03 червня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/5543/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі також позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі також відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі також відповідач-2), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 253550004120 від 12.10.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_3 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до загального страхового стажу для призначення та розрахунку пенсії ОСОБА_1 роботи з 01.01.2004 по 31.08.2017, з 01.09.2017 по 31.08.2018, з 01.09.2018 по 11.05.2022 відповідно до даних трудової книжки та призначити ОСОБА_3 пенсію за віком з 05.10.2023.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», втім рішенням відповідача у задоволенні її заяви було відмовлено, з підстав ненадання позивачем підтвердження щодо виплати пенсії на території Республіки Білорусь.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало відзив на позов, у якому заперечує щодо доводів позивача та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач-1 зазначає, що позивач деякий час проживала у Республіці Білорусь і за місцем її перебування призначено пенсію з 18.12.2016, що підтверджується записом у трудовій книжці позивача. Оскільки позивачем не надано підтвердження щодо виплати пенсії на території Республіки Білорусь, то відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Від відповідача-2 відзив на позов не надійшов, про причини його не подання суд не повідомлено.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.04.2024 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_2 , є громадянкою Республіки Білорусь (далі також РБ), має право постійного проживання на території України, що підтверджено відповідною посвідкою серії НОМЕР_1 від 13.06.2017, орган, що видав 7401 (а.с.14).
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади № 2023/003666995 від 12.05.2023 встановлено, що позивач зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
05.10.2023 ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком. У заяві позивач вказала, що на території РБ їй була призначена пенсія, у зв'язку з переїздом в Україну пенсійних виплат не отримує та перебувала на утриманні батька, на даний час позивач зазначає, що перебуває на утриманні у дочки.
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду у Київській області № 253550004120 від 12.10.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки ОСОБА_4 не надано підтвердження щодо виплати пенсії на території РБ. На обліку у територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Вік заявниці становить 61 рік (а.с.18).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулася за захистом своїх прав та інтересів до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Основним документом, що підтверджує пільговий стаж роботи працівника з огляду на положення статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі Порядок № 22-1).
Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно пункту 2.9 розділу ІІ до Порядку №22-1 документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до частин 1, 4 статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Отже, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають: норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати; норми міжнародного договору - у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення.
Тому, при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган ПФУ має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії.
Законом України № 546/96-ВР від 22.11.1996 ратифікована Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, підписану 14.12.1995 у м. Києві.
Відповідно до статті 6 Угоди при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.
Стаття 5 Угоди закріплює, що пенсійне забезпечення громадян Договірних Сторін та членів їх сімей здійснюється по законодавству Договірної Сторони, на території якої вони постійно проживають, якщо цією Угодою не встановлено інше.
Згідно зі статтею 7 вказаної Угоди громадянам, які проживали на території однієї Договірної Сторони і працювали після переселення на території іншої Договірної Сторони, пенсія обчислюється із заробітку (прибутку), який вони отримували на території Договірної Сторони переселення, якщо ними набутий мінімально необхідний трудовий (страховий) стаж для обчислення заробітної плати при призначенні пенсії у відповідності з законодавством Договірної Сторони переселення.
Відповідно до статті 8 Угоди при переселенні пенсіонера з території однієї Договірної Сторони на територію іншої Договірної Сторони виплата пенсії припиняється (крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті та статтею 9 цієї Угоди) у порядку, передбаченому законодавством відповідних Договірних Сторін. Компетентна установа Договірної Сторони переселення призначає пенсіонеру, який отримав дозвіл на постійне проживання, пенсію з місяця, до якого проводилася виплата пенсії компетентною установою Договірної Сторони попереднього постійного проживання, але не більш ніж шість місяців до місяця звернення за пенсією. При переселенні пенсіонера, якому на території однієї Договірної Сторони була призначена пенсія на підставах, не передбачених законодавством іншої Договірної Сторони, виплата пенсії проводиться компетентною установою Договірної Сторони, яка її призначила, до виникнення права на пенсію (в тому числі пенсію іншого виду) у відповідності із законодавством Договірної Сторони переселення.
Крім того, положення статті 10 Угоди закріплюють, що виплата пенсії здійснюється компетентними установами за рахунок коштів Договірної Сторони, на території якої пенсіонер постійно проживає. Взаємні розрахунки між Договірними Сторонами не проводяться.
Виплата пенсії у відповідності з частиною третьою статті 8 і статтею 9 цієї Угоди здійснюється за рахунок коштів Договірної Сторони, яка виплачує пенсію. Платежі пенсії здійснюються у валюті Договірної Сторони, яка виплачує пенсію. Виплата пенсії пенсіонеру проводиться у валюті Договірної Сторони його постійного проживання.
Порядок платежів та виплат пенсій визначається спеціальною угодою між компетентними установами Договірних Сторін, які фінансують виплату пенсій.
Статтею 12 Угоди передбачено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані на території будь-якої з Договірних Сторін, приймаються без легалізації.
У частині 1 статті 16 Угоди зазначено, що кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.
29.05.2023 Верховна Рада України прийняла Закон «Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення» № 3117-ІХ.
Зокрема, 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» за змістом пункту 1 якої під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Проте, суд враховує, що в частині 2 статті 16 Угоди визначено, що права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За нормами статті 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Відповідно до копії диплому серії НОМЕР_2 від 23.06.1984 ОСОБА_2 у 1979 році вступила до Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка і в 1984 році закінчила повний курс названого інституту за спеціальністю загальнотехнічні дисципліни і праця. Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 23.06.1984 позивачу присвоєно кваліфікацію вчителя загальнотехнічних дисциплін (а.с.28).
Суд зазначає, що матеріали справи містять копію трудової книжки серії НОМЕР_3 від 05.08.1985, відповідно до якої позивач у період з 01.01.2004 по 31.08.2017 працювала у державній установі освіти «Середня школа № 39 м. Гомеля»; з 01.09.2017 по 31.08.2018 працювала у державній установі освіти «Спеціалізований ліцей при Університеті цивільного захисту Міністерства з надзвичайних ситуацій Республіки Білорусь»; з 01.09.2018 по 11.05.2022 працювала у державній установі освіти «Середня школа № 52 м. Гомеля» (а.с.19-27).
Матеріали справи також містять копію довідки про місце роботи, служби і займаної посади, виданої Державною установою освіти «Середня школа № 39 м. Гомеля» від 20.03.2024 № 01-20/67 та від 20.03.2024 № 68, зі змісту якої вбачається, що позивач працювала у Державній установою освіти «Середня школа № 39 м. Гомеля» на посаді вчителя обслуговуючої праці з 09.03.1994 по 31.08.2017 (а.с.29-30).
Крім того, копією довідок Відділу освіти, спорту і туризму адміністрації Радянського району м. Гомеля від 26.03.2024 № 01-21/408 та від 26.03.2024 № 01-21/409 встановлено заробітну плату позивача для нарахування пенсії за період з березня 1994 року по грудень 2002 року (а.с.31-33).
Суд зазначає, що факт роботи позивача у спірний період підтверджується також копією довідки Державної установи освіти «Середня школа № 52 м. Гомеля» від 20.03.2024 № 73, від 20.03.2024 №74, Державної установи освіти «Спеціалізований ліцей при Університеті державного захисту Міністерства з надзвичайних ситуацій Республіки Білорусь» від 29.09.2023 № 62/03-03-12/29, від 29.09.2023 № 62/03-03-42/30 та від 29.09.2023 № 69/05-47/23 (а.с. 34-38).
Відповідно до п.2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Суд зазначає, що законодавством обов'язок щодо отримання інформації про сплату страхових внесків покладено на органи, що призначають пенсію.
Крім того, обов'язок щодо належної сплати страхових внесків покладається законодавством на страхувальників. Особа не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником, свого обов'язку, а отже навіть несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії періодів роботи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17 07 2019 у справі № 144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
Таким чином, суд приходить до висновку що вказаний період роботи, про який міститься запису у трудовій книжці додатково підтверджується наданими довідками.
Отже, періоди роботи з 01.01.2004 по 31.08.2017, з 01.09.2017 по 31.08.2018, з 01.09.2018 по 11.05.2022 в організаціях, які знаходяться на території РБ підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Таким чином, вказані відповідачем підстави не можуть бути визначальними обставинами для не зарахування до стажу позивачки періодів роботи з 01.01.2004 по 31.08.2017, з 01.09.2017 по 31.08.2018, з 01.09.2018 по 11.05.2022, тому дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області є протиправними.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії № 253550004120 від 12.10.2023, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію за віком з моменту звернення, а саме з 05.10.2023.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд. При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 253550004120 від 12.10.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального страхового стажу для призначення та розрахунку пенсії ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 31.08.2017, з 01.09.2017 по 31.08.2018, з 01.09.2018 по 11.05.2022 відповідно до даних трудової книжки та призначити ОСОБА_3 пенсію за віком з 05.10.2023.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи (а.с. 10) підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1200,00 грн.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 253550004120 від 12.10.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_3 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до загального страхового стажу для призначення та розрахунку пенсії ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 31.08.2017, з 01.09.2017 по 31.08.2018, з 01.09.2018 по 11.05.2022 відповідно до даних трудової книжки та призначити ОСОБА_3 пенсію за віком з 05.10.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1200,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вул. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Київська обл., Фастівський р-н, 08500, код ЄДРПОУ 22933548.
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вул. П'ятницька, 83А, м.Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940.
Повний текст рішення виготовлено 03 червня 2024 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА