м. Вінниця
03 червня 2024 р. Справа № 120/19581/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком.
Ухвалою від 12.01.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що для підтвердження необхідності стороннього догляду за своїм батьком ОСОБА_2 позивач мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії. З огляду на це, подана позивачем разом з рапортом про звільнення довідка ЛКК №408 від 23.06.2023 не була належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Представник відповідача також зазначив, що рапорт позивача від 22.07.2023 був розглянутий командуванням військової частини НОМЕР_1 , за результатом розгляду якого йому було надано ґрунтовну відповідь листом від 08.08.2023 вих. № 8161.
16.02.2024 позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній підтримав вимоги даного позову. Зокрема, позивач наполіг на наявності підстав для його звільнення з військової служби. Також зазначив, що ним не була отримана відповідь від 08.08.2023 вих. № 8161.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
Із матеріалів справи також вбачається, що 19.07.2023 позивачем подано до Міністерства оборони України, Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та військової частини НОМЕР_1 заяву, в якій останній просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком.
Крім того, 22.07.2023 позивач звернувся до Міністерства оборони України, Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " та військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком.
В позовній заяві позивач зазначив, що жодної відповіді він не отримав.
Поряд із цим, до відзиву на позовну заяву представником відповідача долучено лист №8161 від 08.08.2023 про наслідки розгляду рапорту позивача. В даному листі відповідач повідомив, що подана позивачем разом з рапортом про звільнення довідка ЛКК №408 від 23.06.2023 не є належним підтверджуючим документом для звільнення зі служби за мобілізацією в Збройних Силах України за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Втім, позивач вважає, що він має право на звільнення з військової служби, що, власне, і слугувало підставою для його звернення до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період передбачені частиною четвертою цієї статті.
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
"у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я".
В даному випадку, наполягаючи на необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком, позивач вказує на те, що необхідність такого догляду підтверджена висновком лікарсько-консультативної комісії №408 від 23.06.2023, виданим Комунальним некомерційним підприємством «Медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Вендичанської селищної ради.
Дійсно, до матеріалів позовної заяви позивачем долучено довідку №408 від 23.06.2023, видану Комунальним некомерційним підприємством «Медичний центр первинної медико-санітарної допомоги» Вендичанської селищної ради, у відповідності до якої ОСОБА_3 за станом здоров'я не здатний до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду.
Втім, суд вважає за необхідне зазначити, що такий висновок не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Ба більше, відповідна довідка №408 від 23.06.2023 не відповідає затвердженим формам саме висновків лікарсько-консультативної комісії про необхідність здійснення постійного догляду за хворою особою, а лише довідкою, виданою медичним центром.
Крім того, відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема:
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку про те, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Разом із тим, позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за його батьком, не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби.
Аналогічна позиція також підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом в постанові від 12.03.2024 по справі №120/9073/23.
При цьому, суд наголошує, що Закон № 2232-XII встановлює лише загальну правову норму, яка передбачає коло документів і перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. Зі свого боку приписи постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 розмежовують повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок.
Таким чином, враховуючи встановленні обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту.
Втім, варто також врахувати, що предметом оскарження за даним позовом є бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Разом із тим, до відзиву на позовну заяву представником відповідача долучено відповідь від 08.08.2023 вих. № 8161, надану за результатами розгляду рапорту позивача, якою фактично відмолено в звільненні позивача.
Також, суд враховує, що позивач наполягає на тому, що жодної відповіді на свій рапорт він не отримував. Поряд із цим, в позовній заяві позивач наводить аргументацію незаконності відмови про звільнення з військової служби.
Крім того, в межах даного позову, позивач просить суд зобов'язати відповідача саме звільнити позивача з військової служби, а не розглянути його рапорт про звільнення.
Втім, в ході судового розгляду даної справи було встановлено відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Таким чином, не залежно від того, чи отримував позивач відповідь відповідача від 08.08.2023 вих. № 8161, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог даного позову.
За приписами вимог пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстав для відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору не має.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Повний текст рішення складено 03.06.2024.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна