31 травня 2024 рокуСправа №160/10764/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
25.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 389 235,80 грн.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 389 235,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач в період з 30.11.2016 року по 20.03.2019 року проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Позивач зазначає, що: на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року по справі №160/13960/20 відповідачем 25.02.2021 року виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 16 563,86 грн.; на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року по справі №160/9194/21 відповідачем 09.12.2022 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 30.11.2016 року по 20.03.2019 року в сумі 106 376,64 грн.; на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 року по справі №160/20346/22 зобов'язано відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 51 937,81 грн. (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів відповідно до вимог закону); на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року по справі №160/20345/22 відповідачем 30.04.2024 року виплачено позивачу перераховану грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в загальній сумі 20 862,09 грн, із одночасним утримання військового збору 1,5%. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
30.04.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
13.05.2023 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що відповідачем виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.03.2019 року по 08.12.2022 року включно, а отже позовні вимоги в частині даного періоду є протиправними та не підлягають задоволенню. Відповідач зауважує, що на думку відповідача вказана сума розрахунку є максимальною і не враховує обмежувальний строк, визначений ч.2 ст.117 КЗПП у 6 місяців та можливість зменшення суми відшкодування на засадах справедливості, розумності та недопущення зловживання правами позивачем. Також відповідач зазначив, що оскільки позивач не є працівником, а військова частина не є власником або уповноваженим органом, оскільки на позивача не розповсюджуються норми КЗПП, а отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо нарахування і виплати «середнього заробітку. На підставі зазначеного відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 30.11.2016 року по 20.03.2019 року проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
20.03.2019 року наказом №68 Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України припинено (розірвано) з ОСОБА_1 контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
26.01.2021 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/13960/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2019 року.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року по справі №160/13960/20 набрало законної сили 26.02.2021 року.
25.02.2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2019 року, в сумі 16 653,86 грн.
06.09.2021 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі по справі №160/9194/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо застосування листопада 2016 року, грудня 2016 року, а з 01.09.2017 року по 28.02.2018 рік - вересня 2017 року як місяців за якими починається обчислення індексу споживчих цін (базових) місяців для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 30.11.2016 року по 28.02.2018 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 30.11.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування і невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 20.03.2019 року включно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 у повному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 20.03.2019 року включно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44» ,з урахуванням вже виплачених сум індексації.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
22.09.2022 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі №160/9194/21 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року в адміністративній справі №160/9194/21 залишено без змін.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року по справі №160/9194/21 набрало законної сили 22.09.2022 року.
09.12.2022 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року по справі №160/9194/21 в сумі 106 376,64 грн.
06.04.2023 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/20346/22 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 51937,81 грн. (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів відповідно до вимог закону).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 року по справі №160/20346/22 набрало законної сили 09.05.2023 року.
25.01.2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 51937,81 грн. (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів відповідно до вимог закону), який після відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів відповідно до вимог закону, склав 41 809,93 грн.
31.07.2023 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду №160/20345/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2016 - 2018 роки.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016 - 2018 роки передбачену статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за два роки передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за два роки передбачену частиною 2 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
12.12.2023 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі №160/20345/22 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.08.2023 в адміністративній справі №160/20345/22 залишено без змін.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року по справі №160/20345/22 набрало законної сили 12.12.2023 року.
30.03.2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за два роки, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням індексації грошового забезпечення, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року по справі №160/20345/22, в загальній сумі 20 862,09 грн.
У зв'язку з невиплатою середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2 і 3 статті 9 Закону №2011-XII ).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022 року) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції після 19.07.2022 року) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме роботодавець не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.
Як встановлено судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2021 року по справі №160/13960/20, від 06.09.2021 року по справі №160/9194/21, від 31.07.2023 року по справі №160/20345/22 остаточно проведено з позивачем розрахунок при звільненні, а саме: грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.03.2019 року, в сумі 16 653,86 грн.; індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2021 року по справі №160/9194/21 в сумі 106 376,64 грн.; грошову допомогу на оздоровлення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за два роки, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням індексації грошового забезпечення, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року по справі №160/20345/22, в загальній сумі 20 862,09 грн., всього - 143 892,59 грн.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення, щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачем в частині невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, а тому у позивача наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
При цьому, суд зазначає, що період затримки в даному випадку складає з 20.03.2019 року (дата звільнення) по 18.07.2022 року включно (день встановлення обмеження строком виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) та з 30.09.2023 року по 30.03.2024 року (шість місяців - ст.117 КЗпП України) становить 1398 днів.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки про розміри основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.11.2016 ро 20.03.2019 року вбачається, що грошове забезпечення позивача за останні 2 місяці, що передують місяцю виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 11 885,65 грн. за січень 2019 року та 12 082,58 грн. за лютий 2019 року.
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 23 968,23 грн. / 59 днів (2 місяці) = 406,24 грн.
З урахуванням періоду затримки розрахунку 1398 днів, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 406,24 грн., розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 406,24 грн. * 1398 днів = 567 923,52 грн.
Між тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Суд зазначає, що розмір сум грошового забезпечення та індексації, які не бути виплачені позивачу при звільненні, становить 143 892,59 грн., середній заробіток за несвоєчасний розрахунок становить 567 923,52 грн., що в свою чергу, перевищує суму своєчасно невиплачені суми при звільненні більше майже в 4 рази.
З урахуванням викладеного, суд вказує, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача має бути зменшений, також враховуючи розмір недоплаченої суми.
Як вже встановлювалося судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року по справі №160/20345/22, яке набрало законної сили 12.12.2023 року, нараховано та виплачено вищезазначену заборгованість 30.03.2024 року.
Отже, прострочення виплати з дня набрання законної сили рішенням у справі становить 109 дні.
Таким чином, суд зазначає, що строк затримки розрахунку при звільненні в даному випадку, з огляду на співмірність, підлягає обчисленню з дати набранням рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 року по справі №160/20345/22 законної сили по дату фактичної виплати належних сум при звільненні.
Отже обрахована судом відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 12.12.2023 року по 30.03.2023 року становить 44 280,16 грн. (109* 406,24 грн.). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року у справі №160/16084/20).
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений у постанові від 30.10.2019 року.
Суд, з огляду на вищевикладене, зауважує, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 12.12.2023 року по 30.03.2023 року становить 44 280,16 грн.
При цьому суд акцентує увагу, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який виплачено позивачу на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 року по справі №160/20346/22, становить 41 809,93 грн.
Таким чином, суд доходить висновку, що середній заробіток в даному випадку підлягає виплаті позивачу в сумі 2 470,23 грн., яка обрахована виходячи з різниці середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу (44 280,16 грн.) та середнього заробітку, який фактично виплачено позивачу (41 809,93 грн.).
Враховуючи очевидну неспівмірність належних до виплати позивачу сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, враховуючи виплату позивачу середнього заробітку у розмірі 41 809,93 грн., суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі 2 470,23 грн.
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 20.03.2019 року по 30.03.2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 20.03.2019 року по 30.03.2024 року в сумі 2 470,23 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський