня 1996 року).
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Іліан проти Туреччини”, зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Варто відзначити, що за практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні строків позовної давності йдеться про задавненість позовів і неповноту доказів через сплив часу.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Натомість у справі, що розглядається, у правовідносинах між сторонами відсутні події “далекого минулого”, що могло б спричинити перешкоду для захисту порушеного права позивача, оскільки в даній справі причини пропуску позовної давності мають суб'єктивний характер та свідчать про те, що саме позивач, будучи достеменно обізнаним про порушення свого права ще з 26.09.2016, звернувся до суду з процесуальним порушенням, що є самостійною відповідальністю позивача.
Суд звертає увагу, що загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищенаведені норми та обставини, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест груп" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 по справі №915/577/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2024 по справі №915/577/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 03.06.2024 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош