31 травня 2024 рокуСправа №160/5656/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Донецькій області), відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №045550022346 від 07.02.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування“.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 07.06.1982 по 30.06.1989, з 29.06.1992 по 18.04.1998 відповідно до записів трудовій книжці ОСОБА_1 .
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати виникнення права на призначення пенсії за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 01.02.2024 року вона звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України 1058-ІV від 09.07.2023 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області. Заяву за принципом екстериторіальності розглянуло - Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області. Відповідно до Рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області від 07.02.2024 № 045550022346 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, тому шо до страхового стажу не зараховано періоди роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки на титульному листі трудової книжки ім'я ОСОБА_2 (рос.) не відповідає свідоцтву про шлюб ОСОБА_2 (рос.). Страховий стаж відповідно до цього рішення становить 26 років 02 місяця 28 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи по трудовій книжці НОМЕР_2 з 07.06.1982 по 30.06.1989, з 29.06.1992 по 18.04.1998 оскільки на титульному листі трудової книжки ім'я ОСОБА_2 (рос.) не відповідає свідоцтву про шлюб ОСОБА_2 (рос.). Страховий стаж з 01.03.2004 обчислено за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Рішення про відмову в призначенні пенсії позивач вважає протиправним, та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, у зв'язку із чим звернулася до суду.
Ухвалою суду від 01.04.2024 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18.04.2024 року до суду від відповідача 1 надійшли матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 .
На адресу суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказує, що ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Звернення опрацьовано за принципом екстериторіальності, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961 спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатами опрацювання заяви про призначення пенсії винесено рішення про відмову від 07.02.2024 № 045550022346. Загальний страховий стаж складає - 26 років 02 місяці 28 днів. Щодо зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 07.06.1982 по 30.06.1989, з 29.06.1992 по 18.04.1998, управління зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 помилки в заповненні трудової книжки, а саме ім'я в трудовій книжці ОСОБА_2 (рос.) не відповідає свідоцтву про шлюб ОСОБА_2 (рос.). Управління зазначає, що оскільки в трудовій книжці позивача містяться неточні записи про періоди роботи, у зв'язку з відсутністю засвідчення вказаних записів печаткою підприємства, тому позивачу необхідно було надати органу Пенсійного фонду для підтвердження трудового стажу документи, визначені п. 3 Порядку № 637 які містять відомості про періоди роботи. Також, позивачем не надано довідки щодо підтвердження періодів роботи ОСОБА_1 . Управління зазначає, що суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії та самостійно визначати чи достатньо наявного у позивача стажу для призначення. Щодо позовних вимог в частині виплати пенсію ОСОБА_1 , управління зазначає наступне, що відсутні підстави для її задоволення, як передчасної. Спору в цій частині фактично не існує, оскільки відповідне призначення пенсії ще не проведено та її виплату не здійснено.
На адресу суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зверталася 01.02.2024 до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Розглянувши заяву та додані до неї документи, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 07.02.2024 прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за № 045550022346 у зв'язку з тим, що у позивача на дату звернення відсутній необхідний страховий стаж, передбачений статтею 26 Закону № 1058. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки Серії НОМЕР_2 з 07.06.1982 по 30.06.1989, з 29.06.1992 по 18.04.1998, оскільки ім'я в трудовій книжці ОСОБА_2 (рос.) не відповідає свідоцтву про шлюб ОСОБА_2 (рос.). В рішенні про відмову у призначенні пенсії розраховано страховий стаж позивача, який становить 26 років 02 місяці 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. Слід зазначити, що на підставі акту перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.02.2024 № 1200-1103-1/261 позивачу до страхового стажу було зараховано період роботи з 07.06.1982 по 15.07.1987 та переглянуто рішення про відмову в призначенні пенсії. Пенсія призначена з 29.02.2024, що підтверджується протоколом про призначення пенсії від 02.04.2024 № 045550022346.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 01.02.2024 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України 1058-ІV від 09.07.2023 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуло - Головне управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області.
Відповідно до Рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області від 07.02.2024 № 045550022346 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю стажу.
В обґрунтування відмови у призначені пенсії зазначено:
- відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи- з 01 січня 2024, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
- у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 23 до 34 років; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років
- згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж заявниці становить 26 років 02 місяці 28 днів.
- до страхового стажу не зараховані періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 з 07.06.1982 по 30.06.1989, з 29.06.1992 по 18.04.1998, оскільки ім'я в трудовій книжці ОСОБА_2 (рос.) не відповідає свідоцтву про шлюб ОСОБА_2 (рос.).
При цьому, згідно акту перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.02.2024 № 1200-1103-1/261, який було надано відповідачем 2 позивачу до страхового стажу було зараховано період роботи з 07.06.1982 по 15.07.1987.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області від 07.02.2024 № 045550022346, позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Пунктом першим частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як зазначалося вище, відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004 року, тобто ті періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону № 1788-ХІІ та законодавством СРСР.
Згідно ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абз.1 п.1 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно з п. 17-18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п. 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості. Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Так, на момент внесення у трудову книжку записів була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 2.10. Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище ім'я по батькові (повністю без скорочення або заміни імені по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до пункту 2.11. Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
17.08.1993 набула чинності інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58), окремі положення якої повністю кореспондуються з положеннями Інструкції № 162.
Так, з оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу не зараховано період роботи з 07.06.1982 по 30.06.1989, з 29.06.1992 по 18.04.1998, оскільки ім'я в трудовій книжці ОСОБА_2 (рос.) не відповідає свідоцтву про шлюб ОСОБА_2 (рос.).
Як вбачається із записів трудової книжки серії НОМЕР_2 , яка належить позивачу, а саме записи:
- 07.06.1982 - прийнята касиром в маг. №32 (наказ 56 від 12.06.1982р.).
- 30.06.1989 - звільнена по ст. 38 КЗПП (наказ 391 к від 30.06.1989).
- 29.06.1992 - прийнята продавцем ІІ категорії маг 55 (наказ 165, від 29.06.1992).
- 18.04.1998 - звільнена за власним бажанням (наказ 3 від 20.04.1998).
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірних періодів містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство.
Судом досліджено копію трудової книжки позивача за спірний період. Ознаки підчисток та підробок на документах відсутні.
Докази визнання недостовірними відомостей у трудовій книжці відповідачем 1 суду не надано.
Суд звертає увагу, що у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач 1 таким правом не скористався.
Докази протилежного до суду не надані.
З урахуванням викладеного вище, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №045550022346 від 07.02.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування“, є протиправним та підлягає скасуванню.
Так, позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 07.06.1982 по 30.06.1989, з 29.06.1992 по 18.04.1998 відповідно до записів трудовій книжці ОСОБА_1 .
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що згідно акту перевірки Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 14.02.2024 № 1200-1103-1/261, який було надано відповідачем 2 позивачу до страхового стажу було зараховано період роботи з 07.06.1982 по 15.07.1987 та переглянуто рішення про відмову в призначенні пенсії.
Згідно розрахунку форми РС-право за пенсійною справою 045550022346 період з 07.06.1982 року по 15.07.1987 року було зарахованого до страхового стажу позивача.
Вказані обставини позивачем не спростовані.
Оскільки частина періодів роботи була зарахована до страхового стажу позивача, порушені права ОСОБА_1 слід відновити шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 16.07.1987 по 30.06.1989, з 29.06.1992 по 18.04.1998 відповідно до записів трудовій книжці ОСОБА_1 .
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати виникнення права на призначення пенсії за віком.
У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини”, “Фадєєва проти Росії”, “Єрузалем проти Австрії” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача, суд дійшов висновку, що порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13 жовтня 2021 року у справі №160/17081/20, від 12 листопада 2021 року у справі №160/2493/21.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачами по справі, як суб'єктами владних повноважень дії та рішення яких оскаржуються, не виконано покладеного на них обов'язку доказування правомірності таких дій і рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3), до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №045550022346 від 07.02.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування“.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 16.07.1987 по 30.06.1989, з 29.06.1992 по 18.04.1998 відповідно до записів трудовій книжці ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.02.2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
В іншій частині позовних вимог,- відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 403 (чотириста три) грн. 70 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 403 (чотириста три) грн. 70 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано 31.05.2024 року.
Суддя О.М. Неклеса