03 червня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/1479/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачеві ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у Збройних Силах України за сімейними обставинами;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 , щодо звільнення з військової служби у Збройних Силах України за сімейними обставинами;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення з військової служби у Збройних Силах України позивача ОСОБА_1 згідно пп.«Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу по мобілізації та звернувся до відповідача із рапортом на звільнення з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Позивач вказує, що відповідач протиправно відмовив у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами і не взяв до уваги висновок ЛКК за формою №080-2/о, виданий лікарем загальної практики ФОП ОСОБА_2 , оскільки висновок ЛКК є тією підставою, яку сформульовано і закладено законодавцем в основу пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” для можливості у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою похилого віку. Позивач стверджує, що оскільки його мати визнана особою, яка потребує постійного догляду, він має право на звільнення з військової служби, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач заперечував проти позову та вказав, що позивачем не надано належного висновку ЛКК, оскільки висновок №080-4/о від 23.12.2023 р., виданий ФОП ОСОБА_3 , не підписаний членами ЛКК та не є висновком ЛКК закладу охорони здоров'я, а тому є на думку відповідача нікчемним як для призначення соціальної послуги. З вказаних підстав, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.
Рух справи у суді
Ухвалою суду від 05.04.2024 року адміністративний позов залишено без руху. 15.04.2024 року позивачем виправлено недоліки адміністративного позову, у зв'язку із цим, судом відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Позивач призваний на військову службу по мобілізації та подав 22.02.2024 р. рапорт командирув/ч НОМЕР_2 на звільнення з військової служби за пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. (а.с. 22-23).
На підтвердження підстав для звільнення з військової служби за підпунктом “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” позивач подав:
- витяг з реєстру Чернівецької територіальної громади щодо місяця проживання по АДРЕСА_1 ; висновок ФОП ОСОБА_2 №12 від 22.12.2023 р. про наявність порушень у ОСОБА_4 функцій організму через які не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; акт від 10.08.2023 р. №910 проведення обстеження сім'ї за адресою АДРЕСА_1 ; висновок Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг ОСОБА_4 ; довідка №4528 від 21.12.2023 р. видана позивачу в тому, що він перебуває на обліку як отримувач компенсаційної виплати фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі своїй матері ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 29.08.2023 р.; витяг №589396 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб по АДРЕСА_1 , де зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с. 13, 16-21).
Згідно листа військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2024 р. №1864 повідомлено позивачу про відсутність підстав для звільнення з військової служби за пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”. Вказано, що висновок 12 форми №080-4/а виданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , який за формою та за змістом не свідчить і не підтверджує потребу особи постійному догляді для цілей застосування пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”. (а.с. 14-15).
Мотивувальна частина
Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийняття оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону №2232-XII розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абз. 4, 8 пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Судом встановлено, що підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII стали доводи відповідача, що наданий до рапорту висновок 12 форми №080-4/а, виданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за формою та за змістом не свідчить і не підтверджує потребу особи постійному догляді для цілей застосування пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу”.
Суд звертає увагу, що визначення терміну "медичний висновок" наведене у п.3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Суб'єктами формування чи видачі медичного висновку зазначені лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, відповідно до п.19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія за результатами проведеного лікування чи обстеження можуть формувати медичний висновок, а МСЕК за результатами проведеного огляду довідку, акт огляду (витяг з акту огляду) та протокол засідання комісії.
Щодо повноважень ЛКК та МСЕК на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, то суд враховує наступне.
Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, регламентована процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пп.1 п.11 цього Положення міські, міжрайонні, районні комісії визначають, зокрема, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
У свою чергу, механізм організації експертизи тимчасової втрати працездатності осіб в окремих випадках, за яких медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066, не формується, а також повноваження та роботу ЛКК за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності та фізичної особи-підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, передбачено Порядком організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 № 189 (далі - Порядок № 189).
Згідно з п.3 розділу ІІІ цього Порядку № 189 до основних завдань ЛКК належить: видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з п.2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о "Медична карта амбулаторного хворого № _____", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Повноваження ЛКК визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання". В цій Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (п.1).
Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що ЛКК може створюватись при закладі охорони здоров'я незалежно від форми власності, в тому числі й фізичні особи-підприємці, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.
Таким чином, не існує підстав не приймати до уваги висновок ЛКК №12 від 22.12.2023 р. про наявність порушень у матері позивача - ОСОБА_4 функцій організму через які не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі як належний документ.
Крім того, судом встановлено, що позивач проживає у житловому приміщенні/будинку осіб по АДРЕСА_1 , разом з матір'ю ОСОБА_4 , перебуває на обліку як отримувач компенсаційної виплати фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі своїй матері. Рішенням Чернівецької міської ради від 29.08.2023 р. позивачу призначено компенсацію як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Довідкою Департаменту соціальної політики Чернівецької міської ради № 4528 від 21.12.2023 року підтверджено перебування ОСОБА_1 на обліку як отримувача компенсаційної виплати фізичним особам, що здійснюють соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі своїй матері.
Також суд звертає увагу, що Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 (далі - Постанова №413)
Вказана постанова визначає та вказує, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Суд звертає увагу, що Постанова №413 прийнята Кабінетом Міністрів України 12.06.2013 відповідно до ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Однак, на момент прийняття Постанови 413, стаття 26 Закону №2232 не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову КМУ. Натомість, під час дії воєнного стану пункт 2 частини 4 статті 26 "Про військовий обов'язок і військову службу" доповнений підпунктом г) згідно із Законом 2122-ІХ від 15.03.2022 р. де вказано підставу звільнення, зокрема: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми ст. 26 Закону №2232 уже містили виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця з служби.
Пунктом 2 розділу II Прикінцеві положення Закону 2169-ІХ зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Проте, станом на час розгляду справи, Кабінетом Міністрів України не приведено положення Постанови №413 у відповідність з редакцією ст. 26 Закону №2232, чинною на момент виникнення правовідносин.
Таким чином, керуючись принципом, визначеним ч.3 ст.7 КАС України, при вирішенні даного спору суд застосовує норми ст. 26 Закону №2232, а не положення постанови №413.
Отже, враховуючи абз. 4 пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232, суд вважає, що доданий до рапорту позивача висновок ЛКК є належним доказом, який підтверджує необхідність здійснення позивачем постійного догляду за матір'ю.
На підставі вказаного суд встановив, що позивачем надано відповідачу достатні докази для можливості вирішення питання про його звільнення на підставі абз. 7 пп. Г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, однак відповідачем протиправно відмовлено позивачу ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у Збройних Силах України за сімейними обставинами.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірність бездіяльності щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду рапорту про звільнення.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що відмова військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у Збройних Силах України за сімейними обставинами є протиправною. Суд встановив, що позивач надав відповідачу з рапортом усі необхідні документи для звільнення з військової служби, а тому належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 , щодо звільнення з військової служби у Збройних Силах України за сімейними обставинами та прийняти відповідне рішення про звільнення з військової служби у Збройних Силах України позивача ОСОБА_1 згідно пп. «Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
З вказаних підстав суд дійшов висновку про задоволення позову.
Судові витрати
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору в даній категорії справ, суд не вирішує питання про відшкодування вказаних судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250, 257 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачеві ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби у Збройних Силах України за сімейними обставинами.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 , щодо звільнення з військової служби у Збройних Силах України за сімейними обставинами та прийняти рішення (наказ) про звільнення з військової служби у Збройних Силах України позивача ОСОБА_1 згідно пп.«Г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Т.М. Брезіна