03 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/7624/23 пров. № А/857/4359/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) та представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.01.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 24.01.2024р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 24.01.2024р.),-
24.11.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Каверін С.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся за допомогою системи «Електронний суд» до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 03.03.2023р. по 02.09.2023р. (включно); стягнути з відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 03.03.2023р. по 02.09.2023р. (а.с.1-3).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання (у письмовому провадженні) (а.с.9 і на звороті).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.01.2024р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2023р. до 02.09.2023р.; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати належних їй на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) коштів за період з 03.03.2023р. до 02.09.2023р. в сумі 10000 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 79 грн. 36 коп. (а.с.36-40).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржили сторони.
В поданій апеляційній скарзі представник адвокат Каверін С.М., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за спірний період в розмірі 95158 грн. 63 коп. (а.с.41-50).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд дійшов правильного висновку про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 95158 грн. 63 коп.
Водночас, суд першої інстанції без дотримання критеріїв вмотивованості судового рішення, на власний розсуд, застосував механізм (формулу) та критерії зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому вирішив, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку в розмірі 10000 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд на власний розсуд та без належної мотивації визначаючи суму 10000 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, не враховав, що тривалий період затримки розрахунку утворився з вини відповідача та пов'язаний виключно із протиправною поведінкою відповідача, який усупереч вимог законодавства про працю, умисно не виплатив позивачу в день звільнення одноразову грошову допомогу, достовірно знаючи про необхідність повного розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції не надав об'єктивної оцінки діям працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема, судом не враховано добросовісну поведінку працівника в розглядуваному спорі.
У своїй апеляційній скарзі відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні вказаних вимог відмовити (а.с.56-66).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при звільненні з військової служби позивачу була виплачена в повному розмірі сума компенсації за речове майно; під час розгляду справи суд не здійснив належний аналіз фактичних обставин справи і норм діючого законодавства.
Учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на взаємні апеляційні скарги в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалах про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у них доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника адвоката Каверіна С.М., діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , підлягає до часткового задоволення, а апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) належить відхилити, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Голови Державної прикордонної служби України № 232-ОС від 21.02.2023р. припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через сімейні обставини підполковника ОСОБА_1 (зворот а.с.4).
Згідно з наказом Державної прикордонної служби України № 284-ОС від 02.03.2023р. позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 з 02.03.2023р. (зворот а.с.6).
Під час проходження військової служби та звільнення ОСОБА_1 перебувала на усіх видах забезпечення в Окремій комендатурі охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ).
При цьому, на дату виключення позивача зі списків особового складу частини відповідачем не виплачено позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.07.2023р. у справі № 500/1831/23, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
15.11.2023р. на виконання вищевказаного рішення суду відповідно до платіжної інструкції № 5242 від 14.11.2023р. (а.с.31) відповідач перерахував на картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу в розмірі 141426 грн. 62 коп., що підтверджується довідкою КБ «Приватбанк» (а.с.5).
Позивач вважає, що оскільки виплату одноразової грошової допомоги відповідачем у день виключення її зі складу військової частини не проведено, тому відповідно до ст.117 КЗпП України вона має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Приймаючи рішення та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для звернення до суду позивача слугував факт несвоєчасного проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні позивача.
Встановлені судом обставини на підставі досліджених письмових доказів підтверджують факт непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.
Спеціальним законодавством, яке регулює питання грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд прийшов до висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у розглядуваному випадку мало місце звільнення позивача з військової служби без проведення остаточного розрахунку, тому відповідно до норми ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Враховуючи фактичні обставини справи, виходячи із принципу пропорційності, суд визначив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 10000 грн., при цьому врахував приписи ст.117 КЗпП України в діючій редакції та обмежив обчислення спірної суми шестимісячним строком.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак допустив порушення норм матеріального права, що стверджується наступним.
Предметом розглядуваного спору є вимоги позивача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в розмірі 141426 грн. 62 коп.).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст.1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Крім зазначеного, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019р. у зазначеній справі Велика Палата дійшла висновків про те, що згідно з ч.ч.2 і 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Станом на дату звільнення з військової служби - 02.03.2023р., відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а виплати належної при звільненні суми одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби здійснені 15.11.2023р., отримані на картковий рахунок позивача, тобто, поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України (а.с.5).
Таким чином, період з 03.03.2023р. (наступний день після звільнення) по 15.11.2023р. включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
Окрім цього, до складу належних позивачу при звільненні сум (в тому числі на підставі судових рішень) відносяться: грошове забезпечення за березень 2023 року - 29051 грн. 39 коп.; компенсація за невикористану відпустку - 64027 грн. 51 коп.; допомога на оздоровлення - 46849 грн. 40 коп., компенсація за речове майно - 63990 грн. 83 коп.; компенсація за піднайом житла - 53678 грн. + 346 грн. 32 коп.; одноразова грошова допомога в розмірі 175685 грн. 25 коп. (включаючи суму ПДФО 31623 грн. 35 коп., військового збору 2635 грн. 28 коп.) (а.с.6, 32).
За цих обставин позивач має право на отримання грошової компенсації (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку, а саме з 03.03.2023р. як наступного дня після звільнення з військової служби, до 15.11.2023р.
З аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Збройних Силах України.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018р. у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018р. у справі № 823/1023/16.
Відповідно до ст.47 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Крім того, у постанові від 15.09.2015р. по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012р. щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України роз'яснив, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Із змісту роз'яснень, наведених у п.20 постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», слідує, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Як було встановлено під час судового розгляду, одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в розмірі 141426 грн. 62 коп. позивачу не виплачено у день його звільнення з військової служби, тобто, при звільненні відповідач не провів повного розрахунку, тому, відповідно до ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.05.2020р., справа № 810/451/17).
Звідси, правила ст.117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що належать виплаті при звільненні з військової служби.
Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р. затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до п.2 цього Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п.5 вказаного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абз.1 п.8 вказаного Порядку).
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.
Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Стосовно застосування в розглядуваному випадку норм ст.117 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р.) колегія суддів виходить з наступного.
Згаданим Законом викладено статтю 117 КЗпП України в наступній редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Спірний період тривав з 03.03.2023р. (наступний день за датою звільнення ОСОБА_1 ) по 15.11.2023р. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник після 19.07.2022р.
Для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів ч.2 ст.116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами ст.117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами ст.116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих ст.117 КЗпП України у цій справі, є 02.03.2023р. - дата звільнення позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи ст.117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто, після набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
За такого правового регулювання є необґрунтованим підхід щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у справах № 821/1083/17, № 810/451/17, висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 30.11.2020р. у справі № 480/3105/19 в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Також в справі № 140/16184/23, аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди, Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19.07.2022р. необхідно застосовувати приписи ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022р. і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у наведеній практиці Верховного Суду.
Звідси, є наявними правові підстав обмежувати період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьома місяцями в розглядуваній справі через застосовність до спірних правовідносини приписів ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ.
Через призму розглядуваної справи обчислення спірної суми середнього заробітку слід провести наступним чином:
оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою 15.11.2023р. одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в розмірі 141426 грн. 62 коп., тому із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 03.03.2023р. (наступний день після звільнення з військової служби) по 02.09.2023р., тобто, в межах шестимісячного строку за затримку терміном 184 календарних дні;
грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяця, що передували звільненню зі служби, становить: січень 2023 року - 28883 грн. 40 коп., лютий 2023 року - 46849 грн. 40 коп.; число календарних днів у січні та лютому 2023 року становить 59 день; середньоденне грошове забезпечення складає 1283 грн. 61 коп. (75732 грн. 80 коп./59 календарних днів);
середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, обчислений за період шести місяців, становить 236184 грн. 24 коп. (1283 грн. 61 коп. х 184), де: 184 - кількість календарних днів за шестимісячний строк обчислення.
За таких обставин, колегія суддів вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 236184 грн. 24 коп. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з тим, в силу приписів ч.ч.1 і 2 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Із врахуванням апеляційних вимог представника позивача, апеляційний суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 95158 грн. 63 коп.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача колегія суддів виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30.04.2020р. у справі № 140/2006/19, ст.117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 31.03.2021р. у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021р. у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021р. у справі № 380/5499/20.
Отже, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в розмірі 141426 грн. 62 коп.) з 03.03.2023р. по день фактичного розрахунку 15.11.2023р. (але не більш як за шість місяців) в розмірі 95158 грн. 63 коп. (в межах заявлених апеляційних вимог).
Окрім цього, об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 ПК України).
Відповідно до пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як передбачено пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), колегія суддів вважає, що визначення та утримання суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення.
При цьому, належить стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби з наступного дня після звільнення 03.03.2023р. по день фактичного розрахунку 15.11.2023р. (але не більш як за шість місяців) в розмірі 95158 грн. 63 коп. (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги представника адвоката Каверіна С.М., діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (застосування закону, який не підлягав застосуванню), що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, з вищевикладених мотивів.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки її висновки не відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни.
Водночас, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) належить залишити без задоволення, з вищевикладених мотивів.
В частині розподілу судових витрат колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Під час звернення до суду позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1889 грн. 45 коп. за подачу позовної заяви (зворот а.с.3) та судовий збір в розмірі 2834 грн. 18 коп. за подачу апеляційної скарги (а.с.52).
За результатами апеляційного розгляду позивачу належить стягнути 95158 грн. 63 коп. (тобто, 40,29 % від заявленої суми позовних вимог).
Отже, за результатом апеляційного розгляду на користь позивача підлягають стягненню з відповідача 761 грн. 26 коп. сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви та 1141 грн. 89 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, а всього: 1903 грн. 15 коп. (пропорційно до розміру задоволених позовних та апеляційних вимог).
Також понесені ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ). судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.01.2024р. в адміністративній справі № 500/7624/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений представником адвокатом Каверіним Сергієм Миколайовичем, діючим на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в частині перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби з наступного дня після звільнення 03.03.2023р. по день фактичного розрахунку 15.11.2023р. (але не більш як за шість місяців) в розмірі 95158 (дев'яносто п'ять тисяч сто п'ятдесят вісім) грн. 63 коп. (сума вказана без утримання обов'язкових платежів та зборів).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.
Здійснити перерозподіл судових витрат:
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у розмірі 761 грн. 26 коп. сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви та 1141 грн. 89 коп. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, а всього: 1903 (одна тисяча дев'ятсот три) грн. 15 коп. (пропорційно до розміру задоволених позовних та апеляційних вимог);
понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 03.06.2024р.