печерський районний суд міста києва
Справа № 757/4614/24-а
пр. 2-а-12/24
03 червня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач -Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Любченко Олексій Іванович до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
29 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ЕНА №1255922 від 16 січня 2024 року.
В обґрунтування позову, ОСОБА_1 посилався на те, що постановою інспектора 1 взводу 3 роти 4 батальйону полк-1 Управління патрульної поліції в м. Києві старшим лейтенантом поліції Василькевичем Степаном Віталійовичем серії ЕНА №1255922 від 16 січня 2024 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Відповідно до змісту постанови, 16 січня 2024 року о 22 год 14 хв. ОСОБА_1, здійснюючи керування транспортним засобом NEOPLAN PATHFINDER, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Лаврській 34 в м. Києві порушив вимоги знаку 5.16 і здійснив рух ліворуч, коли було дозволено тільки прямо, чим порушив п. 8.4 Правил дорожнього руху - порушення вимог інформаційно - вказівних знаків, чим скоїв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
ОСОБА_1 вказував, що здійснював рух на автомобілі NISSAN PATHFINDER, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вулиці Лаврській в напрямку з'їзду на вул. Старонаводницьку, бульвару Миколи Міхновського і далі мосту ім. Патона. Перед перехрестям вулиць Лаврської та Старонаводницької ОСОБА_1 загальмував на червоний сигнал світлофору в крайній лівій смузі руху автомобільного транспорту. Перед ним було ще 3 чи 4 автомобілі. Крайня права смуга руху автомобільного транспорту при цьому була вільною від транспортних засобів. Слідуючи вказівкам розміщеного поряд зі світлофором інформаційно-вказівного знаку, передбаченого п. 5.16 правил дорожнього руху, який дозволяв рух транспортних засобів з правої смуги вулиці Лаврської праворуч (вул. Старонаводницька в напрямку перехрестя з вул. Генерала Алмазова), прямо (бульвар Миколи Міхновського в напрямку станції метро Звіринецька) та ліворуч (вул. Старонаводницька через бульв. Миколи Міхновського в напрямку моста ім. Патона), ОСОБА_1 , увімкнувши відповідний сигнал повороту, переїхав у вільну праву смугу і зупинився перед світлофором. Ліворуч від себе побачив поліцейський автомобіль, в якому їхав інспектор поліції Василькевич С.В . Після увімкнення зеленого сигналу світлофору ОСОБА_1 , слідуючи вимогам інформаційно-вказівного знаку та дотримуючись рядності руху, здійснив рух ліворуч (в крайній правій смузі руху) на вул. Старонаводницьку, а потім на бульвар Миколи Міхновського (теж в крайній правій смузі руху). Під час з'їзду на бульвар М. Міхновського ОСОБА_1 помітив позаду поліцейський автомобіль з увімкненими службовим сигналом червоного кольору і почув вимогу про зупинку його транспортного засобу.
Одразу, як тільки це дозволила дорожня ситуація, ОСОБА_1 виконав вимоги поліції і зупинив автомобіль біля узбіччя, увімкнувши відповідний сигнал аварійної зупинки транспортного засобу.
Інспектор поліції Василькевич С.В. , який підійшов до автомобіля, увімкнувши нагрудну камеру, почав висловлювати зауваження щодо несправного освітлення, а саме: непрацюючої фари ближнього світла, а також користування ОСОБА_1 телефоном під час руху та в подальшому вказав на порушення вимог дорожніх знаків при проїзді перехрестя з вул. Лаврської.
Вказані пояснення були зафіксовані на боді-камеру, закріплену на форменому одязі інспектора.
Після того, як інспектор поліції Василькевич С.В. переконався, що перші дві названі підстави надумані, висунув претензію про порушення ОСОБА_1 вимог дорожнього знаку. ОСОБА_1 заперечив порушення дорожнього знаку, однак активно вирішив не сперечатися з поліцейським, оскільки вже була пізня година і до початку комендантської години залишалося менше двох годин, за які потрібно було :
1) встигнути виконати зобов'язання перед тестем-інвалідом, який проживає в с. Вишеньки Бориспільського району, що в подальшому могло б призвести до затримки в дорозі і, як наслідок, порушення комендантської години; 2) встигнути виконати зобов'язання як стрілця мобільної вогневої групи в підпорядкуванні ІНФОРМАЦІЯ_1 Збройних сил України, де проходить службу за контрактом добровольця в ДФТГ Золочівської ОТГ. Також ОСОБА_1 із особистого водійського досвіду протягом останніх 6 місяців, для себе відзначив низький рівень знань вимог правил дорожнього руху в м. Києві з боку поліцейських і не хотів вкотре витрачати час на безоплатну викладацьку діяльність для інспектора, який отримує заробітну платню, в тому числі з його податків.
Зазначеним вище підтверджується факт незаконності постанови інспектора поліції Василькевича С.В. від 16.01.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП внаслідок відсутності події і складу зазначеного правопорушення.
За таких обставин позивач просив про задоволення позову.
Ухвалою судді від 31 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою судді від 12 лютого 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
03 березня 2024 року від представника відповідача надійшов відзив по справі, в якому вказано, що відповідач за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному i об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю оцінив докази, а також врахував те, що він особисто бачив, що 16.01.2024 о 22 год. 14 xв. за адресою: м. Київ, вул. Лаврська 34, рухався на транспортному та порушив вимогу дорожнього знаку 5.16 ПДР України.
Інспектор зупинив даний транспортний засіб, представився, назвав причину зупинки та повідомив позивачу, що згідно вчиненого порушення ПДР, щодо нього буде розглянута справа щодо вчинення адміністративного правопорушення.
Водій пояснив інспектору, що здійснив порушення, тому що не помітив даний дорожній знак, тим самим і визнав вчинене ним адміністративне правопорушення.
Твердження викладені в позовній заяві не відповідають дійсності, що підтверджується відеозаписом з бодікамери поліцейського.
Таким чином, відповідно до покладених на відповідача обов'язків, було винесено постанову згідно норм чинного законодавства, копію постанови позивач відмовився отримувати, про що свідчить відповідний запис у постанові.
17 травня 2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що твердження у відзиві про те, що водій визнав провину, не відповідають дійсності обставинам, оскільки, як вже зазначалося в позові, претензія саме про порушення вимог дорожніх знаків під час руху була висловлена поліцейським третьою за черговістю, після непрацюючого світла лівої передньої фари і користування мобільним телефоном під час руху, що не відповідало дійсності і має бути зафіксовано на бодікам у відповідній частині розмови ОСОБА_1 з поліцейським.
Відповідно, враховуючи явну упередженість поліцейського, а також пізній час і наближення часу початку комендантської години, ОСОБА_1 прийняв рішення припинити подальшу розмову з поліцейським і оскаржувати його дії та рішення у подальшому в передбаченому законом порядку, тому і відповів, що допустив порушення через неуважність, щоб швидше отримати постанову для оскарження і повернутися додому до початку комендантської години.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Як встановлено в судовому засіданні, 16 січня 2024 року інспектор Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України лейтенант поліції Василькевич С.В. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього безпеки руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 16 січня 2024 року серії ЕНА №1255922 щодо ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що він 16 січня 2024 року о 22:14 год., керуючи транспортним засобом NEOPLAN PATHFINDER, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Лаврській 34 в м. Києві порушив вимоги знаку 5.16 і здійснив рух ліворуч, коли було дозволено тільки прямо, чим порушив п. 8.4 Правил дорожнього руху - порушення вимог інформаційно - вказівних знаків, чим скоїв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Предметом вищезазначеного позову є спір про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно дост.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»- судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах по деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно ч.4ст.77 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП адміністративна відповідальність за вказаною статтею настає зокрема за порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів.
Відповідно до п.8.1 ПДР України регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно абз.1 п.8.2 ПДР України дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.
Відповідно до приписів п.п. г п.8.4 ПДР України дорожні знаки зокрема поділяються на інформаційно-вказівні знаки, які запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Згідно положень розділу 33 ПДР України (Дорожні знаки) дорожній знак 5.18 «Напрямок руху по смузі», показує дозволений напрямок руху по смузі. Знак5.16«Напрямки руху по смугах» показує кількість смуг на перехресті і дозволені напрямки руху по кожній з них.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що а адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Приписами КУпАП встановлено певну процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та визначено систему правових механізмів забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Позивач у позовній заяві заперечує обставини, вказані у постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності, заперечує факт порушення ним Правил дорожнього руху.
З оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення вбачається, що порушення не зафіксоване свідками, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, що за наявності не спростованого твердження позивача про не порушення ним ПДР, є підставою вважати оскаржувану постанову такою, що підлягає скасуванню.
Проте представником відповідача наданий відеозапис з боді камери інспектора Василькевича С.В. , з відеозапису якої вбачається, що о 22:14 год. 16 січня 2024 року ОСОБА_1 спілкувався з інспектором Василькевичем С.В. та не міг у вищевказаний час вчинити зазначене адміністративне правопорушення.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.04.2018 року по справі № 338/1/17, саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
На підставі наведеного суд прийшов до висновку, що вина позивача у порушенні Правил дорожнього руху України та вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.122 КУпАП, не доведена у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.
Згідно з ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини, принцип презумпції невинуватості поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху (Lutz v. Germany, § 182; Schmautzer v. Austria; Malige v. France).
Оскільки доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідачем не надано, показання позивача з приводу конкретних обставин його дій на дорозі відповідачем не спростовані, суд, враховуючи презумпцію невинуватості, закріплену КУпАП та Конституцією України, прийшов до висновку про недоведеність наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню.
Слід зазначити, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 161/5372/17).
Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.
Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
При цьому, суд при оцінці доказів у справі враховує висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів у конкретній справі повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
За нормою норм ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, враховуючи вищевикладене, з огляду на положення ст. 73, 76, 77, 90 КАС України, об'єктивні докази, які б достеменно та «поза розумним сумнівом» свідчили про вчинене позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, в матеріалах справи відсутні і стороною відповідача у справі суду не надані.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд, з урахуванням доводів, досліджених матеріалів справи зазначає, що при прийнятті процесуального рішення за наслідками розгляду даного адміністративного позову суд не виходить з самого факту незгоди особи з постановою у справі про адміністративне правопорушення, а виключно враховує сукупність наявних у справі доказів, які подали сторони на підтвердження заявлених вимог та заперечень, керується, зокрема, положеннями ст. 76, 77 КАС України та оцінює всі наявні у справі докази виключно з позиції ст. 90 КАС України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.
Таким чином, інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду.
З огляду на викладене, суд вважає наявними підстави для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 241-244, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Любченко Олексій Іванович до Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову від 16 січня 2024 року серії ЕНА №1255922 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .
Провадження по справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач -Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції (вул. Народного Ополчення, 9, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40108646).
Повний текст судового рішення складено 03 червня 2024 року.
Суддя: О.Л. Бусик