28 травня 2024 р.Справа № 440/16511/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2024, (головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко) по справі № 440/16511/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області що полягає в невиплаті ОСОБА_1 з 01 травня 2022 року нарахованої доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, згідно з постановою КМУ від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" з обмеження виплати пенсії максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести ОСОБА_1 з 01 травня 2022 року виплату нарахованої щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", без обмеження виплати пенсії максимальним розміром.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2024, яке набрало законної сили 19.03.2024 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії з урахуванням доплати до пенсії в сумі 2000 грн до розміру пенсії згідно з постановою КМУ від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" без обмеження максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити з 01.05.2022 ОСОБА_1 пенсію з урахуванням щомісячної доплату в сумі 2000 грн до розміру пенсії згідно з постановою КМУ від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", без обмеження максимального розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.
04.04.2024 ОСОБА_1 подав суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати до суду в десятиденний строк звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 у справі № 440/16511/23.
В обґрунтування заяви зазначив, що на виконання рішення суду, пенсійний орган перерахував пенсію позивача з 01.05.2022 та виплачував її пенсію з урахуванням щомісячної доплату в сумі 2000 грн без обмеження граничним розміром, проте за наслідками перерахунку пенсії 01.03.2023 продовжило обмежувати граничний розмір пенсії, шляхом зменшення доплати до пенсії до 500 грн.
Таким чином, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 є не виконаним, що є підставою для встановлення судового контролю.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 у задоволенні заяви відмовлено.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву про встановлення судового контролю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції невірно встановив підстави звернення позивача із заявою про встановлення судового контролю, що призвело до помилкових висновків щодо виконання пенсійним органом судового рішення.
Вказує, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки обставинам обмеження відповідачем з 01.03.2023 належної доплати до пенсії позивача - 2000 грн фактичним нарахуванням та виплатою - 500 грн, тоді як судовим рішенням зобов'язано виплачувати її в повному обсязі.
В свою чергу, вказані вище обставини, на думку апелянта, свідчать про невиконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області судового рішення, тоді як висновки суду першої інстанції щодо його виконання відповідачем не відповідають обставинам справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач) не надало відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ГУ ПФУ в Полтавській області в межах своїх повноважень виконало залежні від нього дії, спрямовані на виконання судового рішення у цій справі, а саме здійснило перерахунок пенсії, отже у суду відсутні підстави для встановлення контролю за його виконанням.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17.
Судом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 у справі № 440/16511/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити з 01.05.2022 ОСОБА_1 пенсію з урахуванням щомісячної доплати в сумі 2000 грн до розміру пенсії згідно з постановою КМУ від 14 липня 2021 року №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", без обмеження максимального розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю, вказував, що пенсійним органом на виконання судового рішення проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.05.2022, виплату пенсії, перераховану на його виконання розпочато з 01.04.2024 в розмірі 29 279,49 грн, доплата до пенсії за період з 01.05.2022 по 31.03.2024 нарахована у розмірі 26 500,00 грн та облікована в підсистемі "Реєстр судових рішень" ІКІС ПФУ. Згідно письмових пояснень відповідача виплата заборгованості у розмірі 26 500,00 грн здійснюється за окремою бюджетною програмою за рахунок коштів Державного бюджету України.
Також, суд першої інстанції зазначив, що виконання рішення суду у цій справі залежить від отримання Пенсійним фондом України коштів з Державного бюджету України, за рахунок яких забезпечується виплата пенсій згідно ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та відповідно отримання ГУ ПФУ у Полтавській області коштів для фінансування відповідної виплати позивачу, а тому відповідач по справі в межах своїх повноважень вчинив залежні від нього дії, спрямовані на виконання судового рішення і судом не встановлено, що відповідач, маючи можливість здійснити відповідну виплату заборгованості пенсії позивачу, створює перешкоди для його виконання.
Разом з тим, колегія суддів зазначає про не надання оцінки судом першої інстанції доводам позивача щодо виплати пенсійним органом пенсії з обмеження її максимальним розміром, проте як судовим рішенням, яке перебувало на виконанні у пенсійного органу, покладено обов'язок провести виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю ОСОБА_1 зазначав про застосування відповідачем обмеження пенсії максимальним розміром після її перерахунку з 01.03.2023, в підтвердження чого надав листи пенсійного органу.
ГУ ПФУ в Полтавській області надано до суду письмові пояснення та витяг з матеріалів пенсійної справи, копії перерахунків пенсії ОСОБА_1 , з яким вбачається про виплату пенсії позивачу після проведення перерахунку, з обмеженням її максимальним розміром.
Суд першої інстанції, не надав жодної оцінки вказаним доводам позивача, доказам наявним в справі, не перевірив чи виконується пенсійним органом судове рішення належним чином, чи проводиться виплати пенсії з обмеженням максимальним розміном з наданням оцінки наявним в матеріалах справи доказам.
Таким чином, висновок суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви є передчасним, зробленим без повного та всебічного з'ясування обставин у справі в їх сукупності та перевірки їх доказами.
Отже доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 382 КАС України та не повного встановлення обставин справи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України закріплено виключну підсудність питання про встановлення судового контролю, а саме суду, який ухвалив судове рішення.
Оскільки рішення по суті спору ухвалено Полтавським окружним адміністративним судом, тому виключено до компетенції цього суду віднесено питання про встановлення судового контролю за виконанням такого судового рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга в частині прийняття постанови про задоволення заяви, поданої в порядку ст. 382 КАС України апеляційним судом задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, невірно застосовано норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання щодо встановлення судового контролю, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду заяви від 04.04.2024 до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 по справі № 440/16511/23 скасувати.
Адміністративну справу № 440/16511/23 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.04.2024 про встановлення судового контролю .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова
Повний текст постанови складено 03.06.2024 року