03 червня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/1174/24-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо проведення перерахунку та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, підйомної допомоги за 2016 рік та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з січня 2016 по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2016-2018 роках, підйомної допомоги виплаченої у 2016 році та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з січня 2016 по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 19 березня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) подано до суду відзив на позов, в якому він також просить суд залишити позовну заяву без руху через несплату судового збору та пропуск позивачем строку звернення до суду.
Так, відповідач посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду, який згідно частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України становить 1 місяць, а з даним позовом він звернувся лише 15 березня 2024 року. Додатково відповідач вказав про несплату позивачем судового збору за подання до суду цього позову.
Вказане суд розцінює як клопотання про залишення позовної заяви без руху, у зв'язку з чим зазначає наступне.
Строки звернення до адміністративного суду встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися в даному випадку, суд враховує правові висновки щодо застосування норм права, сформовані Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.
У вказаній справі Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
З огляду на те, що позивача звільнено 25 травня 2021 року, тобто до внесення змін до статті 233 Кодекс законів про працю України, право позивача на звернення до суду із цим позовом не обмежується будь-яким строком.
За таких обставин суд приходить до висновку про безпідставність посилань відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Стосовно посилань відповідача про необхідність сплати позивачем судового збору за подання до суду цього позову варто зазначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - учасники бойових дій.
Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення належних сум заробітної плати за час служби у військовій частині НОМЕР_1 , які, на думку позивача, виплачені йому не в повному розмірі, а також зважаючи на те, що згідно з доданою до позову копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 28 жовтня 2015 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій, то суд приходить до висновку, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду цього позову на підставі пунктів 1, 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, а тому відмовляє в його задоволенні.
Керуючись статтями 122, 240, 241, 248, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк