03 червня 2024 року
м. Київ
справа №753/12870/23
провадження №22-ц/824/7328/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Гуля В.В.
суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У липні 2023 року АТ КБ «Приват Банк» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 19 грудня 2013 року у розмірі 60 455,64 грн, станом на 28 травня 2023 року, яка складається з наступного: 48 619,24 грн - заборгованість за кредитом; 11 836,40 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Стягнути судові витрати у розмірі 2 684 грн судовий збір.
Свої позовні вимоги мотивувало тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву-анкету № б/н від 19 грудня 2013 року, згідно з яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується його підписом у анкеті-заяві.
Позивачем було виконано в повному обсязі зобов'язання по Договору, проте відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач, станом на 28 травня 2023 року, має заборгованість 60 455,64 грн, з яких: 48 619,24 грн - заборгованість за кредитом; 11 836,40 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.
На підставі викладеного та посилаючись на норми статей 4, 5, 19, 184, 28 ЦПК України та статей 509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст. 598, 599, 610, ч.2 ст. 615, 629, 1050, 1054 ЦК України, статтями 5, 14 Закону України «Про захист персональних даних», статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Дарницького районного суду Київської області від 14 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 19.12.2013 у розмірі 48619,24грн. та судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду, відповідач 15 січня 2024 року подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду є незаконним і необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції порушив його права на доступ до правосуддя, оскільки справа була розглянута без виклику сторін, та йому не були направленні ухвала про відкриття провадження та копію позовної заяви для надання заперечень на позов.
Вказує, що у анкеті заяві від 19 грудня 2013 року невірно зазначено адресу місця реєстрації відповідача, зокрема вказано АДРЕСА_2 , проте місце реєстрації було за адресою АДРЕСА_1 .
Вказує, що розмір кредиту було збільшено за рахунок збільшення кредиту з метою погашення заборгованості за процентами, у зв'язку чим суд не міг взяти за основу суму, що надав позивач.
Зауважує, що у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження укладання ним кредитного договору, в якому чітко зазначені умови кредитного договору.
Вказує, що розрахунки надані позивачем, не можуть бути підтвердженням існування заборгованості, оскільки ці розрахунки не є первинними документами.
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи 19 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
27 грудня 2013 року ОСОБА_1 повторно підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
На підтвердження факту укладення кредитного договору банк надав Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Паспорт споживчого кредиту та Витяг з Тарифів.
Відповідно до Довідки про зміну кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , 11 січня 2018 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 900 грн, 19 вересня 2020 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 41 000 грн, 22 січня 2020 року встановлено кредитний ліміт 50 000 грн, 09 травня 2022 року кредитний ліміт встановлено в розмірі 0,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що з розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позовної заяви, банк нараховував відсотки за користування кредитними коштами, проте розмір відсотків не був узгоджений сторонами та позивачем до справи не долучено жодних доказів обізнаності відповідача про застосування якого саме розміру відсотків, у випадку несвоєчасного повернення кредитних коштів, домовились сторони.
Також суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено належними доказами можливість нарахування відсотків за користування кредитом, у розмірі, зазначеному в розрахунку заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у сумі 11836,40 грн, у зв'язку з чим позов задовольнив частково.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Так, згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як передбачено ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначено, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічний висновок зазначений у постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/3956/15-ц.
У постанові Верховного суду від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц вказано ,що встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов'язань, суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Як вбачається з матеріалів справи Анкета-заява від 19 грудня 2013 року була особисто підписана позивачем ОСОБА_1 .
Отже доводи апелянта про те, що у анкеті заяві від 19 грудня 2013 року не вірно зазначено адресу місця реєстрації відповідача, зокрема вказано АДРЕСА_2 , проте місце реєстрації було за адрескою АДРЕСА_1 , є необґрунтованими, оскільки відповідач підписавши анкету-заяву погодився з правильністю даних, які в ній зазначені.
Щодо доводу апелянта про те, що надана банком таблиця з назвою розрахунок заборгованості за договором б/н від 29 квітня 2018 року, яка в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» не є розрахунком, колегія суддів дійшла до висновку, що вони необґрунтовані, оскільки доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Крім того, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту та повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Дослідивши матеріали справи колегія судів також дійшла до висновку, що позивачем було надано детальні розрахунки щодо кредитної заборгованості.
Отже доводи апелянта про те, що розрахунки надані позивачем, не можуть бути підтвердженням існування заборгованості, оскільки ці розрахунки не є первинними документами, є необґрунтованими.
Також, згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Тобто, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
При цьому, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що АТ КБ «Приватбанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Отже, враховуючи вищенаведене, зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по процентам суми, які сплачувалися відповідачем, мають бути враховані при визначенні суми фактично отриманого останнім кредиту.
Виходячи з наведеного, дослідивши наданий банком розрахунок заборгованості, колегія суддів встановила, що банком зараховано в рахунок погашення заборгованості по процентах грошові кошти у розмірі 20 487,25 грн. Разом з тим відповідно до наданого банком розрахунку вбачається, що на рахунок відповідача було зараховано 206 300,77 грн, списано з рахунку відповідача було 264 656,38 грн.
Отже, оскільки в силу вище встановлених обставин справи зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по процентах суми мають бути враховані при визначення сум кредиту, заборгованість відповідача перед банком щодо повернення фактично отриманих ним кредитних коштів становить 37 868,34 грн (264 656,38 грн - 206 300,77 грн - 20 487,25 грн).
Отже доводи апелянта про те, що розмір кредиту було збільшено за рахунок збільшення кредиту з метою погашення заборгованості за процентами, у зв'язку чим суд не міг взяти за основу суму, що надав позивач, є обґрунтованими.
За вказаних обставин, а також враховуючи те, що за відсутності погодження між сторонами розміру процентів банк не мав права ані нараховувати їх за визначеними ним ставками, ані зараховувати грошові кошти відповідача в рахунок їх погашення, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту є правильним, проте помилковим в частинізаявленого банком розмірі.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції порушив його права на доступ до правосуддя, оскільки справа була розглянута без виклику сторін, та йому не були направленні ухвала про відкриття провадження та копію позовної заяви для надання заперечень, не є підставою для скасування рішення, оскільки апелянт, обґрунтовуючи апеляційну скаргу в цій частині не посилається як на обов'язкову підставу для його скасування.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Отже, ухвалене судом рішення, у зв'язку неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 37 868,34 грн.
Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і частково задовольняє позовні вимоги АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 , з останнього підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви 1 681,26 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Проте, враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то відповідно до положень ст. ст. 141, 382 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 504,11 грн, що також є пропорційним до задоволених вимог апеляційної скарги.
В порядку визначеному ч. 10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
А отже апеляційний суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача АТ КБ «Приват Банк» різницю у вказаних сумах, що становить 177,15 грн.
Також, слід зазначити, що з урахуванням положень п. 3 ч. 6 ст. 19 та п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Враховуючи викладене, керуючись статті 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року- задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 грудня 2023 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» заборгованість у розмірі 37 868,34 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 177,15 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий Гуль В.В.
Судді Матвієнко Ю.О.
Мельник Я.С.