Апеляційне провадження
№22-ц/824/9871/2024
28 травня 2024року місто Київ
справа № 755/11975/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Левенця Б.Б.,Ратнікової В.М.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року про залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду, постановлену під головуванням судді Гаврилової О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» про стягнення безпідставно отриманих коштів, трьох відсотків річних та інфляційних втрат,-
У листопаді 2022року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо відповідача, в якому просив стягнути з ТОВ «Порше Мобіліті» на його користь:
грошові кошти у сумі 353 905,00 грн сплачені, як закриття боргу за кредитним договором №50008832 від 27 травня 2013 року, на підставі виконавчого напису №1829 від 03 грудня 2015 року;
інфляційні втрати за період з 14 червня 2016 року по 19 листопад 2022 року в сумі 354 146,53 грн;
3% річних за користування коштами за період з 14 червня 2016 року по 19 листопад 2022 року у сумі 68 328,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
05 березня 2024 року відповідач ТОВ «Порше Мобіліті» через систему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив у порядку ч.8 ст.141 ЦПК України долучити докази понесених витрат на пофесійну правничу допомогу при розгляді справи та ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року заяву ТОВ «Порше Мобіліті» про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, відповідач ТОВ «Порше Мобіліті» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою заяву задовольнити.
В обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції повністю проігноровано, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив стягнути з позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн., та при цьому повідомляв суд про неможливість надання доказів судових витрат на зазначену суму та попереджено, що всі докази таких витрат будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Вважає, що відповідну заяву, як того вимагає частина 8 статті 141 ЦПК України, відповідач зробив безпосередньо у відзиві на позовну заяву.
Вказував, що витрати на правову допомогу є доведені.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника позивача 28 травня 2024 року через систему «Електронний суд» надійшло клопотання, в якому останній просив провести судове засідання в режимі відеоконференції, оскільки він перебуває за межами України.
Колегія суддів відхиляє вказане клопотання, оскільки воно подане з порушенням ч.2 ст.212 ЦПК України, яка визначає, що учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що представник позивача не був позбавлений можливості надати клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з дотриманням норм ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява №326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», №8771/02, §27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поряд з цим, національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 у справі «Шульга проти України», №16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20 січня 2011 року у справі «Мусієнко проти України», №26976/06).
А відтак, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність позивача та його представника на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, подаючи у лютому 2023 року до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, просив стягнути з позивача на користь ТОВ «Порше Мобіліті» понесені ним судові витрати пов'язані із судовим розглядом справи в суді першої інстанції.
Вказував, що попередня (орієнтовна) сума судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції складає 25000 грн., яка може змінюватися в залежності від складності справи.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1
05 березня 2024 року відповідач ТОВ «Порше Мобіліті» подав до суду першої інстанції через систему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив у порядку ч.8 ст.141 ЦПК України долучити докази понесених витрат на пофесійну правничу допомогу при розгляді справи та ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн.
Згідно положень п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За правилом ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17, від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. (ч.1 ст.126 ЦПК України)
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі та обов'язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 07 липня 2023 року у справі №340/2823/21, вказував на те, що частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об'єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов'язується можливість як потім подати протягом п'яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України.
У постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції Об'єднаної палати Верховний Суд вказав, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.
Суд першої інстанції застосовуючи зазначені вище висновки Об'єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22, та правові норми, встановив, що у відзиві на позовну заяву відповідач: зазначив попередню (орієнтовну) суму судових витрат відповідача та виклав загальне прохання про необхідність стягнення судових витрат; до ухвалення у справі рішення не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів; не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення; будь-якої (усної чи письмової) заяви, передбаченої ч.8 ст.141 ЦПК України до суду не подав/не заявив. Також стороною відповідача не наведені обставини поважності причин неподання відповідних доказів щодо правничої допомоги й у поданій представником відповідача заяві від 05 березня 2024 року про ухвалення додаткового рішення.
Отже, матеріали справи не містять заяви, яка б у розумінні положень ч.8 ст.141 ЦПК України давала суду правові передумови для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу.
Оскільки відповідач не дотримався вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність процесуальних підстав для вирішення питання про розподіл витрат відповідно до ст.270 ЦПК України та наявності підстав для залишення заяви без розгляду, як це передбачено абз.3 ч.8 ст.141 ЦПК України.
Аналогічний підхід застосовний в ухвалах Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі №580/3758/19 та від 23 січня 2024 року у справі №380/12348/22.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції повністю проігноровано, що представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив стягнути з позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн., та при цьому повідомляв суд про неможливість надання доказів судових витрат на зазначену суму та попереджав, що всі докази таких витрат будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, колегія суддів відхиляє, оскільки вони спростовуються відзивом на позовну заяву, який не містить посилання на ч.8 ст.141 ЦПК України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що 29 лютого 2024 року представником відповідача було подано до суду першої інстанції заяву, в якій останній просив розглядати справу у відсутність відповідача та його представника. Проти позову заперечував у повному обсязі.
Разом з тим, вказана заява не містить посилання на те, що відповідачем протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України будуть подані докази понесення витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 03 червня 2024 року.
Головуючий:
Судді: