03 червня 2024 року 640/9484/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Міністерства оборони України (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу як інваліду третьої групи;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду III групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020, виходячи із розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення III групи інвалідності (28.07.2020).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2023 прийнято до провадження адміністративну справу, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про наявність у нього визначеного законом права на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду III групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що відмовляючи позивачу у наданні такої допомоги він діяв правомірно, у відповідності до вимог чинного законодавства.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 інвалід третьої групи, учасник бойових дій, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період з 29.09.2014 по 31.08.2015, з 20.12.2016 по 27.02.2017, з 28.10.2017 по 30.03.2018, з 14.04.2018 по 16.05.2018, з 12.10.2018 по 21.01.2019 та з 05.02.2019 по 07.06.2019 на території Донецької та Луганської областей. 03.11.2019 був звільнений з військової служби.
20.04.2015 позивачу було встановлено 20% втрати працездатності, внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби. 07.09.2021 року при первинному огляді з 28.07.2020 ОСОБА_1 було встановлено III групу інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Відповідно до Свідоцтва про хворобу № 821 та продовження до нього № 821 від 11.10.2019, встановлено, що поранення, так, пов'язане із захистом Батьківщини.
Причинний зв'язок між отриманими пораненнями та виконанням обов'язків військової служби підтверджується Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 745 від 26.02.2015.
Позивач звернувся із заявою та доданими документами до неї до ІНФОРМАЦІЯ_1 про направлення їх до Міністерства оборони України на комісію для розгляду питання, щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду третьої групи.
Міністерство оброни України у Витязі з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 174 від 21.12.2020, дійшло висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оскільки заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до статті 41 вказаного Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
В преамбулі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначається, що основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова-грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Аналогічне положення міститься у п. 1 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військового резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок).
Пункт 4 ч. 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає, що встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до п. б ч. 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.
Водночас, суд акцентує увагу на тому, що вказана грошова допомога має одноразовий характер, тобто лише один раз може бути нарахована і виплачена на користь особи.
Так, відповідно до наявного в матеріалах справи листа Міністерства у справах ветеранів України від 02.08.2023 № 7248/1.5/4.1-23 та доданих до нього матеріалів вбачається отримання ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності у розмірі 525 500, 00 грн (протокол засідання міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб від 18.11.2021 №13/111/23/1).
Зазначені обставини позивачем заперечені не були.
У зв'язку з наведеним вбачається, що ОСОБА_1 реалізував своє право щодо отримання одноразової грошової допомоги внаслідок визнання його особою з інвалідністю III групи внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини через Міністерство у справах ветеранів України.
Оскільки законодавчо не визначено право особи на повторне отримання такої допомоги, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6; код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Балаклицький А. І.