30 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/24544/23
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо встановлення обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, при здійсненні їй перерахунку пенсії по втраті годувальника у розмірі 60 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Житомирської обласної прокуратури від 10.12.2020 №21-735 вих-20;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити їй з 16.08.2021 перерахунок виплату пенсії, призначеної по втраті годувальника, відповідно до довідки Житомирської обласної прокуратури від 10.12.2020 №21-735 вих-20, без застосування обмежень її максимального розміру, з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити їй з 16.08.2021 виплату різниці суми пенсії між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою нею пенсією разово та однією сумою, а саме з 16.08.2021.
На обгрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до ч. 19 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру". Зазначає, що розмір призначеної їй пенсії по втраті годувальника був визначений як 60 % середньомісячного заробітку її померлого чоловіка ОСОБА_2 , вказаного в довідці Житомирської обласної прокуратури від 10.12.2020 №21-735 вих-20. Однак, оскільки розмір її пенсії перевищив десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, відповідач, керуючись ч. 15 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" застосував до неї максимальне обмеження її розміру. Позивач наголошує, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо застосування максимального обмеження до розміру її пенсії суперечить нормам чинного законодавства та порушують її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки абз. 6 ч. 15 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", яким передбачено, що максимальний розмір пенсії може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, має смисловий зв'язок з частинами 1-14 цієї статті, які регулюють призначення пенсій за вислугу років та по інвалідності. Відтак, позивач вважає, що законодавча конструкція статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" в цілому виокремлює питання призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника в окрему частину 19, яка не пов'язана з частиною 15, а тому передбачене частиною 15 статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" максимальне обмеження розміру пенсії не може бути застосовано до осіб, яким призначена пенсія по втраті годувальника. З огляду на зазначене, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Ухвалою судді провадження в адміністративній справі №240/24544/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення заявлених позовних вимог. Аргументуючи таку позицію, відповідач вказав, що обмеження максимального розміру розміру пенсії вперше було введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи", який набрав чинності 01.10.2011. Правовими нормами статті 2 вказаного закону Закону №3668-VI визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про прокуратуру", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, з часу набрання чинності Законом №3668-VI він розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України, зокрема на пенсії, призначені/перераховані відповідно до нормативно-правових актів, вказаних в статті 2 цього Закону. Відповідно до довідки Житомирської обласної прокуратури від 10.12.2020 №21-735 вих-20 розмір заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за нормами чинними на 11.09.2020, за відповідною (прирівняною) посадою прокурора, становить 61798,80 гривень. Відтак, розмір обчисленої ОСОБА_1 на підставі цієї довідки пенсії по втраті годувальника становив 37079,28 грн (61798,80 грн * 60 %). Однак відповідно до частини 15 статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" пенсія не може перевищувати десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. У зв'язку із цим, остаточний розмір пенсії, який виплачується позивачу з 01.12.2020 складає 20930,00 грн, тобто десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. З огляду на зазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зауважило, що застосовуючи до пенсії позивача максимальне обмеження її розміру, воно діяло у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16.08.2021 отримує пенсію по втраті годувальника - чоловіка ОСОБА_2 відповідно до ч. 19 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Згідно з довідкою Житомирської обласної прокуратури від 10.12.2020 №21-735 вих.-20 про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, загальний розмір заробітної плати померлого ОСОБА_2 , за нормами чинними на 11.09.2020 за відповідною (прирівняною) посадою "прокурор відділу" становив 61798,80 гривень.
Розмір призначеної ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, який був визначений Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, як 60 % заробітної плати її померлого чоловіка ОСОБА_2 , вказаної в довідці Житомирської обласної прокуратури від 10.12.2020 №21-735 вих-20, склав 37079,28 грн (61798,80 грн * 60 %). Оскільки вказаний розмір пенсії перевищив десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, відповідач, керуючись ч. 15 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", застосував до призначеної ОСОБА_1 пенсії, максимальне обмеження її розміру сумою, яка дорівнює десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Відтак, розмір пенсії, що фактично виплачується позивачу становить: з 16.08.2021 - 18540,00 грн, з 01.01.2022 - 19340,00 грн, з 01.07.2022 - 20270,00 грн, з 01.12.2022 - 20930,00 грн, тобто десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, станом на відповідний рік.
У зв'язку із цим, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 04.04.2023, в якій просила перерахувати їй пенсії по втраті годувальника відповідно до довідки Житомирської обласної прокуратури від 10.12.2020 №21-735 вих-20 без застосування при цьому обмеження її максимальним розміром.
У відповідь на вказану заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надіслало позивачу листа від 17.05.2023, в якому вказало, що відповідно до статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім'ї. При цьому, частиною 15 статті 86 цього Закону передбачено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Так, згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено в наступних розмірах: з 01.01.2022 - 1934,00 грн, з 01.07.2022 - 2027,00 гpн, з 01.12.2022 - 2093,00 гpн. Враховуючи викладене Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило ОСОБА_1 , що їй з 16.08.2021 проведено перерахунок пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату від 10.12.2020 за №21-735 вих-20, виданої Житомирською обласною прокуратурою, в результаті чого розмір пенсії склав 37079,28 грн (61798,80 грн х 60%), однак до виплати встановлено пенсію в максимальному розмірі згідно з частиною 15 статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру", а саме, з 16.08.2021 - 18540,00 грн, з 01.01.2022 - 19340,00 грн, з 01.07.2022 - 20270,00 грн, з 01.12.2022 - 20930,00 грн.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо застосування до її пенсії максимального обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до ч. 19 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру".
Закон України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VІІ) є нормативно-правовим актом, який визначає права, принципи, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсії працівникам органів прокуратури.
Відповідно до частини 19 статті 86 Закону №1697-VІІ пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім'ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім'ї. До непрацездатних членів сім'ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, абзацом 6 частини 15 статті 86 Закону №1697-VІІ передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Суд зазначає, що вперше обмеження максимального розміру пенсії були введені в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VІ), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
Згідно з положеннями статті 2 вказаного Закону №3668-VI (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, на осіб, яким пенсія призначена (перерахована) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закон №3668-VІ до яких зокрема відноситься й Закон України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру", поширюються приписи законодавства, щодо не перевищення такими пенсіями максимального розміру, що становить десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені вище положення Закону №3668-VI не визнавались Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню.
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеними у постановах: від 29 червня 2023 року у справі № 140/2530/21 та від 21 грудня 2021 року у справі №580/5962/20.
Разом з тим, з абзацом 1 пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Водночас, з абзацом 2 пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли бути звужені. У зв'язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", застосовуються у системному зв'язку між собою.
Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких станом на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.12.2021 у справі №580/5962/20 вказав, що пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених абзацом 6 частини 15 статті 86 Закону №1697-VII. Подібні висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 01.09.2022 у справі № 380/10419/21.
Відтак, текстуальний аналіз розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
Аналогічного висновку щодо застосування пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI дійшов Верховний Суд у постановах від 22.12.2022 у справі №440/4371/18, від 25.01.2023 у справі № 380/12268/20, від 05.09.2023 у справі №120/1602/23.
При цьому, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.01.2023 у справі № 380/12268/20 та 05.09.2023 у справі №120/1602/23, суд зазначає, що норми пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Таким чином, суд звертає увагу, що наведені в пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб'єктів, а саме на осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, тобто до 01.10.2011, та розмір якої, перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом.
Оскільки, ОСОБА_1 пенсія по втраті годувальника відповідно до ч.19 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру" була призначена з 16.08.2021, то положення розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI на неї не поширюються.
Разом з тим, з часу набрання чинності Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи").
Норми статті 2 Закону №3668-VІ також кореспондуються з положеннями абзацу 6 частини 15 статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ "Про прокуратуру".
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір пенсії позивача, визначений відповідно до ч. 19 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", становив 37079,28 гривень та відповідно максимальний розмір, визначений в статті 2 Закону №3668-VІ та в абзаці 6 частини 15 статті 86 Закону №1697-VІІ.
Оскільки таке перевищення стало результатом призначення позивачу пенсії в період дії загальної норми статті 2 Закону №3668-VІ та абзацу 6 частині 15 статті 86 Закону №1697-VІІ, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаних статтей, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зазначені положення Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та абзацу 6 частині 15 статті 86 Закону України "Про прокуратуту" неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування. Крім того, останні відповідають критерію якості закону, є чіткими та однозначними.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке "поле" для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Таким чином, ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)).
Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про прокуратуту", а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення".
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 березня 2024 року у справі №420/20965/21.
При цьому доводи позивача про те, що порядок призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника регламентовано нормами частини 19 статті 86 Закону №1697-VІІ, а відтак на нього не поширюється дія приписів абзацу 6 частини 15 статті 86 Закону №1697-VІІ, суд вважає помилковими. Як було зазначено вище, стаття 86 Закону №1697-VІІ регулює питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури. Відтак, на переконання суду її норми (безвідносно до розташування у частинах) поширюються на всі правовідносини, які остання регулює, у тому числі й на пенсії, призначені у зв'язку з втратою годувальника. В іншому ж випадку буде мати місце ситуація, за якої належна до виплати сума пенсії по втраті годувальника буде перевищувати розмір пенсії колишнього працівника прокуратури, що не узгоджується ні з правовою природою пенсії у зв'язку з втратою годувальника, ні з метою законодавчого впровадження обмеження пенсії прокурорів максимальним розміром.
Відтак, суд приходить до висновку, що застосовуючи до спірних правовідносин обмеження позивачу розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника максимальним розміром, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не допустило неправильного застосування норм статті 86 Закону№1697-VІІ та діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.
Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович