30 травня 2024 рокуСправа №160/7916/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення №046050019123 від 09.01.2024р., зобов'язання вчинити певні дії, -
26.03.2024р. (згідно відомостей Нова Пошта) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії №046050019123 від 09.01.2024р., оформлене Повідомленням «Про направлення рішення» від 11.01.2024р. №0400- 010219-8/7329;
- зобов'язати відповідача-1 зарахувати позивачеві з дня виникнення права на пенсію за віком за Списком №2, з 06 жовтня 2023 року, періоди роботи з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
- зобов'язати відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 03 січня 2024року, з урахуванням на день виникнення права на пенсію за віком за Списком №2, з 06 жовтня 2023року, періодів роботи з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з дня виникнення права на пенсію за віком за Списком №2, з 06 жовтня 2023 року, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та проводити позивачеві виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з дня виникнення права, з 06 жовтня 2023 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03.01.2024р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, до якої надала всі необхідні документи, проте, рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046050019123 від 09.01.2024р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку 55 років, при цьому, у рішенні зазначено про те, що до пільгового стажу не зараховано періоди з 30.03.2004 по 24.03.2005, з 25.03.2010 по 29.06.2010 за Списком №2 відповідно до пільгової довідки від 24.07.2023 №359, виданої ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки відсутні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці. Позивач вважає таке рішення відповідача-2 протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, оскільки згідно трудової книжки та пільгової довідки позивач працювала на посадах, які віднесені до Списку №2, атестація яких підтверджується відповідними наказами про проведення атестації та листом головного державного експерта області з умов праці про продовження дії атестації; право позивача на пенсійне забезпечення визначається п. “б” ч.1 ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015р. №213-VІІІ, відповідно до якої право на пенсію за віком на пільгових умовах позивач набула в 50 років, для чого у неї наявний як пільговий так і загальний стаж, відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р., що відповідає Конституції України та надає більше прав і соціального захисту громадянам України. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 01.04.2024р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів-1,2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.36).
19.04.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що на момент звернення із заявою з питання призначення пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачці виповнилось 50 років, страховий стаж складає - 34 роки 07 місяців 03 дні, з них стаж за Списком № 2 - 14 років 01 місяць 16 днів; рішенням про відмову в призначенні пенсії від 09.01.2024 за № 046050019123 орган Пенсійного фонду повідомив позивача про відсутність права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 станом на дату звернення, оскільки заявниця не досягла пенсійного віку; згідно пільгової довідки від 24.07.2023 № 359, яка видана ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», не підлягають зарахуванню періоди роботи: з 30.03.2004 по 24.03.2005, з 25.03.2010 по 29.06.2010 - оскільки право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 2 не підтверджено атестацією робочих місць за умовами праці - наказ № 319 від 30.03.1999 (чергова атестація), наказ № 553 від 25.03.2005 (чергова атестація), наказ № 1003 від 30.06.2010 (чергова атестація) “Про затвердження результатів атестації робочих місць за умовами праці”; Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” як спеціальний закон, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах з моменту набрання законної сили Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”; позивач станом на 11.10.2017 не досягла 50-річного віку (дату набуття чинності змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), відповідно, умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції від 11.10.2017 та на сьогодні) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VІІІ від 03.10.2017 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавалися. Окрім того, відповідач-1 посилається на свої дискреційні повноваження у спірних правовідносинах (а.с.46-48).
09.05.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача-2 (Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовної заяви позивачеві в повному обсязі посилаючись на те, що рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046050019123 від 09.01.2024 року відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст. 114 Закону № 1058-ІV (за Списком № 2), у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; згідно наявних документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж позивачки становить 34 роки 07 місяців 03 дні, пільговий стаж по Списку № 2 становить 14 років 01 місяць 16 днів; до пільгового стажу роботи не зараховано період роботи з 30.03.2004 по 24.03.2005, з 25.03.2010 по 29.06.2010 за Списком 2 відповідно до пільгової довідки від 24.07.2023р. №359, виданої ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки відсутні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці; жодних рішень щодо неконституційності ст. 114 Закону №1058-VII Конституційним Судом України не приймалось, відтак, призначення пенсії за віком на пільгових умовах здійснюється згідно чинної статті 114 Закону №1058-VII. Також, відповідач-2 вказує на свої дискреційні повноваження у спірних правовідносинах (а.с.63-68).
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою суду від 15.05.2024р. у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін в режимі відеоконференції було відмовлено (а.с.71-72).
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 30.05.2024р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
03.01.2024р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, до якої позивачем були додані, зокрема, трудова книжка, довідки про підтвердження пільгового стажу роботи та накази про атестацію робочих місць, що підтверджується копіями відповідної заяви, розписки повідомлення (а.с.27,28,58,58-зворот) та не заперечується учасниками справи.
Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046050019123 від 09.01.2024р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю необхідного пенсійного віку 55 років, при цьому, у рішенні зазначено про те, що до пільгового стажу не зараховано періоди з 30.03.2004 по 24.03.2005, з 25.03.2010 по 29.06.2010 за Списком №2 відповідно до пільгової довідки від 24.07.2023 №359, виданої ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», оскільки відсутні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці, що підтверджується змістом його копії (а.с.30,59).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії №046050019123 від 09.01.2024р., оформлене Повідомленням «Про направлення рішення» від 11.01.2024р. №0400- 010219-8/7329, у зв'язку з чим позивач просить захистити її порушені права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачеві з дня виникнення права на пенсію за віком за Списком №2, з 06 жовтня 2023 року, періоди роботи з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 03 січня 2024року, з урахуванням на день виникнення права на пенсію за віком за Списком №2, з 06 жовтня 2023року, періодів роботи з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з дня виникнення права на пенсію за віком за Списком №2, з 06 жовтня 2023 року, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та проводити позивачеві виплату пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з дня виникнення права, з 06 жовтня 2023 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, який був прийнятий на зміну положення Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Отже, оскільки і Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, і Закон України “Про пенсійне забезпечення” регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.
Згідно з п. “б” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали після 31 грудня 1970 року набували право на пенсію по досягненню 55 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення”. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в” - “е” та “ж” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Таким чином, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII”.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…”.
Відтак, з 23.01.2020р. в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 50 років за пунктом “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України” (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості” закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону”. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення ОСОБА_1 до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 - 03.01.2024, позивачці виповнилось 50 років 2 місяці 28 днів, що підтверджується копіями паспорта позивача та оспорюваного рішення від 09.01.2024р. (а.с.19,30,59).
При цьому, згідно копії оскаржуваного рішення пенсійного органу №046050019123 від 09.01.2024р. вбачається, що станом на 03.01.2024р. (звернення за призначенням пенсії) страховий стаж позивача складає 34 роки 7 місяців 3 дні, в тому числі пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 14 років 1 місяць 16 днів (а.с.30,59).
Тобто, на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивач досягла необхідного віку (50 років) та у неї наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії (34 роки, тобто більше 20 років).
За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача-2 №046050019123 від 09.01.2024р. про відмову у призначенні пенсії.
Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що набрала законної сили 03.11.2021р.
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду та Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , зокрема, у періоди з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. працювала на ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на посаді контролера продукції збагачення, яка була атестована за Списком №2, що підтверджується копіями трудової книжки позивача, пільгової довідки від 24.07.2023 №359, виданої ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», наказів про атестацію робочих місць та листа на продовження терміну дії наказу про атестацію робочих місць від 19.01.2004р., наявними у справі (а.с.21-26, 53 зворот - 57).
Вказані періоди не було зараховано відповідачем-2 до пільгового стажу позивача за Списком №2 при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, так як відсутні накази про результати атестації робочих місць за умовами праці, що підтверджується змістом копії рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії №046050019123 від 09.01.2024р. (а.с.30,59).
Разом з тим, зі змісту копії довідки від 24.07.2023 №359, виданої ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» вбачається, що вона містить всю інформацію необхідну для врахування спірних періодів роботи позивача до її пільгового стажу за Списком №2, в тому числі і зазначення наказів про атестацію робочого місця позивача у спірний період та листа на продовження дії наказу про атестацію, та наведена довідка відповідає вимогам п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (а.с.23,53 зворот - 54).
При цьому, доказів того, що посада контролера продукції збагачення, яку займала позивач у спірні періоди, не належить до Списку №2 та не дає позивачеві права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 матеріали справи не містять, а відповідачами суду не надано.
Окрім того, відповідно до п. 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 (далі - Порядок №442), атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Пунктом 6 Порядку №442 встановлено, що атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Згідно з п.10 Порядку № 442 результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків N 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Пунктом 4 Порядку № 442 передбачено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.08.2000 №205 затверджено Роз'яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці в окремих випадках, в якому зазначено, що в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв'язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об'єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог вищезазначеного Порядку.
При цьому, має бути затверджений наказом по підприємству за узгодженням з місцевою державною експертизою умов праці, головним державним санітарним лікарем, відповідно, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного, залізничного, повітряного транспорту, об'єктів, що мають особливий режим роботи, та з виборним органом профспілкової організації і уповноваженим трудового колективу підприємства з питань охорони праці план-графік проведення атестації цих робочих місць у повному обсязі при поліпшенні фінансово-економічного стану підприємства, але не пізніше як через рік, за рахунок фонду охорони праці або інших коштів підприємства.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Крім того, з аналізу зазначених вище правових норм слідує, що обов'язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов'язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
Так, Велика палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020р. сформулювала правовий висновок, згідно з яким, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Таким чином, позивач має право на зарахування періодів її роботи з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. контролером продукції збагачення до пільгового стажу за Списком №2, у зв'язку з чим, пенсійним органом протиправно не було зараховано наведені періоди роботи позивача до пільгового стажу за Списком №2.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішення пенсійним органом №046050019123 від 09.01.2024р. про відмову у призначенні пенсії, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р., постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20) та вищенаведених постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення №046050019123 від 09.01.2024р. про відмову у призначенні пенсії, суд приходить до висновку, що відповідач-2, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач-2, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 №046050019123 від 09.01.2024р. про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню з урахуванням повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також, підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачеві періоди роботи з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, починаючи з 06.10.2023р., враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачеві такої пенсії та незарахуванні спірних наведених періодів до пільгового стажу, а також і з урахуванням того, що судом встановлено, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивач досягла необхідного віку (50 років) та у неї наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії загальний (загальний страховий стаж позивача складає 34 роки 7 місяців 3 дні, в тому числі стаж роботи позивача на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 становить 14 років 1 місяць 16 днів) та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачеві періоди роботи з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, починаючи з 06.10.2023р., є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, зобов'язуючи саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, суд виходить з наступного.
Так, п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) встановлено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Тобто, за приписами п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 визначено, що електронна пенсійна справа повертається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з метою подальшого взяття такої особи на пенсійний облік та виплати їй пенсії.
З аналізу наведеної норми та застосувавши аналогію закону, вбачається, що електронна відмовна пенсійна справа позивача, після розгляду відповідачем-2 заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання позивача, тобто, у даному випадку, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За викладеного, суд приходить до висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (в розпорядженні якого перебуває як паперова так і електронна відмовна пенсійна справа позивача) має як обов'язок, так і фізичну можливість виконати зобов'язальну частину судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 03 січня 2024 року, з урахуванням на день виникнення права на пенсію за віком за Списком №2, з 06 жовтня 2023 року, періодів роботи з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки, за умови задоволення судом позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача-1 призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, такий спосіб захисту порушеного права позивача є зайвим.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №15465182 (код квитанції 3542-2490-6974-4892) від 26.03.2024р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 908 грн. 40 коп., виходячи із розрахунку: (1211,20 грн./4)*3 (а.с.16,81).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення №046050019123 від 09.01.2024р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №046050019123 від 09.01.2024р. про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 30.03.2004р. по 24.03.2005р., з 25.03.2010р. по 29.06.2010р. до пільгового стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, починаючи з 06.10.2023р.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) та Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29000, м. Хмельницький, вул. Г. Чекірди, буд.10; код ЄДРПОУ 21318350) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн. 40 коп. (дев'ятсот вісім грн. 40 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва