С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А
вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 249-79-26, факс:249-79-28;
вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 456-51-65; факс: 456-93-08
e-mail:inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua
Код ЄДРПОУ: 02896762
Провадження 2/760/3564/24
В справі 760/7611/23
І. Вступна частина
01 лютого 2024 року в м. Києві
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Семененко А.Д.
представника Позивача - адвоката Боченка П.С.
представника Відповідача - адвоката Редевич О.М.
розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу протиправним, стягнення середнього заробітку, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди.
ІІ. Описова частина
05 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу про призупинення трудового договору, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини доходу та за дні невикористаної відпустки, відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги Позивач мотивував тим, що 14 серпня 2020 року між ним та Акціонерним товариством «Українська залізниця» було укладено трудовий договір №220-2020, згідно з яким ОСОБА_1 призначено на посаду директора філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», строком з 14 серпня 2020 року до 15 серпня 2022 року включно відповідно до п.7.1.
Наказом Правління АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос Позивачу було призупинено дію трудового договору з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Наказом Правління АТ «Укрзалізниця» від 11 серпня 2022 року №315/ос ОСОБА_1 15 серпня 2022 року звільнено з посади директора філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору..
Позивач вважає призупинення укладеного з ним трудового договору на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» незаконним та таким, що відбулось з порушенням трудового законодавства, а наказ Правління АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос таким, що підлягає скасуванню. В обгрунтування позову зазначає, що головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Проте, Відповідачем, як роботодавцем було визначено вибірково коло працівників філії, з якими було призупинено дію трудового договору, при цьому за місцезнаходженням філії не велися та не ведуться воєнні дії, територія не була окупована, робоче місце Позивача, приміщення, офісна техніка не були знищені або пошкоджені. При цьому Позивач жодним чином не ініціював перед Відповідачем питання про припинення дії її трудового договору, не заявляв про неможливість виконання роботи.
У зв'язку з чим Позивач заявив вимоги про стягнення середньої заробітної плати за період з 01 квітня 2022 року по 15 серпня 2022 року в розмірі 590435,12 гривень, як оплату за час вимушеного прогулу; компенсації інфляційних втрат частини доходів внаслідок порушення встановлених строків їх виплати у розмірі 63522,18 гривень; моральної шкоди в розмірі 40000 гривень внаслідок порушення трудових прав; компенсації за невикористану відпустку у розмірі 60969,60 гривень, судових витрат на правничу професійну допомогу та судовий збір.
05 квітня 2023 року автоматизованим розподілом судової справи між суддями головуючим у справі визначено суддю Коробенка С.В.
12 квітня 2023 року ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
01 червня 2023 року Відповідач подав відзив на позов, яким зазначив, що рішенням правління АТ «Укрзалізиця» від 25 листопада 2021 року (протокол №Ц-56/134 Ком.т.) було ухвалено нову організаційну структуру, відповідно до якої було вилучено, зокрема, посаду «директор філії». Даним рішенням затверджено Положення про філію «Центр забезпечення виробництва» АТ «Українська залізниця», відповідно до п.п.5.5.1. якого поточне управління та керівництво діяльністю філії здійснює «директор виконавчий філії» на підставі довіреності.
З початку збройної агресії російської федерації проти України ОСОБА_1 був відсутній на робочому місті, на зв'язок з керівництвом не виходив, на телефонні дзвінки не відповідав. Відсутність Позивача на робочому місті свідчить про неможливість виконання ним роботи, що унеможливлює її надання. Військова агресія російської федерації проти України призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати майна та активів товариства, обсяги раніше виконуваної роботи філією зменшилися, внаслідок чого АТ «Укрзалізниця» перебувало у обставинах неможливості надання роботи.
Згідно з наказом АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року №389/ос у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності з 01 квітня 2022 року з Позивачем призупинено дію трудового договору.
Також, відсутні правові підстави для задоволення вимог Позивача про стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу, в силу положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 2 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; стягнення компенсації за невикористану відпустку в силу положень ст. 9 Закону України «Про відустки» На думку Відповідача оспорюваний наказ є законним, діями чи бездіяльністю Відповідача не було спричинено Позивачеві моральні страждання, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
11 липня 2023 року Позивач надав суду відповідь на відзив, в якій заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зазначивши, що у Відповідача існувала об'єктивна можливість надати роботу, однак з точки зору керівництва АТ «Укрзалізниця», виконання цієї роботи в повному обсязі доцільно було доручити іншим особам; особисто Позивач не був ініціатором призупинення трудового договору, відповідне рішення було прийняте Відповідачем одноосібно. не звертався до Відповідача про неможливість виконання роботи через збройну агресію. Стороною Відповідача помилково тлумачаться норми ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в частини заперечення проти стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
02 серпня 2023 року до суду надійшли заперечення Відповідача на відповідь на відзив. Відповідач наполягає на правомірності призупинення трудового договору з Позивачем та відсутність підстав для стягнення середнього заробітку згідно положень ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідач заперечує проти стягнення компенсаційних виплат відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний бюджет на 2022 рік»; стягнення компенсації за невикористану відпустку на підставі ст.24 Закону України «Про відпустки» та компенсації моральної шкоди з посиланням на вимоги ст.237-1 КЗпП України.
У судовому засіданні представники Сторін підтримали позиції, викладені у заявах по суті справи.
ІІІ. Мотивувальна частина
Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення представника Позивача, представника Відповідача, доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст.ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
Згідно з п.3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст.ст.43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №149/1089/22 (провадження №61-292св23).
Судом встановлено, що 14 серпня 2020 року між Позивачем та Відповідачем був укладений трудовий договір № 220-2020, згідно якого ОСОБА_1 прийнято на посаду директора філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», відповідно до пункту 7.1. трудового договору №220-2020 строк договору з 14 серпня 2020 року до 15 серпня 2022 року включно (а.с. 187).
Наказом АТ «Укрзалізниця» від 14 серпня 2020 року №1613/ос Позивача призначено на посаду директора філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (03049,
м. Київ, проспект Повітрофлотський, 11/15) на умовах трудового договору в письмовій формі з 14 серпня 2020 року (а.с. 18).
Рішенням Правління АТ «Укрзалізниця» від 25 листопада 2021 року (протокол
№ Ц-56/134Ком.т) ухвалено нову організаційну структуру, відповідно до зазначеного рішення затверджено Положення про філію «Центр забезпечення виробництва»
АТ «Укрзалізниця (а.с 86).
Відповідно до п.5.1. Положення про філію, керівництво Філією здійснюється «директором виконавчим філії», тобто, як зазначає Відповідач у відзиві на позов, «виключено посаду директор філії».
В той же час, Відповідач відповідно до п.6.2. трудового договору № 220-2020 не ставив питання про дострокове припинення трудового договору з метою надати Позивачу можливості пошуку іншої роботи для забезпечення життєвих потреб.
Судом встановлено, що наказом АТ «Укразалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року
№ 64/2022 воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та іншими нормами законодавчих актів:
1. Припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом за № Ц-42/6 від 24 лютого 2022 року працівникам, які зазначені у додатку № 1.
2. З 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинити дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у додатку № 1 до цього наказу, зокрема, Позивачу (а.с.127).
Судом встановлено, що прийняття наказу АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос було здійснено з ініціативи АТ «Укрзалізниця». Ініціювання призупинення дії трудового договору Позивачем не здійснювалось.
Матеріали справи не містять доказів того, в який саме час Позивач був ознайомлений із цим наказом Відповідача. В позовній заяві зазначено, що зі змістом наказу від 01 квітня 2020 року №389/0с Позивач ознайомився з листа АТ «Укрзалізниця» від 28.02.2023
№ Ц-7-91/476-23, отриманого на адвокатський запит, коли звернувся за правовою допомогою. Дана обставина в судовому засіданні не заперечувалась представником Відповідача.
Судом встановлено, що філія «Центр забезпечення виробництва» АТ «Українська залізниця», де працював Позивач директором філії, з початком збройної агресії російської федерації проти України 24 лютого 2022 року не припинила своєї роботи.
При цьому, з 01 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні було призупинено дію трудового договору з Позивачем, у зв'язку з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації можливості повноцінно організовувати процеси діяльності товариства, та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, керуючись ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Судом, з метою визначення законності призупинення трудового договору з Позивачем, було з'ясовано, чи виникли в філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Українська залізниця» такі обставини, які призвели до неможливості надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію можливості повноцінно організовувати процеси діяльності підприємства Відповідача, та запровадження воєнного стану.
Відповідач посилався на те, що згідно з рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 25 листопада 2021 року (протокол № Ц-56/134Ком.т) було затверджено нову організаційну структуру та положення про філію «Центр забезпечення виробництва»
АТ «Українська залізниця», згідно з якою у філії скорочувалась посада, яку обіймав Позивач.
В той же час, судом встановлено, що Позивача не було звільнено з посади, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, або скорочення чисельності або штату працівників, а припинення з Позивачем трудового договору відбулося лише 15 серпня 2022 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та п.6.2. трудового договору від 14 серпня 2022 року №220-2020.
Суд вважає, що доводи сторони Відповідача про відсутність можливості надавати роботу Позивачу є безпідставними та необґрунтованими. Як і відсутні докази того, що Позивач в досудовому порядку повідомляв Відповідача, як роботодавця, про неможливість виконувати свої трудові обов'язки чи про ініціювання призупинення дії трудового договору у зв'язку із збройною агресією проти України.
Доводи Відповідача, що Позивач з 18.08.2021 по дату зупинення дії трудового договору тривалий час перебував у відпустках пов'язаних з тимчасовою непрацездатністю, а також в окремі періоди не повідомляв про причини не виходу на роботу, і тому Відповідач був позбавлений можливості запропонувати йому роботу, судом оцінюються критично, враховуючи, що ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» пов'язує можливість призупинення дії трудового договору лише у зв'язку із збройною агресією проти України і як наслідок у повному обсязі покладає обов'язок відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Також ст. 13 Закону України
«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає, що призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням.
Таким чином, для встановлення правомірності прийняття наказу (розпорядження) про призупинення дії трудового договору з працівником, необхідно встановити, що таке призупинення відбулось у зв'язку із збройною агресією проти України. Призупинення дії трудового договору в порядку визначеному ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не може прямо чи опосередковано застосовуватись роботодавцем у зв'язку із порушенням трудової дисципліни, недостатньою кваліфікацією працівника, необхідністю відсторонення працівника від роботи, умисним невиконанням чи неналежним виконанням посадових обов'язків, тривалою тимчасовою непрацездатністю працівника, тощо.
Твердження Відповідача щодо неможливості Позивача виконувати роботу у зв'язку із збройною агресією проти України в період з 01 квітня 2022 року по 15 серпня 2022 року не має свого підтвердження в матеріалах справи і заперечується Позивачем. Доказів неможливості Позивача виконувати роботу, а Позивача надавати роботу у зв'язку із збройною агресією проти України в період з 01 квітня 2022 року по 15 серпня 2022 року сторонами не надано.
Надані Відповідачем, в якості доказів загальні відомості про збитки АТ «Українська залізниця» внаслідок військової агресії проти України, консолідовані фінансово-економічні показники за 1 квартал 2022 року, інформації щодо зруйнованого та пошкодженого майна внаслідок збройної агресії та зазначення доводів про важливу роль Відповідача у наданні допомозі громадянам, які постраждали внаслідок збройної агресії (а.с. 124), не можуть бути визнані судом, як підстава для відмови в задоволенні позовних вимог стосовно визнання та скасування наказу про призупинення трудового договору, зважаючи на те, що судом встановлено, і сторони цього не заперечували, що за фактичним робочім місцем Позивача було забезпечено можливість організації і здійснення робочого процесу в звичайному режимі для тих працівників, щодо яких Відповідачем не було призупинено дію трудового договору, виконання та обсяг роботи, яку здійснював Позивач, було розподілено між іншими працівниками.
Суд бере до уваги той факт, що відповідно до консолідованих фінансово-економічних показників АТ «Укрзалізниця» за 1 квартал 2022 року збитки товариства склали 2 034 230 000 грн, що на 247,9% більше очікуваних показників та на 121% більше порівняно з аналогічним періодом у 2021 року, поряд з цим зазначає, що на території м. Києва, зокрема з 01 квітня 2022 року, не проводилось активних бойових дій чи вуличних боїв, які б могли свідчити про об'єктивну неможливість роботодавця забезпечити роботою Позивача, а Позивачу відповідно не виконувати таку роботу. До того ж неможливість виплачувати працівникам підприємства заробітну плату у повному обсязі, якщо це мало місце, з урахуванням пояснень представника Відповідача щодо зростання збитків підприємства, не може бути підставою для призупинення дії трудового договору із працівниками.
Також суд бере до уваги той факт, що відповідно до консолідованих фінансово-економічних показників АТ «Укрзалізниця» наданих Відповідачем, за 1 квартал 2022 року витрати на оплату праці склали 10 009 581 000 грн., що на 1 696 847 000 грн більше за витрати на оплату праці в аналогічному періоді 2021 року, які складали 8 312 734 000 грн., а також лист АТ «Укрзалізниця» від 28.02.2023 року №Ц-7-91/476-23, в якому зазначено, що за період з 01.04.2022 по 31.08.2022 дію трудових договорів було призупинено з 31 працівником філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця». Кількість працівників філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця», з якими не було призупинено дію трудових договорів, та які виконували свої посадові обов'язки в зазначеному структурному підрозділі АТ «Укрзалізниця»: станом на квітень 2022 - 92 працівника, із них 37 працівників виробничого підрозділу філії; станом на серпень 2022 - 173 працівника, із них 42 працівника виробничого підрозділу філії.
Судом не встановлено, що Позивач не виявляв бажання та не мав об'єктивної можливості працювати та виконувати свої обов'язки на робочому місці у зв'язку із збройною агресією проти України.
Відповідачем не доведено неможливості надання роботи Позивачу у зв'язку із збройною агресією проти України, адже філія працювала і працівники свої функції виконували, жодних даних про те, що робоче місце Позивача було знищене в результаті бойових дій чи передане в розпорядження іншого працівника тощо, матеріали справи не містять.
Посилання Відповідача на зменшення обсягу виробництва через порушення логістичних ланцюгів постачання сировини, необхідної для виготовлення продукції, не дає підстави для висновку про неможливість забезпечення роботою саме Позивача, а також неможливість виконання ним роботи, обумовленої трудовим договором, а тому не має встановлених Законом підстав для призупинення трудового договору з ним.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин щодо неможливості обох сторін виконувати свої обов'язки за трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, які є обов'язковою умовою призупинення дії трудового договору відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України передбачено право працівника звернутися безпосередньо до суду із заявою про вирішення трудового спору. Право кожного на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також поширення юрисдикції судів на будь-який юридичний спір гарантовано ст.ст. 8, 124 Конституції України.
Встановлений Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» державний нагляд (контроль) за додержанням законодавства про працю у період дії воєнного стану не підмінює порядок вирішення трудових спорів судом, а принцип верховенства права діє й в умовах воєнного стану та не піддається будь-яким обмеженням.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Враховуючи порушення права Позивача на працю, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суд, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1. ст. 10 ЦПК України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
Призупинення трудового договору з працівником відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільненням у розумінні положень КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який би він отримав, коли б працював на своєму робочому місці чи виконував покладені на нього трудові обов'язки.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що наказ АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос про призупинення дії трудового договору з 01 квітня 2022 року з директором філії «Центра забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниці», не відповідає положенням ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», є дискримінаційним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору Позивача свідчить про фактичну наявність вимушеного прогулу працівника, викликаного незаконним наказом роботодавця.
Відповідно до положень ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Аналіз положень КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.
Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.
Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.
Судом встановлено, що Позивач дійсно перебував у вимушеному прогулі з вини роботодавця, адже оспорюваний наказ визнаний судом протиправним, а видання наказу про призупинення дії трудового договору призвело до невиплати заробітної плати Позивачеві.
Згідно з п. 1 розділу 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до п. 2 розділу 2 вказаного вище Порядку, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Розділом 4 Порядку визначено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Відповідно до пункту 3.1.1 трудового договору Позивача, посадовий оклад становить
140000,00 гривень до утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що нараховується щомісяця з дня, коли працівник став до виконання своїх трудових обов'язків.
З довідки про доходи ОСОБА_1 від 22 лютого 2023 року, наданої Відповідачем за період з грудня 2021 року по квітень 2022 року, вбачається, що розрахунок середньої заробітної плати Позивача повинен здійснюватися з розрахунку його посадового окладу, а саме: 140 000,00 гривень (а.с.131-138).
Отже, розрахунок середньої заробітної плати Позивача становить: 140 000,00 гривень / 23 робочі дні = 6 086,96 гривень на день.
Відповідно до наказу від 11 серпня 2022 року № 315/ос ОСОБА_1 звільнено з 15 серпня 2022 року з посади директора філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» у зв'язку із закінченням строку трудового договору та виплачено кошти за 48 днів невикористаної відпустки (а.с. 19).
Таким чином, період, за який нараховується заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 97 днів (з 1 квітня 2022 року по 15 серпня 2022 року), а розмір заробітної плати, що підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача становить 590435,12 гривень (6086,96 гривень х 97 днів).
Даний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21 червня 2022 року у справі №149/1089/22, згідно з якою у випадку визнання призупинення дії трудового договору незаконним, а отже, позбавлення Позивача права працювати, на Відповідача покладається обов'язок відшкодувати середню заробітну плату за час перебування у вимушеному прогулу.
Відповідно до пункту 4.3 трудового договору від 14 серпня 2020 року № 220-2020 Позивачу встановлюються відпустки визначеної тривалості із збереженням на їх період місця роботи (посади), заробітної плати: щорічна основна оплачувана тривалістю 24 календарних дні та щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день тривалістю 7 календарних днів, яка визначена колективним договором.
Судом встановлена незаконність наказу про призупинення дії трудового договору, та враховуючи ту обставину, що Позивач звільнений 15 серпня 2022 року з посади у зв'язку з припиненням строку дії трудового договору, з Відповідача підлягає стягненню заробітна плата за дні невикористаної відпустки у розмірі 60969,60 гривень, яка розрахована наступним чином (10 днів невикористаної відпустки (31 день на рік / 12 місяців = 2,5 днів за місяць, помножується на 4 місяці) х 6 086,96 гривень (середньоденна заробітна плата)).
Представник Відповідача, заперечуючи проти такої вимоги, вказав, що час дії наказу про призупинення дії трудового договору не зараховується до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки працівнику, а тому Позивачу правомірно не було при звільненні виплачені кошти за цей період, що судом з огляду на вищенаведене не приймається до уваги.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Як було встановлено судом, під час звільнення Позивача, йому були виплачені всі суми, що підлягали сплати при звільненні (без урахування суми компенсації за дні невикористаної відпустки).
Позивачем не доводилось під час розгляду справи існування певної суми заробітної плати, яка була нарахована та вчасно не виплачена Відповідачем Позивачу. Порушення строків здійснення таких виплат на разі не існує.
Суд відхиляє доводи Позивача, що індексації підлягає заробітна плата Позивача, яка мала щомісяця виплачуватись йому, у випадку якщо б не було призупинено з ним дії трудового договору, оскільки відповідно до приписів чинного законодавства, способом захисту порушеного права, у такому випадку (скасування наказу про призупинення дії трудового договору) є стягнення коштів за час вимушеного прогулу, що визначаються судом у відповідному рішенні. Порушення строків здійснення таких виплат на разі не існує.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Поняття моральної шкоди також визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», де зазначено, що «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб».
Як вбачається з аналізу ЦК України та п. 5 постанови Пленуму Верхового Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, зобов'язання щодо відшкодування моральної шкоди виникають за наявності наступних підстав: моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші немайнові блага; протиправної поведінки (неправомірних рішень, дій чи бездіяльності) особи, яка заподіяла шкоду; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і її наслідком моральною шкодою; вини особи, яка заподіла шкоду.
Обґрунтовуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, Позивач зазначив, що призупинення дії трудового договору призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків, призвело до моральних страждань та вимагало у Позивача додаткових зусиль для організації свого життя. В той же час до позовної заяви не долучено жодного доказу додаткових зусиль, які прикладав Позивач за цей період, у чому вони виразились, чого вони стосувались, яким чином так змінився його звичний ритм життя у зв'язку із оскаржуваним наказом, що це призвело до моральних страждань.
Суд відхиляє доводи Позивача про заподіяння йому моральної шкоди, як не доведені у судовому засіданні.
Відповідно до частини першої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ щодо принципів належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів повинні бути відповідним чином викладені мотиви, які лежать в основі цих рішень. При цьому ЄСПЛ виділяє декілька цілей мотивування судових рішень.
По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх.
По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ), в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зважаючи на викладене, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними належними, допустимими та достатніми доказами у справі, тому вони підлягають задоволенню в частині визнання незаконним та скасування наказу правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос «З особового складу», яким призупинено з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з директором філії «Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 , стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсації за дні не використаної відпустки. Інші вимоги, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2147,2 гривень.
До проголошення судом рішення по справі, представником Позивача подано суду заяву про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судового рішення у відповідності до ч.8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Оскільки Позивач був звільнений був від сплати судового збору за стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за дні не використаної відпустки та індексацію заробітної плати, з Відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 366,85 гривень.
ІV. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:
1.Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 01.04.2022 за №389/о «З особового складу» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2022 року по 15 серпня 2022 року в розмірі 590435,12 гривень та компенсацію за дні невикористаної відпустки в розмірі 60969,60 гривень, а всього - 651404,72 гривень (з вирахуванням усіх обов'язкових податків, платежів та зборів).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
2.Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2147,20 гривень.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 4366,85 гривень.
3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1;
Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжі Гедройця, 5;код ЄДРПОУ: 40075815.
Суддя: