31 травня 2024 рокуСправа №160/7637/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бухтіярової М.М.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного України в Хмельницькій області (далі - відповідач), в якому просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.03.2024 року № 046050019828 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 у справі № 1- 5/2018 (764/15).
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона 23.02.2024 звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.03.2024 №046050019828 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку з відсутністю необхідного віку та страхового стажу. Відповідач посилається на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за яким пенсійний вік за Списком №2 для жінок становить 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років. Позивач не погоджується з такою позицією відповідача та зазначає, що відповідачем не взято до уваги рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII. Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах. Тому спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, а не Закону №1058-ІV. З огляду на викладене, а також досягнення 51-річного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, наявності необхідного загального страхового стажу, а також 10 років 4 місяці роботи у важких і шкідливих умовах за Списком № 2, що визнано відповідачем, позивач вважає, що набула право на пенсію за віком на пільгових умовах, відмова у призначенні пенсії протиправна, що зумовило звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 01.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/7637/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.
Цією ж ухвалою суду було витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області засвідчену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), розрахунок страхового стажу ОСОБА_1 , в тому числі пільгового, станом на дату звернення за призначенням пенсії (23.02.2024).
22.04.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України Хмельницькій області від 01.03.2024 №046050019828 відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні пенсії за віком за Списком № 2 у зв'язку з недосягненням особою віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІУ (55 років) та відсутністю необхідного страхового стажу (25 років). Станом на дату звернення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Списку № 2 позивачка досягла віку 51 рік. Згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивачки становить 22 роки 4 місяці 8 днів, пільговий стаж роботи становить 10 років 4 місяці 23 дні. Враховуючи зазначене, підстав для визнання протиправним та скасування рішення головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.03.2024 року №046050019828 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018(764/15), немає.
Відповідачем у відзиві заявлено клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін у зв'язку із складністю справи, а також з метою зясування всіх обставин справи
Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з наступного.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно із частиною п'ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 цієї статті суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно із частиною восьмою статті 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Отже, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Проте, відповідачем не обґрунтовано необхідності розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, не обґрунтовано недоцільності розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін у письмовому провадженні.
Суд зазначає, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (частина перша статті 262 КАС України) з усіма правами, наданими сторонам Кодексом адміністративного судочинства України та наведених додатково судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідач не позбавлений права викладати свої аргументи, пояснення, міркування заявах по суті, додаткових поясненнях та подавати докази. Також, положення КАС України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.
Таким чином, розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами не свідчить про порушення принципів верховенства права, законності, рівності всіх учасників адміністративного процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування усіх обставин справи.
Законодавець не пов'язує законність та обґрунтованість судового рішення з викликом сторін у судове засідання.
Щодо складності справи, судження відповідача щодо цього мають оціночний, тобто суб'єктивний характер. Разом з цим, за змістом частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
За таких обставини, клопотання відповідача необґрунтоване та задоволенню не підлягає.
Щодо клопотання відповідача про залучення у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частин 3 - 7 статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Суд звертає увагу, що предметом позову є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.03.2024 №046050019828 «Про відмову у призначенні пенсії».
При цьому, позивачем визначено відповідачем саме Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, позовна заява не містить вимог до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області, а також не містить обґрунтувань щодо порушення останнім прав позивача.
З урахуванням наведених обставин, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача та залучення до участі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Позивач не скористалась своїм правом на подання відповіді на відзив.
Відповідно до частини п'ятої та восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 06.12.1996 П'ятихатським РВ УМВС України в Дніпропетровській області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
23.02.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
За результатом розгляду заяви позивача рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.03.2024 №046050019828 було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Означене рішення відповідача обґрунтоване наступним.
Вік заявниці 51 рік 11 місяців 15 днів. Страховий стаж особи становить 22 роки 4 місяці 8 днів. Пільговий стаж особи - 10 років 4 місяці 23 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди, до пільгового стажу зараховано всі періоди. Відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно з пунктом 2 частини другої статі 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2), в зв'язку з відсутністю необхідного віку та страхового стажу.
Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії за Списком №2, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Частиною першою статті 24 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IVперіоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
03.10.2017 Верховною Радою України прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року;
Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Разом з цим, суд зазначає, що пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
02.03.2015 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, набрав чинності 01.04.2015), яким пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів є ідентичними.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: п. б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам».
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
«Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність».
Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. При цьому, працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII, визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 щодо параметру вікового цензу, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
З огляду на викладене, враховуючи частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача у спірних правовідносинах є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
За таких обставин, у справі, що розглядається, застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII з урахуванням Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У межах спірних правовідносинах питання полягає у правомірності рішення відповідача від 01.03.2024 №046050019828 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, прийнятого за результатами розгляду її заяви від 23.02.2024.
В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відмова у призначені пенсії обґрунтована відсутністю на час звернення необхідного віку та страхового стажу, встановленого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV.
В оспорюваному рішенні відповідачем зазначено, що страховий стаж позивача на час звернення - 22 роки 4 місяці 8 днів, пільговий стаж - 10 років 4 місяці 23 дні.
Отже, на час звернення позивача із заявою про призначенням пенсії 23.02.2024 вона досягла 51-річного віку, мала 22 роки 4 місяці 8 днів страхового стажу та пільгового стажу за Списком №2 - 10 років 4 місяці 23 дні, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є обов'язковими необхідними умовами для призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №2, тому суд приходить до висновку, що відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з підстав недосягнення нею 55 років та відсутністю 25 років страхового стажу, відповідач діяв протиправно.
Обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь позивача.
За таких обставин, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.03.2024 №046050019828 винесене не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 23.02.2024 про призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через недосягнення пенсійного віку та страхового стажу, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії від 23.02.2024 досягла необхідного пенсійного віку, мала необхідний страховий та пільговий стаж за Списком №2, тому у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах 08.03.2022 та звернулась із заявою про призначення пенсії 23.02.2024, тобто поза межами трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, пенсія за віком має бути призначена з дня звернення за призначенням пенсією, тобто з 23.02.2024.
За таких обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, з метою відновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 23.02.2024.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20 грн., підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Г. Чекірди, буд.10) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Г. Чекірди, буд.10) від 01.03.2024 №046050019828 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Г. Чекірди, буд.10) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з 23.02.2024.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 21318350, місцезнаходження: 29000, м. Хмельницький, вул. Г. Чекірди, буд.10) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя М.М. Бухтіярова