Справа № 420/14713/24
30 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку особливого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 67969707 від 22 травня 2023 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косютою Василем Ігоровичем.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24 січня 2022 р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косютою Василем Ігоровичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67969707 при примусовому виконанні виконавчого листа № 420/16151/21 від 25.11.2021, що видав Одеський окружний адміністративний суд. В ході виконання рішення суду старшим державним виконавцем встановлено, що невиконаною залишається доплата ОСОБА_1 за період з 01.12.2019 по 31.12.2021 з урахуванням фактично виплачених сум у розмірі 116641,25 грн., яка обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації. Як повідомлено ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області виплата нарахованої доплати пенсії за період з 01.12.2019 по 31.12.2021 в сумі 116641,25 грн буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України. Однак до теперішнього часу така виплата не проведена. 6 травня 2024 року, після чергової перевірки результатів виконавчого провадження, адвокат Позивача дізнався з автоматизованої системи виконавчих проваджень про завершення виконавчого провадження № 67969707. Проте рішення суду не виконано, а постанову про закінчення виконавчого провадження ані адвокат Назаренко І. М., ані ОСОБА_1 , не отримували, у зв'язку з чим адвокат був змушений звернутися до державного виконавця з адвокатським запитом про отримання такої постанови, а також доказів направлення та отримання такої постави ОСОБА_1 13 травня 2024 р. на електронну адресу адвоката від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження № 67969707 від 22 травня 2023 р., без доказів направлення та отримання такої постанови ОСОБА_1 . Згідно тексту постанови державним виконавцем в межах наданих Законом повноважень вжито усіх можливих та необхідних заходів щодо виконання судового рішення, а саме накладено штрафи, направлено на адресу Головного управління Національної поліції в Одеській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, направлено заяву про встановлення чи зміну способу порядку виконання рішення суду, в звя'зку з чим керуючись вимогами п.11 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавцем прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження Уважно ознайомившись з текстом даної постанови, ОСОБА_1 вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню з підстав порушення старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косютою В.І. вимог Закону України "Про виконавче провадження". З аналізу назви та змісту ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що вказана стаття стосується виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, тобто рішень немайнового характеру. Частина третя статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює обов'язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника. Разом з тим рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/16151/21 від 8 жовтня 2021 р. та виконавчий лист, виданий на підставі вказаного рішення, стосуються зобов'язання здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру, а тому виконавець не мав права застосовувати п. 11 ст. 39, ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» та закінчувати виконавче провадження.. Отже, приймаючи постанову про закінчення виконавчого провадження 22 травня 2023 р. на підставі п.11 частини першої статті 39, абз. 2 ч.3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косюта В. порушив вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та допустив їх неправильного застосування, що вказує на протиправність такої постанови. Крім того необхідно зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення, а тому не можуть бути підставою для закінчення виконавчого провадження. Постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеси) про закінчення виконавчого провадження № 67969707 від 22 травня 2023 р. винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання з боку боржника, що вказує на її протиправність.
Ухвалою судді від 20.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
29.05.2024 до суду від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 67969707 з примусового виконання вимог виконавчого листа №420/16151/21, виданого 25.11.2021 Одеським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату основного розміру пенсії з 01.12.2019 року ОСОБА_1 на підставі нової довідки № 33/36-43 від 06.05.2021 року про розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року, наданою Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області». У відповідь на постанову про відкриття виконавчого провадження до відділу надійшов лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 02.10.2019 вих. №24116/02-26 про виконання рішення та додатки до нього. За результатами опрацювання відомостей відображених у наданих на адресу відділу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області документах щодо виконання рішення, державний виконавець дійшов висновку про невиконання рішення суду без поважних причин. Аналіз інформації зазначеної у листі вказує на безпідставне невиконання рішення суду в частині виплати нарахованої доплати за період з 01.12.2019 по 31.12.2021 в сумі 116641,25 грн. Таким чином, покладені судом зобов'язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління. Виплата нарахованої доплати пенсії за період з 01.12.2019 по 31.12.2021 в сумі 116641,25 грн буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України. При цьому 14.04.2023 по справі № 420/5410/23 та 02.05.2023 420/6222/23 Одеський окружний адміністративний суд визнав протиправними та скасував постанови ВП №67969707 від 03.02.2023 року про накладення штрафу на ГУ ПФУ в Одеській області в розмірі 5100 грн та ВП № 67969707 від 06.03.2023 про накладення штрафу на ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області в розмірі 10200 грн. Також 10.04.2023 державний виконавець направляв до Одеського окружного адміністративного суду заяву, в якій просив змінити спосіб порядку виконання судового рішення у справі №420/16151/21, шляхом стягнення з ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 нарахованої доплати до пенсії в сумі 116641,25 грн. Проте ухвалою від 15.05.2023 суд відмовив у задоволенні вказаної заяви. Мотивуючи причини відмови, суд зазначив, що відділ примусового виконання рішень у своїй заяві: [... ] фактично просить змінити суть резолютивної частини рішення суду. З огляду на заяву, суд вбачає наявність нових позовних вимог, що не заявлялися при розгляді адміністративної, що в свою чергу є порушенням норм процесуального права. [...]Розмір заборгованості щодо якої подана заява судом не перевірявся, матеріали справи, на підставі яких було прийнято рішення, не містили інформацію про розмір заборгованості перед позивачем. Отже, на підставі вищевикладеного слід зазначити, що державним виконавцем вжито усіх можливих та необхідних заходів в межах наданих повноважень відповідно до Закону №1404 - VIII, а примусове виконання рішення суду не може бути виконано без участі боржника. Оскільки виконавчим документом чітко встановлено спосіб і порядок виконання, як і Законом для виконання рішень зобов'язального характеру, підстави для визнання постанови про закінчення виконавчого провадження незаконною та неправомірною відсутні.
Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
29.05.2024 до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 по справі № 420/16151/21 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії:
визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не проведення з 01.12.2019 перерахунку пенсії ОСОБА_1 за оновленою довідкою № 33/36-43 від 06.05.2021 про розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року, наданою Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області»;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату основного розміру пенсії з 01.12.2019 ОСОБА_1 на підставі нової довідки № 33/36-43 від 06.05.2021 про розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року, наданою Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області».
25 листопада 2021 р. ОСОБА_1 отримав виконавчий лист у справі № 420/16151/21 та направив його на виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеси).
03 грудня 2021 року ГУ ПФУ було проведено перерахунок пенсії з 01.12.2019 на підставі нової довідки № 33/36-43 від 06.05.2021 року про розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року, наданою Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області». Розмір пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2022 становив 11137,80 грн., сума доплати за період з 01.12.2019 по 31.12.2021 з урахуванням фактично виплачених сум склала 116641,25 грн. та обліковується в автоматизованих базах даних обробки пенсійної документації.
24 січня 2022 р. старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косютою Василем Ігоровичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67969707 при примусовому виконанні виконавчого листа № 420/16151/21 від 25.11.2021, що видав Одеський окружний адміністративний суд.
Листом від 08.02.2023 №1500-0505-5/18320 пенсійним органом повідомлено орган ДВС про стан виконання рішення по справі №420/16151/21, в якому зазначено, що покладені судом зобов'язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на ГУ ПФУ. Виплата нарахованої доплати пенсії за період з 01.12.2019 по 31.12.2021 в сумі 116641,25 грн буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.
Листом від 21.02.2023 №1500-0505-5/19695 пенсійним органом повідомлено орган ДВС про стан виконання рішення по справі №420/16151/21, в якому зазначено, що покладені судом зобов'язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на ГУ ПФУ. Виплата нарахованої доплати пенсії за період з 01.12.2019 по 31.12.2021 в сумі 116641,25 грн буде здійснена після виділення відповідних коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду з Державного бюджету України.
Листами від 08.02.2023 №1500-0505-5/18320 та від 21.02.2023 №1500-0505-5/19695 ГУ ПФУ в Одеській області повідомив орган ДВС про виконання рішення суду у добровільному порядку. Також пенсійним органом зазначено, що погашення заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, здійснюватиметься в межах бюджетних асигнувань.
Керуючись ч.1 ст. 75 Закону №1404-VIII головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 03.02.2023 винесено постанову про накладення штрафу у сумі 5100 грн за невиконання рішення суду.
Також 06.03.2023 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про накладення штрафу у сумі 10200 грн за невиконання рішення суду.
Рішенням ООАС від 14.04.2023 визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП №67969707 від 06.03.2023 про накладення штрафу в розмірі 10200 грн.
Рішенням ООАС від 02.05.2023 визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП №67969707 від 03.02.2023 про накладення штрафів в розмірі 5100 грн.
Ухвалою ООАС від 15.05.2023 по справі № 420/16151/21 відмовлено у задоволені заяви представника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення.
22 травня 2023 року державним виконавцем відділу, керуючись вимогами пункту 11 частини 1 статті 39, статтею 40 Закону 1404-VІІІ, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 67969707, оскільки встановлено невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника.
Позивач, зважаючи на те, що постанова старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеси) про закінчення виконавчого провадження № 67969707 винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Згідно з частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
За обставин спірних правовідносин предметом спору у даній справі є правовідносини щодо прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
За позицією відповідача, державний виконавець вжив усіх заходів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», за результатами яких прийняв обґрунтовану та правомірну постанову про закінчення виконавчого провадження, з чим суд погодитись не може, зважаючи на наступне.
З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, випливає, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII можливе у разі настання випадку, визначеного частиною третьою статті 63 Закону № 1404-VIII, яка, у свою чергу, регламентує порядок виконання рішень немайнового характеру. У справі, що розглядається, судове рішення, яке примусово виконується, містить зобов'язання здійснити перерахунок та виплату особі пенсії, що виключає його приналежність до рішень немайнового характеру.
Також частина третя статті 63 Закону № 1404-VIII встановлює обов'язок виконавця закінчити виконавче провадження лише у випадку неможливості здійснення примусового виконання рішення немайнового характеру без участі боржника.
Крім того, враховуючи приписи статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, а його невиконання - тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 КАС України однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права. Згідно із вказаним принципом людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.
Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.
За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.
Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження, є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
При цьому, Верховний Суд неодноразово наголошував, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Відтак, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 26 жовтня 2023 року справа № 420/1511/23 та від 02 листопада 2023 року № 580/4398/22, в яких Верховним Судом були скасовані рішення суду перших та апеляційних інстанції та прийняті нові рішення про задоволення позовних вимог.
В свою чергу, предметом спору у цих справах були аналогічні правові відносини, які склались відносно невиконання управліннями Пенсійного фонду рішень суду в повному обсязі, а було лише нараховано, однак не виплачено суму заборгованості.
В зазначених справах державним виконавцем аналогічно було накладено двічі штраф на боржника за невиконання рішення суду, подано до суду заяву про зміну способу і виконання рішення суду, направлено до ГУ НП повідомлення про вчинення злочину та в подальшому закінчено виконавче провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII.
Отже, суд у відповідності до ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року №420/1511/23 та від 02 листопада 2023 року №580/4398/22.
Крім цього слід наголосити, що судове рішення № 420/16151/21 виконано не у повному обсязі, що не заперечується сторонами у справі, а тому відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки його виконання у повному обсязі.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про неправомірність оскаржуваної постанови, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 67969707 від 22 травня 2023 року винесена передчасно та за відсутності реального виконання судового рішення.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно пунктів 1 частини 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження розрахунку вартості послуг адвоката в розмірі 3000 грн до позову додано договір про надання правничої допомоги № 6/05 від 06.05.2024, пунктом 4.1 якого передбачено обов'язок клієнта сплатити адвокату винагороду в розмірі 3000 грн.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАСУ обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак відповідач не скористався правом на подачу клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Разом з тим, розмір понесених витрат на правничу допомогу входить до предмету доказування по справі. При цьому, позовні заяви цієї категорії фактично є шаблонними та не потребують значного часу та витрат на їх складання, рівно як і за розглядуваних обставин не потребувало значного часу вивчення судової практики в аналогічних спорах. Так, правовий аналіз судової практики та складання позовної заяви по схожих справах є порівняно типовою роботою, яка не розпочинається спочатку при підготовці наступного позову, а робота із практикою в подальших роботах повторює первісні судові практики. Тобто обсяги роботи при складанні однотипних позовних заяв за аналогічних спірних правовідносин не потребують докладання однакових зусиль та часу у порівнянні із опрацюванням іншої категорії спорів.
При викладених обставинах, дослідивши матеріали справи, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову (позов немайнового характеру) і значенням справи для сторони, та, з урахуванням задоволення позову, вважає достатнім і співмірним розмір витрат правничої допомоги в сумі 1000 грн.
При цьому суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 287 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) (65091, м. Одеса, вул. Розумовська, 37; ЄДРПОУ 43315529), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385), про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 67969707 від 22 травня 2023 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Косютою Василем Ігоровичем.
Стягнути з бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса)на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн. 96 коп.).
Стягнути з бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса)на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн (одну тисячу грн).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.287 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк