03 червня 2024 року справа № 580/2161/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в залі суду за правилами спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить:
- стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 37 713,33 грн на користь військової частини НОМЕР_1 .
Додатково просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку із вторгненням на територію України збройних сил російської федерації, командиром військової частини НОМЕР_1 до ТОВ «Епіцентр К» було скеровано лист-звернення № 901/2/419 від 05.03.2022 про надання допомоги військовій частині у вигляді інструментів та іншого майна, який було направлено (доставлено) до ТОВ «Епіцентр К» (м. Черкаси, вул. 30 років Перемоги 29) безпосередньо військовослужбовцем цієї ж військової частини ОСОБА_1 . За результатами розгляду вище вказаного листа ТОВ «Епіцентр К» погодилось надати безоплатно зазначене майно військовій частині. У подальшому, 06.03.2022 відповідач безоплатно отримав від ТОВ «Епіцентр К» майно згідно з видатковою накладною ТОВ «Епіцентр К» Роз/СН - 0014883 від 06.03.2022 на загальну суму 58 113,30 грн, про що власноруч розписався, у зв'язку з чим останнє підлягало подальшій передачі на баланс військової частини НОМЕР_1 для його обліку та оприбуткування. Згідно з положеннями ч. 5 ст. 6 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання-передачі, у зв'язку з чим, з 06.03.2022 військова частина НОМЕР_1 набула право державної власності на майно, передане (надане) ТОВ «Епіцентр К» згідно з видатковою накладною ТОВ «Епіцентр К» Роз/СН - 0014883 від 06.03.2022 на загальну суму 58 113,30 грн. Відповідач, проходячи військову службу, будучи військовою службовою особою, перебуваючи на посаді заступника командира автомобільного батальйону з озброєння військової частини НОМЕР_1 , будучи обізнаним, що відповідно до усного наказу командира військової частини НОМЕР_1 йому доручено безоплатно отримати від ТОВ «Епіцентр К» допомогу, отримав 06.03.2022 майно та перевіз (доставив) його до військової частини НОМЕР_1 на загальну суму 58 113,30 грн. Відповідач не вжив жодних заходів щодо його подальшого обліку у військовій частині НОМЕР_1 , жодних документів про його отримання до фінансового органу військової частини не подав, при цьому лише частину зазначеного отриманого ним майна на суму 20 399,97 грн на власний розсуд без оформлення будь-яких документів фактично передав до підрозділів військової частини НОМЕР_1 . У подальшому, в ході проведення службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2023 № 64, встановлено факт нестачі, яка виникла внаслідок бездіяльності відповідача, отриманого ним частини майна на суму 37 713 грн 33 коп від ТОВ «Епіцентр К». Внаслідок не оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, отриманих у вигляді благодійної допомоги від ТОВ «Епіцентр К» порушено ст.ст. 1, 3, ч.ч. 1, 5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а у військовій частині виникла нестача на суму 37 713 грн. 33 коп. З таких підстав просив задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , у період з 17.11.2020 до 18.07.2022 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира автомобільного батальйону з озброєння військової частини НОМЕР_1 , у період з 18.07.2022 до 16.11.2022 - на посаді заступника командира автомобільного батальйону з тилу військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2022 № 312 ОСОБА_1 було переведено до нового місця-служби - до військової частини НОМЕР_2 .
Командиром військової частини НОМЕР_1 до ТОВ «Епіцентр К» було скеровано лист-звернення № 901/2/419 від 05.03.2022 про надання допомоги військовій частині у вигляді інструментів та іншого майна, який було направлено (доставлено) до ТОВ «Епіцентр К» (м. Черкаси, вул. 30 років Перемоги 29) безпосередньо військовослужбовцем цієї ж військової частини ОСОБА_1 .
Згідно з видатковою накладною Роз/СН - 0014883 від 06.03.2022 ТОВ «Епіцентр К» надало військовій частині НОМЕР_1 допомогу у вигляді інструментів та іншого майна на загальну суму 58 113,30 грн.
Відповідач власноруч розписався у зазначеній видатковій накладній Роз/СН - 0014883 від 06.03.2022, отримав 06.03.2022 майно на загальну суму 58 113,30 грн та перевіз (доставив) його до військової частини НОМЕР_1 . Майором ОСОБА_1 власноручно зазначено «Отримав майно згідно накладної Роз/СН-0014883 на суму 58 113 грн 30 коп».
Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта приймання-передачі, у зв'язку з чим, з 06.03.2022 військова частина НОМЕР_1 набула право державної власності на майно, передане (надане) ТОВ «Епіцентр К» згідно з видатковою накладною ТОВ «Епіцентр К» Роз/СН - 0014883 від 06.03.2022 на загальну суму 58 113,30 грн.
Впродовж січня - березня 2023 Управлінням Північного офісу Держаудитслужби в Черкаській області було проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 за результатами якої встановлено ряд порушень законодавства.
Зокрема встановлено, що внаслідок не оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, отриманих у вигляді благодійної допомоги від ТОВ «Епіцентр К», порушено ч. 1 ст. 3, ч.ч. 1, 5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XІV, які відсутні в наявності, а тому виникла нестача на суму 37 713,33 грн.
За вказаним фактом на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2023 № 64 проведено службове розслідування в ході якого встановлено, що за ініціативи керівного складу автомобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 було відпрацьовано лист-звернення до ТОВ «Епіцентр К» про надання допомоги військовій частині у вигляді інструментів та іншого майна, яке було підписано командиром військової частини НОМЕР_1 та направлено ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Епіцентр К» (м. Черкаси, вул. 30 років Перемоги 29), за результатами розгляду якого, ТОВ «Епіцентр К» погодилось надати зазначене майно.
Як вбачається із матеріалів службового розслідування, а також із письмових пояснень військовослужбовця ОСОБА_1 , отримане у ТОВ «Епіцентр К» майно він видав командирам підрозділів автомобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , а саме командиру 1, 2, 3 автомобільних рот, командиру взводу зв'язку та командиру ремонтного відділення, без оформлення будь-яких документів.
Вказане твердження, частково підтверджується матеріалами службового розслідування, в якому містяться пояснення майора ОСОБА_1 , в яких він зазначає, що отримане майно ним було роздане у підрозділи автомобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , та зазначено, що вказане майно він не поставив на облік у військовій частині НОМЕР_1 , пояснюючи це відсутністю часу, та убуттям у відрядження.
В ході службового розслідування було відібрано пояснення у всіх командирів підрозділів автомобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , які підтвердили отримання від ОСОБА_1 майна та надали списки отриманого майна. Під час порівняння переліку майна, що було видано ОСОБА_1 у підрозділи із переліком майна, що зазначене у накладній Роз/СН-0014883 та акті приймання-передачі від 06.03.2022, встановлено факт нестачі майна на суму 37 713,33 грн.
Наказом військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2023 № 50 "Про результати службового розслідування" службове розслідування завершено.
З метою досудового врегулювання спору, військовою частиною НОМЕР_1 було направлено копію матеріалів службового розслідування та витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2023 № 50 «Про результати службового розслідування» за вих. № 901/1/55 від 18.03.2023 до військової частини НОМЕР_2 , для вирішення питання про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності за новим місцем служби.
19.04.2023 за вх. № 2060 військовою частиною НОМЕР_1 було отримано лист командира військової частини НОМЕР_2 про відмову у притягненні ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності.
Черкаською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 06.02.2024 за вихідним № 271ВИХ-24 до військової частини НОМЕР_1 та 06.02.2024 за вихідним № 272ВИХ-24 до Міністерства оборони України скеровано повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави, в тому числі шляхом пред'явлення позову. При цьому, прокурором надано розумний строк для вжиття таких заходів та інформування його про результати розгляду повідомлення.
Станом на 28.02.2024 відповідь від Міністерства оборони України на запит Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону № 272ВИХ-24 від 06.02.2024 не надходила, при цьому прокуратурою надавався розумний строк надання відповіді.
Згідно відповіді позивача-2 від 14.02.2024 № 901/1/53 військова частина НОМЕР_1 фактично заявила клопотання про подачу відповідного позову до суду органом прокуратури, мотивуючи задіянням (безпосередньої участі) в проведенні заходів правового режиму воєнного стану в Україні.
З урахуванням викладеного, прокурор листами повідомив позивачів про підготовку позовної заяви про стягнення матеріальної шкоди та звернувся з даним позовом до суду.
Щодо представництва прокурором інтересів держави, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частина 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Зміст поняття «державні інтереси» розглянуто в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення кодексу України (справа про представництво прокуратурою інтересів держави в суді) від 08.04.1999.
Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням «публічним інтересом» є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами публічної адміністрації.
Слід зазначити про те, що «правильне застосування законодавства» незаперечно становить «суспільний інтерес» та в даному випадку зверненням до суду дотримано «справедливої рівноваги», висловлені також у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.07.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008, «Спорронг і Льоннрот проти Швеціїї» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Тригубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.
Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахигценими, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», навівши відповідне обґрунтування цього.
Так, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування та забезпечення майном Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.
У зв'язку з цим, захист інтересів держави у вказаних правовідносинах, у тому числі при їх забезпеченні, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.
Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.
За таких обставин, встановлені у даному випадку порушення, допущені внаслідок протиправної поведінки відповідача, які спричини збитки державі, а також не вжиття останнім жодних заходів до їх добровільного відшкодування, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов'язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку.
Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 3 та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оборону України», п. п. 1, 3, 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Міністерство оборони України забезпечує їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оборону України», ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, передбачених законодавством.
Відповідно до п. 15 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 Міноборони є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Таким чином, саме Міністерство оборони України, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у Збройних Силах України, а також військова частина НОМЕР_1 , як сторона, якій безпосередньо завдано збитків, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. А тому, саме вони визначені позивачами у цій справі та саме вони мали б захищати інтереси держави за вказаних у позовній заяві обставин.
Як вже зазначалося вище, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» чітко передбачено, що звертаючись до суду з позовом, прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Крім цього, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене, Черкаською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 06.02.2024 за вихідним № 27ВИХ-24 до військової частини НОМЕР_1 та 06.02.2024 за вихідним № 272ВИХ-24 до Міністерства оборони України скеровано повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави, в тому числі шляхом пред'явлення позову. При цьому, прокурором надано розумний строк для вжиття таких заходів та інформування його про результати розгляду повідомлення.
Станом на 28.02.2024 відповідь від Міністерства оборони України на запит Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону № 272ВИХ-24 від 06.02.2024 не надходила, при цьому прокуратурою надавався розумний строк надання відповіді.
Згідно відповіді позивача-2 від 14.02.2024 № 901/1/53 військова частина НОМЕР_1 фактично заявила клопотання про подачу відповідного позову до суду органом прокуратури, мотивуючи задіянням (безпосередньої участі) в проведенні заходів правового режиму воєнного стану в Україні.
Надалі, Черкаською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону (станом на час подачі позову) здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел («Судова влада. Стан розгляду справ» https://court.gov.ua/fair) яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось, що в тому числі підтверджується повідомленням військової частини від 14.02.2024 № 901/1/53.
Прокурором розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан та покладені у зв'язку з цим завдання щодо відсічі ворогу. А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.
Про вказане 14.02.2024 прокурором повідомлено позивачів відповідними листами (вих. № 271ВИХ-24 та № 272ВИХ-24), а також про прийняття рішення щодо пред'явлення прокурором позову на захист інтересів держави.
Як визначено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Як уже вказувалося, «бездіяльність компетентного органу» означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття ж компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Фактично військовою частиною НОМЕР_1 факт заподіяння збитків підтверджений 07.03.2023 під час затвердження акту службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2023 № 64, проте станом на момент пред'явлення цього позову прокурором, тобто майже через 1 рік з моменту підтвердження обставин заподіяння збитків, жодних заходів для їх відшкодування в судовому порядку військовою частиною не вживалось, що також вказує на пасивну поведінку позивача, відтак є достатні підстави для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.
Надаючи оцінку спірним обставинам, судом враховано наступне.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначає Закон України від 21 вересня 1999 року № 1075-XIV «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (далі - Закон № 1075-XIV).
Згідно з ст. 1 Закону № 1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Відповідно до ст. 3 Закону № 1075-XIV військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею четвертою Закону № 1075-XIV визначено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.
У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.
Списання військового майна за актами технічного стану та інспекторськими посвідченнями провадиться командирами військових частин і посадовими особами органів військового управління відповідно до їх компетенції в порядку, встановленому Міністерством оборони України.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1075-XIV для забезпечення постійного державного контролю за наявністю, якісним станом і ефективністю використання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, щорічно проводиться його інвентаризація згідно з Положенням про інвентаризацію військового майна, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Інформацію про результати інвентаризації за минулий рік Міністерство оборони України надсилає до Кабінету Міністрів України у першому кварталі поточного року.
Форма і порядок звітності за результатами інвентаризації встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики, за погодженням із Міністерством оборони України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного і соціального розвитку.
Згідно з ст. 7 Закону № 1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 03 жовтня 2019 року № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-IX).
У п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 160-IX визначено, що матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Частиною першою ст. 2 Закону № 160-IX встановлено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону № 160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 3 Закону № 160-IX притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Судом враховано, що військовою частиною НОМЕР_1 під час службового розслідування було відібрано пояснення у всіх командирів підрозділів автомобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 , які підтвердили отримання від ОСОБА_1 майна та надали списки отриманого майна. Під час порівняння переліку майна, що було видано ОСОБА_1 у підрозділи із переліком майна, що зазначене у накладній Роз/СН-0014883 та акті приймання-передачі від 06.03.2022, встановлено факт нестачі майна на суму 37 713,33 грн, за яку ніс відповідальність відповідач. Відповідна сума та акт службового розслідування не оспорені.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Стаття 9 Закону № 160-IX визначає обставини, що виключають матеріальну відповідальність. Так, відповідно до ч.ч.1, 2 вказаної статті завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи.
Згідно з ч. 3 вказаної статті Закону № 160-IX обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.
Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Відповідно до ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту).
Згідно з ст. 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно з абз. 1 п. 2 Розділу І Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Пунктом третім Розділу І Положення передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Згідно з п. 4 Розділу І Положення встановлено, що відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.
Відповідно до п. 13 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі, зокрема, недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
Пунктом 14 Положення визначено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв'язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2 - 10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 17 Розділу IV Положення командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини. У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.
Пунктом 18 Розділу IV Положення визначено, що розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту. Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.
Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (п. 19 Розділу IV Положення).
Отже, до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Згідно з п. 31 Положення у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.
Тобто, військовослужбовці несуть відповідальність за нестачу переданого їм під звіт майна.
Вказаними вище документами підтверджується, що відповідач під час проходження військової служби взяв на себе матеріальну відповідальність за матеріальні цінності, що передані йому з прийняттям посади заступника командира автомобільного батальйону з озброєння військової частини НОМЕР_1 .
На підставі встановлених під час службового розслідування обставин, у акті службового розслідування від 07.03.2023 позивачем зроблено наступний висновок:
"Аналізуючі в ході проведення службового розслідування матеріали, пояснення учасників події та свідків, та враховуючи той факт, що майором ОСОБА_1 було порушено вимоги керівних документів, що регламентують облік майна в Збройних Силах України, матеріальну шкоду нанесену в результаті бездіяльності та не постановки на облік майна, отриманого в якості безоплатної благодійної допомоги від ТОВ "Епіцентр К" направити матеріали службового розслідування до командира військової частини НОМЕР_2 для притягнення майора ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності та стягнення з нього матеріальної шкоди у сумі 37 713,33 грн".
Докази безпідставності вказаних висновків відсутні.
Наказом військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2023 № 50 "Про результати службового розслідування" визначено наступне:
Помічнику командира військової частини з фінансово-економічної оботи начальнику фінансово-кономічної служби, занести встановленим порядком суму в розмірі 12 877,20 грн (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят сім гривень 20 копійок) до книги обліку нестач частини по автомобільній службі та суму в розмірі 24 836,13 грн (двадцять чотири тисячі вісімсот тридцять шість гривень 13 копійок) до книги обліку нестач частини о квартирно-ксплуатаційній службі.
Начальнику автомобільної служби озброєння логістики, поставити майно на облік, згідно накладної Ро/СН-0014883 від 06.03.2022, по автомобільній службі, встановленим порядком. Суму нестачі в розмірі 12 877,20 грн (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят сім гривень 20 копійок) занести до книги обліку втрат автомобільної служби.
Помічнику командира з правової роботи начальнику юридичної групи, в термін до 21.03.2023 направити встановленим порядком матеріали службового розслідування командиру військової частини НОМЕР_2 , для вирішення питання щодо притягнення до матеріальної відповідальності майора ОСОБА_2 .
Начальнику квартирно - експлуатаційної служби тилу логістики, суму нестачі в розмірі 24 836,13 грн (двадцять чотири тисячі вісімсот тридцять шість гривень 13 копійок) занести до книги обліку втрат квартирно - експлуатаційної служби.
Доказів оскарження акту службового розслідування від 07.03.2023, наказу від 16.03.2023 № 50 або добровільного відшкодування, завданих державі збитків у сумі 37 713,33 грн, відповідачем не надано.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Зважаючи на статус позивача, як органу державної влади, та відсутність доказів понесення ним вказаного виду судових витрат, останні розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2- 20, 72-78, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) матеріальну шкоду у сумі 37 713 (тридцять сім тисяч сімсот тринадцять) гривень 33 копійки.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Копію рішення направити учасникам справи.
Повний текст рішення складено та підписано, з урахуванням перебування головуючого судді у щорічній основній відпустці у період з 13.05.2024 до 31.05.2024, у перший робочий день після виходу з відпустки - 03.06.2024.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