СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/12597/23
пр. № 2/759/477/24
30 травня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва в складі
головуючого судді П'ятничук І.В.,
за участю секретаря судових засідань Марус А.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
відповідача ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) ТСЦ № 8043 про визнання договору відчуження автомобіля недійсним та поділ спільного майна подружжя,
Представник позивача ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 07.07.2023 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) ТСЦ № 8043 про визнання договору відчуження автомобіля недійсним та поділ спільного майна подружжя, яким просить визнати недійсним договір відчуження автомобіля на підставі якого було відчужено автомобіль «КІА RIO» реєстраційний номер до відчуженні НОМЕР_1 , після відчуження НОМЕР_2 , номер шасі VIN НОМЕР_3 ; скасувати державну реєстрацію права власності на автомобіль внаслідок якої автомобілю номер шасі VIN НОМЕР_3 присвоєний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; повернути автомобіль «КІА RIO» реєстраційний номер до відчуженні НОМЕР_1 , після відчуження НОМЕР_2 , номер шасі VIN НОМЕР_3 у власність ОСОБА_3 ; у порядку поділу майна подружжя визнати право власності на автомобіль «КІА RIO» реєстраційний номер до відчуження НОМЕР_1 , після відчуження НОМЕР_2 , номер шасі VIN НОМЕР_3 по 1/2 частині за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Позовні вимоги обґрунтований тим, що з 11.11.2016 року між ним та ОСОБА_3 . Голосіївським відділом ДРАЦС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) було зареєстровано шлюб, про що свідчить актовий запис № 1084 від 11.11.2016 року. Під час перебування у шлюбі ними було придбано автомобіль марки «КІА RIO», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі VIN НОМЕР_3 , який було зареєстровано за ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .
Зазначив, що йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 перебуваючи з ним у шлюбі без його згоди відчужила спірний автомобіль марки «КІА RIO», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі VIN НОМЕР_3 на користь іншої особи.
Виходячи з наведених обставин позивач просить визнати недійсним договір відчуження автомобіля на підставі якого було відчужено автомобіль «КІА RIO» реєстраційний номер до відчуженні НОМЕР_1 , після відчуження НОМЕР_2 , номер шасі VIN НОМЕР_3 ; скасувати державну реєстрацію права власності на автомобіль внаслідок якої автомобілю номер шасі VIN НОМЕР_3 присвоєний реєстраційний номер НОМЕР_2 ; повернути автомобіль «КІА RIO» реєстраційний номер до відчуженні НОМЕР_1 , після відчуження НОМЕР_2 , номер шасі VIN НОМЕР_3 у власність ОСОБА_3 ; у порядку поділу майна подружжя визнати право власності на автомобіль «КІА RIO» реєстраційний номер до відчуження НОМЕР_1 , після відчуження НОМЕР_2 , номер шасі VIN НОМЕР_3 по 1/2 частині за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на поданий до суду відзив.
Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити у повному обсязі.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, письмові докази, дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Голосіївським відділом ДРАЦС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) було зареєстровано шлюб, про що свідчить актовий запис № 1084 від 11.11.2016 року (а.с. 10).
В період шлюбу сторонами було придбано транспортний засіб автомобіль марки «КІА RIO», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі VIN НОМЕР_3 , що зареєстрований за ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а.с. 11).
З матеріалів справи вбачається, що 10.05.2023 року транспортний засіб «КІА RIO», 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі VIN НОМЕР_3 був переоформлений ОСОБА_3 на нового власника ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу № 8043/2023/3812867 від 10.05.2023 року (а.с. 66).
Відповідно до вказаного договору ціна спірного транспортного засобу зазначена 150000,00 грн.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За положеннями ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У ст. 60 СК України, закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Згідно ст. 69 СК України кожен з подружжя має право на поділ майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
За положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Частиною 1 ст. 70 СК України, встановлено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена в постанові ВСУ від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах ВС від 6.02.2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 5.04.2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Доказів на спростування режиму спільної власності подружжя на спірний автомобіль, придбаний за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відповідачем не надано.
За положеннями частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Як зазначено в п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.13, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Приписами ст. 65 СК України зазначено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Крім того дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, ані ОСОБА_1 , ані відповідачем не надано доказів того, хто саме розпорядився коштами від продажу спірного транспортного засобу, відсутні докази і того, що кошти від продажу транспортного засобу були витрачені сторонами не в інтересах сім'ї.
Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 року провадження № 61-6663св23.
В зв'язку з чим підстави для визнання договору купівлі продажу спірного автомобіля недійсним відсутні.
У зв'язку з викладеним відсутні і підстави для задоволення позову в частині скасування державної реєстрації права власності на спірний автомобіль; повернення спірного автомобіля у власність ОСОБА_3 та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частині права власності на автомобіль «КІА RIO» реєстраційний номер до відчуження НОМЕР_1 , після відчуження НОМЕР_2 , номер шасі VIN НОМЕР_3 , оскільки вони є похідними від позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним в задоволенні яких було відмовлено.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на відмову у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 273, 280-282, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , третя особа: регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в м. Києві (Філія ГСЦ МВС) ТСЦ № 8043 про визнання договору відчуження автомобіля недійсним та поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: І.В. П'ятничук