«03» червня 2024 року
м. Харків
справа № 632/131/22
провадження № 22ц/818/2088/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , представник відповідача - ОСОБА_3
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 04 березня 2024 року в складі судді Библіва С.В.
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 06 червня 2015 року, який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 січня 2022 року.
У період шлюбу нею з відповідачем придбано автомобіль марки «CHEVROLET LACETTI», державний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, що був спільною сумісною власністю подружжя.Ринкова вартість подібного автомобіля становить приблизно 5970,00 доларів США, що еквівалентно 162 672,35 грн.
Зазначила, що 27 листопада 2021 року, вже під час припинення сімейних відносин між сторонами, ОСОБА_2 без її згоди та відома продав вказаний автомобіль, а отримані грошові кошти витратив на свої потреби.
Отже, оскільки вона не надавала письмової згоди на продаж спільного автомобіля, то має право на компенсацію частки вартості вказаного транспортного засобу.
Просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 81 336,17 грн в якості компенсації від продажу автомобіля, який належить подружжю на праві спільної сумісної власності, судові витрати покласти на відповідача.
23 червня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява від 12 червня 2023 року, в якій вона просила в межах позовних вимог стягнути з відповідача частку від вартості автомобіля марки «CHEVROLET LACETTI», державний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, - 127 075,88 грн, яка визначена експертною установою, та судові витрати.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 04 березня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь в рахунок компенсації вартість частки автомобіля марки «CHEVROLET LACETTI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, VIN-код: НОМЕР_2 в розмірі 127075,89 грн, витрати з оплати судового збору в розмірі 992,40 грн та витрати за проведення експертизи в розмірі 4530,48 грн, стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 278,36 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, стягнувши з нього 127 075,89 грн, оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з нього кошти в розмірі 81 336,17 грн, та в подальшому не подавала до суду ані заяву про збільшення позовних вимог, ані уточнену позовну заяву, в якій би було викладено позовні вимоги про стягнення коштів у більшому розмірі, ніж про це зазначено у позові. Ухвали про прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог чи уточненої позовної заяви із збільшеним розміром позовних вимог суд першої інстанції не постановляв. Заява позивачки від 12 червня 2023 року, в якій вона зазначила, що погоджується із висновком експерта і просила суд в межах позовних вимог стягнути з відповідача 127 075,88 грн, та заява її представниці від 10 січня 2024 року, в якій вона просила суд розглянути справу за відсутності сторони позивача, задовольнити позовні вимоги і стягнути з відповідача судові витрати та вартості автомобіля згідно висновку експерта, за формою та змістом не є заявами про збільшення позовних вимог та не були попередньо направлені відповідачу. Суд першої інстанції також жодним чином не повідомляв його про факт подання вказаних вище заяв позивачки і не ставив їх на обговорення. Згода подружжя на розпорядження спільним майном презюмується, та позивачкою цю презумпцію не спростовано, не надано доказів відсутності її згоди на продаж автомобіля, зокрема, не заявлено клопотання про витребування від Головного сервісного центру МВС України належним чином завірених копій матеріалів справи щодо відчуження спірного транспортного засобу.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в порядку поділу автомобіля як спільного майна подружжя, який було відчужено ОСОБА_2 без згоди дружини ОСОБА_1 , з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню грошова компенсація частки його вартості у розмірі 127 075,89 грн, визначеному на підставі висновку проведеної у справі експертизи.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 06 червня 2015 року, який розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 січня 2022 року, що набрало чинності 25 лютого 2022 року (а.с. 6, 78-79).
За інформацією Територіального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України № 6350 від 20 серпня 2022 року № 31/20/50-238 транспортний засіб марки «CHEVROLET LACETTI», 2011 року випуску, VIN-код № НОМЕР_3 , був зареєстрований 28 грудня 2016 року за ОСОБА_2 , після чого 27 листопада 2021 року за договором купівлі-продажу перереєстрований на іншого власника та видане свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4 та номерний знак НОМЕР_5 (а.с.67).
За клопотанням ОСОБА_1 у справі призначено товарознавчу експертизу.
