м. Вінниця
03 червня 2024 р. Справа № 120/16314/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
26.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що проходив військову службу на посаді начальника пункту заправки пальним роти матеріального забезпечення батальйону забезпечення у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №104 від 17.05.2021 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року у справі №120/4217/22, 23.09.2023 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року у сумі 82370, 85 грн.
На переконання позивача, оскільки індексація його грошового забезпечення виплачена з порушенням строку її виплати, у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.05.2021 року по 23.09.2023 року, в зв'язку із чим звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 31.10.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
22.11.2023 року на виконання вимог ухвали суду позивач подав заяву на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 27.11.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою витребувано у відповідача детальну інформацію про загальний розмір (суму) належних позивачеві при звільненні виплат; детальну інформацію про загальний розмір (суму) належних позивачеві при звільненні виплат, які були несвоєчасно виплачені позивачу; довідку про грошове забезпечення позивача за останні два місяця перед звільненням; розрахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
15.12.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №104 від 17.05.2021 року позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 16.05.2021 року.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року у справі №120/4217/22, 23.09.2023 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року у сумі 82370, 85 грн.
На переконання позивача, оскільки індексація його грошового забезпечення виплачена з порушенням строку її виплати, у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, у зв'язку із чим звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18.
26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 року у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 року і після цього.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 16.05.2021 року.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року у справі №120/4217/22, 23.09.2023 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року у сумі 82370, 85 грн., яка розрахована із базового місяця для індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 17.05.2021 року (з наступного дня після виключення зі списків) по 23.09.2023 року (день фактичного розрахунку).
Період з 17.05.2021 року (з наступного дня після виключення зі списків) до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 року до 23.09.2023 року (дата проведення остаточного розрахунку) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22.
Крім цього, слід враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 №766 в березні та квітні 2021 року (два останні календарні місяці служби, що передували виключенню зі списків особового складу частини) позивачу нараховано по 10824 грн., всього 21648 грн.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 354, 89 грн. (21648 грн. / 61 календарний день в березні та квітні 2021 року).
Згідно інформації, що міститься у довідці військової частини НОМЕР_1 №767 від 08.12.2023 року при звільненні позивачу нараховано та виплачено: грошове забезпечення за квітень 2021 року - 10661, 64 грн., індексація грошового забезпечення за квітень 2021 року - 409, 18 грн., грошове забезпечення за 16 днів травня 2021 року, індексація грошового забезпечення за 16 днів травня 2021 року, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористану відпустку та одноразова грошова допомога на оздоровлення в загальній сумі 20520, 50 грн.
В червні 2021 року нараховано та виплачено: грошова компенсація за харчування за квітень 2021 року - 67, 78 грн., грошова компенсація за речове майно - 27117, 20 грн., в серпні нараховано та виплачено: грошова компенсація за харчування за травень 2021 року - 16, 94 грн. На виконання судового рішення у справі №120/4217/22 позивачу виплачено 82370, 85 грн.
Тобто, загальна сума грошового забезпечення на виплату якої позивач мав право у зв'язку із звільненням складає 141164, 09 грн.
Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення в сумі 82370, 85 грн. складає 58, 35 % від загальної суми (141164, 09 грн.), яка підлягала виплаті в день звільнення (82370, 85 грн. х100:141164, 09 грн.).
Зважаючи на вищевикладене, за період з 17.05.2021 року до 19.07.2022 року (429 календарних днів) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 88836, 60 грн. (354, 89 грн*332*58, 35%).
За період з 19.07.2022 року 23.09.2023 року, відповідно до вимог чинної редакції статті 117 КЗпП України, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку, тобто по 18.01.2023 року (184 дні).
Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 65299, 76 грн. (354, 89*184).
Таким чином, зважаючи на висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 154136, 36 грн. (88836, 60 грн.+65299, 76 грн).
Разом з тим, суд звертає увагу на істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, на чому наголошує Верховний Суд у постановах від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22, яка майже на 87% більша від виплаченої суми.
Враховуючи очевидний дисбаланс між сумами коштів, суд вважає за необхідне встановити справедливий та розумний баланс між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, шляхом зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України у чинній редакції та редакції до 19.07.2022 року.
Такий баланс, на думку суду, можливо встановити шляхом застосування вищенаведеного розрахунку до загального періоду затримки розрахунку, тобто з 17.05.2021 року (наступний день після виключення) до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) без обмеження строком виплати у 6 місяців та період з 19.07.2022 року за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку.
Таким чином, період затримки розрахунку з 17.05.2021 року по 19.07.2022 року (429 календарних днів) та з 19.07.2022 року по 18.01.2023 рік (законодавчо встановлене обмеження у шість місяців) (184 дні) складає 613 календарних днів.
Враховуючи відсоток суми виплаченого із затримкою грошового забезпечення від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення, на користь позивача слід стягнути 126939 грн. (354, 89 грн. * 613 * 58,35%).
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Крім цього, суд вважає, що застосовування висновків Верховного Суду, зокрема, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15, у даному випадку, з огляду на встановлений судом дисбаланс у сумах які належали при звільненні і які виплачені із затримкою, є необхідним для встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 року по 18.01.2023 рік включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2021 року по 18.01.2023 року в сумі 126939 грн. (сто двадцять шість тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять гривень), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 715, 74 грн. (сімсот п'ятнадцять гривень сімдесят чотири копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Дончик Віталій Володимирович