154/1922/24
1-кп/154/467/24
31 травня 2024 року Володимир-Волинський міський суд Волинської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченої - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 12024030510000182 від 17.02.2024 стосовно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Гогагорськ, Чечено-Інгушської області Російської Федерації, яка зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянки України, із вищою освітою, працюючої педагогом спеціальної школи АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
- яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України,
В кінці липня 2023 року (точної дати не встановлено) у невставленому місці, у ОСОБА_4 , якій було достовірно відомо, що Указами Президента України введено та неодноразово продовжено строк дії воєнного стану в Україні, у зв'язку з чим в Україні діють обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, виник злочинний умисел, пов'язаний із організацією незаконного переправлення військовозобов'язаних чоловіків через державний кордон України, шляхом надання порад, вказівок та усуненням перешкод.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено військовий стан на всій території України з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому Указами Президента України неодноразово продовжувався, востаннє 05.02.2024 строком на 90 діб.
Відповідно до пункту 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 (далі - Указ) передбачено, що окрім іншого у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватись конституційні права й свободи людини та громадянина, передбачені ст.ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Відповідно до Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Відповідно до Указу Президента №255/2023 від 01.05.2023 продовжено загальну мобілізацію на 90 діб.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХІІ від 06.12.1991, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Тобто, в Україні діє особливий період.
А тому, у зв'язку із введенням воєнного стану з 05 год 30 хв 24.02.2022 право на виїзд з України, а також перетин державного кордону України, громадянами України без наявних законних підстав тимчасово обмежено.
Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 (далі - Правила), затверджено порядок і вичерпний перелік підстав, за яких громадяни України мають право на виїзд із України, а також перетин державного кордону у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану.
За змістом п. 2-6 Правил категорії осіб, яким дозволяється виїзд за межі України, також визначено ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», серед них: які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати.
Відтак, для перетинання державного кордону в період дії воєнного стану зазначені громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи, якими, зокрема, є свідоцтва про шлюб із особою з інвалідністю I чи II групи.
З врахуванням вказаного, продовжуючи реалізацію злочинного умислу, ОСОБА_4 , в кінці липня 2023 (точного часу не встановлено) перебуваючи за місцем проживання по АДРЕСА_1 , зателефонувала до військовозобов'язаного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та в ході розмови з останнім, демонструючи свою обізнаність щодо способу незаконного перетину державного кордону України в умовах воєнного стану, пообіцяла сприяти у пошуку одинокої жінки з інвалідністю І чи II групи, яка не має інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати та укладенні із нею фіктивного шлюбу для подальшого перетину ОСОБА_6 , державного кордону України.
В подальшому, на виконання свого злочинного умислу ОСОБА_4 , за невстановлених обставин, домовилась із ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не повідомляючи останню про свої дійсні наміри, яка особою з інвалідністю І групи про оформлення документів та укладання шлюбу з ОСОБА_6 .
Продовжуючи реалізацію злочинного умислу, ОСОБА_4 , в кінці січня 2024 року ( точної дати не встановлено), перебуваючи за місцем свого проживання, достовірно знаючи, що укладення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , є фіктивним, тобто таким, який спрямований на забезпечення можливості перетину ОСОБА_6 державного кордону України, повідомила останнього про необхідність приїзду 01.02.2024 до Київського відділу державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , для оформлення документів щодо укладання шлюбу.
Так, 01.02.2024, близько 09 год, ОСОБА_6 , на виконання вказівки ОСОБА_4 , прибув до Київського відділу державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , куди ОСОБА_4 , організувала прибуття ОСОБА_7 , для оформлення відповідних документів для подальшого укладання фіктивного шлюбу із ОСОБА_6 , про що останні за вказівкою ОСОБА_4 , подали заяви про державну реєстрацію шлюбу, форма якої встановлена наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 №52/5 «Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні» (додаток 7), зазначивши у них завідомо неправдиву інформацію про добровільне волевиявлення та взаємну згоду на вступ до шлюбу.
Після цього, за вказівкою ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , 01.02.2024, перебуваючи в приміщенні Київського відділу державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі наданих останніми даних отримали від працівника вказаної установи свідоцтво про шлюб між ними серії НОМЕР_1 від 01.02.2024, що надало ОСОБА_6 право на перетин державного кордону України, як особи, котрий є чоловіком дружини з інвалідністю І групи.