Висновком експерта № 23516 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи від 13 березня 2023 року встановлено, що середня ринкова ціна автомобіля марки «CHEVROLET LACETTI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, VIN-код № НОМЕР_3 станом на 13 березня 2023 року складає 254151,77 грн(а.с.110-112).
Вартість проведення експертизи в сумі 4530,48 грн сплачена ОСОБА_1 (а.с. 99, 115).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною третьою статті 65 СК Українипередбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
За змістом статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України та абзацом 1 частини другої статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Отже, поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжяздійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
При розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Отже, за відсутності згоди одного з подружжя на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Зазначене відповідає висновкам, що викладено у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц (провадження № 61-10442св18 ), від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16-ц (провадження № 61-19516св19), від 05 липня 2023 року у справі № 295/98/21(провадження № 61-4943св23).
Зі змісту частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України, з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) випливає, що: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Тобто у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21), постановах Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616 св 18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084 св 19).
Щодо вартості майна, що підлягає поділу, то його вартість необхідно визначати з дійсної його вартості на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв'язку з припиненням його права на спільне майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження 61-9018сво18), постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року, справа № 345/2224/20 (провадження № 61-5915св22).
У постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23) касаційний суд, встановивши, що спірні автомобілі були відчужені відповідачем під час перебування сторін у шлюбі без згоди позивача, дійшов висновку про стягнення компенсації вартості частки відчуженого рухомого майна. Аналогічного висновку також дійшов Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 501/484/22 (провадження № 61-4469св23).
Як встановлено судом, сторони перебували у шлюбі з 06 червня 2015 року. Спірний автомобіль зареєстровано за відповідачем 28 грудня 2016 року та відчужено ним 27 листопада 2021 року. Також 08 листопада 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, та рішенням суду від 24 січня 2022 року, яке набрало законної сили 25 лютого 2022 року, шлюб між сторонами розірвано.
На підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя, проте ОСОБА_2 здійснив його продаж іншій особі в період, коли ОСОБА_1 вже звернулась з позовом про розірвання шлюбу, без згоди позивачки, як другого з подружжя. Доказів зворотного матеріали справи не містять, і відповідач цього не спростував.У зв'язку із чим, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація вартості частини спірного транспортного засобу.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивачкою не надано доказів того, що продаж автомобіля відбувся без її згоди, та не заявлено клопотань про витребування таких доказівколегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з змісту статті 65 СК України наявність згоди на укладення договору щодо розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, повинна доводити саме особа, яка уклала такий договір (у справі, що розглядається, тягар доказування покладається на відповідача).
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 303/7089/18 (провадження № 61-13130св19), від 29 січня 2020 року у справі № 237/1754/17 (провадження № 61-17618св19).
Докази надання ОСОБА_1 згоди на укладення договору купівлі-продажу автомобіля або погодження його умов в матеріалах справи відсутні, та відповідач не виконав свого процесуального обов'язку щодо доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позову.
Крім того, ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім'ї чи на її потреби.
Факт використання коштів, отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім'ї, також повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц (провадження № 61-19420св18), від 10 червня 2022 року у справі № 544/856/20 (провадження № 61-21406св21), від 13лютого 2023 року у справі № 161/13240/21 (провадження № 61-5017св22), від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19 (провадження № 61-881св23).
Однак, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що отримані від реалізації спірного рухомого майна кошти були витрачені ОСОБА_2 в інтересах сім'ї.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.
Разом з тим, колегія суддів також вбачає слушними доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо виходу суду за межі заявлених позовних вимог.
Так, як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 81 336,17 грн в якості компенсації від продажу автомобіля, який належить подружжю на праві спільної сумісної власності, судові витрати покласти на відповідача.
У подальшому у справі проведено судову товарознавчу експертизу, висновком якої встановлено, що середня ринкова ціна автомобіля марки «CHEVROLET LACETTI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, VIN-код № НОМЕР_3 станом на 13 березня 2023 року складає 254 151,77 грн.
23 червня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява від 12 червня 2023 року, в якій вона просила в межах позовних вимог стягнути з відповідача від вартості автомобіля марки «CHEVROLET LACETTI», державний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, - 127 075,88 грн, яка визначена експертною установою, та судові витрати (а.с. 132).
10 січня 2024 року від представниці ОСОБА_1 надійшла заява, в якій вона просила суд розглянути справу за відсутності сторони позивача, задовольнити позовні вимоги і стягнути з відповідача судові витрати та вартості автомобіля згідно висновку експерта (а.с. 153).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною п'ятої статті 49 ЦПК України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті (зокрема, про збільшення або зменшення розміру позовних вимог), до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.
У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.
Вимоги вказаної процесуальної норми зобов'язують позивача при поданні заяви про збільшення або зменшення позовних вимог направляти копію такої заяви учасникам справи, а також встановлюють наслідки порушення цього обов'язку.
Системний правовий аналіз зазначених процесуальних норм свідчить про те, що статтею 49 ЦПК України передбачено імперативний обов'язок позивача подавати суду докази направлення заяви про збільшення позовних вимог та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Цієї ж статтею встановлений імперативний обов'язок суду не приймати до розгляду відповідну заяву у разі неподання доказів її направлення разом з доданими до неї документами іншим учасникам справи.
Відповідний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі № 216/3978/22, провадження № 61-6505ск23.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не подано до суду доказів направлення копії заяви від 12 червня 2023 року та 10 січня 2024 року відповідачу. У свою чергу ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначив про те, що йому не було відомо про заяви позивачки про збільшення позовних вимог. Копія ухвали про збільшення позовних вимог позивачки йому не надсилалась. До того ж, заява ОСОБА_1 від 12 червня 2023 року по суті є суперечливою, оскільки вона просила стягнути з відповідача частку від вартості автомобіля в розмірі 127 075,88 грн в межах позовних вимог, які згідно прохальної частини позовної заяви складають 81 336,17 грн. Заява ОСОБА_1 від 10 січня 2024 року свідчить про збільшення позовних вимог, хоча копія такої заяви також відповідачу не надходила. При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що при збільшенні позовних вимог, позивачка повинна була сплатити і судовий збір у відповідному розмірі за збільшення позовних вимог. Однак, такої квитанції матеріали справи не містять. Таким чином, заяви від 12 червня 2023 року та 10 січня 2024 року не можуть бути розцінені як заяви про збільшення позовних вимог, які відповідають вимогам закону.
Суд першої інстанції не звернув уваги на суперечливість змісту заяви ОСОБА_1 та невиконання нею вимог статті 49 ЦПК України, помилково прийнявши їх до розгляду як заяви про збільшення позовних вимог.
Як вбачається з висновку експертизи вартість частки відчуженого відповідачем автомобіля становить 127 075,88 грн. Разом з тим, матеріали справи не містять заяви про збільшення позовних вимог, яка б відповідала вимогам закону. У зв'язку з чим, судова колегія не вбачає підстав для виходу за межі вимог, заявлених у позові, та стягнення з відповідача суми більшої ніж 81 336,17 грн.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні зі зменшенням суми компенсації вартості частки автомобіля, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 127 075,89 грн до 81 336,17 грн, та скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_2 витрат за проведення експертизи в розмірі 4 530,48 грн, оскільки розмір компенсації стягнуто не на підставі її висновку, та судового збору на користь держави - 278,36 грн.
В іншій частині підстав для зміни чи скасування рішення суду не вбачається.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки судовий збір сплачено у розмірі мінімальної ставки, передбаченої законом, та позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, підстав для перерозподілу судового збору за подання позову та апеляційної скарги немає.
Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.376, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 04 березня 2024 року - змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації вартість частки автомобіля марки «CHEVROLET LACETTI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, VIN-код: НОМЕР_2 з 127 075,89 грн до 81 336,17 грн.
Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 530, 48 грн за проведення експертизи та 278,36 грн судового збору на користь держави - скасувати.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Ю.М. Мальований
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 03 червня 2024 року.