Справа № 420/14533/24
30 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про передачу виконавчого провадження ВП №62654730 від 30.04.2024.
Ухвалою суду від 20.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначав, що не погоджується із прийняттям постанови до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про передачу виконавчого провадження ВП№62654730 від 30.04.2023 зазначивши, що фактично на виконання новоутвореному відділу передано лише виконавчий документ, а не матеріали виконавчого провадження. Отже, як вказав позивач, в даному випадку було передано не саме виконавче провадження, а тільки виконавчий документ, що передбачає застосування вимог ч.5 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", яка не зазначена як підстава для прийняття зазначеної постанови, але яка включає обов'язок державного виконавця передати виконавчий документ відповідному органу державної виконавчої служби за заявою стягувача, що не дотримано при прийнятті вище зазначеного рішення. З наведеного вбачається, як вказав позивач, що постанова від 30.04.2024 року прийнята всупереч порядку встановленого розділом V Інструкції № 512/5. Позивач зазначив, що з постанови про передачу виконавчого провадження від 30.04.2024 року вбачається й те, що виконавчі дії в рамках виконавчого провадження, яке перебувало в провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), здійснював Київський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), який фактично ухвалив передати самому собі виконавчий документ про стягнення виконавчого збору, що об'єктивно неможливо (неправомірно) здійснити в межах повноважень державного виконавця Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), оскільки на дату ухвалення постанови про передачу виконавчого провадження в матеріалах цього провадження оригіналу виконавчого документу не було (він був повернутий стягувачу 21.02.2022 року). Поряд з цим, позивач вказав, що Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вже було ліквідовано та, як наслідок лише до 06.06.2023 державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) таке виконавче провадження мало б бути передано на виконання Київському відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) і таке передання було б належним підтвердженням того, що державний орган до якого передається виконавче провадження має право здійснювати виконавчі дії в рамках переданого виконавчого провадження. Також позивач вказав, що додані до автоматизованої системи виконавчого провадження документи не містять постанови начальника органу державної виконавчої служби вищого рівня або рішення директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, як того вимагає Інструкція № 512/2, щодо передачі виконавчого провадження № 62654730 державному виконавцю Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стрельчуку Олександру Васильовичу. Відсутні й докази передачі цього виконавчого провадження ОСОБА_2 (розпорядчих документів, актів приймання/передачі, актів звірки). Також, позивач зазначив, що передумовою для передачі виконавчого документа ж відновлення виконавчого провадження, що вчинено не було.
29.05.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що оскільки виконавче провадження № 62654730 з 21.02.2022 року було завершено 1-м Київський ВДВС, а постанова про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019р. (як виконавчий документ) виконувалась в межах іншого виконавчого провадження №74652202, підстав для відновлення/передачі виконавчого провадження № 62654730 правонаступнику до 30.04.2024 року не існувало. Разом із тим, 30.04.2024р. у зв'язку із фактичним стягненням в повному обсязі вимог постанови про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019р. № 60249215 виконавче провадження № 74652202 було закінчено, а зазначена постанова набула статусу «виконавчого документу, що не підлягає виконанню» і у завершеному виконавчому провадженні № 62654730. В свою чергу, положеннями ч. 4. ст. 40 Закону № 1404-VIII, серед іншого передбачено обов'язок діючого органу виконавчої служби зняти арешти у разі встановлення, що виконавчий документ не підлягає виконанню, а відповідне виконавче провадження завершено у зв'язку з поверненням такого документу стягувачу. Відповідач вказав, що враховуючи, що арешти накладались на той час вже ліквідованою юридичною особою, не зважаючи на те, що в силу положень ч. 1. ст. 104 ЦК України Київський ВДВС у місті Одесі ПРУМЮ (м. Одеса) з 06.06.2023р. набув відповідних прав та обов'язків 1-го Київський ВДВС, - для забезпечення технічної можливості (програмними засобами) зняття арештів необхідно було попередньо здійснити електронну передачу виконавчого провадження № 62654730 до новоутвореного (об'єднаного) Київського ВДВС у місті Одесі ПРУМЮ (м. Одеса). Пунктами 6 та 9 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (зі змінами) визначено, що виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого, зокрема, у разі реорганізації органу державної виконавчої служби, саме на підставі постанови державного виконавця. Отже, як вказав відповідач, оскільки постанови про передачу та прийняття виконавчого провадження № 62654730, винесені 30.04.2024 правонаступником 1-го Київський ВДВС, не суперечать законодавству та були прийняті з метою припинення чинності арешту коштів та майна ОСОБА_1 у цьому ж виконавчому провадженню, права ОСОБА_1 такими діями відділу порушені не були.
Учасники справи повідомлялись до день та час розгляд справи, однак у судове засідання представник сторін не з'явились. 29.05.2024 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.
Керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України судом продовжено розгляд справи у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
07.10.2019 державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса ГТУЮ в Одеській області прийнято постанову у ВП №60249215 про стягнення виконавчого збору у розмірі 3705,74 дол. США, з виконання виконавчого напису приватного нотаріусу КМНО Чуловського В.А. №24439 від 31.10.2017.
У провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № 62654730 з примусового виконання постанови від 07.10.2019 №60249215 про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 3705,74 доларів США.
21.02.2022 державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Стрельчуком О.В. у виконавчому провадженні №62654730 повернуто виконавчий документ стягувачу, у зв'язку з відсутністю в боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.
30.04.2024 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Стрельчуком О.В. у виконавчому провадженні ВП №62654730, при примусовому виконанні постанови ВП №60249215, виданої державним виконавцем Першого Київського ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області Пісарєва Г.О. 07.10.2019, прийнято ряд постанов, а саме:
- про передачу виконавчого провадження Київському відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса);
- про прийняття виконавчого провадження Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса);
- про відновленні виконавчого провадження;
- про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документу;
- про зняття арешту з коштів боржника
Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” №1404-VIII від 02.06.2016р. встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі ст.5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII, визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Згідно ч.5 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
10.03.2023 наказом Міністерства юстиції України № 934/5 «Про відділи державної виконавчої служби в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)», реорганізовано Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) шляхом приєднання до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з перейменуванням у Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Встановлено, що Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є правонаступником відповідного реорганізованого відділу державної виконавчої служби.
06.06.2023 1-й Київський ВДВС припинено як юридичну особу, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань(а.с.23).
Частиною 4 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Відповідно до п.5 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень Наказ Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) виконавче провадження передається від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу державної виконавчої служби у разі: хвороби державного виконавця, його перебування у відрядженні чи відпустці; звільнення чи відсторонення від посади державного виконавця; включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі державної виконавчої служби; відводу (самовідводу) державного виконавця відповідно до Закону; утворення виконавчої групи між державними виконавцями одного органу державної виконавчої служби; наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення. Передача виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого в межах одного органу державної виконавчої служби чи виконавчої групи, між державними виконавцями одного органу державної виконавчої служби здійснюється за письмовим дорученням начальника цього органу державної виконавчої служби чи керівника виконавчої групи.
Згідно п.6 розділу V Інструкції № 512/5 виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі: якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби; відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби; утворення виконавчої групи при кількох органах державної виконавчої служби; якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби; ліквідації або реорганізації органу державної виконавчої служби; наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення.
Враховуючи викладене та те, що фактично виконавче провадження №62654730 було передано у зв'язку з реорганізацією органу державної виконавчої служби, суд вважає безпідставним посилання позивача на положення п.5 розділу V Інструкції та відсутності дорученням начальника виконавчої служби.
Поряд з цим, суд не погоджується із посиланням позивача на те, що у відповідача було відсутнє право на передачу самому собі виконавчого провадження, з огляду на те, що після 06.06.2023 Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є правонаступником відповідного реорганізованого відділу державної виконавчої служби, а саме 1-го Київського ВДВС.
Поряд з цим, під час прийняття рішення у справі, судом не встановлено, а позивачем не доведено порушення його прав та інтересів прийняттям постанови відповідача про передачу виконавчого провадження ВП №62654730 від 30.04.2024, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Як вбачається з наданих до суду матеріалів виконавчого провадження в провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № 62654730 з примусового виконанню постанови від 07.10.2019 року № 60249215 про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 3705,74 доларів США.
21.02.2022 року державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Стрельчуком О.В. у виконавчому провадженні № 62654730 повернуто виконавчий документ стягувачу, у зв'язку з відсутністю в боржника майна, на яке може бути звернено стягнення.
При цьому, під час виконавчого провадження № 62654730 на майно ОСОБА_3 накладались арешти, які під час повернення виконавчого документа знято не було, що підтверджується наданими до суду матеріалами виконавчого провадження.
30.04.2024 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Стрельчуком О.В. у виконавчому провадженні ВП №62654730, при примусовому виконанні постанови ВП №60249215, виданої державним виконавцем Першого Київського ВДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області Пісарєва Г.О. 07.10.2019, прийнято ряд постанов, а саме:
-про передачу виконавчого провадження Київському відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса);
- про прийняття виконавчого провадження Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса);
-про відновленні виконавчого провадження;
-про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документу;
-про зняття арешту з коштів боржника;
-про закінчення виконавчого провадження, якою, зокрема, припинено чинність арешту майна боржника; припинено чинність арешту майна, що накладений відповідно до постанови про арешт боржника №626547301 від 24.07.2020.
При цьому, як зазначено відповідачем, не спростовано позивачем та підтверджується витягом з автоматизованої системи виконавчого провадження, 05.04.2024 реорганізованим (об'єднаним) Відділом було відкрито нове виконавче провадження № 74652202 (на підставі повторно звернутої до виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 07.10.2019р. № 60249215), яке було завершено 30.04.2024 у зв'язку із повною сплатою боргу.
Тобто, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження та підтверджується представником відповідача у відзиві на позовну заяву, метою для прийняття оскаржуваної постанови про передачу виконавчого провадження, стало зняття арешту з майна та коштів боржника, накладених під час здійснення виконавчого провадження у ВП№62654730.
Враховуючи викладені обставини, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено порушене право чи охоронюваний інтерес позивача.
При цьому, суд наголошує, що саме собою порушення процедури прийняття акта суб'єкта владних повноважень не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. При цьому, порушення процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
За таких обставин, посилання позивача на передачу новоутвореному відділу лише виконавчого документу, а не матеріалів виконавчого провадження по - перше не підтверджується матеріалами справи, а по - друге не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови про передачу виконавчого провадження.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про правомірність прийняття постанови Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про передачу виконавчого провадження ВП №62654730 від 30.04.2024 та відсутності підстав для її скасування.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 287,382 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.287 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.