Справа № 420/6935/24
30 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Позивач звернувся з позовною заявою до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 лютого 2024 року № 6725/15-32-24-08-14/2614025392.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що ППР яким накладено на нього штрафні санкції за несвоєчасне подання податкової звітності є протиправним, оскільки камеральна перевірка податкової декларації може бути проведена лише протягом30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, тоді як вона була проведена з порушенням вказаного строку. Крім того. несвоєчасне подання податкової декларації сталось в результаті діючого воєнного стану під час якого застосовними є норми п. 69.1. Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» № 2118-ІХ, відповідно до якої платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні. Просить задовольнити позовні вимоги.
ГУ ДПС в Одеській області поданий відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнали та зазначили, що 02.05.2023 отримано податкову декларацію про майновий стан і доходи від фізичної особи ОСОБА_1 строк подання якої до 1 травня. У зв'язку з цим прийняте ППР, яким застосовані штрафні санкції за порушення термінів подання податкової звітності. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач подав відповідь на відзив у якому наголошував на своїй позиції, що викладена у позовній заяві.
Судом встановлені такі обставини по справі.
28.04.2023 року ОСОБА_1 до ГУ ДПС в Одеській області поштовим відправленням направив податкову декларацію про майновий стан за 2022 рік, яка надійшла до податкового органу 02.05.2023 року.
ГУ ДПС в Одеській області на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, у порядку статті 76 розділу ІІ та статті 176 розділу IV ПК України проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи фізичної особи ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) поданої за 2022 рік, за результатами якої складено акт від 24.01.2024 №2542/15-32-24- 08-11/2614025392 (далі - Акт перевірки).
Відповідно до Акту перевірки встановлено порушення платником податків вимог п.49.18 ст. 49, п. 179.1 ст. 179 ПКУ, несвоєчасне подання декларації про майновий стан і доходи за 2022 рік.
06.02.2024 року ОСОБА_1 подав заперечення на Акт перевірки, які 20.02.2024 року розглянуті податковим органом та залишені без задоволення.
21.02.2024 року ГУ ДПС в Одеській області прийняте податкове повідомлення-рішення №6725/15-32-24-08-14/2614025392 відповідно до якого за порушення пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 глави 2 розділу ІІ ПКУ порушено термін подання податкової декларації за звітний (податковий) період. На підставі п.п. 54.3.3 п. 54,3 ст. 54, п.120.1 ст. 120 ПКУ застосовані штрафні санкції у сумі 340 грн.
З підстав наведених у позовній заяві позивач просить визнати його протиправним та скасувати. При цьому, позивач не спростовує факту порушення строків подання декларації передбачених пп. 49.18.4 п. 49.18. ст. 49 ПКУ, але вважає, що не можуть бути застосовані штрафні санкції в силу приписів п.п. 69.1 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Відповідач заперечує проти цього, оскільки вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено відповідно до норм чинного законодавства.
Спірні правовідносини врегульовуються нормами ПК України.
Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 36.5. ст. 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до пп. 49.18.4 п. 49.18. ст. 49 ПКУ податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV ПКУ.
Відповідно до п. 49.5 ст. 49 ПКУ у разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов'язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації, визначеного цією статтею, а при поданні податкової звітності в електронній формі, - не пізніше закінчення останньої години дня, в якому спливає такий граничний строк.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків).
Згідно з пунктом 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Статтею 120-1 ПК України визначена відповідальність платників податків за порушення строків подання податкової звітності.
Згідно з пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за: порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу; порушення вимог законодавства в частині: обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального, спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; здійснення суб'єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб'єктів платниками акцизного податку; порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.
Протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.
Відтак, перелік порушень податкового законодавства, за які контролюючим органом нараховуються штрафні санкції в період дії карантину на території України є вичерпним та не включає застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків подачі податкової декларації за базовий звітний (податковий) період у період з 01 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
У контексті застосування пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України правове значення має саме факт вчинення відповідного порушення, складом, якого, в даному випадку, є порушення строку подання податкової декларації.
Податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної подачі податкової декларації є триваючим порушенням, початком якого є наступний день за останнім (граничним) днем подачі декларації, а припиняється таке порушення в день фактичної реєстрації такої декларації.
В той же час, Законом України від 12 травня 2022 р. № 2260-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану", який набрав чинності 27.05.2022 були внесені зміни до п. 69.2 розділу XX "Перехідні положення" ПКУ шляхом викладення останнього абзацу цього пункту в новій редакції (в редакції станом на 28.04.2023 р.):
"...У разі виявлення порушень законодавства за результатами проведення перевірок до платників податків застосовується відповідальність згідно з цим Кодексом, законами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, з урахуванням обставин, передбачених підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 цього Кодексу, що звільняють від фінансової відповідальності. При цьому вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), не застосовуються...".
Надаючи оцінку вищенаведеним правовим нормам, а саме п. 52-1 та п. 69.2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, суд зазначає, що зміни, внесені Законом № 2260-ІХ до п. 69.2 ПК України, не звільняють від фінансової відповідальності на період воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, але в той же час ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами не скасовано чи/або не зупинено дію положень п. 52-1 ПК України, яким встановлені обмеження щодо тих же фінансових санкцій.
Тобто, на момент прийняття оскаржуваного рішення, положення ПК України містило дві правові норми, які суперечили одна одній, зокрема, положення п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України встановлюють мораторій на застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії карантину, тоді як положення п. 69.2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України вказують на те, що такий мораторій не застосовується.
Втім, положеннями п. 56.21 ст. 56 ПК України визначено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У постанові Верховного Суду від 10.02.2021 по справі № 380/671/20 вказано, що сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду.
Вищенаведеною нормою охоплюються не лише очікування платника почуватися захищеним, а й відповідний таким очікуванням обов'язок вибору визначеного варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.
Таким чином, оскільки вищенаведені положення ПК України дають підстави стверджувати про існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків, а тому слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.
Як вже було зазначено, встановлений кінцевий строк подачі податкової декларації за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб - до 1 травня року, що настає за звітним. При цьому, у разі надсилання податкової декларації поштою, платник податку зобов'язаний здійснити таке відправлення на адресу відповідного контролюючого органу не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації (ст. 49 ПКУ)
Суд зазначає, що пункт 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України містить чітку вказівку на темпоральний критерій застосування з 1 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
Постановою КМУ від 27.06.2023 року №651 з 24-00 години 30 червня 2023 року відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином така правова невизначеність існувала до скасування карантину, який було введено у 2019 році.
Суд зазначає, що податковим органом встановлено порушення строків подачі податкової декларації за базовий звітний (податковий) період за період дії на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 без врахування приписів пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасне подання податкової декларації в умовах правової невизначеності покладає на позивача додатковий надмірний тягар та суперечить принципу правової визначеності та стабільності.
Положення п.69.1 підрозділу 10 розділу XX ПК України на які посилається позивач не є такими, що звільняють його відповідальності за вчинене порушення, оскільки приписи вказаної норми застосовні у разі відсутності можливості у платника податків своєчасно виконати свій податковий обов'язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності та/або документів (повідомлень.
Відповідно до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України та підпункту 5 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України затверджені:
Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України;
Перелік документів, що підтверджують неможливість платника податків фізичної особи, зокрема самозайнятої особи, своєчасно виконати свій податковий обов'язок, у тому числі обов'язок податкового агента.
Аналіз вищенаведених норм та порядку дає підстави для висновку, що платник податків зобов'язаний довести неможливість подання податкової звітності у визначені строки, про що подати відповідну заяву до податкового органу із наданням доказів та зазначенням обставин що унеможливлюють своєчасне виконання податкового обов'язку.
При цьому суд зазначає, що ведення воєнного стану в Україні не є беззаперечною обставиною яка унеможливлює подання податкової звітності, оскільки платник податків повинен довести та надати докази того, що саме воєнний стан та пов'язані з цим обставини унеможливили своєчасне подання звітності.
Доказів подання відповідної заяви та документів позивач суду не надав.
На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку, що наведені Головним управлінням ДПС в Одеській області доводи не знайшли свого підтвердження, а тому позовні вимоги підлягають повному задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі “Серявін та інші проти України”).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що відповідач не надав суду належні та допустимі докази та правові обґрунтування правомірності прийнятого рішення, яке на думку суду не відповідає вимогам зазначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Керуючись ст. 242- 246 КАС України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 21 лютого 2024 року № 6725/15-32-24-08-14/2614025392.
Стягнути з ГУ ДПС в Одеській області (ЄДРПОУ 44069166) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1 211,20 гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Попов В.Ф.