Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання повернення позову
03 червня 2024 р. справа № 520/12596/24
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області (далі за текстом - Відповідач №1), Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області (далі за текстом - Відповідач №2) про 1) визнання розпорядження Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області № 477 від 11.08.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » таким, що прийняте з порушеннями чинного законодавства; 2) зобов'язання Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради; 3) зобов'язання Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у відповідності до положень статті 235 КЗпП України,
встановив:
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024р. у справі №520/12596/24 позов було залишено без руху у зв'язку із недоліками в оформленні.
31.05.2024р. до суду надійшла заява позивача від 31.05.2024р. про поновлення пропущеного строку звернення до суду за заява від 31.05.2024р. про уточнення вимог позову, де викладені вимоги: 1) Визнати протиправним та скасувати розпорядження Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 24.03.2023р. №151; 2) Визнати протиправним та скасувати розпорядження Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 11.08.2023р. №477; 3) Зобов"язати начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області поновити ОСОБА_1 на посаді від 24.03.2023р. №151 начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради; 4) Зобов"язати начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у відповідності до положень ст.235 Кодексу законів про працю України. У якості відповідача за уточненим позовом від 31.05.2024р. заявником указано - начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області.
Вирішуючи питання про належність оформлення позову та про наявність підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Стосовно існування поважних причин для поновлення строку звернення до суду
Згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу зобов'язані забезпечити належне та своєчасне виконання процесуальних обов'язків, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду та стосовно належності оформлення позову.
Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, у постанові Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, у постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, у постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, у постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.
Зокрема, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об”єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Суд вважає, що докази існування поважних причин пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані особою до суду разом із позовом, оскільки на етапі вирішення питання стосовно відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Окрім того, за правовою позицією постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об'єктивну неможливість Позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться Позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об'єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.
У силу правового висновку п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №990/12/24 суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин пропуску строку, та поданих нею доказів, яким буде надано відповідну правову оцінку.
У силу правового висновку п.52 постанови Верховного суду від 22.05.2024р. у справі №520/8606/22 для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Указане обумовлено тим, що згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України за загальним правилом суддя після одержання позовної заяви з'ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обов”язків.
Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23: «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.».
Суд відмічає, що у межах справи №520/12596/24 заявником були наведені такі причини пропуску строку звернення до суду: 1) незаконне та безпідставне переведення на посаду головного спеціаліста, юриста виконавчого комітету Бердянської міської ради; 2) незаконне звільнення з посади головного спеціаліста, юриста виконавчого комітету Бердянської міської ради; 3) постійне затягування з наданням (надсиланням) відповідних документів відносно переведення та звільнення мене з боку виконавчого комітету Бердянської міської ради та Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області; 4) невчасні розрахунки та невчасне надання документів про суми, нараховані та виплачені при звільненні; 5) ненадання відповідей на адвокатські запити відносно трудових відносин; 6) військова агресія рф проти нашої країни, введення в Україні правового режиму воєнного стану, як наслідок постійні обстріли як м. Харкова так і інших територій нашої держави, постійні повітряні тривоги що унеможливлюють повноцінний та вчасний захист прав; 7) попередні звернення до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (справа № 644/1398/24 та справа № 644/2206/24) із різними за мотивацією відмовами у відкритті провадження, що сприяли спливу терміну; 8) відсутність запису про прийняття присяги, який би неоднозначно вказав на необхідність звернення саме до окружного адміністративного суду; положення ст.233 Кодексу законів про працю України; 9) проходження перевірочних заходів під час реалізації наміру на працевлаштування до органів Служби безпеки України.
З приводу доводу заявника із посиланням на положення ст.233 Кодексу законів про працю України суд зазначає, що дана норма права не підлягає поширенню на спірні правовідносини у зв"язку із тим, що належною спеціальною нормою права у даному конкретному випадку є положення ч.5 ст.122 КАС України.
Також, суд наголошує, що сам позивач у тексті заяви від 31.05.2024р. визнає обставини обізнаності з 31.03.2023р. із подією звільнення з посади начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради Бердянського району Запорізької області, що беззаперечно доводиться змістом наступного речення: "Звертаю увагу суду, з 31.03.2023 року і до кінця серпня 2023 року я вважав себе звільненим з посади начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради.".
З приводу доводів заявника стосовно відсутності записів про прийняття присяги посадової особи місцевого самоврядування суд зазначає, що у спірних правовідносинах заявник обіймав посаду начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради Бердянського району Запорізької області.
Суд вважає, що як характер, так і зміст роботи за цією посадою об"єктивно унеможливлювали настання у позивача будь-якого стану необізнаності із умовами виконання функцій найманого працівника.
Окрім того, згідно з копією наказу начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 05.12.2022р. №27 заявник був прийнятий на роботу на посаду начальника Управління правового, кадрового забезпечення Виконавчого комітету Бердянської міської ради з 07.12.2022р. з присвоєнням 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування.
Текст означеного правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень та характер роботи за названою посадою змушує суд критично ставитись до аргументів заявника з приводу причин невчасного звернення до суду в аспекті відсутності достатнього досвіду попередньої роботи, відсутності достатнього обсягу юридичних знань, неусвідомлення факту набуття правового статусу публічного службовця, звернення із позовом 01.03.2024р. у справі №644/1398/24 до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова, звернення із позовом 27.03.2024р. у справі №644/2206/24 до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова.
На противагу доводам заявника суд зазначає, що у розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Суд наголошує, що положеннями ст.1 Закону України від 07.06.2001р. №2493-ІІІ "Про службу в органах місцевого самоврядування" (далі за текстом - Закон №2493-ІІІ) чітко та однозначно визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
За визначенням ст.2 Закону №2493-ІІІ посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
У розумінні ст.3 Закону №2493-ІІІ посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
У силу спеціального застереження ч.5 ст.11 Закону №2493-ІІІ відомості про складення Присяги із зазначенням дати складення Присяги вносяться до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування в порядку, затвердженому Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. На вимогу громадянина про складення Присяги робиться запис у його трудовій книжці із зазначенням дати складення Присяги.
Відтак, довід заявника стосовно відсутності запису у трудовій книжці про прийняття ним Присяги посадової особи місцевого самоврядування суперечить положенням ч.5 ст.11 Закону №2493-ІІІ та спростовується відсутністю об"єктивних даних про висунення у минулому вимоги про вчинення такого запису.
Як то указано у ст.15 Закону №2493-ІІІ, при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад. Ранги присвоюються одночасно з обранням (прийняттям) на службу в органи місцевого самоврядування або обранням (призначенням) на вищу посаду.
Отже, однією із кваліфікуючих вимог набуття найманим працівником правового статусу посадової особи місцевого самоврядування та публічного службовця є подія присвоєння такому учаснику суспільних відносин рангу посадової особи місцевого самоврядування.
За приписами ст.1, ст.5, ст.ст.10-12, 51, 54, 541 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради (тобто і виконавчий комітет) є окремими самостійними і незалежними один від одного суб"єктами права у системі місцевого самоврядування (органами місцевого самоврядування) із правовим статусом суб"єктів владних повноважень.
Отже, у спірних правовідносинах з наведених вище судом міркувань заявник не міг не усвідомлювати факту набуття правового статусу публічного службовця, а відтак, і факту про поширення на усі спори, пов"язані з проходженням служби у правовому статусі посадової особи місцевого самоврядування з присвоєним рангом посадової особи місцевого самоврядування предметної юрисдикції окружних адміністративних судів відповідно до ч.2 ст.20 КАС України.
Тому помилкове звернення заявника із попередніми позовами до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова у порядку цивільного судочинства (справа №644/1398/24, справа №644/2206/24) у розумінні ч.1 ст.121 КАС України не можуть бути кваліфіковані судом у якості поважних причин пропуску строку на звернення до суду.
Окремо суд зважає на ту обставину, що захист власних прав у судовому порядку заявник розпочав лише 01.03.2024р. у межах справи №644/1398/24.
Між тим, у власно складеному позові заявник визнає обставини одержання письмового попередження про майбутнє вивільнення з посади начальника Управління правового, кадрового забезпечення Виконавчого комітету Бердянської міської ради (24.03.2023р.) та обставини передачі матеріальних цінностей за цією посадою (31.03.2023р.).
При цьому, згідно з приєднаною до позову роздруківкою відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов"язкового державного соціального страхування заявник отримував доходи від Виконавчого комітету Бердянської міської ради лише протягом періоду грудень 2022р.-березень 2023р.
Ці відомості узгоджуються із змістом складеної відносно заявника Виконавчим комітетом Бердянської міської ради довідкою про доходи від 31.07.2023р. №06-0089/40.
Розпорядженням начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 24.03.2023р. №122 з 03.04.2023р. на період дії воєнного стану та 30 днів після припинення чи скасування воєнного стану була затверджена тимчасова структура Виконавчого комітету Бердянської міської ради.
За викладеним у позові твердженням заявника, у спірних правовідносинах трудова книжка заявника велась в електронній формі.
Проте, жодних посилань на об"єктивні дані про існування дійсно непереборних та нездоланних перешкод у реалізації зацікавленості в обізнаності з актуальними записами цієї трудової книжки (де 03.04.2023р. міститься запис про прийняття заявника на роботу за розпорядженням Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 31.03.2023р. №151, а 14.08.2023р. міститься запис про звільнення заявника з роботи за розпорядженням Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 11.08.2023р. №477), ані текст позову, ані текст клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду не містять.
Окремо суд звертає увагу на те, що згідно з копією розпорядження начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 31.03.2023р. №151 заявника з посади начальника Управління правового, кадрового забезпечення Виконавчого комітету Бердянської міської ради з 03.04.2023р. було переведено на посаду головного спеціаліста, юриста виконавчого комітету Бердянської міської ради із збереженням 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування.
Згідно з копією розпорядження начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 11.08.2023р. №477 заявника з 14.08.2023р. було звільнено з посади головного спеціаліста, юриста виконавчого комітету Бердянської міської ради на підставі п.83 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України у зв"язку із відсутністю працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.
Отже, у спірних правовідносинах заявником у тексті позові особисто визнані обставини відсутності регулярного отримання від роботодавця будь-яких коштів з оплати праці з 31.03.2023р.,
обставини невиконання взагалі будь-якої роботи з 31.03.2023р., обставини отримання грошового платежу від роботодавця з призначенням за відпустку - 17.08.2023р.
При цьому, попри явно та очевидно існуючі фактори невиконання особисто взагалі будь-якої роботи посадової особи місцевого самоврядування з 31.03.2023р., неподання до суб"єкта владних повноважень - роботодавця жодних заяв про надання відпусток чи про організацію дистанційної роботи, неотримання від роботодавця виплат з оплати праці з 31.03.2023р. за професійною правничою допомогою адвоката заявник за викладеними у позові твердженнями звернувся лише на початку 2024р., а до суду вперше подав позов лише - 01.03.2024р. (у межах справи №644/1398/24).
З приводу цих факторів суд відзначає, що згідно з п.2 Розділу VII Закону №2493-ІІІ дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Безперервність, регулярність та щоденність виконання громадянином України обов'язків за посадою державної служби чи посадою місцевого самоврядування (окрім випадків знаходження у стані тимчасової непрацездатності чи у стані відпочинку) зумовила формулювання законодавцем положень ч.5 ст.122 КАС України як спеціальної норми процесуального закону у спосіб викладення тексту, який (на відміну від загального правила ч.2 ст.122 КАС України) не містить посилання на необхідність обчислення строку звернення до суду саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наведене об'єктивно зумовлено тим, що подія вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу припинення публічної служби особи або з приводу припинення оплати праці не може бути невідома зацікавленій особі у наступний календарний день від дати видання наказу про звільнення з роботи (служби).
Суд наголошує, що момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення прав (свобод чи інтересів) у відносинах публічної служби у розумінні ч.5 ст.122 КАС України, слід виокремлювати від моменту, коли особа сформулювала власну незгоду із рішенням суб'єкта владних повноважень про припинення публічної служби (у тому числі і за рахунок отримання професійної правничої допомоги адвоката чи отримання документів у порядку Закону України "Про доступ до публічної служби") або дійшла до суто власного переконання чи усвідомлення невідповідності закону рішення суб'єкта владних повноважень про припинення публічної служби, позаяк перший із згаданих моментів є дійсною та справжньою подією настання у учасника суспільних відносин стану обізнаності, а другий із згаданих моментів є подією початку реального захисту того права (інтересу), котре учасник суспільних відносин вважає порушеними.
Суд також наголошує, що з огляду на загальні правила безперервності, регулярності та щоденності виконання, а також обов"язку особистого виконання громадянином України обов'язків за посадою публічної служби учасник суспільних відносин не може бути не обізнаний із подією припинення проходження публічної служби саме з моменту фізичного припинення виконання функцій найманого працівника.
В окресленому випадку момент фізичного отримання учасником суспільних відносин письмового рішення суб'єкта владних повноважень з приводу припинення публічної служби не може бути ототожнений з моментом, коли розпочинається перебіг строку на звернення до суду із позовом про поновлення на публічній службі, позаяк необхідність щоденного особистого прибуття публічного службовця до місця роботи або до адреси робочого місця виключає будь-яке інше поза розумним сумнівом прийнятне сприйняття невиходу на роботу як припинення відносин з проходження публічної служби.
Суд зазначає, що позивач у позові власно визнав обставини передачі підзвітних цінностей за посадою начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради Бердянського району Запорізької області - 31.03.2023р.
Після указаної календарної дати заявник взагалі не приступав до роботи на будь-якій посаді в органі місцевого самоврядування чи виконавчому комітеті органу місцевого самоврядування, заяв про відпустки не подавав, заяви про виконання функцій найманого працівника у дистанційному режимі.
Тому суд вважає, що заявник з 31.03.2023р. не мав жодних розумних підстав очікувати на продовження публічної служби на посаді начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради Бердянського району Запорізької області.
Стосовно посилання заявника на звернення за професійною правничою допомогою адвоката суд зазначає, що такий момент (слід розуміти календарна дата звернення до адвоката) та отримання результатів цього заходу (у вигляді фізичного одержання будь-яких документів чи формування власної особистої думки про невідповідність закону управлінських волевиявлень суб"єкта владних повноважень) є не моментом обізнаності із існуванням порушеного права, а моментом початку захисту того права учасника суспільних відносин, котре було порушено у минулому, та про що заявнику у силу специфіки проходження публічної служби з викладених вище міркувань суду не могло бути невідомо ще з 31.03.2023р.
На противагу доводам заявника суд змушений зазначити, що з'ясування причин припинення публічної служби повинно відбуватись у межах строку звернення до суду згідно з ч.5 ст.122 КАС України, а остаточне формування правової позиції з приводу незгоди із відповідністю управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень стосовно припинення публічної служби положенням закону може бути безперешкодно здійснено вже після звернення до суду з урахуванням ч.1 ст.47, ст.80, ч.2 ст.121, ч.2 ст.173, ч.3 ст.262 КАС України.
Суд повторно зазначає, що згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення ч.2 ст.122 КАС України відносно спірних правовідносин слід визнати спеціальними нормами права порівняно із положеннями ст.ст.233 та 234 Кодексу законів про працю України, а тому посилання заявника на приписи ст.ст.233 та 234 Кодексу законів про працю України у даному конкретному випадку слід визнати юридично неспроможними.
Подібні за змістом та суттю правові висновки Верховного Суду з приводу правил вирішення колізії між приписами ч.5 ст.122 КАС України та інших актів законодавства в частині строку звернення до суду у відносинах з проходження публічної служби сформульовані у постановах від 02.05.2024р. по справі №420/26754/23 та від 28.03.2024р. по справі №420/22052/23.
У силу ч.5 ст.242 КАС України правові позиції згаданих постанов Верховного Суду виключають правомірність поновлення заявнику пропущеного строку на звернення до суду у спорі з приводу звільнення з військової служби на підставі ст.ст.233 та 234 Кодексу законів про працю України.
Суд зазначає, що положення ч.5 ст.122 КАС України не можуть бути невідомі заявнику, позаяк були офіційно оприлюднені, є чіткими, однозначними та зрозумілими, запровадження саме такого строку звернення до суду обумовлено публічним інтересом суспільства на безперервність виконання функцій Держави.
У розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Відповідно до ст.1 Закону України від 07.06.2001р. №2493-ІІІ "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Суд наголошує, що саме безперервність, регулярність та щоденність виконання громадянином України обов'язків за посадою державної служби чи за посадою місцевого самоврядування (окрім випадків знаходження у стані тимчасової непрацездатності чи у стані відпочинку) зумовила формулювання законодавцем положень ч.5 ст.121 КАС України як спеціальної норми процесуального закону у спосіб викладення тексту, який (на відміну від загального правила ч.2 ст.122 КАС України) не містить посилання на необхідність обчислення строку звернення до суду саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наведене об'єктивно зумовлено тим, що подія вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу припинення публічної служби особи або з приводу припинення оплати праці не може бути невідома зацікавленій особі у наступний календарний день від дати видання наказу про звільнення з роботи (служби) у зв"язку із фізичним припиненням виконання громадянином роботи за посадою.
