31 травня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/839/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (РНКОПП - НОМЕР_1 ; адреса: с. Кам'яний Брід, Голованівський район, Кіровоградська область, 26430)
до Благовіщенської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 05402697; адреса: вул. Промилова, 23/54, м. Благовіщенське, Голованівський район, Кіровоградська область, 26400)
про визнання дій протиправними і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення тридцять сьомої сесії восьмого скликання Благовіщенської міської ради Кіровоградської області від 15.12.2023року за №1968 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Благовіщенську міську раду Кіровоградської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 листопада 2023 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення оренду терміном на 49 років земельної ділянки орієнтовною загальною площею 0,55 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код згідно КВЦПЗ А.01.01.) по угіддях - землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами (код згідно КВЗУ - 013.00) із категорії земель сільськогосподарського призначення , що перебувають в запасі за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням правового висновку суду та подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Позов мотивовано тим, що позивач є власником будівлі зерноскладу загальною площею, 798,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Маючи намір взяти в оренду земельну ділянку під належною йому нежитловою будівлею, позивач звернувся з письмовим клопотанням до Благовіщенської міської ради Кіровоградської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 49 років орієнтовною площею 0,55 га. цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 18.12.2023 року позивач отримав від відповідача рішення тридцять сьомої сесії восьмого скликання Благовіщенської міської ради Кіровоградської області від 15.12.2023 року за № 1968 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 ». Прийняте відповідачем рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі від 07 березня 2024 року справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що Додатком 58 до Порядку №1051 передбачений Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила їх застосування. Згідно з Класифікатором видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок (додаток 60 до Порядку №1051) у переліку переважних (основних) та супутніх видів цільового використання земельних ділянок, визначених для територій, які за функціональним призначенням належать до виробничих територій (підгрупа 2), відсутній код 01.01 (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва). Враховуючи наведене представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та додані до них письмові докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі зерноскладу загальною площею, 798,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав (індексний номер витягу: 355615350) від 23.11.2023 року.
24 листопада 2023 року, маючи намір взяти в оренду земельну ділянку під належною йому нежитловою будівлею зерноскладу загальною площею 798,4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач звернувся з клопотанням до Благовіщенської міської ради Кіровоградської області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду терміном на 49 років земельної ділянки орієнтовною площею 0,55 га. цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код згідно КВЦПЗ А.01.01.).
На тридцять сьомій сесії восьмого скликання Благовіщенської міської ради Кіровоградської області прийнято рішення від 15.12.2023 року за №1968 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 ».
Разом з рішенням позивач отримав Витяг (викопіювання) з містобудівної документації від 07.12.2023 року №26 з графічною частиною з плану зонування с. Кам'яний Брід (М 1:5000) за підписом начальника відділу житлово- комунального господарства містобудування та архітектури Благовіщенської міської ради Кіровоградської області ОСОБА_2 .
Згідно із рішенням тридцять сьомої сесії восьмого скликання Благовіщенської міської ради Кіровоградської області від 15.12.2023 року за № 1968 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 » та Витягом (викопіювання) з містобудівної документації від 07.12.2023 року №26 з графічною частиною з плану зонування с. Кам'яний Брід (М 1:5000) підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду позивачеві стало невідповідність намірів використання земельної ділянки містобудівній документації, оскільки відповідно до додатку 60 Порядку ведення Державного земельного кадастру до виробничих територій не належать землі з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов?язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.1 ст.59 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписи частини 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За правилами, визначеними у статті 93 ЗК України, земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису.
Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 1 ст.120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Вказані норми кореспондуються із частиною 1 статті 122 Земельного Кодексу України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з чч.1, 3 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини 1, 2 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Отже, особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
За змістом частини третьої статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У спірних правовідносинах підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду позивачеві стало невідповідність намірів використання земельної ділянки містобудівній документації оскільки відповідно до додатку 60 Порядку ведення Державного земельного кадастру до виробничих територій не належать землі з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва 01.01.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2021 року №821 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" доповнено Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 року (надалі - Порядок №1051), пунктами 58, 59, 60.
Додатком 58 до Порядку №1051 передбачений Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила їх застосування, які містять такі норми:
1. Загальні положення.
Класифікатор призначений для використання органами державної влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, які здійснюють землеустрій, землевласниками та землекористувачами.
Класифікатор призначений для вирішення таких основних завдань:
- забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у Державному земельному кадастрі;
- застосування єдиних підходів під час визначення видів цільового призначення земельних ділянок, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів;
- отримання інформації, необхідної для нарахування та справляння плати за землю;
- встановлення відповідності виду цільового призначення земельних ділянок та виду функціонального призначення території;
- забезпечення потреб під час планування просторового розвитку територій, ведення містобудівного кадастру.
Вид цільового призначення земельної ділянки - визначений відповідно до встановлених законом вимог конкретний напрям використання земельної ділянки та її правовий режим в межах відповідної категорії земель та функціонального призначення територій.
Об'єктами класифікації у Класифікаторі є земельні ділянки з певним видом їх цільового призначення в межах відповідних категорій земель та функціональних зон територій.
Одиницею класифікації є вид цільового призначення земельної ділянки. Земельній ділянці визначається один вид цільового призначення.
2. Визначення виду цільового призначення земельної ділянки.
Під час встановлення цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення в межах відповідних функціональних зон територій.
Встановленим вид цільового призначення земельної ділянки вважається з моменту прийняття відповідного рішення органом державної влади, органом місцевого самоврядування, власником земельної ділянки в межах повноважень, визначених законодавством, та внесення відповідних відомостей про її цільове призначення до Державного земельного кадастру.
Види функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок визначені згідно з додатком 60 до Порядку.
Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються у випадках, установлених законодавством, у межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території. Перелік кодів переважних (основних) та супутніх видів цільового призначення земельної ділянки в межах відповідного виду функціонального призначення території наведено у додатку 60 до Порядку. Сукупна площа земельних ділянок з усіма видами цільового призначення, визначеними як супутні для відповідного виду функціонального призначення території, не може перевищувати 40 відсотків площі території відповідного виду функціонального призначення в межах однієї функціональної зони.
3. Зміна цільового призначення земельної ділянки.
Під час зміни цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.
Зміна виду цільового призначення земельної ділянки відповідно його коду та назви здійснюється згідно з вимогами статті 20 Земельного кодексу України.
Зміна виду цільового призначення земельної ділянки у відомостях Державного земельного кадастру в разі наявності відомостей про функціональні зони здійснюється на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки, яка розташовується в межах відповідної функціональної зони, за формою згідно з додатком 12 до Порядку.
Згідно з Класифікатором видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок (додаток 60 до Порядку №1051) у переліку переважних (основних) та супутніх видів цільового використання земельних ділянок, визначених для територій, які за функціональним призначенням належать до виробничих територій (підгрупа 2), відсутній код 01.01 (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва).
Відповідно до «КЛАСИФІКАТОРА БУДІВЕЛЬ І СПОРУД» НК 018:2000 затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507 (Національний класифікатор ДК 018-2000 "Державний класифікатор будівель та споруд", який було скасовано на підставі Наказу Міністерства економіки № 3573 (v3573930-23 ) від 16.05.2023) та який діяв на момент розроблення та затвердження Генерального плану та зонінгу села Кам'яний Брід Благовіщенського району Кіровоградської області від 30 червня 2020 року №583, на підставі рішення сесії Кам'янобрідської сільської ради, з якого вбачається, що будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства мають код: 1271; цей клас включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. Відповідачем при цьому не спростовано, що на момент розроблення містобудівної документації будівля зерноскладу існувала і використовувалась за її цільовим призначенням, та не належала до будівель промисловості.
Відповідно до «КЛАСИФІКАТОРА БУДІВЕЛЬ І СПОРУД» НК 018:2023, який затверджено Наказом Міністерства економіки України 16 травня 2023 року № 3573, нежитлові клас сільськогосподарські будівлі (код яких відповідно до класифікатора будівель -1271) включає: - будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.
Належна позивачеві будівля зерноскладу входить до класу будівель з кодом -1271, тобто нежитлових будівель сільськогосподарського призначення.
Будівля зерноскладу розташована в межах земельних ділянок із кадастровими номерами 3525583600:51:000:0359 та 3525583600:51:000:0328.
Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 03.02.2024 року, вказані земельні ділянки мають вид користування: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як свідчить вищенаведене, при прийнятті оскарженого рішення відповідач не дотримався як загальноправового «принципу належного урядування», так і вимог закону, в частині належного обґрунтування прийнятого рішення.
Викладене є підставою для визнання протиправним та скасування рішення тридцять сьомої сесії восьмого скликання Благовіщенської міської ради Кіровоградської області від 15.12.2023року за №1968 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 ».
Принагідно суд зазначає, що не вдається до правової оцінки інших рішень відповідача щодо надання в оренду суміжних земельних ділянок іншим суб?єктам господарювання, що, як вважає позивач, свідчить про непослідовність органу місцевого самоврядування, оскільки такі рішення не є предметом цього адміністративного спору.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд погоджується із позивачем у тому, що позовні вимоги належить задовольнити, зобов?язавши Благовіщенську міську раду Кіровоградської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 листопада 2023 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення оренду терміном на 49 років земельної ділянки орієнтовною загальною площею 0,55 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код згідно КВЦПЗ А.01.01.) по угіддях - землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами (код згідно КВЗУ - 013.00) із категорії земель сільськогосподарського призначення , що перебувають в запасі за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням правового висновку суду.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає, що відповідно до статті 382 КАС України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади.
Гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями статті 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Отже здійснені позивачем судові витрати на сплату судового збору у сумі 1211,20 грн. слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.ч.7, 9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.
Статтею 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано: договір про надання правової допомоги від 09.01.2024 року, сторонами якого є адвокат Терновенко Р.М. та позивач; копію ордеру; акт прийому-передачі виконаних робіт від 06.02.2024 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру №4 від 06.02.2024 про оплату послуг адвоката у сумі 9689,60 грн.
Так, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині 5 статті 134 КАС України, але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, 9 статті 139 КАС України.
Тобто критерії, визначені частинами 4-5 статті 134 КАС України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами статті 139 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 9 статті 139 КАС України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Подібний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.10.2022 року по справі № 904/8800/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі ''Лавентс проти Латвії'' зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору, відсутність заперечень відповідача щодо витрат та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, з дотриманням принципів розумності, обґрунтованості, дійсності та співмірності, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 9689,60 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНКОПП - НОМЕР_1 ; адреса: с. Кам'яний Брід, Голованівський район, Кіровоградська область, 26430) до Благовіщенської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 05402697; адреса: вул. Промилова, 23/54, м. Благовіщенське, Голованівський район, Кіровоградська область, 26400) задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення тридцять сьомої сесії восьмого скликання Благовіщенської міської ради Кіровоградської області від 15.12.2023року за №1968 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Благовіщенську міську раду Кіровоградської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24 листопада 2023 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення оренду терміном на 49 років земельної ділянки орієнтовною загальною площею 0,55 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код згідно КВЦПЗ А.01.01.) по угіддях - землі під сільськогосподарськими та іншими господарськими будівлями і дворами (код згідно КВЗУ - 013.00) із категорії земель сільськогосподарського призначення , що перебувають в запасі за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКОПП - НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 1211,20 грн. та на професійну правничу допомогу у розмірі 9689,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Благовіщенської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ 05402697).
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене упродовж 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК