Справа № 279/2218/24
Провадження № 2/279/1061/24
31 травня 2024 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Хомутовською М.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №279/2218/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, зазначивши, що 30 грудня 2023 року о 20 годин 00 хвилин по вулиці Сосновського,44, міста Коростеня ОСОБА_2 вчинив дрібне хуліганство, внаслідок якого було пошкоджено належний йому на праві приватної власності автомобіль марки «Москвич» ИЖ, державний номер НОМЕР_1 , яким на той час керував його син ОСОБА_3 . Пошкодження автомобіля відбулося внаслідок хуліганських дій ОСОБА_2 , а саме: автомобіль марки «Москвич» ИЖ, державний номер НОМЕР_1 , знаходився біля будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , вийшов із під'їзду вказаного будинкута наніс декілька ударів ногою у дверцята автомобіля, а потім вдарив по лобовому склу автомобіля і розбив це скло. Відповідно до постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13.02.24 № 279/545/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні дрібного хуліганства, притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 119 грн. З огляду на пошкодження транспортного засобу, він позбавлений можливості використовувати належний йому автомобіль без проведення відновлюваних робіт. Просить стягнути з відповідача 4000,00 грн. матеріальної шкоди. Крім того, пошкодження автомобіля негативно вплинули на його психологічний стан, що спричинили душевні страждання у зв'язку з пошкодженням майна, що належить йому на праві приватної власності, фактично порушили нормальний ритм мого життя і з врахуванням тієї обставини, що у зв'язку з відсутністю обігових коштів, він позбавлений можливості провести повний ремонт та належним чином використовувати власний автомобіль на протязі тривалого часу, йому було завдано моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн., яку він просить також стягнути з відповідача.
Судовий розгляд проведено в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач про день розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення повідомлень за місцем проживання та розміщення оголошення на сайті судової влади, відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивач є власником автомобіля марки «Москвич» ИЖ, державний номер НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 30.12.2023 року о 20-00 год. за адресою: м.Коростень, вул.Сосновського, 44 вчинив дрібне хуліганство, а саме розбив лобове скло автомобіля марки "Москвич" гр. ОСОБА_3 , порушивши громадський порядок і спокій громадян, чим вчинив правопорушення, передбачене ст.173 КУпАП.
Постановою Коростенського міськрайонного суду від 13.02.2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 119 (сто дев'ятнадцять) гривень.
У силу положень ч.6 ст.82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.
При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи справу, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.
Отже наявність вини у діях ОСОБА_2 у вчиненні хуліганських дій та пошкодженні автомобіля у даному випадку встановлена і не підлягає доказуванню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1, 2 ст.5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами частини першої, пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч.1 п.1 ч.2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Таким чином, відповідно до змісту вказаних норм матеріального права, єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача. За зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе за одночасної наявності обов'язкових умов, якими є протиправна поведінка або бездіяльність, наявність дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діяннями та заподіянням такої шкоди, вина.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Необхідним є доведення, що саме протиправна поведінка є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи,- наслідком такої протиправної поведінки.
За змістом вищезазначеної ст. 1166 Цивільного кодексу України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Як роз'яснено у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Позивач заявляючи вимогу про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 4000,00 грн. не надав суду жодного доказу (звіт про оцінку вартості збитків) в обгрунтування саме цієї суми відшкодування, не зазначив, що саме вхоить в зазначену суму (вартість лобовога скла, вартість заміни лобового скла, тощо).
Клопотань щодо призначення експертизи для встановлення вартості заподіяної матеріальної шкоди позивачем заявлено не було.
Таким чином, суд позбавлений модливості встановити розмір матеріального збитку, який був заподіяний неправомірними діями відповідача, а тому позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною третьої цієї статті моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною четвертою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4, обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов'язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Подібний висновок наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 61/8496/15-ц, провадження №14-154цс19.
Як зазначено у пункті 53 постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі №821/1841/17, практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на те, що судом достовірно встановлено, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 було пошкоджено майно позивача, суд врахував обставини справи, характер та обсяг страждань, що унаслідок неправомірни дій відповідача та їх наслідків у позивача змінився та був порушений нормальний спосіб життя, а відтак виходячи із засад розумності і справедливості, а також усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для частково задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України понесені судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача. Керуючись ст.ст. 4, 12, 19, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 279, 354, 355 ЦПКУкраїни, ст.ст.22, 23, 386, 1166, 1167 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) гривень моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя Недашківська Л.А.
копія згідно з оригіналом