м. Вінниця
31 травня 2024 р. Справа № 120/5967/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян Марини Бондівни, розглянувши в письмовому проваджені заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.03.2023 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830013842 від 10.06.2021 року. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області стосовно не здійснення ОСОБА_1 розрахунку суми поточної пенсії та суми боргу за період з 07.10.2009 по 18.02.2022, з урахуванням наявного понаднормового стажу за 5 років, відповідно до ст. 28 та ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням автоматичного перерахунку в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на відповідний рік, з урахуванням виплачених сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії та суми боргу за період з 07.10.2009 по 18.02.2022 з урахуванням наявного понаднормового стажу за 5 років, відповідно до ст. 28 та ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням автоматичного перерахунку в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на відповідний рік, з компенсацією втрати частини доходів, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.
На адресу суду надійшла заява предстанвика позивача ОСОБА_2 , подану в порядку статті 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, про визнання протиправними рішення та бездіяльності відповідача, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду в якій просить суд зобов'язати відповідача подати звіт, визнати протиправною бездіяльність відповідача, стосовно не виконання рішення від 14.03.2023 та постановити окрему ухвалу.
Представник позивача зазначає, щодо нездійснення позивачу перерахунку та виплати пенсії та суми боргу за період з 07.10.2009 по 18.02.2022 урахуванням наявного понаднормового стажу за 5 років, відповідно до ст. 28 та ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням автоматичного перерахунку в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на відповідний рік, компенсацією втрати частини доходів, з урахуванням виплачених сум.
В подальшому, ухвалою суду прийнято до розгляду заяву позивача та вирішено здійснювати її розгляд в письмовому порядку. Встановлено Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області 3-денний строк з дня отримання цієї ухвали для надання суду письмових пояснень по суті поданої заяви.
На виконання вимог ухвали суду, відповідач надав пояснення з яких вбачається, що на виконання зазначеного вище рішення Вінницького окружного адміністративного суду, Головним управлінням здійснено ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії та суми боргу за період з 07.10.2009 по 18.02.2022 з урахуванням наявного понаднормового стажу за 5 років, відповідно до ст. 28 та ч. 2 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням автоматичного перерахунку в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на відповідний рік, з компенсацією втрати частини доходів, з урахуванням виплачених сум, що підтверджується рішенням по пенсійній справі №023830013842 від 01.06.2023 та розрахунком суми компенсації. Вказано, що на виконання рішення суду обраховано борг в сумі 90844,18 грн за період з 07.10.2009 по 18.02.2022, який виплачено у червні 2023 року, що підтверджується протоколом по пенсійній справі позивачки та витягом з особового рахунку.
У заяві від 17.05.2024 представник позивача зазначає, що відповідач не здійснив автоматичні перерахунки індексації та/або масові перерахунки пенсії та не врахував надбавки до пенсії відповідно до ст.ст. 27-28, ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону № 1058 та відповідно до постанов КМУ № 251, 849, 963, 118, 168 в редакції чинній на момент нарахування/фактичної виплати пенсії позивачу. Крім того, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену пенсію.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені представником позивача аргументи, суд при вирішення заяви керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.
У справі № 800/592/17 Велика Палата Верховного Суду змінила підхід до правил застосування судового контролю, роз'ясненого у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.03.2017 "Про огляд практики застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства". Вищий адміністративний суд вважав, що суд першої чи апеляційної інстанції може застосовувати судовий контроль за виконанням рішення суб'єкта владних повноважень - відповідачем у справі під час прийняття рішення у справі. Натомість Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання про встановлення судового контролю може бути подане й після ухвалення судового рішення у справі.
Крім того, в Рішенні від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що таке зобов'язання не носить імперативний характер, а є диспозитивною нормою для суду у частині встановлення судом судового контролю шляхом подання звіту про виконання відповідного рішення.
Крім того, за приписами ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини).
У поданій до суду заяві представник позивача посилається на те, що відповідач не виконав рішення суду від 14.03.2023 у справі № 120/5967/22. Разом з тим відповідач цих доводів представника позивача не спростував та не надав суду вмотивованих пояснень щодо того, чи дійсно зазначене судове рішення на сьогодні залишається невиконаним.
Із розрахунків наданих відповідачем, вбачається нарахування позивачеві лише доплати до прожиткового мінімуму (абз. 1 ч. 1 ст. 28).
Відтак суд приходить до переконання, що з метою забезпечення права позивача на справедливий суд в частині виконання судового рішення, ухваленого на його користь, відповідачу належить встановити строк для подання звіту про виконання рішення суду від 14.03.2023
Керуючись ст.ст. 248, 256, 382 КАС України, -
Заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 120/5267/22 задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протягом 30 днів з дня постановлення цієї ухвали подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14.03.2023 в адміністративній справі № 120/5967/22.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Мультян Марина Бондівна