28 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 307/5357/23 пров. № А/857/9442/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської обл. від 04.04.2024р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Сойма М.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15 год. 10 хв. 04.04.2024р., м.Тячів Закарпатської обл.; дата складення повного тексту судового рішення: 04.04.2024р.),-
10.11.2023р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАТ № 8049609 від 31.10.2023р., винесену інспектором Управління патрульної поліції /УПП/ в Закарпатській обл. Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Височанською А.-Є.І., щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.; закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП справу про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення (а.с.1-6, 20).
Згідно ухвали суду від 21.12.2023р. замінено первісного відповідача у справі Головне управління Національної поліції в Закарпатській обл. на належного відповідача - Департамент патрульної поліції /ДПП/ (а.с.41-42).
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської обл. від 04.04.2024р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.120-129).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задовольнити (а.с.147-150).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що розгляд справи поліцейським на місці зупинки автомобіля проводився лише за перевищення швидкості руху, однак спірна постанова стосується непред'явлення посвідчення водія та страхового полісу.
Вважає, що відповідачем не доведено належними доказами вчинення ним інкримінованих правопорушень, розгляд справи відповідачем проведено без всебічного з'ясування обставин справи.
На вказані обставини суд уваги не звернув, через що прийняв помилкове рішення по справі.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції, 31.10.2023р. інспектором 3 роти батальйону УПП в Закарпатській обл. ДПП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 винесена постанова серії ЕАТ № 8049609 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. (а.с.7).
Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що о 10 год. 43 хв. 31.10.2023р. позивач ОСОБА_1 , керуючи легковим автомобілем «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 , на 36 км автодороги Н09 в населеному пункті с.Гребля рухався зі швидкістю 93 км/год. (із перевищенням встановленого обмеження швидкості руху в населеному пункті більш як на 20 км/год.), чим порушив вимоги п.12.4 ПДР. Швидкість вимірювалася приладом - лазерним вимірювачем швидкості руху TruCam, серійний номер НОМЕР_2 .
Окрім цього, на вимогу поліцейського позивач не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим не дотримався вимог п.2.4 «а» ПДР.
Разом з тим, вказані дії позивача кваліфіковані за ч.1 ст.126 КУпАП, через що до нього застосовано стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. (а.с.7).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що зібраними по справі доказами доведено факт порушення позивачем вимог п.12.4 ПДР, оскільки він рухався автомобілем в населеному пункті із перевищенням швидкості більше ніж на 20 км/год.
Окрім цього, позивачем не пред'явлено до перевірки посвідчення водія в паперовому вигляді чи в електронній формі.
З цих міркувань суд визнав постанову відповідача такою, що відповідає вимогам закону.
Між тим, колегія суддів вважає наведені висновки такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, з наступних підстав.
Колегія суддів виходить з того, що відповідно до приписів КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):
ст.222 - органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 441, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128 - 129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.
ст.251 - доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
ст.258 - протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) (ч.2).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (ч.4).
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення (ч.5).
Відповідно до п.4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затв. наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою статті 152-1 КУпАП.
Згідно п.10 розділу ІІІ вказаної Інструкції поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення (ч.1).
Постанова повинна містити:
найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;
дату розгляду справи;
відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;
опис обставин, установлених під час розгляду справи;
зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
прийняте у справі рішення (ч.2).
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:
дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;
транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);
розмір штрафу та порядок його сплати;
правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;
відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу (ч.3).
Водночас, в розглядуваному випадку приписи ч.ч.2 і 3 ст.283 КУпАП не дотримані відповідачем під час складання спірної постанови.
Зокрема, із змісту постанови серії ЕАТ № 8049609 від 31.10.2023р. убачається, що позивач здійснив два порушення ПДР: допустив перевищення швидкості руху транспортного засобу в населеному пункті та не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, тобто, вимог п.2.4 «а», 12.4 ПДР.
Однак, в спірній постанові такі дії кваліфіковані відповідачем лише за ч.1 ст.126 КУпАП.
Окрім цього, відповідно до ст.36 КУпАП при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Не зважаючи на фабулу спірної постанови, відповідач застосував до позивача стягнення без врахування вимог ст.36 КУпАП.
Вказані обставини суд першої інстанції не врахував та не звернув увагу на те, що відсутність правильної кваліфікації дій особи порушника призводить до порушення права на захист, оскільки фабула постанови серії ЕАТ № 8049609 від 31.10.2023р. вказує на порушення ПДР, що не отримали правової кваліфікації.
Відсутність правильного визначення у постанові відповідача норми КУпАП, порушення якої допустив позивач, недотримання приписів ст.36 КУпАП є самостійною, безумовною підставою для скасування постанови про притягнення особи до відповідальності.
Вказані порушення призводять до необхідності скасування спірної постанови та скерування справи до УПП в Закарпатській обл. ДПП на новий розгляд, під час якого мають бути забезпечені усі права особи та прийнято рішення, що б відповідало вимогам закону.
При цьому, питання наявності чи відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення підлягає встановленню під час розгляду уповноваженим суб'єктом справи про адміністративне правопорушення та вирішення питання накладення адміністративного стягнення, на які юрисдикція адміністративних судів, в силу приписів п.3 ч.2 ст.19 КАС України, не поширюється.
Повноваження ж адміністративних судів у справах про накладення адміністративного стягнення обмежуються лише переглядом в порядку ст.286 КАС України постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.
За таких обставин, оскаржувана у цій справі постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню саме з процедурних (процесуальних) підстав. Інші мотиви апеляційної скарги, які стосуються питання доведеності виявлених відповідачем порушень (оцінка змісту відеозаписів, спростування тверджень позивача щодо виконання вимог п.2.4 «а» ПДР, дотримання інспектором патрульної поліції порядку розгляду справи), не розглядаються апеляційним судом, з вищевказаних причин.
Крім того, скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення з процесуальних підстав потребує повторного розгляду справи про адміністративне правопорушення в порядку, встановленому законом.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18.11.2021р. у справі № 185/8460/16-а, від 30.08.2022р. у справі № 683/743/17.
Згідно вимог ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Звідси, вказаною нормою передбачені повноваження суду щодо скасування рішення суб'єкта владних повноважень та одночасного надіслання справи на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
У зв'язку із тим, що оскаржувана постанова відповідача підлягає скасуванню через наявність процедурних порушень, що потребує повторного розгляду справи відповідачем в установленому законом порядку, тому підстави для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.126 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП (відсутність події і складу адміністративного правопорушення), є відсутніми.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов є частково підставним та обґрунтованим, через що підлягає до часткового задоволення, при цьому належить визнати протиправною і скасувати постанову серії EAT № 8049609 від 31.10.2023р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором УПП в Закарпатській обл. ДПП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_2 , про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, і накладення на нього штрафу в розмірі 425 грн.; справу слід направити на новий розгляд до компетентного органу - УПП в Закарпатській обл. ДПП; решта позовних вимог задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, керуючись ч.6 ст.139 КАС України апеляційний суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Позивач ОСОБА_1 належить до осіб з інвалідністю ІІ групи, через що на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору (а.с.12).
Разом з тим, позивачем сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 805 грн. 20 коп. (а.с.166, 169).
В силу приписів ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Таким чином, питання повернення сплаченого судового збору апелянт вправі вирішити в порядку Закону України «Про судовий збір».
В частині відшкодування витрат на правову допомогу в суді першої інстанції колегія суддів враховує наступне.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката в суді першої інстанції, в загальному розмірі 3000 грн.
На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивачем представлено:
договір про надання правової допомоги № б/н від 09.11.2023р., за яким правничу допомогу позивачу надано адвокатом Кустрьо М.М. (а.с.14-15);
протокол погодження договірної ціни на надання юридично-консультаційних послуг (надання правової допомоги) від 10.11.2023р., згідно якого погоджено надання адвокатом таких послуг: вивчення матеріалів справи та обставин справи, складання і подання до суду позову, супровід справи в суді; договірна вартість послуг склала 3000 грн. (а.с.17);
квитанція до прибуткового касового ордеру № б/н від 10.11.2023р., згідно якого позивач сплатив за вищевказані послуги 3000 грн. (а.с.18);
ордер серії АО № 1060654 від 09.11.2023р. на представництво інтересів у справі про оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (а.с.16).
Отже, надані суду матеріали доводять факт надання позивачу правової допомоги адвокатом Кустрьо М.М. в суді першої інстанції, а відтак підтверджують понесення позивачем витрат на правову допомогу в розглядуваній справі.
Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини /ЄСПЛ/, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п.30, ECHR 1999-V).
В пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).
Як відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява N 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п.154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
В силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Апеляційний суд вважає, що позивачем доведено фактичне понесення витрат на правову допомогу у вигляді таких послуг (робіт): підготовка позовної заяви і подача такої до суду, супровід справи в суді першої інстанції, участь в судових засіданнях.
Враховуючи складність справи, часткове задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову та значення справи для позивача, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про необхідність стягнення на користь позивача витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, в загальному розмірі 1000 грн.
Правові підстави для вирішення питання про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції є відсутніми, оскільки із відповідною заявою в порядку ст.139 КАС України останній не звертався.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення спору, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської обл. від 04.04.2024р. в адміністративній справі № 307/5357/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити частково.
Визнати протиправною і скасувати постанову серії EAT № 8049609 від 31.10.2023р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Закарпатській обл. Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Височанською Аллою-Євгенією Іванівною, про визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, і накладення на нього штрафу в розмірі 425 (чотириста двадцять п'ять) грн.
Справу направити на новий розгляд до компетентного органу - Управління патрульної поліції в Закарпатській обл. Департаменту патрульної поліції.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м.Київ, вул.Федора Ернста, буд.3; код ЄДРПОУ 40108646) витрати на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 03.06.2024р.