Отже у будь-якому разі моментом, з настанням якого особа не може бути необізнаною із припиненням публічної служби, є подія фізичного припинення виконання роботи за посадою публічної служби.
У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
У позові заявник зазначає про отримання 17.08.2023р. від Виконавчого комітету Бердянської міської ради Бердянського району Запорізької області - 5.316,38грн. із сформульованою підставою - відпустка за 08.2023р.
Проте ця обставина не змінює того факту, що протягом часу 31.03.2023р.-17.08.2023р. заявник будь-якої роботи за будь-якою посадою в органі місцевого самоврядування - Бердянській міській раді Бердянського району Запорізької області чи виконавчих органах названої ради не виконував, належного ставлення до опікування власними правами та обов"язками не виявляв.
За доводами як позову, так і заяви від 31.05.2024р. заявник після настання календарної дати отримання коштів від роботодавця - 17.08.2023р. наступну спробу з"ясування власного правового становища як найманого працівника вчинив лише не початку 2024р. (тобто після минування більш як трьох місяців від дати отримання коштів), а до суду вперше звернувся лише 01.03.2024р. у межах справи №644/1398/24) та вдруге 04.04.2024р. (у межах справи №644/2206/24).
Суд повторює, що за змістом ч.1 ст.121 КАС України до кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об”єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Матеріали позову та заяви від 31.05.2024р. доводів та доказів, котрі б давали суду підстави для висновку про існування достатніх підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду не містять.
Тривалість допущеного позивачем зволікання із зверненням до суду з 17.08.2023р. до 01.03.2024р. (у межах справи №644/1398/24) є нерозумно значним та не має виправдання дією нездоланних та непереборних чинників.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що зміст жодної норми національного закону України та особисто викладені у позові визнані обставини спірних правовідносин не можуть бути кваліфіковані у якості розумного виправдання тривалої пасивної поведінки заявника у відносинах з проходження публічної служби в контексті оскарження рішення суб"єкта владних повноважень про припинення публічної служби громадянина України.
Відтак, суд змушений констатувати, що станом правовідносин з приводу проходження публічної служби до 01.01.2024р. заявник належним чином та добросовісно не опікувався, а тому не міг мати ані обґрунтованих очікувань, ані розумних сподівань на прийняття суб'єктом владних повноважень будь-якого іншого рішення з питань службової кар'єри, окрім звільнення із публічної служби.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що доводи заявника про незаконне та безпідставне переведення на посаду головного спеціаліста, юриста виконавчого комітету Бердянської міської ради, а також про незаконне звільнення з посади головного спеціаліста, юриста виконавчого комітету Бердянської міської ради за своєю правовою суттю є доводами позову, а не доводами існування поважних причини пропуску строку на звернення до суду.
Доводи заявника про постійне затягування з наданням (надсиланням) відповідних документів відносно переведення та звільнення позивача з боку виконавчого комітету Бердянської міської ради та Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області; невчасні розрахунки та невчасне надання документів про суми, нараховані та виплачені при звільненні; ненадання відповідей на адвокатські запити відносно трудових відносин у даному конкретному випадку на увагу суду не заслуговують з огляду на невиправдано значний пропуск строку звернення до суду згідно з ч.5 ст.122 КАС України.
Доводи заявника про військову агресію рф проти України, введення в Україні правового режиму воєнного стану, постійні обстріли як м. Харкова так і інших територій України, постійні повітряні тривоги не підкріплені жодними об"єктивними даними про існування безпосереднього причинно-наслідкового зв"язку між дією цих факторів та фізичною змогою заявника (який до того ж обіймав посаду начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради Бердянського району Харківської області) подати позов до суду.
Суд змушений критично оцінити доводи заявника про попередні звернення до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (справа № 644/1398/24 та справа № 644/2206/24) із різними за мотивацією відмовами у відкритті провадження, що сприяли спливу терміну та про відсутність запису про прийняття присяги, який би неоднозначно вказав на необхідність звернення саме до окружного адміністративного суду у якості достатніх поважних причин пропуску строку звернення до суду, позаяк присвоєння заявнику відповідного рангу посадової особи місцевого самоврядування об'єктивно виключало будь-яке інше прийнятне поза розумним сумнівом сприйняття змісту трудових правовідносин як суспільних відносин саме з проходження публічної служби.
Доводи заявника стосовно проходження перевірочних заходів під час реалізації наміру на працевлаштування до органів Служби безпеки України також не можуть бути кваліфіковані у якості достатніх поважних причин пропуску строку на звернення до суду, позаяк мали місце вже після спливу строку на звернення до суду згідно з ч.5. ст.122 КАС України від тих календарних дат, із настанням яких заявник не міг не усвідомлювати факту припинення відносин з проходження публічної служби (31.03.2023р., 17.08.2023р.) за умови невиконання після 31.03.2023р. взагалі жодних функцій найманого працівника у відносинах з органом місцевого самоврядування, не подання після 31.03.2023р. до органу місцевого самоврядування будь-яких заяв про відпустки та неініціюванням процедури виконання функцій найманого працівника у дистанційному режимі.
Отже, наведені заявником у виправдання пропуску строку звернення до суду обставини мають виключно суб"єктивний характер, зумовлені власним ставленням заявника до з"ясування дійсного та достовірного стану власних прав та обов'язків як учасника суспільних відносин - публічного службовця, а не дією непереборних та нездоланних чинників.
Відповідно до частини 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на правові висновки постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22, п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №990/12/24, п.52 постанови Верховного Суду від 22.05.2024р. у справі №520/8606/22 суд доходить до висновку про те, що матеріали позову не містять об"єктивних даних для формування у суду переконання тому, що несвоєчасне звернення позивача до суду відбулось унаслідок поважних причин.
Отже, відображені в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024р. у справі №520/12596/24 недоліки в оформленні позову за ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України в частині дотримання строку звернення до суду слід кваліфікувати у якості неусунутих.
Стосовно належності оформлення позову в частині вимог до відповідачів та доказів оплати судового збору
Стосовно відображеного в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024р. у справі №520/12596/24 недоліку в оформленні позову за п.4 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України (де указано, що у позові зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів) суд відмічає, що первісний позову був звернутий одночасно і до Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області, і до Виконавчого комітету Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області і містив вимоги про: 1) визнання розпорядження Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області № 477 від 11.08.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » таким, що прийняте з порушеннями чинного законодавства; 2) зобов'язання Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради; 3) зобов'язання Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у відповідності до положень статті 235 КЗпП України.
Уточнений позов від 31.05.2024р. звернутий до начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області і містить вимоги: 1) Визнати протиправним та скасувати розпорядження Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 24.03.2023р. №151; 2) Визнати протиправним та скасувати розпорядження Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 11.08.2023р. №477; 3) Зобов"язати начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області поновити ОСОБА_1 на посаді від 24.03.2023р. №151 начальника управління правового, кадрового забезпечення та контролю виконавчого комітету Бердянської міської ради; 4) Зобов"язати начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у відповідності до положень ст.235 Кодексу законів про працю України.
Таким чином, відмінність між первісним позовом заявника та уточненим позовом заявника від 31.05.2024р. полягає у тому, що відбулась зміна відповідача та додатково була заявлена вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 24.03.2023р. №151.
Доказів оплати судового збору заявником до уточненого позову від 31.05.2024р. не приєднано.
Між тим, вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 24.03.2023р. №151 підлягає оплаті судовим збором, позаяк стосується не звільнення заявника з роботи, а переведення заявника на іншу посаду в організаційній структурі органу місцевого самоврядування.
Отже, уточнений позов від 31.05.2024р. у зв"язку із невідповідністю положенням ч.3 ст.161 КАС України не може бути кваліфікований у якості виконання вимог ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14.05.2024р. у справі №520/12596/24 стосовно недоліку в оформленні позову за п.4 ч.5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України відносно складу відповідачів та вимог до кожного із відповідачів.
Відтак, позов за цим епізодом підлягає поверненню згідно з п.1 ч.4 ст.169 КАС України.
Керуючись ст.ст.8, 18, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 123, 169, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суддя
ухвалив:
1.Заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 31.05.2024р. - залишити без задоволення.
2. Позов - повернути.
3.Роз'яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Копію ухвали надіслати заявникові.
5.Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя А.В. Сліденко