печерський районний суд міста києва
Справа № 757/25979/22-ц
пр. 2-2810/24
22 січня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
в складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судових засідань Солонухи Д. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Національний банк України, Державна казначейська служба України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування шкоди,
ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Національний банк України, Державна казначейська служба України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування шкоди.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона є вкладником ПАТ «Старокиївський банк». 02.06.2014 року позивачка уклала з ПАТ «Старокиївський банк» договір банківського рахунку №8359, відповідно до умов якого банк відкрив позивачці рахунок у гривні. 06.06.2014 між нею та ПАТ «Старокиївський банк» було укладено договір банківського вкладу № 06/1238-2014, за умовами якого банк відкрив вкладний (строковий) рахунок у гривні, і на вказаний рахунок, позивачкою були внесені кошти у розмірі 195 000,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2019 у справі №826/18032/14 визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» щодо невнесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів, які обліковуються на рахунку № НОМЕР_1 за договором від 06 червня 2014 року №06/1238-2014 та рахунку № НОМЕР_2 за договором від 02 червня 2014 року №8359 (в межах гарантованої суми відшкодування - 200000,00 грн.).
ОСОБА_1 , неодноразово зверталася до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами про включення її до реєстру вкладників та виплату вкладу, а пізніше й про виконання вказаного судового рішення, яке не було виконано. 17.09.2019 року було направлено до Фонду запит про надання інформації щодо включення про неї, ОСОБА_1 , відомостей до загального реєстру вкладників ПАТ «Старокиївський банк» та виплати гарантованої суми за вкладом. У жовтні 2019 року нею отримано лист від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому повідомлено про державну реєстрацію припинення ПАТ «Старокиївський банк» як юридичної особи. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як державна структура, діючи в інтересах держави, позбавив її, ОСОБА_1 , можливості отримати свої кошти за депозитним вкладом. Внаслідок відсутності належної регуляторної політики на банківському ринку з боку держави, її, позивачку, позбавлено майна (депозитних коштів). Відсутність чіткої налагодженої роботи державного механізму, як регулятора суспільних відносин у державі, призвело спочатку до незадовільної роботи банківської системи, і, як наслідок, неможливості отримання своїх вкладних депозитних коштів, а потім до неможливості виконання судового рішення на її користь, що є прямим порушенням статей 6 та 13 Конвенції про захисту прав людини і основоположних свобод. За наведених обставин, позивачка просить суд стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду в розмірі 195 000,00 грн, завдану протиправними діями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2023 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
У судовому засіданні 22.11.2023 представник позивача надала пояснення щодо позовних вимог, представник відповідача та представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заперечували щодо задоволення вимог позову.
22.01.2024 представник позивача не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомила. Матеріали справи також містять відповідь на відзив, письмові пояснення щодо позиції третьої особи.
Представник відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву із запереченнями проти позовних вимог.
У судове засідання представник Державної казначейської служби не з'явився, в матеріалах справи міститься пояснення щодо суті позову, та клопотання про розгляд справи у відсутність представника.
У судове засідання представник Національного банку України не з'явився, в матеріалах справи міститься пояснення щодо позовних вимог, та клопотання про розгляд справи у відсутність представника.
В матеріалах справи також наявні пояснення представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо позову та заперечення щодо вимог позову.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
06 червня 2014 року між ПАТ «Старокиївський банк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу № 06/1238-2014, згідно з пунктом 1.1 якого банк відкриває вкладнику (строковий) рахунок № 26207501939601 «Надійний» у гривні, а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 195 000 грн. Датою повернення вкладу визначено - 06.07.2014.
Згідно квитанції від 06.06.2014 № 66669 ОСОБА_1 внесла кошти у розмірі 195 000,00 грн відповідно до договору № 06/1238-2014.
Постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2014 року № 276/БТ ПАТ «Старокиївський банк» віднесено до категорії проблемних.
Правлінням Національного банку України 17 червня 2014 року прийнято постанову № 365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних».
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 червня 2014 року № 50 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Старокиївський банк», згідно з яким з 18 червня 2014 року по 18 вересня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Пантіну Л. О .
Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Старокиївський банк» від 24 червня 2014 року № 23 прийнято рішення про здійснення в банку перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», утворено відповідну комісію. Рішенням комісії з перевірки договорів відповідно до протоколу від 29 серпня 2014 року надано на затвердження уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Старокиївський банк» перелік нікчемних договорів та інших правочинів, виявлених за результатами перевірки, серед яких зазначено і укладений із позивачем договір банківського вкладу від 06 червня 2014 року № 06/1237-2014 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.03.2019 у справі №826/18032/14 визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» щодо невнесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах гарантованої суми відшкодування; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів, які обліковуються на рахунку № НОМЕР_1 за договором від 06 червня 2014 року №06/1238-2014 та рахунку № НОМЕР_2 за договором від 02 червня 2014 року №8359 (в межах гарантованої суми відшкодування - 200000 грн.).
ОСОБА_1 , неодноразово зверталася до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами про включення її до реєстру вкладників та виплату вкладу, а пізніше й про виконання вказаного судового рішення, яке не було виконано. 17 вересня 2019 року було направлено до Фонду запит про надання інформації щодо включення про неї, ОСОБА_1 , відомостей до загального реєстру вкладників ПАТ «Старокиївський банк» та виплати гарантованої суми за вкладом.
25.09.2019 ПАТ «Старокиївський банк» припинено у зв'язку з ліквідацією.
25.10.2019 позивачкою був отриманий лист (вих. №37-826/19(3) від 25.10.2019 року) з інформацією про те, що «25 вересня 2019 року до ЄДР внесено запис №10681110023024349 про державну реєстрацію припинення як юридичної особи ПАТ «Старокиївський банк», а інформація про включення чи невключения даних позивачки до загального реєстру вкладників, що мали право на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду не була надана позивачці, адже на думку Фонду є інформацією з обмеженим доступом.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за неправомірні діяння посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує на те, що Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України має відповідати за заподіяну йому шкоду, спричинену відсутністю належної регуляторної політики у банківському секторі та відсутністю у державі злагодженого механізму судового захисту порушених прав.
Згідно зі статтею 116 Конституцією України, Кабінет Міністрів України, зокрема: 1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці; забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання; здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором. Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.
Вклади фізичних осіб банків гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством України. Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою (стаття 57 «Про банки і банківську діяльність»).
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
За своїми зобов'язаннями перед вкладниками банк відповідає всім своїм майном відповідно до законодавств, а тому відсутня цивільно-правова відповідальність держави в особі Кабінету Міністрів України за зобов'язаннями банку.
Отже, стягнення з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України грошових коштів у розмірі 195 000,00 грн не узгоджується з положеннями Законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про банки і банківську діяльність».
При цьому, мотивуючи свій позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що Держава в особі Кабінету Міністрів України неналежно здійснювала регуляторну політику у банківському секторі.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону України «Про Національний банк України» регулятором безпеки банківської діяльності є Національний банк України.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 757/2723/20, від 09 грудня 2021 року у справі № 757/62066/19-ц.
Окрім того, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до частини першої-другої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
У частині третій статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зазначено, що уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.
Нормами статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному вебсайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Згідно з положеннями частини першої статті 54 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Матеріали справи свідчать, що судовими рішеннями у справі № 826/18032/14 встановлено, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» позивачку ОСОБА_1 безпідставно не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.
У справі, що розглядається, позивачка ОСОБА_1 фактично просить стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України невиплачену їй суму за вкладом, визначену нею як матеріальну шкоду, оскільки невиплата цієї суми відбулася внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) Фонду щодо не включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу, а також несвоєчасного виконання судового рішення у справі № 826/18032/14.
Отже, спір виник щодо права ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних, на її думку, дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження -до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказано, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмову у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19 міститься висновок про те, що визначений позивачем у позові склад сторін у справі (позивач та відповідач) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи зміст, характер відносин між учасниками справи та встановлені судом обставини цієї справи, суд доходить до висновку, що спір щодо відшкодування шкоди, завданої в результаті неправомірних дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення позивачки ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за договором банківського вкладу, існує саме з Фондом.
Кабінет Міністрів України не уповноважений відповідати за заподіяну позивачці неповерненням грошового вкладу шкоду, завдану в результаті неправомірних дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а отже не є належним відповідачем у цій справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 757/41834/20.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічні висновки висловлені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17.
Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову за відсутності передбачених законом підстав для його задоволення.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються: у разі відмови в позові покладається на позивача.
Таким чином, оскільки судом в позові відмовлено, сплачений судовий збір позивачу не повертається, а витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет позову: Національний банк України, Державна казначейська служба України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування шкоди - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Суддя Ю. Г. Головко