03 червня 2024 рокуСправа №160/8005/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення витрат,-
28.03.2024р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з солдата ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) переплату грошового забезпечення за грудень 2023 року у розмірі 20586,3 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.10.2023 року №288 солдата ОСОБА_1 , призваного по мобілізації 01.09.2023 року, зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення. 24.11.2023 року солдат ОСОБА_3 був госпіталізований в Дніпровську багатопрофільну лікарню з надання психіатричної допомоги м. Дніпро, 13 відділення (наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.11.2023 року №334). 25.01.2024 року лікарем медичного пункту військової частини НОМЕР_1 отримана інформація про те, що 06.12.2023 року солдат ОСОБА_3 був виписаний з медичного закладу. В розташування військової частини не повернувся, місцезнаходження його невідоме. За даним фактом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно -господарської діяльності) від 25.01.2024 року №74 призначено службове розслідування. Службовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_3 не повернувся на службу з лікувального закладу 07.12.2023 року (медичні документи особисто військовослужбовцем не надано), незаконно перебуває поза межами місця несення військової служби та розташуванням підрозділу, що призвело до неправомірної переплати грошового забезпечення на загальну суму 20586,30 грн. 02.03.2024 року слідчим ТУ ДБР у м. Мелітополь було внесено відомості до ЄРДР за №6202408010001757 за фактом наявності в діях солдата ОСОБА_4 ознак кримінального злочину, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального Кодексу України, а саме дезертирство, вчинене під час дії воєнного стану. В період з 01.12.2023 року до 31.12.2023 року виплачено грошове забезпечення в сумі 20586,30 грн. Відповідач у добровільному порядку не повернув позивачу переплату грошового забезпечення в сумі 20586,30 грн., вбачається необхідність у судовому захисті порушеного права військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 05.04.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/8005/24. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав. Ухвала суду була направлена на адресу відповідача, вказану в позові та повернута на адресу суду з відміткою про причини невручення. Відповідач у відповідності до вимог статті 130 КАС України повідомлявся про час та місце розгляду справи.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив такі обставини справи.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, який затверджено Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє до тепер.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.10.2023 року №288 солдата ОСОБА_1 , призваного по мобілізації 01.09.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 , зараховано до списків військової частини НОМЕР_1 та поставлено на всі види забезпечення.
24.11.2023 року солдат ОСОБА_1 був госпіталізований в Дніпровську багатопрофільну лікарню з надання психіатричної допомоги м. Дніпро, 13 відділення, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.11.2023 року №334.
25.01.2024 року позивачу стало відомо, що відповідач 06.12.2023 року був виписаний з медичного закладу. В розташування військової частини не повернувся, місцезнаходження його невідоме.
За даним фактом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 25.01.2024 року №74 призначено службове розслідування.
Службовим розслідуванням встановлено, що стрілець 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 не повернувся на службу з лікувального закладу 07.12.2023 року (медичні документи особисто військовослужбовцем не надано), незаконно перебуває поза межами місця несення військової служби та розташуванням підрозділу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 15.02.2024 року №12 «За результатами службового розслідування за фактом самовільного залишення частини ОСОБА_5 » останнього було притягнуто до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
02.03.2024 року слідчим ТУ ДБР у м. Мелітополь було внесено відомості до ЄРДР за №6202408010001757 за фактом наявності в діях солдата ОСОБА_4 ознак кримінального злочину, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального Кодексу України, а саме дезертирство, вчинене під час дії воєнного стану. Станом на момент звернення до суду з цим позовом досудове розслідування триває.
Відповідачу за період з 01.12.2023 року до 31.12.2023 року виплачено грошове забезпечення в сумі 20586,30 грн., що підтверджується довідкою про доходи від 02.02.2024 року №347/ФЕС.
Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не повернув позивачу переплату грошового забезпечення в сумі 20586,30 грн., позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ст. 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Згідно із статтею 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі від 03.10.2019 № 160-IX (далі Закон № 160-IX).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Відповідно до ст. 4 Закону № 160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону № 160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Пунктом 1 частини 1 ст. 6 Закону № 160-IX визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
При цьому, згідно з положеннями ч.2 ст.24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Згідно з вимогами п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Як встановлено судом, з прийняттям 15.02.2024 р. наказу, яким позивача визнано таким, що з 07.12.2023 року самовільно залишив військову частину та знято з всіх видів забезпечення такої частини, військова служба позивача фактично призупинена.
При цьому, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесення відомостей про кримінальне провадження № 62024080100001757 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення - ч.4 ст.408 Кримінального кодексу України (самовільне залишення частини або місця служби позивача) відбулось 02.03.2024р.
Наказ, яким констатовано самовільне залишення військової частини відповідачем та знято з всіх видів забезпечення, винесено 15.02.2024р, тобто до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Однак, в силу вимог ст.24 Закону №2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.
За відсутності факту внесення інформації у ЄРДР про самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати відповідачу грошового забезпечення.
Враховуючи те, що в даному позові заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача переплати грошового забезпечення за грудень 2023 року у розмірі 20586,3 грн., однак внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань відбулось лише 02.03.2024р., відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача грошового забезпечення у розмірі 20586,3 грн. за період грудень 2023р.
З огляду на встановлені обставини, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
На підставі ст.. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) про стягнення витрат - залишити без задоволення.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Златін