Головуючий І інстанції: Старосєльцева О.В.
03 червня 2024 р. Справа № 520/7745/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/7745/23
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Відділу НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання дій незаконними, визнання неправомірним та скасування наказу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Відділу 4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 2), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 3) в якому просив суд:
- визнати незаконними дії уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову і направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 ;
- визнати неправомірним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 .
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що залучення до проходження військової служби добровільно чи за призивом, у тому рахунку під час мобілізації, має відбуватися з обов'язковим проведенням медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби та можливості її проходження за станом здоров'я. Стверджує, що відповідачем було порушено одну з основних вимог у процедурі призову на військову службу, а саме не було проведено обов'язкового медичного огляду. Наголошує, що позивач має достатні серйозні хвороби, що впливають на визначення його придатності до військової служби, що підтверджується висновком магнітно-резонансної томографії від 26.12.2022. Отже, вважає, що у даному випадку проходження медичної комісії мало для позивача важливе значення, оскільки ставиться під сумнів питання придатності (обмеженої придатності, непридатності) до військової служби, що безпосередньо впливає на можливість здійснення призову та направлення до в/ч. Вказує, що загалом позивач отримав 3 повістки, перші дів повістки були вручені для уточнення даних, остання третя повістка була вручена на призов до ЗСУ, яка передбачала виклик до військового комісаріату для призову на строкову службу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 частково задоволено адміністративний позов.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 з приводу не направлення ОСОБА_1 на проходження обов'язкового медичного огляду під час призову на військову службу 16.02.2023 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 направити військовослужбовця ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_3 ) на медичний огляд.
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_3 ) частину витрат зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказав, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року підлягає скасуванню в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 направити військовослужбовця ОСОБА_1 на медичний огляд, адже дана вимога не була зазначена в позовній заяві ОСОБА_1 , тому можна вважати, що суд, своїм рішенням, вийшов за межі позовних вимог позивача.
Просить звернути увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та» «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються.
Також, зазначає, що пункт 1 статті 6 Європейської Конвенції з прав людини зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення та тлумачиться як такий, що вимагає відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі викладено, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі № 520/7745/23 в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 направити військовослужбовця ОСОБА_1 на медичний огляд.
Відповідачем 1 та відповідачем 2 подано відзиви на апеляційні скарги, в яких останні просять залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.02.2023 "Про призов військовозобов'язаних по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 " згідно з Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 № 69/2022 та Указу Президента України від 11.11.20222 №758/2022 "Про продовження строку загальної мобілізації" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, позивач - рядовий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був відібраний та призначений у команду для комплектування до військової частини НОМЕР_1 призваний на військову службу до лав ЗСУ під час мобілізації.
Згідно наданими поясненнями начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 гр. ОСОБА_1 медичний огляд та військово-лікарську комісію не проходив, при відправці скарг на стан здоров'я не заявляв.
Стверджуючи про вчинення протиправних дій суб'єктом владних повноважень щодо призову до Збройних Сил України без проходження медичного огляду та військово-лікарської експертизи та видання незаконного наказу з цього питання, позивач ініціював даний спір.
Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив с того, що оскільки позивач не був направлений на обов'язковий медичний огляд та не пройшов такий обов'язковий медичний огляд під час призову для проходження військової служби під час мобілізації, то спосіб захисту має враховувати суть та зміст порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, виправлючи допущені суб'єктом владних повноважень недоліки (вади) у реалізації відповідної управлінської функції.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції, зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 направити військовослужбовця ОСОБА_1 на медичний огляд. Вказаний спосіб захисту, суд першої інстанції вважав таким, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Відмовляючи в частині задоволених позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ як акт індивідуальної дії, був реалізований і вичерпав свою дію фактом виконання, оскільки позивача 16.02.2023 було призвано на військову службу та направлено для її проходження у військову частину для подальшого його прийняття і зарахування до військової частини. Зазначив, що скасування індивідуального розпорядчого документу суб'єкта владних повноважень, який вже був фактично реалізований та призвів до створення юридичних наслідків у вигляді початку проходження особою публічної військової служби законом не передбачено. Також, вказав, що позивачем не надано до суду відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про його непридатність до військової служби, а за відсутності такого документу законом не встановлено звільнення позивача від проходження військової служби під час мобілізації.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем та відповідачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині виходячи з наступного.
Так, положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. (частина друга статті 1 Закону №2232-ХІІ)
Відповідно до частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За нормами частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з ч.13 ст. 2 Закону №2232-ХІІ громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Відповідно до пункту 10 статті 14 Закону № 2232-ХІІ за результатами медичного огляду громадянина України і з урахуванням рівня його освітньої підготовки, особистих якостей, роду діяльності та спеціальності комісія з питань приписки може прийняти одне з таких рішень:
- придатний для військової служби та попередньо призначений до служби у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні;
- тимчасово непридатний до військової служби, потребує лікування;
- підлягає направленню на додаткове медичне обстеження та проведення повторного медичного огляду (із зазначенням дати проведення);
- непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов'язаних;
- непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягає виключенню з військового обліку;
- підлягає взяттю на військовий облік військовозобов'язаних як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, у тому числі із звільненням від відбування покарання;
- підлягає виключенню з військового обліку як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Крім того, порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України регулюється Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.
Так, згідно з п.3 цього Положення громадяни, які добровільно вступають на військову службу (далі - військова служба за контрактом) або призиваються, проходять обов'язковий медичний огляд у порядку, що затверджується Міністерством оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення), військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з пунктом 1.1 розділу ІІ Положення медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців до служби в високомобільних десантних військах, плаваючому складі, морській піхоті; кандидатів на навчання у ВВНЗ, учнів військових ліцеїв; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних миротворчих операціях (далі - ММО) та у складі миротворчого персоналу; військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, працівників Збройних Сил України для роботи з ДІВ, КРП, джерелами ЕМП, ЛВ та мікроорганізмами I - II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців та працівників Збройних Сил України до служби (роботи) у спеціальних спорудах, працівників допоміжного флоту ВМС Збройних Сил України; а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров'я.
Крім того, відповідно до п.1.4 Розділу ІІ Положення військовозобов'язаних, які призиваються та проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, віднесено до осіб, які підлягають медичному огляду.
Пунктом 3 Розділу ІІ "Медичний огляд військовозобов'язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період" Положення встановлено, що медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.
Кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей.
Таким чином, положеннями нормативно-правового регулювання спірних правовідносин встановлено обов'язкове направлення військовозобов'язаних під час мобілізації для проходження медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби.
З наведених вище положень нормативно-правового регулювання спірних правовідносин (чинного на час їх виникнення) виходить, що громадяни, призвані на військову службу, в тому числі у зв'язку з оголошенням загальної мобілізації та відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", підлягають обов'язковому медичному огляду.
Водночас, на виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду про витребування доказів від 02.11.2023 Начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 (а.с. 73) надано пояснення з яких судом встановлено, що під час призову на військову службу ОСОБА_1 медичний огляд не проходив.
З урахуванням зазначеного, бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають в направленні ОСОБА_3 на проходження військової служби під час мобілізації без проходження військово-лікарської комісії, не відповідають вищезазначеним положенням нормативно-правового регулювання, тому є протиправними.
Так, частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі №752/18396/16-асформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Отже, суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів звертає увагу, що позивач єдиною підставою для визнання незаконними дії ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо призову і направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 та визнання неправомірним та скасування наказу щодо призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 зазначає не направлення його на проходження військово-лікарської комісії під час призову на військову службу за мобілізацією.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні детально викладено підстави неможливості задоволення обраного позивачем способу захисту, а саме скасування наказу щодо призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 , що з урахуванням меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегією суддів у даній постанові не переглядається.
Оскільки судом встановлена протиправність бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації без обов'язкового медичного огляду військово-лікарською комісією, то суд першої інстанції, враховуючи встановлені у справі обставин та вимоги чинного законодавства, обрав такий спосіб захисту (зобов'язання відповідача направити ОСОБА_1 на проходження медичного огляду), який пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява, та, на думку суду апеляційної інстанції в межах перегляду рішення суду першої інстанції, є ефективним способом захисту відповідним способом захисту порушених прав позивача.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 по справі № 520/7745/23 в частині задоволених позовних вимог -залишити без мін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко