вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"31" травня 2024 р. Справа № 918/357/24
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А.,
за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
про стягнення заборгованості в сумі 3 608 144 грн 73 коп.,
у судове засідання учасники справи не з'явилися.
Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
В квітні 2024 року Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 3 608 144 грн 73 коп., з яких: 3 000 000 грн 00 коп. - основний борг, 530 566 грн 62 коп. - пеня, 53 430 грн 13 коп. - 3% річних та 24 147 грн 98 коп. - інфляційні втрати.
Також позивач просить стягнути з відповідача судовий збір по справі.
До позовної заяви позивачем долучено платіжну інструкцію від 5 квітня 2024 року № 11360 про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 43 297 грн 74 коп.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов Типового договору розподілу природного газу, укладеним шляхом підписання заяви-приєднання від 1 січня 2016 року № 094210GM08АТ016, а саме зобов'язань щодо здійснення в повному обсязі оплати вартості послуг з розподілу природного газу в сумі 3 000 000 грн 00 коп. в строки, встановлені умовами договору, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення заборгованість у спірній сумі. Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання позивачем з посиланням на п. 8.2. договору заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 530 566 грн 62 коп. Крім того у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання позивачем з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 53 430 грн 13 коп. та інфляційних втрат в розмірі 24 147 грн 98 коп.
11 квітня 2024 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" через систему "Електронний суд" надійшло клопотання від 11.04.2024 року, в якому просить залишити позовну заяву без руху до встановлення повноважень підписанта та витребувати в Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" рішення наглядової ради, на підставі якого Приварського Юрія Юрійовича призначено керівником.
Ухвалою суду від 19 квітня 2024 року позовну заяву Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" від 09.04.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче засідання на 13 травня 2024 року.
22 квітня 2024 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить закрити провадження в частині вимоги про стягнення основного боргу та зменшити розмір пені до 10% від заявленої суми. Як зазначає представник відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" повністю виконало свої зобов'язання з розрахунків за основним зобов'язанням, а відтак спір до вимог в цій частині відсутній. Відповідач вважає, що розмір вимоги про стягнення пені є значним та просить суд зменшити його з наступних підстав: відповідач повністю усунув порушення зобов'язання на час вирішення спору; період прострочення основного зобов'язання, з якого розраховано пеню становить 75 днів, а порушення тривало менше шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України; порушення відповідачем зобов'язань перед кредитором є наслідком не тільки державної регуляторної політики, а й дій споживачів теплової енергії, розрахунки яких в період воєнного стану різко скоротилися. Також представник відповідача зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" є об'єктом критичної інфраструктури, має стратегічне значення і залишається практично єдиним постачальником послуг з централізованого гарячого водопостачання, теплової енергії та електричної енергії населенню та підприємствам, установам, організаціям, об'єктам соціальної інфраструктури міста Рівне. Крім того представник відповідача зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" є підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг населенню та підприємствам, установам, організаціям. Підприємство спрямовує свою діяльність на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на експлуатацію обслуговування, поточний та капітальний ремонт котелень і теплових мереж та здійснює забезпечення мешканців міста Рівне, навчальних закладів, дитячих садків, інших споживачів послугами з теплопостачання. Відповідач не є кінцевим споживачем природного газу та послуги щодо його розподілу за спірним договором, а використовує його виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню та іншим споживачам. Як зазначає представник відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" знаходиться в скрутному майновому стані, що викликаний незалежними від нього економічними обставинами - несвоєчасними та неповними розрахунками населення міста Рівне за послуги з теплопостачання та несвоєчасним відшкодуванням державою різниці в тарифах та низьку платоспроможність значної кількості споживачів теплової енергії у важких умовах економічної ситуації, що спричинено збройною агресією російської федерації і введеним воєнним станом. Послуги, які позивач надає відповідачу є частиною вартості комунальних послуг забезпечення тепловою енергією споживачів, що регулюється норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Крім того представник відповідача звертає увагу на те, що Постановою КМУ від 5 березня 2022 року № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Відповідач вважає, що не має правової можливості відновити матеріальні втрати від вимог позивача про стягнення пені, інфляційних та річних, а отже знаходиться у нерівному становищі у порівнянні з позивачем. До відзиву представником відповідача додано копію платіжної інструкції від 09.04.2024 року № 16556 на суму 1 500 000 грн 00 коп. та від 11 квітня 2024 року № 16560 на суму 1 500 000 грн 00 коп.
22 квітня 2024 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшла заява про часткове закриття провадження та повернення судового збору, в якій просив закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 3 000 000 грн 00 коп. у зв'язку з відсутністю предмета спору та винести ухвалу про повернення сплаченого судового збору. В заяві зазначено, що відповідачем погашена заборгованість в сумі 3 000 000 грн 00 коп., а саме платіжними інструкціями від 09.04.2024 року № 16556 на суму 1 500 000 грн 00 коп. та від 11.04.2024 року № 16560 на суму 1 500 000 грн 00 коп. До заяви представником позивача додано копію платіжної інструкції від 9 квітня 2024 року № 16556 на суму 1 500 000 грн 00 коп., від 11 квітня 2024 року № 16560 на суму 1 500 000 грн 00 коп., копію Типового договору розподілу природного газу, копію заяви-приєднання до умов Типового договору та копію довіреності представника.
9 травня 2024 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшли заперечення на клопотання про зменшення пені, в яких просить відмовити ТОВ "Рівнетеплоенерго" в задоволенні клопотання про зменшення пені та позов задоволити.
Ухвалою суду від 13 травня 2024 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 травня 2024 року.
27 травня 2024 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання з додатками.
Позивач у судове засідання 27 травня 2024 року не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 13.05.2024 року, до електронного кабінету Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" та його представника (а.с. 86). В той час про причини неявки суд не повідомив.
Крім того відповідач у судове засідання 27 травня 2024 року також не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 13.05.2024 року, до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (а.с. 87). В той час про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
У той же час повторне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи належне повідомлення позивача та відповідача про судове засідання, призначене на 27.05.2024 року, а також не повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).
Розглянувши у судовому засіданні 27 травня 2024 року клопотання представника відповідача від 11.04.2024 року, суд відмовив у його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.
Ухвалою суду від 27 травня 2024 року провадження у справі № 918/357/24 за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" в частині стягнення основного боргу в розмірі 3 000 000 грн 00 коп. закрито та повернуто Акціонерному товариству "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 36 000 грн 00 коп., сплачений згідно платіжної інструкції від 5 квітня 2024 року № 11360.
У судовому засіданні 27 травня 2024 року судом було прийнято рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на підставі типового договору розподілу природного газу, який є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об'єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи, до 31.12.2023 року надавалась послуга з розподілу природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго", про що підписана заява-приєднання № 094210GМ08АТ016 від 01.01.2016 року до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) (далі - Договір).
Відповідно до 1.3. Договору, цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
За цим Договором Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п. 2.1 Договору).
Відповідно до пункту 2.3. Договору, при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, Сторони зобов'язуються керуватися Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газорозподільних систем.
Оператор ГРМ зобов'язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього Договору та Кодексу газорозподільних систем.
Порядок обліку природного газу, що передається Споживачу встановлено розділом V Типового договору, зокрема:
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається Споживачем на межі балансової належності об'єкта Споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Пунктом 5.2. Договору встановлено визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по Споживачу здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ та Споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим Договором.
Якщо комерційний вузол обліку встановлений не на межі балансової належності сторін (точка вимірювання не збігається з точкою комерційного обліку), фактичний об'єм природного газу визначається з урахуванням втрат та витрат природного газу між точкою вимірювання і межею балансової належності сторін шляхом їх додавання/віднімання до/від об'єму природного газу, визначеного комерційним вузлом обліку в точці вимірювання, відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Для визначення об'єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку Оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в Оператора ГРМ беруться дані комерційного вузла обліку Споживача.
Відповідно до пункту 5.3. Договору за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі газорозподільних систем.
Пунктом 5.4. Договору встановлений порядок визначення об'єму розподіленого Споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об'ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього Договору.
Розділом VI Договору, зокрема пунктами 6.1., 6.2., 6.3., 6.4., 6.5., 6.6. передбачено, що:
6.1. Оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
6.2. Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення. До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта споживача відповідно до Кодексу газорозподільних систем, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.
6.3. Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
6.4. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
6.5. У випадку якщо Споживач, що не є побутовим, в установленому Кодексом ГРМ порядку самостійно здійснив замовлення величини річної потужності по всіх його об'єктах (об'єкту) в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік та фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, Споживач, що не є побутовим, зобов'язаний з моменту перевищення фактичного обсягу над заявленим здійснювати оплату вартості перевищення річної замовленої потужності, велична якої визначається за формулою.
6.6. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно з п. 8.2. Договору, у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Цей договір укладається на невизначений строк (п. 12.1. Договору).
У п. 12.2. Договору вказано, що якщо в установленому порядку Регулятором будуть внесені зміни до редакції Типового договору розподілу природного газу, Оператор ГРМ зобов'язується розмістити повідомлення про такі зміни на сайті та в офіційних друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, не менше ніж за десять днів до набрання змінами чинності, крім випадків, для яких цим Договором встановлений інший термін та/або порядок повідомлення про внесення змін. У разі незгоди Споживача зі змінами він має право розірвати цей Договір шляхом надсилання письмового повідомлення Оператору ГРМ протягом десяти календарних днів з дня, коли він дізнався чи міг дізнатися про внесені до цього Договору зміни. Нерозірвання цього Договору у вказаний строк та продовження споживання природного газу свідчить про згоду Споживача з внесеними до цього Договору змінами.
Цей Договір може бути розірваний за згодою Сторін або за ініціативою Споживача у порядку, визначеному законодавством України. У разі зміни власника об'єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ, та необхідності укладення Договору з новим власником Договір з попереднім власником може бути розірвано Оператором ГРМ в односторонньому порядку. При цьому одностороннє розірвання договору не звільняє попереднього власника від виконання зобов'язань у частині оплати наданих послуг. Якщо в установленому порядку відбуваються зміни персоніфікованих даних до заяви-приєднання, Споживач повинен у місячний строк звернутися до Оператора ГРМ з відповідною заявою про внесення змін (п.п. 12.3., 12.4. Договору).
Згідно з п. 12.5. Договору, у разі звільнення займаного приміщення (остаточного припинення користування природним газом) Споживач зобов'язаний повідомити про це Оператора ГРМ не пізніше ніж за двадцять один день до дня звільнення приміщення (остаточного припинення користування природним газом) та остаточно з ним розрахуватись за цим Договором до вказаного Споживачем дня звільнення приміщення (остаточного припинення користування природним газом) включно. У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення Споживачем Оператора ГРМ про звільнення приміщення (остаточне припинення користування природним газом) Споживач зобов'язаний здійснювати оплату послуг за цим Договором, виходячи з умов цього Договору.
Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).
Судом встановлено, що у грудні 2023 року відповідачу надано послуги з розподілу природного газу, що підтверджується Актом наданих послуг від 31 грудня 2023 року № РВЯ83028714 на загальну суму 8 049 328 грн 60 коп.
В той час взяті відповідачем зобов'язання по оплаті не виконані, оплата за надані послуги з розподілу природного газу проведена частково в сумі 5 049 328 грн 60 коп., що підтверджується платіжними інструкціями від 29 березня 2024 року № 401 на суму 4 254 369 грн 65 коп., № 402 на суму 19 329 грн 85 коп., № 403 на суму 775 629 грн 10 коп.
Внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо оплати за відповідачем утворилась заборгованість, яка становить 3 000 000 грн 00 коп.
У зв'язку з несвоєчасністю оплати послуг з розподілу природного газу, наданих відповідно до договору розподілу природного газу, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 3 000 000 грн 00 коп. заборгованості за послуги з розподілу природного газу, 530 566 грн 62 коп. пені, 53 430 грн 13 коп. 3% річних та 24 147 грн 98 коп. інфляційних втрат.
Згідно з ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як передбачено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 40 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 179 ГК України, Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі зокрема типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Відповідно до п. п. 1, 4, 6 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 року № 715/2014, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, розробляє і затверджує типові форми господарських договорів, у тому числі на розподіл природного газу. НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право, з-поміж іншого приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти, контролювати їх виконання.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 2498 від 30.09.2015 року (зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1384/27829) (зі змінами) затверджено Типовий договір розподілу природного газу (далі - Типовий договір), до якого у подальшому вносилися зміни.
Крім того, відповідно до Кодексу газорозподільних систем (затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року № 2494) договір розподілу природного газу - це правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об'єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.
Як вбачається з матеріалів справи, на основі вищезазначеного Типового договору та заяви-приєднання від 01.01.2016 року № 094210GM08AT016 між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" було укладено договір розподілу природного газу. У договорі зазначено, що останній є публічним договором та договором приєднання.
Пунктом 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ надання Оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг. Оператор ГРМ до п'ятого числа місяця, наступного за звітним, надсилає споживачу два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний період, підписані уповноваженим представником Оператором ГРМ. Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов'язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.
Акт наданих послуг від 31 грудня 2023 року № РВЯ83028714 підписаний відповідачем без будь-яких зауважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктами 6, 7 глави 6 розділу VI Кодексу передбачено, що періодом для здійснення розрахунків за договором розподілу природного газу є календарний місяць. Оплата вартості послуг за договором розподілу природного газу здійснюється споживачем на підставі відповідного рахунка Оператора ГРМ на умовах договору розподілу природного газу.
Згідно з п. 6.6. Договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. Оплата вартості послуг з розподілу природного газу за цим договором здійснюється Споживачем, який є побутовим, до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунку Оператора ГРМ. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок Оператора ГРМ.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконав та на момент звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 3 000 000 грн 00 коп.
Судом встановлено, що після звернення позивача до суду з цим позовом, відповідачем було перераховано на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" 3 000 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями від 9 квітня 2024 року № 16556 на суму 1 500 000 грн 00 коп. та від 11 квітня 2024 року № 16560 на суму 1 500 000 грн 00 коп.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Ухвалою суду від 27 травня 2024 року провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 3 000 000 грн 00 коп. закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Відтак, у відповідача станом на день розгляду справи заборгованість за Типовим договором розподілу природного газу, укладеним шляхом підписання заяви-приєднання від 1 січня 2016 року № 094210GM08АТ016 відсутня.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені в розмірі 530 566 грн 62 коп., 3% річних в розмірі 53 430 грн 13 коп., та інфляційних втрат в розмірі 24 147 грн 98 коп. суд зазначає наступне.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання вфдповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи.
Судом встановлено, що відповідач свого грошового зобов'язання у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, а також розрахунок інфляційних втрат позивача, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 8.2. Договору, у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд вважає, що наданий розрахунок є арифметично вірним.
В той час у відзиві представник відповідача просив зменшити розмір пені до 10% від заявленої суми.
Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 року у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 року у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 року № 925/597/19, від 18.06.2020 року у справі № 904/3491/19.
Згідно частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру пені, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.
У пунктах 8.20. - 8.22. цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009 року, заява № 22330/05).
Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014 року, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010 року, заява № 5231/04).
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд враховує, що інтереси позивача захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Суд також враховує, що пеня є санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні його розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.
Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким та запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.
Приймаючи до уваги, що судом визнано обґрунтованим нарахування пені в сумі 530 566 грн 62 коп., з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 265 283 грн 31 коп., у стягненні решти пені необхідно відмовити з підстав її зменшення судом.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, а також перевіривши суми заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню в частині стягнення пені в сумі 265 283 грн 31 коп., 3% річних в сумі 53 430 грн 13 коп. та інфляційних втрат в сумі 24 147 грн 98 коп. В решті позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 265 283 грн 31 коп. відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судовий збір по справі.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову, Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз", заявляючи вимогу про стягнення заборгованості, було сплачено 43 297 грн 74 коп.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Ухвалою суду від 27 травня 2024 року провадження у справі № 918/357/24 за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" в частині стягнення основного боргу в розмірі 3 000 000 грн 00 коп. закрито та повернуто Акціонерному товариству "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 36 000 грн 00 коп., сплачений згідно платіжної інструкції від 5 квітня 2024 року № 11360.
Таким чином, залишається не вирішеним питання про розподіл судових витрат по оплаті судового збору в розмірі 7 297 грн 74 коп.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є наслідком виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Згідно п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року у разі зменшення неустойки в резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
З огляду на зазначене, судові витрати у справі по сплаті судового збору в розмірі 7 297 грн 74 коп. покладаються на відповідача у справі.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м. Рівне, вул. Данила Галицького, буд. 27, код ЄДРПОУ 36598008) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, буд. 4, код ЄДРПОУ 03366701) 265 283 (двісті шістдесят п'ять тисяч двісті вісімдесят три) грн 31 коп. - пені, 53 430 (п'ятдесят три тисячі чотириста тридцять) грн 13 коп. - 3% річних, 24 147 (двадцять чотири тисячі сто сорок сім) грн 98 коп. - інфляційних втрат та 7 297 (сім тисяч двісті дев'яносто сім) грн 74 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" пені в сумі 265 283 грн 31 коп. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 31 травня 2024 року.
Суддя Політика Н.А.