Справа № 420/2959/24
29 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дій,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Коротченко Дарія Сергіївна, звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 27.08.2017 року включно із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 27.08.2017 року із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки, з урахуванням індексації грошового забезпечення;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009-2012 роки у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на дату виключення зі списків особового складу частини;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009-2012 роки у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на дату виключення зі списків особового складу частини;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.01.2016 року по 27.08.2017 року включно, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 за шість місяців.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №147 від 22.07.2009 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення. Відповідно до наказу № 51 від 25.08.2017 командира військової частини НОМЕР_1 позивача виключено зі списків особового складу частини. Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 про розмір виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22.07.2009 по 25.08.2017 індексація за період з січня 2016 по серпень 2017 року не виплачувалась. Матеріальна допомога за 2009, 2010, 2011 та 2012 роки не виплачувалась. Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 № 533/1101/1 від 07.12.2023 ОСОБА_1 не надавалась додаткова відпустка, як учаснику бойових дій та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки не виплачувалась.
Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 01.02.2024 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
23.02.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що останній позов не визнає.
Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що в період з 01.01.2016 по 27.08.2017 ОСОБА_1 проводилось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відповідно до норм та правил, визначених Порядком №1078 в розмірі 0,00 грн. Такий розмір індексації грошового забезпечення зумовлений тим, що в грудні 2015 року військовослужбовцям Збройних Сил України проведено підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом за рахунок постійних складових.
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення відповідач зазначає, що відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної, а також за дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Ключовою фразою тут є фраза звільнення зі служби, а ОСОБА_1 з військової служби не звільнявся, а вибув для подальшого проходження служби до м. Київ (наказом начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 16 серпня 2017 року №545 зарахований слухачем Командно-штабного інституту застосування військ (сил) ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009-2012 роки, у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на дату виключення зі списків особового складу частини відповідач зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань протягом 2009-2012 років виплачувалась 100 відсотків військовослужбовцям Збройних Сил України. Заборгованість по виплаті даної допомоги перед особовим складом військової частини НОМЕР_1 в ці роки була відсутня. Роздавальні відомості на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань протягом 2009 - 2012 років, в зв'язку з тим що дана виплата не входить до бази нарахування ЄСВ та не враховується при нарахуванні пенсії були знищені в установленому порядку. Підставою для знищення відповідних документів були наказ Міністра оборони України від 11.11.98 №400 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Збройних Силах України» (зі змінами) та наказ Міністра оборони України від 18.11.03 №401 «Про затвердження Переліку документів, що утворюються в діяльності Міністерства оборони України та Збройних Сил України, із зазначенням строків зберігання документів».
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01 січня 2016 року по 27 серпня 2017 року включно, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення відповідач зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2017 №51 ОСОБА_1 з 25 серпня вибув до нового місця служби - м. Київ і цього ж числа йому було виплачено: грошове забезпечення за 25 днів серпня місяця 2017 року виплатити в сумі 1199,60 грн; премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 450% посадового окладу за 25 днів серпня місяця 2017 року в сумі 3864,92 грн; надбавку за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за 25 днів серпня місяця 2017 року в сумі 599,80 грн; щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60 відсотків від місячного грошового забезпечення, встановленому з 01 січня 2017 року, за 25 днів серпня місяця 2017 року в сумі 3475,89 грн. Крім того ОСОБА_1 не звільнявся з військової служби, а виключений зі списків особового складу частини в зв'язку з вибуттям до нового місця служби - м. Київ Київської області.
З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 27.02.2024 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін залишено без задоволення.
28.02.2024 до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що розмір посадового окладу за посадою позивача, як і будь-якого іншого військовослужбовця в Україні, був визначений постановою Кабінету Міністрів України №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007, якою затверджені схеми посадових окладів військовослужбовців за посадами. Постанова Кабінету Міністрів України № 1294 набрала чинності 01.01.2008. Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01.03.2018, коли набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 р. №704.
Відтак, в контексті нової редакції Порядку №1078 січень 2008 року та березень 2018 року слід вважати «базовими» місяцями для обчислення індексації з 01.01.2016 (тобто з наступного місяця після запровадження описаного нового правового регулювання, що набрало чинності в грудні 2015 року).
Підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців за період з 01.01.2008 до 01.03.2018, не відбувалося.
Так, колегія суддів Верховного Суду України у постанові від 26.01.2022 по справі №400/1118/21 зазначила, що « 43. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
44. Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року. 45. З січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався. 46. Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня2018року».
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так як, відповідач допустили протиправну бездіяльність, яка полягала у несвоєчасній виплаті належних грошових сум при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
Стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 містить застереження, що компенсації за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.
Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено повного розрахунку з позивачем при виключенні зі списку військової частини та не виплачено всіх сум, що йому належать, позовні вимоги щодо виплатити позивачу його середній заробіток за шість місяців є такими, що підлягають задоволенню.
Позивач просить позовні вимоги задовольнити.
04.03.2024 до суду надійшли заперечення, аналогічного змісту відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 07.03.2024 клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду в адміністративній справі № 420/2959/24 повернуто без розгляду.
Ухвалою суду від 07.03.2024 визнано подання Військовою частиною НОМЕР_1 клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від 04.03.2024 зловживанням процесуальними правами. Клопотання Військової частини НОМЕР_1 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в адміністративній справі № 420/2959/24 повернуто заявнику.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд приходить до таких висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 22.07.2009 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.07.2009 № 147 ОСОБА_1 з 22.07.2009 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2017 № 51 майора ОСОБА_1 , начальника служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини військової частини НОМЕР_1 , зарахованого наказом начальника Національного університету оборони України Імені Івана Черняховського від 16.08.2017 №545 слухачем Командно-штабного інституту застосування військ (сил) до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - м. Київ Київської області. 3 25.08.2017 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 16.08.2024 № 545 ОСОБА_1 зараховано з 28.08.2017 слухачем ІНФОРМАЦІЯ_2 на денну форму навчання строком на два роки.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2023 № 533/1101/2 про розміри виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 22.07.2019 по 25.08.2027 індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.08.2017 та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2009-2012 роки не нараховувалася та не виплачувалася.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2023 № 533/1101/1 в період з 15.01.2016 (дата отримання статусу учасника бойових дій) по 25.08.2017 (дата виключення зі списків особового складу частини) ОСОБА_1 додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки не надавалась, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2016, 2017 роки не отримував.
04.01.2024 представник позивача звернулася до відповідача з листом-претензією, у якому просила:
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 27.08.2017 із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року;
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення;
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009-2012 роки у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на дату виключення зі списків особового складу частини;
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 01.01.2016 по 27.08.2017 включно, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 за шість місяців.
На адвокатський запит (лист-претензію) Військова частина НОМЕР_1 листом від 12.01.2024 № 593/37 повідомила про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням базового місця - січень 2008 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні приписи законодавства.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 27.08.2017 року включно із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 27.08.2017 року із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 статті 9 Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі також - Закон № 1282).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 2 Закону № 1282 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, окрім іншого, оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Положеннями статті 4 Закону № 1282 передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282 регламентовано, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
У свою чергу, згідно з пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок № 1078), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з абзацом 7 пункту 4 Порядку № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Тож, за вимогами вказаних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці військовослужбовців.
Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №825/1832/17.
Одночасно, із системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Своєю чергою, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації (пункт 44 постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі №380/1513/20).
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19).
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №206/4411/16-а).
Порядок №1078 у редакції, яка застосовувалася до 1 грудня 2015 року, містив поняття «базовий місяць». Базовим місяцем вважався той місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їхніх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати). Базовий місяць визначали окремо для кожного працівника у випадку, коли заробітна плата зростала внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої її постійної складової.
9 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України видав постанову №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова №1013).
Цією постановою були внесені зміни до Порядку №1078.
Порівняльний аналіз положень пунктів 5, 10-1, 10-2 Порядку №1078 свідчить про те, що внаслідок змін, унесених Постановою №1013, з 1 грудня 2015 року діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Внаслідок цих змін Порядок №1078 у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття «базовий місяць» і передбачає уніфікований механізм визначення індексації у разі підвищення заробітної плати.
Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну «базовий місяць» використовується поняття «місяць підвищення доходу», яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Таке визначення цього поняття висновується із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 1 грудня 2015 року.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Тож із 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття «місяць підвищення доходу» від терміну «базовий місяць», позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну «базовий місяць» та запровадження поняття «місяць підвищення доходу» не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у «базовому місяці», так і у «місяці підвищення доходу» індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення з 1 грудня 2015 року не прив'язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.
Із 1 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком № 1 до Постанови № 1294.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, у тому числі в період перебування позивача на службі, що є підставою для встановлення іншого місяця підвищення доходу (базового місяця) при проведенні індексації, не відбувалося.
Отже, місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) при проведенні індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 є саме січень 2008 року, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
У такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовців, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, та наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Таким чином, з березня 2018 року при виплаті індексації грошового забезпечення місяцем підвищення доходу (базовим місяцем) є березень 2018 року. В решті періоду місяць підвищення доходу (базовий місяць) повинен залишатись незмінним, а саме січень 2008 року.
Судом встановлено, що відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.08.2017 (дата виключення із списків особового складу військової частини).
Враховуючи наведені приписи Закону № 1282-XII та Порядку № 1078, а також встановлені під час розгляду цієї справи обставини, зокрема, щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.08.2017 (а не по 27.08.2017, як помилково зазначає позивач), суд вважає, що належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.08.2017.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008 та до 01.03.2018, що є підставою для встановлення іншого місяця підвищення доходу (базового місяця) при проведенні індексації, не відбувалося.
Отже, не нарахування відповідачем індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі порушує право позивача на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов'язком відповідача.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 25.08.2017 зі встановленням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 380/3632/21.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки, з урахуванням індексації грошового забезпечення та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно положення п.12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пунктів 6, 7 та 242 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Судом встановлено, що в період з 15.01.2016 (дата отримання статусу учасника бойових дій) по 25.08.2017 (дата виключення зі списків особового складу частини) ОСОБА_1 додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки не надавалась, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учасник бойових дій за 2016, 2017 роки не отримував.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2017 № 51 майора ОСОБА_1 , начальника служби ракетно-артилерійського озброєння технічної частини військової частини НОМЕР_1 , зарахованого наказом начальника Національного університету оборони України Імені Івана Черняховського від 16.08.2017 №545 слухачем Командно-штабного інституту застосування військ (сил) до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби - м. Київ Київської області.
Отже, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки виплачується тільки у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби.
Проте матеріали справи не містять доказів того, що позивач був звільнений з військової служби НОМЕР_1 , водночас з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2017 № 51 вбачається, що позивач вибув до нового місця служби - м. Київ.
Щодо посилання позивача на постанову Верховного суду по зразковій справі №620/4218/18 від 21.08.2019, то обставини по цій справі не є релевантними, так як по зразковій справі позивач був звільнений з військової служби, а тому набув право на грошову компенсацію, тоді як по цій справі позивач з військової служби не звільнений до цього часу.
Враховуючи викладене суд вважає, що позивач не звільнений з військової служби, тому не набув право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки, його право на отримання такої компенсації ще не порушено, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, та зобов'язання нарахувати та виплатити вказану грошову компенсацію не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009-2012 роки у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на дату виключення зі списків особового складу частини та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009-2012 роки у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на дату виключення зі списків особового складу частини суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ (у редакції чинній на час спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 1294), яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260, чинна на момент виникнення спірних правовідносин), якою визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (пункт 1.1).
Згідно з пунктом 33.1 розділу ХХХІІІ Інструкції № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 33.2 розділу ХХХІІІ Інструкції № 260 матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Матеріли справи не містять доказів звернення позивача із заявою про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Крім того, у позовній заяві позивач також не зазначає, що звертався із зазначеною заявою під час проходження служби.
Проаналізувавши положення Інструкції № 260 суд приходить до висновку, що виплаті матеріальної допомоги на підставі наказу командира військової частини передує звернення військовослужбовцям із заявою про надання такої допомоги.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2009-2012 роки у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на дату виключення зі списків особового складу частини та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити вказану допомогу не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.01.2016 року по 27.08.2017 року включно, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100 за шість місяців суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.
Як встановлено раніше судом позивач не був звільнений з військової служби, а направлений до проходження служби до нового місця служби.
Відповідно до п.6 та п.7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно п.п. 4) п.82 Порядку №1153/2008 призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв'язку із зарахуванням на навчання до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти із звільненням з посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що зарахування позивача слухачем Інституту оперативного забезпечення та логістики Національного університету оборони України імені Івана Черняховського та направлення до нового місця служби не є його звільненням з військової служби в розумінні ст.116 КЗпП України, так як його військова служба після цього продовжилась, а тому до відповідача не може застосовуватися відповідальність передбачена ст.117 КЗпП України.
Таким чином, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки відповідний обов'язок виникає тільки в разі звільнення працівника без повного розрахунку на день звільнення, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Приписами ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Враховуючи те, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн, суд зазначає наступне.
За змістом статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Коротченко Дарією Сергіївною укладено договір про надання правничої допомоги від 01.12.2023.
Відповідно до п. 4.1 договору від 01.12.2023 за надання правової допомоги, яка є предметом договору, згідно пункту 2.1 цього договору, адвокату клієнт сплачує грошову винагороду у розмірі 9000,00 грн.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 9000,00 грн позивачем надано платіжну інструкцію від 26.12.2023 на суму 9000,00 грн та акт приймання-передачі виконаної роботи від 21.12.2023, відповідно до якого адвокатом надані наступні послуги: усна консультація, вивчення документів, формування правової позиції, збирання доказів та підготовка позовної заяви.
Розмір винагороду за надані послуги становить 9000,00 грн.
Слід зазначити, що згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Такий самий висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 січня 2023 року у справі №280/3242/19, від 19 січня 2023 року у справі №1.380.2019.003790, від 30 листопада 2022 року у справі №520/11678/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір був обґрунтованим. Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги є обґрунтованим та, як наслідок, таким, що підлягає підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача.
Відтак, суд доходить висновку, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дій задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 25.08.2017 року із застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 25.08.2017 року зі застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року, з врахуванням раніше проведеної виплати.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А.С. Пекний