30 травня 2024 року м. Київ
Унікальний номер справи № 761/26620/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2087/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Юзькової О.Л., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_4 , третя особа: державний реєстратор Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донський Ярослав Сергійович про визнання протиправним, скасування рішення та витребування майна, -
У серпні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:
- визнати дії державного реєстратора Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С. щодо проведення 25 жовтня 2017 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» незаконними;
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С., індексний номер: 37784795 від 26 жовтня 2017 року, згідно з яким 16 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 23032234 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект»;
- скасувати запис про право власності № 23032234 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1389893480000, за ТОВ «Кей-Колект»;
- витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1389893480000.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 жовтня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та позивачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11241805000 у відповідності до умов якого банк взяв на себе зобов'язання надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати і повернути кредит у сумі 74 500 доларів США та сплатити проценти у розмірі 12,4% річних. Кінцевий строк повернення коштів - 26 жовтня 2028 року. Також 26 жовтня 2007 року між позивачем та АКІБ «Укрсиббанк» було укладено договір споживчого кредиту № 11241811000 відповідно до якого позичальнику надається кредит у вигляді кредитної лінії, що надається траншами, ліміт якої є рівним 1199,33 грн. з відсотковою ставкою 14,50% річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д. за реєстровим № 1806, предметом якого є однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить позивачу на праві власності, право вимоги за яким 13 лютого 2012 року було передано ТОВ «Кей-Колект» за договором відступлення прав за договорами іпотеки.
Вказував, що 25 жовтня 2017 року державним реєстратором Філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донським Я.С. було зареєстровано право власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору про відступлення прав вимоги. У подальшому, а саме 24 листопада 2017 року ТОВ «Кей-Колект» здійснило відчуження квартири ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу.
Звертав увагу на те, що право власності на нерухоме майно було набуто ТОВ «Кей-Колект» під час дії мораторію на примусове відчуження майна і реєстрація права власності на квартиру була здійснена державним реєстратором без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку». Жодних доказів про згоду позивача на відчуження майна матеріали справи не містять, а сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотеко держателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. Крім того, на момент набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на предмет іпотеки була відсутня оцінка такого майна (т. 1 а.с. 1-7).
У вересні 2021 року ОСОБА_3 подала відзив на позов, в якому зазначила, що 24 листопада 2017 року між ТОВ «Кей -Колект» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим № 27505. Ціна нерухомого майна становила 264 506,00 грн., що еквівалентно 9990,00 доларів США. Відповідач одразу вселилась в квартиру, проте позивач з членами родини з реєстраційного обліку не знявся. З моменту придбання квартири відповідач там постійно проживала, зробила в ній ремонт, сплачувала комунальні послуги. Спірна квартира не могла підпадати під дію мораторію, оскільки відсутні будь-які докази того, що помешкання є постійним та єдиним місцем проживання позивача. Крім того, відмітка в паспорті позивача свідчить про те, що останній скористався правом на приватизацію, а отже він має інше житло. За таких обставин просила відмовити у задоволенні позову (т. 1 а.с. 102-108).
У грудні 2021 року позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просив
- визнати дії державного реєстратора Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С. щодо проведення 25 жовтня 2017 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» незаконними;
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С., індексний номер: 37784795 від 26 жовтня 2017 року, згідно з яким 16 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 23032234 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект»;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 138-140).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року залучено до участі у справі в якості відповідача ТОВ «Кей-Колект», співвідповідача ОСОБА_4 та третьою особою - державного реєстратора Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С. (т. 1 а.с. 168-171).
12 грудня 2022 року представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Кужим А.М. подав відзив в якому просив відмовити в задоволенні позову (т. 1 а.с. 190-196).
Районний суд відмовив в поновленні строку для подачі відзиву, проте долучив до справи відзив.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_4 , третя особа: державний реєстратор Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донський Я.С. про визнання протиправним, скасування рішення та витребування майна залишено без задоволення (т. 1 а.с. 208-216).
Не погодившись з рішенням районного суду, 20 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С.С. направив до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (т. 2 а.с. 1-8).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що право власності на спірну квартиру було набуто ТОВ «Кей-Колект» під час дії мораторію на примусове відчуження майна і реєстрація права власності на квартиру була здійснена державним реєстратором без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку». Жодних доказів про згоду позивача на незаконне відчуження майна матеріали справи не містять, а сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння. Крім того, на момент набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на предмет іпотеки була відсутня оцінка такого майна. Тому у ТОВ «Кей-Колект» були відсутні повноваження щодо продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , у зв'язку з чим наявні підстави для витребування належної позивачу квартири у ОСОБА_4 .
У грудні 2023 року представник ОСОБА_4 - адвокат Кужим А.М. направив до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні позову та рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року залишити без змін (т. 2 а.с. 51-60).
У відзиві представник відповідачки ОСОБА_5 - адвокат Міньковська А.В. просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення районного суду залишити без змін (т. 2 а.с. 90-101).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С.С. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник ОСОБА_3 - адвокат Міньковська А.В., представник ТОВ «Кей Колект» - адвокат Мірвода А.М. заперечували проти скарги і просили її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, про що у справі є докази. Позивач ОСОБА_1 був сповіщений повідомленням його представника - адвоката Бабенко С.С. Відповідачка ОСОБА_3 була сповіщена повідомленням її представника - адвоката Міньковської А.В. Повідомлення відповідача ОСОБА_4 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим, відповідач ОСОБА_4 був сповіщений повідомленням його представника - адвоката Кужим А.М. про що свідчить відмітка працівників пошти про вручення 26 квітня 2024 року адресату повідомлення про розгляд справи судом 30 травня 2024 року. При цьому, представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Кужим А.М. подав заяву в якій підтримав відзив на апеляційну скаргу, просив відхилити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення залишено без змін, справу розглянути за його відсутності. (т. 2 а.с. 38-46, 64-89, 101-113, 116-130).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26 жовтня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11241805000 та договір про надання споживчого кредиту № 11241811000 (т. 1 а.с. 18-30).
За пунктом 1.4 Договору про надання споживчого кредиту № 11241805000 від 26 жовтня 2007 року, кредит наданий Позичальнику для його особистих потреб, а саме: на споживчі потреби придбання однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та під заставу двокімнатної квартири (т. 1 а.с. 19).
26 жовтня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 68310, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав банківській установі в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 31-33).
За пунктом 4.1 Договору іпотеки, Іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення Іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором (п. 4.1.1); у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати Предмета іпотеки (п. 4.1.2); в інших випадках відповідно діючого законодавства.
Відповідно до пункту 4.2 Договору, звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду (п. 4.2.1); виконавчого напису нотаріуса (п. 4.2.2); позасудового врегулювання у відповідності до умов цього Договору та Закону України «Про іпотеку»(п. 4.2.3); з інших, передбачених законодавством України, підстав (п. 4.2.4).
Відповідно до пункту 5.2 Договору іпотеки, позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки: 5.2.1. Передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; 5.2.2. Отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
13 лютого 2012 року між ПАТ «Укрсиббанк», який є правонаступником АКІБ «Укрсиббанк», та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки та договір факторингу № 2, відповідно до яких, що не заперечується учасниками процесу, право вимоги за договорами про надання споживчих кредитів № 11241805000 та № 11241811000 від 26 жовтня 2007 року, договором іпотеки № 68310 від26 жовтня 2007 року перейшло до ТОВ «Кей-Колект». Договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області (т. 1 а.с. 58-73).
Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Кей-Колект» було направлено ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень основного зобов'язання від 05 липня 2016 року № 735163, яке ним отримано 10 липня 2016 року особисто, про що є підпис та відмітка працівників пошти про вручення адресату поштового відправлення, з вимогою сплатити борг за кредитним договором № 11241805000 у сумі 83 612,48 доларів США та попереджено про те, що в порядку ст. ст. 35,36 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання цієї вимоги ТОВ «Кей-Колект» має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (т. 1 а.с. 74-75).
26 жовтня 2017 року державним реєстратором Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донським Я.С. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки № 68310 від 26 жовтня 2007 року, договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 13 лютого 2012 року, договору факторингу від 13 лютого 2012 року, повідомлення про вручення поштового відправлення від 10 липня 2016 року, вимоги про усунення порушень основного зобов'язання від 05 липня 2016 р., договору про надання споживчого кредиту № 11241805000 від 26 жовтня 2007 р. (т. 1 а.с. 42-44, 54-55).
24 листопада 2017 року між ТОВ «Кей Колект» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., на підставі якого зареєстровано право власності на квартиру за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 листопада 2017 року, індексний номер 38335831 (т. 1 а.с. 109-110).
08 травня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буглак О.Г., відповідно до якого ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 та зареєстрував за собою право власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 133, 141).
За повідомленням Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 21 листопада 2017 року, у спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_1 з 22.11.2007 року та ОСОБА_6 з 21.09.2016 року (т. 1 а.с. 116).
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Під час розгляду справи суд має з'ясувати, чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у таких правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні правові висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
У справі, що переглядається, позивачем заявлені вимоги про: визнання дії державного реєстратора Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С. щодо проведення 25 жовтня 2017 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» незаконними; визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С., індексний номер: 37784795 від 26 жовтня 2017 року, згідно з яким 16 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 23032234 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект»; визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; та витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
За змістом обставин у цій справі, після реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем ТОВ «Кей-Колект» той відчужив її ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 24 листопада 2017 року, а ОСОБА_3 в свою чергу продала вказану квартиру ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 08 травня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського МНО Буглак О.Г.
За правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), «можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Перелік підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначила, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки це не є ефективним і правомірним способом захисту права власника.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) за позовом про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, тоді ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Обрання позивачем неправомірного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, що узгоджується із висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
З огляду на вищевказане, в задоволенні позовних вимог про визнання дії державного реєстратора Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С. щодо проведення 25 жовтня 2017 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» незаконними; визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С., індексний номер: 37784795 від 26 жовтня 2017 року, згідно з яким 16 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 23032234 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект», слід відмовити з підстав обрання позивачем неправомірного та неефективного способу захисту своїх прав.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи та встановлено судом, 26 жовтня 2007 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (Продавці) продали, а ОСОБА_1 (Покупець) придбав квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Прокудіною Л.Д. за витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності ОСОБА_1 на вищевказану квартиру зареєстровано встановленим порядком (т. 1 а.с. 34-38).
Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) та 376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ст.328 ЦК України).
В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред'явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно на підставі ст.392 ЦК України є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Тобто метою подання такого позову згідно ст. 392 ЦК України є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб'єктивного права особою.
Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовими позиціями та висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 25 вересня 2019 року по справі №308/8390/15-ц, від 02 жовтня 2019 року по справі №2-388/10, від 07 жовтня 2019 року по справі №528/219/17, від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 25 листопада 2019 року по справі №592/767/19, від 27 листопада 2019 року по справі №752/18609/16-ц, від 17 грудня 2019 року по справі №405/142/17, від 17 грудня 2019 року по справі №522/3738/13-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 21 грудня 2019 року по справі №143/1426/17, від 27 грудня 2019 року по справі №607/14107/17, від 22 січня 2020 року по справі №442/873/18, від 29 січня 2020 року по справі №296/12849/15-ц, від 03 лютого 2020 року по справі №522/14207/14-ц, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.
Тому, у випадку встановлення наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 , є також неефективних способом захисту порушеного права, оскільки право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого правочину від 26 жовтня 2007 року, набуття ОСОБА_1 права власності на вищевказану квартиру за договором купівлі-продажу від 26 жовтня 2007 року відповідачі по справі не оспорюють і не заперечують, а тому і додаткового визнання такого права власності ще й за судовим рішенням не потребує.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
З огляду на вищевказане, в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання протиправними і скасування рішення державного реєстратора, суд апеляційної інстанції застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), за якими вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права, оскільки задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правомірним, тобто таким, що відповідає природі порушеного цивільного права й характеру цивільних відносин між учасниками спору, та ефективним, тобто дієвим, способом захисту порушеного права позивача є заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги про витребування спірної квартири у кінцевого набувача.
Щодо заявлених позовних вимог про витребування спірної квартири у кінцевого набувача.
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» (в редакції Закону чинній на час звернення стягнення на предмет іпотеки) у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
За приписами пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
У пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
За доданим до позовної заяви Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, для реєстрації 25 жовтня 2017 року права власності за ТОВ «Кей Колект» права власності на іпотечну квартиру, державному реєстратору були подані: договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, серія та номер 649-650, виданий 13.02.2012, видавник Саєнко Е.В. приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області; договір факторингу, серія та номер 2 , виданий 13.02.2012, договір іпотеки № 68310 серія та номер 1806, виданий 26.10.2007, видавник ОСОБА_9 приватний нотаріус Київського МНО, повідомлення про вручення поштового відправлення б/н від 10.07.2016, вимога про усунення порушення основного зобов'язання, серія та номер 735163 від 05.07.2016, видавник ТОВ «Кей Колект», договір про надання споживчого кредиту 11241805000 від 26.10.2007 (т. 1 а.с. 42-44).
Таким чином, підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ «Кей-Колект» на спірну квартиру є договір іпотеки № 68310 серія та номер 1806 від 26 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Прокудіною Л.Д. (т. 1 а.с. 31-33).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначила, що якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.
У справі, яка є предметом апеляційного перегляду, судом встановлено, що у пункті 5.2.1 Розділу 5 Договору іпотеки від 26 жовтня 2007 року міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Зокрема, Розділ 5 договору іпотеки має назву «Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя» і викладений у такій редакції:
«5.1. Сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
5.2. Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступним способів звернення стягнення на предмет іпотеки:
5.2.1. Передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
5.2.2. Отримання Іпотекодержателем права продати Предмет іпотеки будь-які особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
5.3. Позасудове врегулювання може бути застосовано Сторонами в будь-який момент звернення стягнення на Предмет іпотеки, але в будь-якому разі лише до моменту набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на Предмет іпотеки» (т. 1 а.с. 31-33).
Таким чином, сторони за договором іпотеки дійшли згоди, що право власності на об'єкт заставленого майна виникає лише у певному випадку, а саме: на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи аналогічний зміст договору іпотеки, також дійшла правового висновку про те, що він вимагає укладення додаткового (окремого) договору для задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку.
Таким чином, суд апеляційної інстанцій у цій справі дійшов висновку про те, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого (додаткового) нотаріально посвідченого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (підпункти 5.2.1 і 5.2.2 пункту 5.2 договору іпотеки).
Проте, як встановлено судом, іпотекодержатель і позивач не укладали окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя за договором іпотеки від 26 жовтня 2007 року, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання, та є правовою підставою для реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Кей-Колект».
Факт відсутності укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя за договором іпотеки від 26 жовтня 2007 року, який мав передбачити передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання, та (або) змін (доповнень) до вказаного договору іпотеки від 26 жовтня 2007 року, представник ТОВ «Кей-Колект» - адвокат Мірвода А.М. в суді апеляційної інстанції не заперечувала про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 130).
Цих, встановлених судом обставин, відповідачі по справі не спростували і не заперечували, а тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна є обґрунтованими, оскільки таке майно безпідставно вибуло з володіння позивача.
Щодо доводів відповідача ОСОБА_4 про добросовісність набуття спірної квартири.
Відповідач ОСОБА_4 зазначав, що він є добросовісним набувачем квартири, яку придбав за договором купівлі-продажу від 08 травня 2021 року (т. 1 а.с. 190-196).
Вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року в справі № 923/196/20 (пункт 40)).
На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року в справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19).
У цій справі судом встановлено, що 20 серпня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів ОСОБА_3 державного реєстратора філії КП «Добробут» Літвинівської сільської ради у м. Київ Донського Я.С. і така позовна заява була прийнята до розгляду районним судом про що свідчить штемпель суду із відміткою про реєстрації позовної заяви (т. 1 а.с. 1-7).
28 серпня 2020 року позивачем ОСОБА_1 подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру АДРЕСА_1 , яка прийнята і зареєстрована районним судом встановленим порядком про що у справі є докази. Протоколом автоматизованого розподілу справи від 28 серпня 2020 року визначений склад суду (т. 1 а.с. 9-12, 82).
08 травня 2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 придбав спірну квартиру АДРЕСА_1 , договір посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Буглак О.Г. (т. 1 а.с. 133)
19 липня 2021 року ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва відкрито провадження у цій справі та вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 88-92).
Дізнавшись під час розгляду справи районним судом про укладення договору купівлі-продажу від 08 травня 2021 року, позивач заявив про залучення співвідповідача ОСОБА_4 і таке клопотання було задоволено судом (т. 1 а.с. 131-133, 168-171).
Отже, встановлені обставини укладення договору купівлі продажу спірної квартири відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 08 травня 2021 року, тобто більше ніж через вісім місяців після прийняття судом першої інстанції позовної заяви ОСОБА_1 про витребування цієї квартири, дають підстави для висновку про наявність обставин, які свідчать про недобросовісність відповідачів, оскільки не виключають обізнаність відповідачів про подання ОСОБА_1 і прийняття районним судом 20 серпня 2020 року позовної заяви із заявою про забезпечення позову накладенням арешту на квартиру у цій справі.
При цьому, на думку колегії суддів, відкриття районним судом провадження у цій справі і вжиття заходів забезпечення позову накладенням арешту лише 19 липня 2021 року, тобто майже через рік після прийняття судом позовної заяви та заяви про забезпечення позову, не може бути визнано підставою для відмови позивачу у захисті порушеного права.
Щодо позовної давності.
26 жовтня 2017 року прийнято рішення державним реєстратором Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Київ Донським Я.С. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки № 68310 від 26 жовтня 2007 року. Із зазначеним позовом про витребування майна позивач ОСОБА_1 звернувся 28 серпня 2020 року про що свідчить відмітка про реєстрацію позовної заяви в суді першої інстанції (т. 1 а.с. 1-7).
З огляду на вищевказане, строк позовної давності (ст. 257 ЦК України) позивачем у цій справі не пропущений.
Встановивши, що державна реєстрація за кредитором ТОВ «Кей-Колект» права власності на спірну квартиру за договором іпотеки від 26 жовтня 2007 року є протиправною, відповідно ТОВ «Кей-Колект» набуло право власності на спірне нерухоме майно у не передбачений договором спосіб, а тому, позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна (квартири) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Отже, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-Колект» здійснено з дотриманням вимог закону, та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині витребування майна.
Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, а тому судом відхилені.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Витребувати у ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 31 травня 2024 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова