Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 травня 2024 року Справа№200/1212/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Череповського Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
01.03.2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - Відповідач) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.04.2021 року в сумі 167083,87 грн. компенсації втрати частини доходів в сумі 73341,45 грн.;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.04.2021 року в сумі 167083,87 грн. компенсацію втрати частини доходів в сумі 73341,45 грн.
стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 289087,81 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.12.2023 року представником позивача до відповідача було подано заяву, зокрема, про: нарахування та виплату позивачу індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 15 квітня 2021 року включно відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078 в сумі 167083,87 грн. з урахуванням вже виплачених сум індексації за вищезазначений період, нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 15 квітня 2021 року включно в сумі 167083,87 грн. за весь період її невиплати, нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач, посилаючись на те, що на військовослужбовців «чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється», Постанову Пленуму Верховного суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13, відмовив у нарахуванні та виплаті Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до копії довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення (додаток 8) Військовою частиною НОМЕР_2 на виконання рішення суду від 09.08.2023 року по справі № 200/2259/23 було нараховано ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.04.2021 року в сумі 167083,88 грн. та 31.01.2024 року виплачено йому 164577,62 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку за період 30.01.2024 - 31.01.2024 (додаток 9). Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 15 квітня 2021 року включно в сумі 167083,87 грн. за весь період її невиплати Позивачу не виплачена. Позивач вважає, що Відповідач у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 15 квітня 2021 року в сумі 167083,87 грн. мала виплатити йому компенсацію втрати частини доходів та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. З наведених нижче підстав позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Ухвалою суду від 08 березня 2024 року позовну заяву було залишено без руху.
На виконання ухвали суду від 08.03.2024 року представником позивача було надано уточнену позовну заяву та квитанцію про сплату судового збору №0.0.3536548697.1 від 18.03.2024 року у розмірі 3 624,29 грн.
01 квітня 2024 року ухвалою суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20 виклав наступний правовий висновок, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Відповідно до приписів статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновок щодо застосування норм права, викладений у вказаній постанові Верховного Суду. Матеріали даної справи не містять доказів відмови відповідача від виплати позивачу відповідної компенсації. З огляду на те, що у цій справі відповідач не відмовляв позивачу у виплаті компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним. Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині нарахування та виплати відповідачем на користь позивача у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 15.04.2021 в сумі 167 083,87 грн. компенсації втрати частини доходів в сумі 73 341,45 грн., є безпідставними та необґрунтованими, відповідно, не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У зв'язку із особливостями державного фінансування грошова компенсація за неотримане речове майно у розмірі 40 495,78 грн. та 7 935,15 грн. виплачена тільки 23.06.2021 та 22.07.2021 відповідно, після надходження фінансування на здійснення такої виплати. Винагорода за бойове чергування у розмірі 633,60 грн. виплачена позивачу 14.05.2021 у зв'язку із особливістю нарахування такої виплати.
Також наголошує, що з початку введення на території України воєнного стану, персонал НОМЕР_4 прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 залучений до виконання першочергових завдань з відбиття вторгнення та нападу на територію України збройних сил російської федерації, а також виконання заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного стану.
Зазначені заходи з відбиття вторгнення та нападу збройних сил російської федерації, Військова частина НОМЕР_2 виконувала безпосередньо в АДРЕСА_3 та його прилеглих територіях (зокрема на ПрАТ «Металургійний комбінат «АЗОВСТАЛЬ»» та ПрАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»), перебуваючи в оточенні. При цьому в ході бойових дій було захоплено або знищено службові приміщення НОМЕР_4 прикордонного загону (Військової частини НОМЕР_2 ). Фактично з березня 2022 року Військова частина НОМЕР_2 , як повноцінний прикордонний загін, не функціонував.
Відповідач, починаючи з 24 лютого 2022 року, забезпечується в першу чергу для виконання першочергових завдань з відбиття вторгнення та нападу збройних сил російської федерації та інших незаконних збройних формувань у місті Маріуполь та, в подальшому, в інших районах ведення активних бойових дій. Наведені обставини не залежали від дій чи волі відповідача.
Також просив суд в даній справі, виходячи із правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, при зменшенні розміру середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку в період затримки, крім арифметичного розрахунку суми середнього заробітку, враховувати: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні із шестимісячним обмеженням; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; дії позивача; обставини непереборної; інші обставини справи, що вплинули тривалість періоду затримки виплати грошового забезпечення та інших винагород Позивачу. Позивач хибно дійшов висновку про наявність складу правопорушеннях, а саме, що порушення строку виплати оспорюваної суми коштів сталось саме з вини відповідача. Враховуючи зазначене, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 289 087,81 грн., є безпідставною та необґрунтованою, відповідно, не підлягає задоволенню.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Представником Позивача було надано відповідь на відзив, в якій заперечував проти доводів Відповідача викладених у відзиві та просив задовольнити позовні вимоги.
Представником Позивача було надано заяву про зменшення розміру позовних вимог якою було зменшено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби до 289061,93 грн.
Ухвалою суду від 31.05.2024 року було прийнято до провадження заяву представника Позивача про зменшення позовних вимог.
Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_5 .
Має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_6 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_3 13.05.2019 року.
Відповідно до копії витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 15 квітня 2021 року № 222-ОС «Про особовий склад» (додаток 6) прапорщика ОСОБА_1 (П-017460), інспектора прикордонної служби 2 категорії - начальника зміни відділення технічних засобів охорони державного кордону відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_4 " І категорії (тип Б), звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 13.04.2021 № 212-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до листа №09/А-11-79 від 20.01.2024 року на заяву від 04.01.2024 № А-11 стосовно інтересів ОСОБА_1 було повідомлено, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2023 у справі № 200/2259/23 буде виконано при надходженні фінансування на надані в заяві банківські реквізити. Що до нарахування та виплати суми компенсації втрати частини доходів, та виплати середнього грошового забезпечення. Військовослужбовці правового статусу "працівник" не мають, Проходження їх служби врегульовано спеціальним законодавством, тому чинність Кодексу законів про працю України на них не поширюється, а тому його норми, зокрема і норми ст. 117 КЗпП, не можуть поширюватись на відносини між військовим частинами та військовослужбовцями з приводу питань, які випливають з відносин проходження військової служби. Пленум Верховного суду України Постановою N 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» чітко визначає, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Також лист Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13 чітко вказує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року по справі №200/5914/21 було визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо ненарахування та виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 15.04.2021.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 року по 15.04.2021 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, з урахування виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину № НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 ) у повному обсязі компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2021 роки, з відрахуванням раніше сплачених сум та з врахуванням суми індексації на день звільнення.
Зобов'язано Військову частину № НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на суму недоплаченої індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 по 15 квітня 2021 року нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”.
В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовлено.
Згідно платіжного доручення №3271 від 27 жовтня 2021 року (оплачено 28 жовтня 2021 року) Позивачу було нараховано та виплачено грошові кошти у сумі 87 279,63 грн. на виконання рішення суду від 21 липня 2021 року по справі №200/5914/21.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2022 року по справі № 200/16892/21 було визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 , щодо неналежного нарахування та виплати не в повному обсязі компенсації втрати частини грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо неналежного нарахування та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, без врахування фіксованої суми індексації.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати - за період з липня 2015 року по день фактичної виплати заборгованості, з урахуванням фактично виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням фіксованої суми індексації, на день виключення із списків особового складу, з урахуванням фактично виплачених сум.
В решті позовних вимог було відмовлено.
Згідно платіжної інструкції №2898 від 19 квітня 2023 року (оплачено 20 квітня 2023 року) Позивачу було нараховано та виплачено грошові кошти у сумі 6 662,59 грн. на виконання рішення суду від 10 листопада 2022 року по справі № 200/16892/21. Вказане також підтверджується випискою з банку АТ КБ «Приватбанк».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року по справі № 200/2259/23 було визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) яка полягала у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в період з 01 березня 2018 по 15 квітня 2021 року включно індексації-різниці у сумі 4463,15 грн. щомісячно відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) індексацію-різницю за період з 01 березня 2018 року по 15 квітня 2021 року включно відповідно до абз. абз. 3, 4, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 в сумі 167 368,13 грн. з урахуванням вже виплачених сум індексації за вищезазначений період.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_2 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 р. у справі №200/2259/23 задоволено частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду змінено.
В резолютивній частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 р. у справі №200/2259/23 внести такі зміни; - в абзаці другому слова і цифри “ 4463,15 грн.” замінити цифрами “ 4455,57 грн”; - в абзаці третьому слова і цифри “ “ 167 368,13 грн” замінити словами і цифрами “ 167 083,87грн.”.
В іншій частині рішення залишено без змін.
Згідно платіжної інструкції №547 від 29 січня 2024 року (оплачено 31 січня 2024 року) Позивачу було нараховано та виплачено грошові кошти у сумі 164 577,62 грн. на виконання рішення суду від 09 серпня 2023 року по справі № 200/2259/23. Вказане також підтверджується випискою з банку АТ КБ «Приватбанк».
Відповідно до довідки №374 від 12.04.2024 року про остаточний розрахунок грошового забезпечення, за квітень 2021 року Позивачу було нараховано та виплачено 147 787,86 грн., що також підтверджується розрахунково-платіжними відомостями за квітень 2021 року №68, 81.
У травні 2021 року позивачу була нарахована винагорода за бойове чергування 633,60 грн. (виплачена 14.05.2021 року, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку за період 10.05.2021 - 17.05.2021); у червні 2021 року позивачу була нарахована грошова компенсація за неотримане речове майно 40495,78 грн. (виплачена 23.06.2021 року, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку за період 22.06.2021 - 24.06.2021); у липні позивачу була нарахована грошова компенсація за неотримане речове майно 7935,15 грн. (виплачена 22.07.2021 року, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку за період 20.07.2021 - 23.07.2021).
Згідно довідки №373 від 11.04.2024 року про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільнення, середній заробіток Позивача за день складає 420,91 грн.
Позивач вказує, що при здійсненні зазначеної виплати при несвоєчасній виплаті індексації не нарахував та не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи справу, суд керується таким.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Суд з'ясував, що відповідач на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року по справі № 200/2259/23 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 15 квітня 2021 року - 31.01.2024. Позивач вважає, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону №2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст. 6 Закону №2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок:
- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Частиною 1 ст.7 Закону №2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2021 №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.
Аналіз ст. 1 Закону №2050-ІІІ дає підстави для висновку, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 Закону № 2050 та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050, окремих положень Порядку свідчать про те, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені в Постанові від 18.07.2018 року у справі № 185/515/16-а.
Також, вказаної позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 14.05.2019 у справі №804/2994/18, у якій вказано, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Відповідно до платіжної інструкції №547 від 29 січня 2024 року відповідачем було виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 164 577,62 грн., що не спростовано відповідачем.
Отже, оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Вказана правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, від 20.12.2018 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.
При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Судом встановлено той факт, що відповідач своєчасно не нарахував та не виплатив суму індексації доходів позивачу в належному розмірі відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушив його майнові права та інтереси, які підлягають охороні в силу вимог пункту 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини. Отже позивач, який мав правомірні очікування отримати в повному обсязі грошове забезпечення разом з сумами індексації в належному розмірі, фактично їх отримав лише на виконання рішення суду. Тому суд визнає порушеними і правомірні очікування позивача на своєчасне отримання належних йому сум.
Таким чином, відповідач порушив строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем, а тому позивач набув права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ» та Порядку №159.
У постанові від 18 серпня 2023 року у справі № 460/4166/20 Верховний Суд також зазначив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Як вбачається з матеріалів справи позивач через свого представника звернувся із заявою до відповідача 14.12.2023 року про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 15 квітня 2021 року включно в сумі 167083,87 грн. за весь період її невиплати.
Зважаючи на викладене, суд висновує, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у не нарахуванні та не виплаті позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 31.01.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року по справі № 200/2259/23.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у сумі 73341,45 грн., то суд зазначає, що вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на те, що нарахування конкретних сум компенсації втрати частини доходів та здійснення відрахування з нарахованої суми податків та зборів згідно чинного законодавства належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням наведеної норми з метою ефективного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.04.2021 року від 09 серпня 2023 року по справі № 200/2259/23 в сумі 167083,87 грн., компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати з 01.03.2018 року по день проведення розрахунку 31.01.2024 року.
Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд зазначає наступне.
Статтею 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ч. 1 та 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ч. 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
19.07.2022 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, наявні підстави для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві середній заробіток.
Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Згідно із витягом з наказу відповідача від 15 квітня 2021 року № 222-ОС позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відтак строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 16.04.2021 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Оскільки відповідач, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 р. у справі №200/2259/23 зміненого постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року, здійснив виплату належних позивачеві при звільненні коштів 31.01.2024 року, то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Як вже було встановлено судом, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 31.01.2024 року шляхом виплати належних позивачеві при звільненні коштів на виконання рішень Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року по справі №200/5914/21 (виконано 28.10.2021р. згідно платіжного доручення №3271 від 27 жовтня 2021 року), від 10 листопада 2022 року по справі № 200/16892/21 (виконано 20.04.2023р. згідно платіжної інструкції №2898 від 19 квітня 2023 року), від 09 серпня 2023 року по справі № 200/2259/23 (виконано 31.01.2024р. згідно платіжної інструкції №2898 від 19 квітня 2023 року) в загальній сумі (87 279,63 + 6 662,59 + 164 577,62) = 258 519,84 грн.
Відповідно до довідки №374 від 12.04.2024 року про остаточний розрахунок грошового забезпечення, за квітень 2021 року Позивачу було нараховано та виплачено 147 787,86 грн., що також підтверджується розрахунково-платіжними відомостями за квітень 2021 року №68, 81.
Згідно довідки №373 від 11.04.2024 року про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільнення, середній заробіток Позивача за день складає 420,91 грн.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 16.04.2021 року по 31.01.2024 року становить 1020 календарних днів. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.04.2021 року по 31.01.2024 року становить 429 328,20 грн. (1020 днів х 420,91 грн.).
Водночас суд повторно зазначає, що станом на час звернення позивача до суду 05.06.2023 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції з 19.07.2022 р. норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, а саме 31.01.2024 року, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 16.04.2021 року, проте не більш як за шість місяців, тобто з 31.07.2023 року по 31.01.2024 року.
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 77 447,44 грн. (420,91 грн. х 184 календарних дні).
Таким чином, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений Позивачу у розмірі 77 447,44 грн. з урахуванням положень ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 77 447,44 грн.
Суд не приймає розрахунок представника позивача у частині виведення суми істотної частки невиплачених сум підвищеної додаткової винагороди із розрахунку календарних днів, оскільки максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених ст.117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, що становить 184 календарних днів.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищевказане, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Приписами частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При поданні адміністративного позову Позивачем було надано квитанцію №0.0.3536548697.1 від 18.03.2024 про сплату судового збору у розмірі 3 624,29 грн.
Враховуючи викладене, 1000,00 грн. судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.04.2021 року в сумі 167083,87 грн. компенсації втрати частини доходів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 15.04.2021 року від 09 серпня 2023 року по справі № 200/2259/23 в сумі 167083,87 грн., компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки виплати з 16.04.2021 року по день проведення розрахунку 31.01.2024 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 77 447,44 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.В. Череповський