У подальшому, ОСОБА_6 , 16.02.2024 о 21 год. 20 хв., разом з ОСОБА_8 , котра є інвалідом І групи, намагався перетнути державний кордон України через пункт пропуску «Устилуг - Зосін», що по АДРЕСА_4 , в якості чоловіка, який супроводжує дружину з інвалідністю І групи, але був викритий працівниками ДПС України.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились в організації незаконного переправляння осіб через державний кордон України, керівництвом такими діями, сприяння їх вчиненню порадами, вказівками та усуненням перешкод, ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 332 КК України.
30 травня 2024 року між прокурором Володимирської окружної прокуратури ОСОБА_9 та обвинуваченою ОСОБА_4 , за участю захисника ОСОБА_5 , в порядку передбаченому ст. ст. 468, 469 та 472 КПК України, укладена угода про визнання винуватості.
Згідно з угодою ОСОБА_4 беззаперечно визнала себе винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України.
Також, сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_4 повинна понести за вчинене кримінальне правопорушення, а саме за ч.1 ст.332 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 3500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 59 500,00 грн. При визначенні покарання сторонами були враховані обставини провадження, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, яка позитивно характеризується за місцем проживання, працює, раніше не судима, а також наявність обставин, що пом'якшують її покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, зокрема щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність судимостей.
Крім того, в угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені обвинуваченій.
Розглядаючи питання про затвердження угоди суд виходить з такого.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема затвердити угоду.
Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні зазначила, що при укладенні вказаної угоди дотримані вимоги і правила КПК та КК України, просила цю угоду затвердити і призначити обвинуваченій узгоджену в угоді міру покарання.
Обвинувачена ОСОБА_4 та її захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні також просили вказану угоду затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання та інші передбачені угодою заходи, при цьому ОСОБА_4 беззастережно визнала себе винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України, в обсязі обвинувачення, дала згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_4 визнала себе винуватою, згідно ст.12 КК України, є нетяжким злочином, від якого потерпілих нема.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому, судом з'ясовано, що ОСОБА_4 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватою, цілком розуміє свої права, визначені ст.474 ч.4 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ст.473 ч.2 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст.476 КПК України.
Враховуючи викладене, те, що умови угоди про визнання винуватості між прокурором Володимирської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченою ОСОБА_4 відповідають вимогам КПК України та КК України, суд дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження даної угоди та призначення ОСОБА_4 покарання, узгодженого сторонами угоди.
Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_4 кримінального правопорушення, обставини справи, обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, дані, що характеризують обвинувачену.
Вивченням особи обвинуваченої встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судима, позитивно характеризується за місцем проживання, офіційно працевлаштована.
Як обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 суд, відповідно до ч.1 ст.66 КК України, визнає її щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст.66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. На думку суду такими обставинами є відсутність тяжких наслідків, позитивна характеристика, відсутність у ОСОБА_4 судимостей.
Згідно ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Вищенаведені обставини та дані про особу обвинуваченої суд вважає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення і впливають на пом'якшення покарання, при цьому враховуючи наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченої, думку сторін угоди, суд вважає можливим при призначенні покарання обвинуваченій за ч.1 ст.332 КК України, застосувати вимоги ст. 69 КК України, призначивши обвинуваченій більш м'який вид основного покарання, не зазначений у санкції ч. 1 ст. 332 КК України, у виді штрафу в розмірі 3500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 59 500,00 грн.
Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_4 зазначене вище покарання суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченої, запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень, таким, що відповідатиме особі обвинуваченої, є справедливим і достатнім для досягнення, передбачених ч. 2 ст. 50 КК України меті покарання та відповідатиме принципу верховенства права, закріпленого ст. 8 КПК України.
Цивільний позов не заявлено, процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування не застосовувалися.
Керуючись ст.ст. 314, 373, 374, 475 КПК України, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 30 травня 2024 року між прокурором Володимирської окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченою ОСОБА_4 у кримінальному провадженні № 12024030510000182 від 17.02.2024.
ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України та призначити їй покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 3500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 59 500 (п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот) гривень.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Володимир-Волинський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Головуючий суддя ОСОБА_1