Справа № 758/9827/21
Категорія 81
23 травня 2024 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» про захист прав споживачів, -
До Подільського районного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП», в якому просить визнати недійсним Договір №22786 від 30 червня 2021 року, що був укладений між сторонами.
В обґрунтування позову позивач вказала, що 30 червня 2021 року між нею та відповідачем було укладено договір №22786, відповідно до умов якого позивач отримала грошові кошти у позику. Однак вказаний договір вона вважає недійсним, посилаючись на те, що вона його не підписувала, у тому числі електронним цифровим підписом відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Окрім того, позивач вважає, що при укладенні вказаного договору порушено її права як споживача відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки при видачі кредиту відповідач, скориставшись її необізнаністю, навмисно не дотримав та грубо порушив вимоги діючого законодавства України, ввівши її в оману, шляхом ненадання інформації, необхідної для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору. Також позивач вказує, що відповідачем не було надано розрахунку загальних витрат, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, що призвело до нарахування значно більшого відсотку за користування кредитними коштами, ніж зазначений працівником фінансової установи. Посилаючись на викладене, позивач вважає, що наявні підстави для визнання недійсним зазначеного договору, в зв'язку з чим вона звернулась до суду із даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 липня 2021 року головуючим суддею у справі визначено ОСОБА_2.
Ухвалою суду від 06 вересня 2021 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2024 року справу передано у провадження судді Подільського районного суду міста Києва Ковбасюк О.О., оскільки згідно з наказом № 4/02-02 від 11 січня 2024 року суддю ОСОБА_2 відраховано зі штату Подільського районного суду міста Києва.
Ухвалою суду від 22 січня 2024 року справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
У встановлений судом строк представник відповідача відзив на позовну заяву та заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін до суду не подав.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 03 квітня 2024 року було задоволено заяву позивача та витребувано у відповідача оригінал оспорюваного договору.
На виконання вказаної ухвали представником відповідача було надано копію індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту №22786 від 30 червня 2021 року .
У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Судом встановлено, що 30 червня 2021 року між сторонами було укладено договір про надання фінансового кредиту №22786, відповідно до умов якого товариство надає клієнту фінансовий кредит в сумі 2000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
У відповідності до п. 1.2 цього договору кредит надається строком на 11 днів, тобто до 13.03.2021 року. Строк дії договору становить 11 днів, але в будь-якому випадку договір діє до повного його виконання сторонами
Відповідно до п. 1.7 договору його невід'ємною частиною є публічна пропозиція (оферта) товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства www.aviracredit.com.ua.
Відповідно до п. 2.1 договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору.
Кошти в сумі 2000,00 грн. за умовами укладеного між сторонами договору були перераховані позивачу, що не заперечувалось останньою, а відтак відповідачем умови договору були виконані.
Позивач вказує, що при укладенні договору відповідач не надав їй повної інформації про умови надання кредиту, фактично ввів її в оману, в тому числі і щодо сплати процентів, а тому наявні підстави для визнання зазначеного договору недійсним.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а також вчинення правочину у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 208, ч. 1 ст. 1055 ЦК України для кредитного договору законом визначена обов'язкова письмова форма.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти.
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про електрону комерцію» продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов'язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Умовами спірного договору визначено, що клієнт виконує дії передбачені даною офертою, зокрема, шляхом подання заяви на видачу кредиту.
Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.
Отже, вказане положення законодавства передбачає альтернавні дії, які свідчать про підписання електронного договору, серед яких його підписання одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
На виконання вимог закону відповідачем на своїй сторінці в мережі Інтернет на сайті www.aviracredit.com.ua було розміщено публічну пропозицію (оферту) відповідача, яка діяла на дату укладення договору.
Частина 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» зазначає, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Після прийняття позивачем умов кредитного договору, остання, уклала із відповідачем кредитний договір, який був підписаний відповідно до вимог ст.ст. 6, 8, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, після чого позивач отримав кредит в сумі 2000,00 грн. на свою платіжну картку.
В ході розгляду справи встановлено, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту був укладений із додержанням письмової форми, визначеної законом, оскільки укладений з додержанням процедури визначеної Законом України «Про електронну комерцію» та підписаний позивачем шляхом застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Окремо варто відзначити, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, позивач належним чином була ознайомлена із умовами надання коштів.
Доказів протилежного матеріали справи не містять та позивачем таких доказів суду не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Крім того, не заслуговують на увагу і твердження позивача про введення її в оману під час укладення договору, оскільки зазначене має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину або якщо вона замовчує їх існування. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину (ст. 230 ЦК).
Так, обман може стосуватися насамперед як елементів та обставин самого правочину, що мають істотне значення (природа правочину, права та обов'язки сторін, такі властивості речі, які значно знижують її цінність або унеможливлюють використання за цільовим призначенням (ст. 229 ЦК), так і обставин, що знаходяться за межами правочину, в тому числі мотиву й мети правочину.
Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки сторони, повідомлення нею про будь-які обставини, яких насправді нема (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів на право власності на продавану річ, на право вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, що можуть перешкодити укладенню правочину. Суб'єктом введення в оману може бути як сторона правочину, так і третя особа, яка діяла з відома або на прохання сторони правочину. Якщо ж обман здійснений третьою особою за власною ініціативою, підстав для визнання правочину недійсним нема.
Верховний Суд у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16 зазначив, що за змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (постанова від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц).
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальні засади цивільного права як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій у акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.
Окрім того, п. 3.3.4 вказаного договору містить положення, відповідно до якого клієнт має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитись від нього без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитись від договору, клієнт повідомляє товариство у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку визначеному законодавством) до закінчення строку передбаченого для відмови від договору. Однак вказаним положенням позивач не скористалася.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для визнання спірного договору недійсним, оскільки такий договір вчинено з підстав повного виконання сторонами умов договору, з дотриманням основних засад вчинення правочинів та у відповідності до вимог діючого законодавства України, про що свідчать наявні у справі докази.
Обґрунтування позовних вимог не знайшли свого підтвердження наявними в матеріалах справи доказами та позивачем не доведено факт застосування відповідачем обману під час укладення спірного договору фінансового кредиту, не доведено факту неправильного сприйняття ним фактичних обставин щодо умов укладення спірного договору, тобто помилки щодо умов договору.
Інші наведені позивачем доводи в обґрунтування позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.
Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості та достовірності, а також приймаючи до уваги те, що позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів, які б в своїй сукупності дали змогу дійти висновку про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та порушення прав позивача, як споживача послуг, суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає позовні вимоги безпідставними, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 89, 247, 259, 263 - 265, 273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» про захист прав споживачів відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП», місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославська, буд. 5/2В, код ЄДРПОУ 43174156.
Суддя Олена КОВБАСЮК