Справа № 344/18991/23
Провадження № 22-ц/4808/726/24
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Томин
27 травня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Петріва Д.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 13 березня 2024 року, ухвалене в складі судді Татарінової О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, Адміністрація Державної прикордонної служби України, про заборону виїзду дітей за кордон без згоди батька,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про заборону виїзду дітей за кордон без згоди батька.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 09.12.2011 року позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 та дочка - ОСОБА_4 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23.06.2021 року шлюб між сторонами розірвано. Судовим наказом Івано-Франківського міського суду від 19.01.2021 року по справі №344/17406/20 присуджено стягнення аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.
Вказував, що в Івано-Франківському міському суді перебуває на розгляді справа 344/5007/21 за позовом ОСОБА_2 до нього про визначення місця проживання дітей з матір'ю, та справа 344/4242/23 за його позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з батьком. З ким з батьків проживатимуть діти на даний час судом не визначено. Після розлучення ОСОБА_2 чинила йому перешкоди у спілкуванні з дітьми. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року зобов'язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у спілкуванні та участі у вихованні дітей відповідно до визначеного судом графіку зустрічей. Встановлено наступний порядок участі батька у спілкуванні та вихованні дітей: кожної першої та третьої суботи місяця, другої та четвертої неділі місяця з 11:00 год. до 19:00 год. При цьому він зобов'язаний забирати та повертати дітей за місцем їх проживання (перебування) у вказаний час; один раз в квартал з 10:00 год. суботи до 19:00 год. неділі за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми; спільний відпочинок та оздоровлення дітей влітку тривалістю вісім днів за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми.
Рішення суду є обов'язковим до виконання на всій території України.
Зазначав, що до 17 вересня 2023 року він проводив час з дітьми згідно вказаного графіку. Втім після 17 вересня 2023 року ОСОБА_2 вивезла дітей в невідомому напрямку, повідомляти йому місце їх перебування відмовляється, на контакт не виходить, на дзвінки, повідомлення в месенджерах та листи на електронну пошту не відповідає. В розмові з вчителькою Перевозецької гімназії остання зазначила, що діти з 25 вересня 2023 року на заняттях не з'являлись.
Позивач неодноразово намагався додзвонитися до ОСОБА_2 , але її телефон поза зоною досяжності. Також він писав їй повідомлення в месенджері вайбер, листи на електронну пошту, але жодної відповіді не отримав.
07 жовтня 2023 року він отримав електронного листа від ОСОБА_2 , в якому вона вказала, що перебуває разом з дітьми за кордоном. Його прохання поговорити з дітьми ігнорує. Дату повернення дітей в Україну не повідомляє.
Позивач вважає, що дії ОСОБА_2 є незаконними, спрямовані на шкоду його інтересам та інтересам дітей, порушують їхні права, унеможливлюють спілкування дітей з батьком, шкодять їх розвитку. В Україні у дітей є друзі, брати, сестри, вони ходили до школи (Перевозецька гімназія), а на даний час повністю вирвані зі звичного їм середовища. Перед ним постає безліч питань щодо розшуку дітей, встановлення з ними зв'язку, їх повернення. Він відчуває щодня значні моральні страждання.
Ним надсилалася письмова заборона до Державної прикордонної служби на виїзд його дітей за кордон. Однак згідно з відповіддю на дану заяву Державна прикордонна служба обмежить виїзд дітей за кордон тільки за наявності відповідного рішення суду.
Зазначав, що дії ОСОБА_2 , яка всупереч рішенню суду перешкоджає його спілкуванню з дітьми шляхом вивезення їх за кордон є очевидно недобросовісними, та такими, що не відповідають інтересам дітей. Він є батьком, який має рівні права з матір'ю щодо виховання дітей. Місце проживання дітей з матір'ю не визначено. Діти хочуть проживати з ним.
Вважає, що ОСОБА_2 може повернутись з дітьми в Україну на певний проміжок часу, оскільки тут залишився її батько, або з інших причин, не повідомляючи його, і виїхати безперешкодно знову.
Тому просив заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 виїзд за межі України (за кордон) без згоди батька до досягнення ними 16-річного віку.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення обставин справи.
Зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що відповідач повідомляла позивача про виїзд дітей за кордон, не відповідає дійсності та спростовується наявними у справі доказами. 24 вересня 2023 року він приїхав по дітей для спільного проведення часу, але за місцем проживання відповідач з дітьми була відсутня, на телефонні дзвінки та на дзвінки в вайбері не відповідала, на будь-який зв'язок із ним не виходила, що підтверджено поданими ним доказами, які є в матеріалах справи і які суд залишив поза увагою.
Стверджує, що нічого не знав про те, що трапилось з його дітьми, і тільки після його звернення до поліції із заявою про зникнення дітей, відкриття кримінального провадження, оголошення ОСОБА_2 в розшук остання надіслала йому електронного листа, в якому повідомила, що знаходиться за кордоном та що нібито не буде перешкоджати йому у спілкуванні з дітьми. Втім, це твердження було неправдивим, відповідач продовжувала ігнорувати всі його дзвінки та електронні листи з проханням дати поспілкуватись з дітьми.
Вказує, що до цього часу йому невідомо місцезнаходження дітей, він не знає, що з ними, який їх стан здоров'я та психологічний стан - жодної відповідної інформації відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не надала. Вважає, що ОСОБА_2 умисно приховує будь-яку інформацію щодо дітей як від органів державної влади, служби у справах дітей, так і від нього - батька. Відповідні докази наявні в матеріалах справи, однак суд першої інстанції безпідставно їх не досліджував.
В оскаржуваному рішенні суд вказав, що позивач спілкувався з дітьми за допомогою відеозв'язку, що спростовує його доводи про недобросовісну поведінку відповідача. Однак таке твердження не підтверджено жодними належними та допустимими доказами і суперечить доказам, які є в матеріалам справи. Також під час судового засідання він вказував суду, що після вивезення дітей за кордон ОСОБА_2 жодного разу не надала можливості поспілкуватись онукам з їх бабусею - ОСОБА_5 , а також з їх сестрою - ОСОБА_6 .
Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що проявилося у вибірковому дослідженні доказів, ігноруванні доказів, спотворенні обставин справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Зокрема, суд зазначив, що як вбачається з листа начальника Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 06.05.2022 року, ОСОБА_2 в електронному листі на їхній запит зазначила, що ОСОБА_1 схвалив виїзд дітей за кордон та надіслав безкоштовні авіаквитки для неї та дітей в Грецію. Однак, суд залишив поза увагою у мотивувальній частині рішення, що ці докази були подані ним на підтвердження тієї обставини, що він не має наміру повністю унеможливити виїзд дітей за кордон в разі задоволення позовних вимог, в разі необхідності він надасть відповідний дозвіл, що уже робив у березні 2022 року, коли дійсно не заперечував щодо виїзду. Проте у вересні 2023 року ОСОБА_2 виїхала з дітьми за кордон без його дозволу та відома, щоб унеможливити його спілкування з дітьми та не виконувати рішення суду, яким її зобов'язано не чинити позивачу перешкод у спілкуванні з дітьми.
Також в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції стверджує, що військовий стан в Україні є підставою для перешкоджання одному з батьків спілкуватися з дітьми. Однак таку позицію апелянт вважає помилковою, оскільки як підтверджено численними науковими дослідженнями перешкоджання дітям спілкуватись з батьком, відчуження їх від батька має вкрай негативні наслідки для розвитку дітей. Введений військовий стан жодним чином не може використовуватись як підстава порушення рівності прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини чи як підстава невиконання рішення суду про зобов'язання не чинити перешкод дітям у спілкуванні з батьком, що має місце в даній справі.
Зазначає, що суд не застосував частини 1, 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», якими передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Суд не досліджував, що до переміщення дітей за кордон без його згоди, він здійснював опіку над ними відповідно до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11.06.2022 року (справа №344/11652/21) - проводив з ними спільний тиждень літом, спільний вікенд щоквартально, та вихідний день щотижня, а внаслідок фактичного викрадення його дітей все це припинено.
Також внаслідок вивезення дітей за кордон вони позбавлені можливості користуватись майном, придбаним батьком для забезпечення їхнього розвитку, здобувати дошкільну освіту, яку здобували раніше. А саме по собі перебування дітей за кордоном не має гарантованим наслідком забезпечення всебічного, гармонійного їхнього розвитку.
При посиланні на військовий стан суд не взяв до уваги наведені позивачем цифри офіційної статистики щодо інших реальних загроз для людей, таких як дорожньо-транспортні пригоди, нещасні випадки, пожежі, тощо.
Суд першої інстанції не застосував ч. 5 ст. 157 СК України, згідно якої той з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною не має права взагалі виїжджати з дитиною за кордон навіть тимчасово на строк до одного місяця. Суд посилався на постанову Кабінету Міністрів України, яка є підзаконним актом та не може скасувати закони України чи тлумачитись як підстава, яка дозволяє не виконувати закони.
Вказує, що за обставинами справи ризик вивезення дітей за кордон без згоди батька, в разі якщо діти будуть повернуті в Україну, є доведеним, а відповідно до постанови Верховного Суду від 12 червня 2023 року у справі №748/1575/22 такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Також просить змінити рішення, виключивши з мотивувальної частини наступні речення, які на його думку суперечать наявним у справі доказам та нормам матеріального права: а) «В ході розгляду справи ОСОБА_1 не спростував презумпцію добросовісності та розумності поведінки матері дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .»; б) «Крім того, посилання позивача про те, що дії ОСОБА_2 , яка всупереч рішенню суду перешкоджає в його спілкуванні з дітьми, та вивезення дітей за кордон є очевидно недобросовісними діями, та такими що не відповідають інтересам дітей, суд вважає безпідставними»; в) «Крім того, відповідач повідомляла позивача про виїзд дітей за кордон, позивач спілкувався з дітьми за допомогою відеозв'язку, що спростовує його доводи про недобросовісну поведінку відповідачки.»; г) «Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що жодних даних про постраждалих осіб внаслідок бойових дій немає, діти перебували в Івано-Франківській області протягом останніх півтора року, за цей час вони жодним чином не постраждали ні фізично, ні психологічно від того, що за тисячі кілометрів на сході країни велись бойові дії, суд до уваги не приймає, оскільки воєнний стан введено на усій території України, тому з урахуванням потенційної ракетної небезпеки визначити певне місце як безпечне є неможливим».
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надіслала на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Представники третіх осіб - Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Адміністрації Державної прикордонної служби України в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України строку розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд вирішив розглядати справу за відсутності відповідача та представників третіх осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що сторони по справі є батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями повторних свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 15.06.2022 року та серії НОМЕР_2 від 15.06.2022 року та відповідно (а.с. 10, 11).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23.06.2021 року, яке набрало законної сили 13.09.2021 року, шлюб між сторонами розірвано. Питання про визначення місця проживання малолітніх дітей у даному провадженні не вирішувалося, і на даний час у провадженні Івано-Франківського міського суду перебувають справи про визначення місця проживання малолітніх дітей.
Судовим наказом Івано-Франківського міського суду від 19.01.2021 року по справі №344/17406/20 призначено стягнення аліментів з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до розрахунку зі сплати аліментів станом на 01.10.2023 року ОСОБА_1 сплатив 132994,99 грн. аліментів згідно виконавчого листа №344/17406 від 19.01.2021 року на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . Стягнення розпочато 16.12.2020 року (т. 1, а.с. 127-128).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення порядку участі батька у вихованні дітей. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей. Встановлено ОСОБА_1 наступний порядок участі у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 : кожної першої та третьої суботи місяця, другої та четвертої неділі місяця з 11:00 год. до 19:00 год. При цьому ОСОБА_1 зобов'язаний забирати та повертати дітей за місцем їх проживання (перебування) у даний час; один раз в квартал з 10:00 год. суботи до 19:00 год. неділі за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми; спільний відпочинок та оздоровлення дітей влітку тривалістю вісім днів за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми.
Як вбачається з листа начальника Служби у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 06.05.2022 року №С/136, ОСОБА_2 в електронному листі на їхній запит зазначила, що ОСОБА_1 схвалив виїзд дітей за кордон та надіслав безкоштовні авіаквитки для неї та дітей в Грецію (т. 1, а.с. 55).
У позовній заяві позивачем зазначається, що ним дійсно було придбано для ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 авіаквитки в Грецію, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи копії відповідних посадкових талонів (т. 1, а.с. 158-160).
Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29.09.2023 року ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 23.09.2023 року перетнули пункт пропуску Шегині в напрямку виїзду з України (т. 1, а.с. 50).
01.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся до чергової частини Калуського РВП ГУНП із заявою (повідомленням) про встановлення місця знаходження його малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , які з 24.09.2023 року по даний час разом із колишньою дружиною ОСОБА_2 відсутні по місцю проживання, на телефонні дзвінки не відповідають. Вказану заяву зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі єдиного обліку) Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області за №8165 (т. 1, а.с. 14).
За змістом листа першого заступника Голови Державної прикордонної служби України Нікіфоренко В. від 03.10.2023 року ОСОБА_8 звертався до Адміністрації Державної прикордонної служби України про застосування обмежень у праві виїзду з України його малолітніх дітей. Позивача повідомлено, що звернення про застосування обмеження у праві виїзду з України малолітніх дітей не може бути прийняте до виконання; у разі надходження до Адміністрації Держприкордонслужби судового рішення про тимчасове обмеження у праві виїзду з території України його неповнолітніх дітей Державною прикордонною службою України буде вжито всіх заходів щодо недопущення їх незаконного виїзду за межі України (т. 1, а.с. 12-13).
Також 03.10.2023 року за заявою про примусове виконання рішення суду державним виконавцем Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Раковецьким В.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №72919601) з виконання рішення Івано-Франківського міського суду №344/11652/21 про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей (т. 1, а.с. 51-52).
Відповідно до Акту державного виконавця від 07.10.2023 року при примусовому виконанні виконавчого листа №344/11652/21 в присутності ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 відсутня. Відповідно неможливо вчинити виконавчі дії щодо побачення стягувача з дітьми. Зі слів представника Войнилівської селищної ради ТГ на момент виконання боржник за вище вказаною адресою не проживає (т. 1, а.с. 53).
Згідно відповіді директора Перевозецької гімназії імені професора Ігоря Андрухіва від 04.10.2023 року на запит ОСОБА_1 діти ОСОБА_7 та ОСОБА_4 не відраховані з групи з короткотривалими перебуванням у Перевозецькій гімназії (т. 1, а.с. 56).
Електронним листом від 07.10.2023 року ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про те, що у зв'язку із загрозою життю та здоров'ю їхніх дітей через масові ракетні обстріли вона змушена була тимчасово вивезти дітей за кордон. Зазначила, що це тимчасова міра захисту дітей, і вона не чинитиме перешкод у спілкуванні позивача з дітьми через засоби зв'язку, зокрема, через вайбер (т. 1, а.с. 15).
30.10.2023 року Слідчим СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області винесено постанову про закриття кримінального провадження №12023091170000711 від 18.10.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Із зазначеної постанови вбачається, що згідно інформаційних довідок із АІПС «Аркан» від 23.10.2023 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 виїхали за межі території України через пункт пропуску Шегині 23.09.2023 року на автомобілі із реєстраційним номером НОМЕР_4. Відповідно до рапорту оперативного уповноваженого СКП Калуського РВП Куцій А.Л. з метою встановлення місцезнаходження безвісти зниклої ОСОБА_2 було здійснено дзвінок за номером мобільного телефону НОМЕР_3 за допомогою застосунку «Viber», та в ході розмови остання повідомила, що на даний час перебуває за межами України, а саме в Федеративній Республіці Німеччина. Проведеними розшуковими заходами встановлено, що дана громадянка 23.09.2023 року через пункт пропуску «Шегиня» виїхала за межі території України у зв'язку із загрозою життю та здоров'ю її дітей через масові ракетні обстріли на території України. Про дане рішення жінка повідомила своєму колишньому чоловіку одразу після перетину державного кордону. Громадянка ОСОБА_9 перебуває на зв'язку та знаходиться в безпечних умовах. Даний факт підтверджується показами її матері громадянки ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_2 надіслала власне фото спільно із дітьми ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , фотознімок повідомлення, яке надсилала ОСОБА_1 від 06.10.2023 року та скан-копію заяви про припинення розшуку, оскільки жертвою злочину ні вона, ні діти за період своєї відсутності не стали (т. 1, а.с. 129-131).
Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 31.10.2023 року за період з 01.01.2023 року по 20.10.2023 року ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_3 перетинала державний кордон України: 19.05.2023 року, напрямок - виїзд; 21.05.2023 року, напрямок - в'їзд; 08.06.2023 року напрямок - виїзд; 11.06.2023 року, напрямок - в'їзд; 28.07.2023 року напрямок - виїзд; 02.08.2023 року, напрямок - в'їзд; 19.08.2023 року напрямок - виїзд; 21.08.2023 року, напрямок - в'їзд; 23.09.2023 року напрямок - виїзд (т. 1, а.с. 133).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи абзац 13 пункту 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ №383 від 29 березня 2022 року), відсутні підстави вважати, що малолітні діти сторін - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , які виїхали за межі України разом із матір'ю ОСОБА_2 , є такими, що виїхали незаконно. А позивачем не доведено недобросовісну поведінку відповідача.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.
Способами захисту сімейних прав та інтересів статтею 18 СК України визначено, зокрема наступні: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
При вирішенні спору суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Філософія цієї Конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції «найкращих інтересів дитини».
За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, Верховний Суд, виходячи із положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей й Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, статті 5 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.
Вказане узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі №755/17184/19, від 02 червня 2023 року у справі №748/1575/22 (провадження №61-3427св23).
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно вимог статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 33 Конституції України гарантовано кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Порядок перетину кордону громадянами України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року №724, з відповідними змінами).
Пунктом 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, у тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою, зокрема, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України).
На час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану діють положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України, відповідно до яких виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суд першої інстанції в повній мірі з'ясував обставини справи та дослідив надані сторонами докази і прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для заборони виїзду малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 за межі України без згоди батька до досягнення ними 16-річного віку, оскільки позивач не довів неправомірності поведінки відповідача чи незаконного переміщення дітей за кордон.
Внесення Кабінетом Міністрів України у 2022 році змін до Правил перетинання державного кордону громадянами України, зокрема доповнення їх пунктом 23 щодо порядку виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, було обумовлено введенням воєнного стану в Україні внаслідок агресії російської федерації, пов'язаними із цим ризиками та обмеженнями і необхідністю врахування в першу чергу найкращих інтересів дітей.
І такий порядок виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, на час воєнного стану наразі є загальним для всіх дітей - громадян України.
В ході розгляду справи ОСОБА_1 не спростував презумпцію добросовісності та розумності поведінки матері дітей ОСОБА_2 , що є його процесуальним обов'язком відповідно до приписів статей 12, 81 ЦПК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач - мати дітей не повідомляла позивача про виїзд дітей за кордон, умисно приховує будь-яку інформацію щодо дітей як від органів державної влади, так і від нього - батька, перешкоджає спілкуванню позивача з дітьми, у зв'язку з чим йому до цього часу невідомо місцезнаходження дітей, який їх стан здоров'я та психологічний стан, то такі спростовуються матеріалами справи та встановленими обставинами.
Так, судом встановлено відсутність порушень відповідача при перетині з дітьми кордону України 23.09.2023 року, позивачу на даний час відоме їхнє місцезнаходження, він отримував електроні листи від відповідача, також ОСОБА_2 з дітьми контактувала з органами влади, вони перебувають на зв'язку та знаходяться в безпечних умовах.
Доказів існування ризиків викрадення (незаконного переміщення) дітей матеріали справи не містять.
Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 червня 2023 року у справі №748/1575/22 (провадження №61-3427св23).
А твердження апелянта про те, що ОСОБА_2 виїхала з дітьми за кордон без його дозволу та відома, щоб унеможливити його спілкування з дітьми та не виконувати рішення суду, яким її зобов'язано не чинити позивачу перешкод у спілкуванні з дітьми, є безпідставними та недоведеними.
Зазначене апелянтом з посиланням на ч. 5 ст. 157 СК України про те, що сам факт примусового виконання рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми унеможливлює їх виїзд за кордон без згоди батька також не спростовують висновків суду, оскільки такою передбачено загальний порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини, зокрема, її тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця з конкретною метою, в той час як положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України діють саме на час запровадження на території України надзвичайного або воєнного стану.
Щодо доводів позивача про те, що на території України діти перебували у відносній безпеці, за сотні кілометрів від ведення військових дій на сході країни, то такі суд вірно вважав безпідставними, оскільки воєнний стан введено на всій території держави, а положення абзацу тринадцятого пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України стосуються всіх дітей - громадян України, які не досягли 16-річного віку.
Посилання на цифри офіційної статистики щодо інших реальних загроз для людей, таких як дорожньо-транспортні пригоди, нещасні випадки, пожежі, тощо не стосуються предмету даної справи.
Отже, доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зволяться до незгоди апелянта з таким рішенням, а також з мотивами, якими керувався суд при ухваленні рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 13 березня 2024 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 13 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 03 червня 2024 року.