Справа № 161/16781/23 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.
Провадження № 22-ц/802/602/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.
29 травня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О. І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О. С.
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування Торчинської селищної ради в інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , до ОСОБА_11 про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою Органу опіки та піклування Торчинської селищної ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2024 року,
Орган опіки та піклування Торчинської селищної ради звернувся до суду в інтересах дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 з позовом до відповідача ОСОБА_11 про позбавлення батьківських прав.
Покликається на те, що відповідач є матір'ю неповнолітніх дітей. Батько дітей - ОСОБА_12 засуджений вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2022 року та перебуває в місцях позбавлення волі. Відповідач ніде не працює, зловживає спиртними напоями, веденням домашнього господарства не займається. Через байдужість матері діти дошкільного віку не відвідують дошкільний навчальний заклад. За період проживання на території Садівського старостинівського округу від жителів громади неодноразово надходили усні скарги про негативну поведінку ОСОБА_11 .. На адресу служби у справах дітей надходили повідомлення Торчинської селищної ради про відсутність належного виховного впливу на дітей зі сторони матері ОСОБА_11 .. Старші діти самовільно залишають будинок в нічний час, а менші без догляду матері ходять по селу без поважних причин і вчиняють дрібне хуліганство.
02 вересня 2022 року під час проведення профілактичного заходу було виявлено ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які самовільно залишили сім'ю, з метою соціального захисту дітей було влаштовано в притулок, де діти перебували до 03 жовтня 2022 року та були повернуті в сім'ю.
Також надходили повідомлення з Торчинського професійного ліцею з проханням допомогти у вихованні ОСОБА_2 , який там навчається.
Орган опіки та піклування Торчинської селищної ради вважає, що ОСОБА_11 неналежно виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дітей, а тому, з посиланням на норми ст. 141, 150, 164 СК України, просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно усіх дітей.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2024 року відмовлено у задоволені позову.
В апеляційній скарзі Орган опіки та піклування Торчинської селищно ради просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Зазначає, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, не надавши належної правової оцінки доказам, які вказують про відсутність позитивних змін у відношенні до дітей зі сторони матері.
Відповідач належним чином не виконує своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей, не забезпечує їм належних умов для проживання та навчання, не дбає про їх гігієну та стан здоров'я і такі умови проживання дітей є небезпечними для їх здоров'я та виховання.
Відповідач не скористалась своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав недоведеними доводи позивача про ухилення відповідача від обов'язку по вихованню дітей та дійшов висновку про недоцільність позбавлення її батьківських прав.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, який ґрунтується на обставинах справи, доказах, які надані сторонами, та відповідає нормам матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_11 є матір'ю неповнолітніх ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Батько дітей - ОСОБА_12 засуджений вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2022 року та перебуває в місцях позбавлення волі.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , станом на дату розгляду справи є повнолітнім.
Також встановлено, що відповідач разом з дітьми проживає в АДРЕСА_2 .
У висновку Торчинської селищної ради Луцького району, затвердженому рішенням виконавчого комітету Торчинської селищної ради від 31 серпня 2023 року вказано, що ОСОБА_11 не працює, зловживає спиртними напоями, веденням домашнього господарства не займається, через байдужість матері діти дошкільного віку не відвідують дошкільний навчальний заклад. За період проживання на території Садівського старостинівського округу від жителів громади неодноразово надходили усні скарги про негативну поведінку ОСОБА_11 . На адресу служби у справах дітей надходили повідомлення Торчинської селищної ради про відсутність належного виховного впливу на дітей зі сторони матері ОСОБА_11 .. Старші діти самовільно залишають будинок в нічний час, менші без догляду матері ходять по селу без поважних причин і вчиняють дрібне хуліганство. Сім'я ОСОБА_11 перебуває під соціальним супроводом з 2021 року, соціальний супровід не дає бажаного результату, оскільки ОСОБА_11 не виконує рекомендацій фахівця із соціальної роботи по догляду та вихованню дітей.
Відповідно до письмових матеріалів та пояснень представника позивача встановлено, що сім'ю Циплінської працівники Служби у справах дітей відвідували періодично про що складали відповідні акти
Актами обстеження умов проживання Служби у справах дітей від 06 вересня 2022 року, 07 листопада 2022 року, 22 листопада 2022 року, 01 грудня 2022 року, 09 травня 2023 року, 12 травня 2023 року, 08 червня 2023 року, 28 червня 2023 року, 26 липня 2023року, 21 серпня 2023 року, 02 жовтня 2023 підтверджується, що в помешканні відповідача є пічне опалення, електроенергія наявна, будинок без комунальних зручностей, меблі в кімнатах старого зразка, з побутової техніки: холодильник, телевізор, електроплита, електром'ясорубка. Діти мають місця для відпочинку, сезонний одяг та взуття. Забезпечені канцелярським приладдям, частково засобами гігієни. ОСОБА_19 проживав на час навчання в гуртожитку закладу освіти. Додому приїжджає на вихідні дні.
За наслідками інспектування умов проживання дітей працівники Служби у справах дітей робили такі висновки: що під час обстеження умов проживання спостерігалось брудне приміщення, немитий посуд, не приготовлена їжа, діти ходили у брудному одязі, є конфлікти зі старшими дітьми, що і не заперечувалось матір'ю дітей. В господарстві нічого не утримується, город біля будинку посаджаний. Продукти на момент обстеження наявні частково.
В матеріалах справи також міститься відповідь Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області від 20 вересня 2022 року відповідно до якого ОСОБА_11 притягнено до відповідальності за ч. 1. ст. 184 КУпАП
Листом Садівського ліцею повідомлено службу про те, що ОСОБА_11 ,. виконує батьківські обов'язки відносно неповнолітніх дітей, по навчанню та вихованню не завжди задовільно та відповідально. Мало приділяє уваги виконанню домашніх завдань, збереженню підручників, рідко відвідує батьківські збори. Одяг та шкільними приладдям діти в основному забезпечені.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договірне визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Частинами 2,3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року (з наступними змінами та доповненнями), передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, провадження № 61-40224св18, від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, провадження № 61-36265св18, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, провадження № 61-8567св19, від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18, провадження № 61-12661св19, від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц, провадження № 61-13009св19, від 25 лютого 2020 року у справі № 492/1091/18 (на які посилається заявник), від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.
В даній справі судом не встановлено обставин, які беззаперечно підтверджують навмисне свідоме ухилення відповідачем від виконання нею обов'язків по вихованню дітей.
Позивач, як на підставу позбавлення батьківських прав відповідачки вказав, що ОСОБА_11 не виконує своїх обов'язків щодо виховання дітей, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, не забезпечує їх матеріально, зловживає алкоголем, старші діти не проживають з відповідачем, менші діти неохайні, здійснюють по селі дрібні хуліганські дії.
Наданні позивачем докази на підтвердження необхідності позбавлення ОСОБА_11 батьківських прав на переконання апеляційного суду підтверджують ту обставину, що мати дітей потрапила у складні життєві обставини, однак, ухилення матері від виховання і утримання дітей не підтверджують. Подані позивачем докази не містять відомостей, на підставі яких можна зробити висновок про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками.
Щодо висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_11 затвердженого рішенням Виконавчого комітету Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області від 31 серпня 2023 року, то суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з ним, оскільки він є недостатньо обґрунтованим і таким, що суперечить інтересам дітей. У цьому висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, лише зазначена констатація фактів. Зокрема є незрозумілим, на підставі чого орган опіки і піклування дійшов до такого висновку, яка робота з відповідачем проведена з метою врегулювання даного конфлікту чи встановлення фактичних обставин ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей. У висновку лише зазначено, що з 2021 року сім'я знаходиться під соціальним супроводом , який не дав позитивного результату. Однак в матеріалах справи відсутні відомості про те, що зробив сам орган опіки та піклування щоб допомоги сім'ї , яка є багатодітною.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Та обставина, що мати схильна до вживання спиртних напоїв само по собі не слугує підставою для висновку, що вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
На думку колегії суддів факт присутності відповідачки у судових засіданнях в суді першої інстанції, у даному випадку слід розцінювати як обставину, що вказує на небайдужість матері до своїх обов'язків по вихованню і утриманню дітей.
Всупереч принципу 2 Декларації прав дитини, Виконавчий комітет Торчинської селищної ради не навів в позовній заяві та не довів під час розгляду справи судом, яким чином та які саме сприятливі умови для всебічного розвитку дітей будуть вчинені позивачем у разі позбавлення ОСОБА_11 батьківських прав.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не подано доказів умисного ухилення ОСОБА_11 від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей, свідомого нехтування ними. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду, що вжиття крайнього заходу впливу на батьків у вигляді позбавлення його батьківських прав на даний час є недоцільним.
Наведені у апеляційній скарзі доводи є аналогічними доводам викладеним в позовній заяві, яким суд дав належну правову оцінку. Ці доводи не спростовують висновків суду у вирішенні даного питання та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріально чи процесуального права.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для його скасування, тому у задоволенні скарги необхідно відмовити.
Керуючись статтями 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Органу опіки та піклування Торчинської селищної ради залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду.
Головуючий-суддя:
Судді: