28 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/1661/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.
за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 (суддя Ліпинський О. В.)
і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024 (головуючий суддя Дармін М. О., судді Іванов О. Г., Чус О. В.)
у справі № 904/1661/23
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до 1) фізичної особи-підприємця Решотки Сергія Павловича і 2) фізичної особи-підприємця Забулаєва Олександра В'ячеславовича
про зобов'язання усунути перешкоди в користування земельною ділянкою,
(у судовому засіданні взяла участь представниця позивача - Русанова В. В.)
1. Учасниками цього спору є Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", позивач), фізична особа-підприємець Решотка Сергій Павлович (далі - ФОП Решотка С. П., відповідач-1) і фізична особа-підприємець Забулаєв Олександр В'ячеславович (далі - ФОП Забулаєв О. В., відповідач-2).
2. Позивач звернувся з цим позовом до суду та просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користування земельною ділянкою, яка належить АТ "Українська залізниця" на праві постійного користування, шляхом демонтажу самочинної забудови та звільнення самовільно захопленої земельної ділянки.
3. Суди першої та апеляційної інстанції не погодилися з доводами позивача та відмовили в задоволенні позовних вимог з підстав недоведення останнім розташування та чітких меж спірної земельної ділянки.
4. З урахування доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також судової практики, наведеної у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає висновки судів, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, передчасними, такими, що не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи, а також доводів та заперечень сторін, про що детально викладено далі у цій постанові.
Узагальнений виклад обставин справи, установлених судами попередніх інстанцій
5. На підставі рішення Виконкому Криворізької міської ради народних депутатів від 13.10.1993 року № 453, Будівельно-монтажному поїзду № 639 видано державний акт на право постійного користування землею від 13.12.1993 (далі - Державний акт), відповідно до якого в постійне користування землекористувачу надано 2,32 га землі в межах згідно з планом земельної ділянки для розміщення виробничих приміщень БМП № 639 за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Ленінського Комсомолу, (нова назва - вул. Залізничників), 40. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 105.
6. На підставі рішення Виконкому Криворізької міської ради народних депутатів від 10.11.1993 № 501, до Державного акта на право постійного користування внесені зміни в землекористуванні, згідно з якими додатково надано ділянку площею 0,41 га та зазначено, що станом на 01.12.1993 загальна площа ділянки становить 2,73 га.
7. Наказом начальника Придніпровської залізниці від 16.09.2004 № 827/Н, з 01.01.2005 створено відособлений структурний підрозділ Криворізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління Державного підприємства Придніпровська залізниця, яке визнано правонаступником структурного підрозділу залізниці будівельно-монтажного поїзда № 639.
8. Наказом начальника Придніпровської залізниці від 01.12.2006 № 862/Н затверджено перелік відокремлених структурних підрозділів залізниці, до складу якого увійшов Відокремлений структурний підрозділ Криворізьке будівельно-монтажне експлуатаційне управління Державного підприємства Придніпровська залізниця.
9. У процесі реорганізації Державне підприємство "Придніпровська залізниця" увійшло до переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється АТ "Українська залізниця". Останнє є правонаступником усіх прав і обов'язків, у тому числі, Державного підприємства "Придніпровська залізниця".
10. У процесі проведення реорганізації територіальних управлінь, філію Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд АТ "Українська залізниця" разом із виробничим структурним підрозділом Криворізьке територіальне управління перейменовано та приєднано до філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд АК Українська залізниця.
11. Рішенням правління АТ "Українська залізниця" від 17.04.2023, затверджено зведений перелік земельних ділянок, право користування якими закріплено за філією Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд АТ "Українська залізниця", яке передається на баланс Регіональної філії Придніпровська залізниця АТ Укрзалізниця. Згідно із зазначеним переліком, останній передано на баланс право постійного користування земельними ділянками площею 2,3175 га та 0,4084 та за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Залізничників, 40, яке виникло на підставі Державного акта, кадастрові номери земельних ділянок відсутні.
12. Станом на час вирішення цього спору, земельні ділянки площею 2,3175 га та 0,4084 га за адресою: Дніпропетровська область, Довгинцівський район, вул. Залізничників, 40 перебувають в постійному користуванні АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" (позивач) згідно з Державним актом.
13. 02.04.2019 управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки площею 0,4084 га за адресою: вул. Залізничників, 40 у м. Кривий Ріг, яка перебуває в постійному користуванні позивач на підставі Державного акта.
14. Актом перевірки № 197-ДК/264/АП/09/01-19 встановлено, що в межах земельної ділянки знаходиться бетонне покриття площею 0,1349 га на якому розташовано МАФ, газорозподільний пункт та ємність для скрапленого газу. На земельній ділянці площею 0,1349 га здійснюється діяльність гр. ОСОБА_1 по заправці автомобілів.
15. За результатами виявленого порушення Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області видано гр. ОСОБА_1 припис про усунення порушення вимог земельного законодавства та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності.
16. Доказів в підтвердження виконання припису органу державного контролю за використанням та охороною земель, матеріали справи не містять.
17. 08.02.2023 Філією Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд АТ "Українська залізниця" проведено комісійне обстеження земельної ділянки 2,73 га, зокрема, обстежено частину земельної ділянки розміром 0,4084 га за адресою: Дніпропетровська область м. Кривий Ріг, вул. Залізничників, 40. За результатами обстеження встановлено, що на земельній ділянці самовільно влаштована автозаправна станція, яка складається з тимчасової будівлі, де розташовані касир та заправник, трьох заправних колонок (бензин, дизельне пальне, газ), ємності з газом, двох підземних ємностей з паливом, заасфальтованої площадки. Вивіски з назвою АЗС чи даними про власника заправної станції відсутні, на заправних колонках та на вивісці про вартість пального при в'їзді на автозаправку є логотип мережі автозаправних станцій "RLS", працівники АЗС надати документи відмовилися. Автозаправна станція функціонує, здійснюється господарська діяльність. Враховуючи викладене, актом зафіксовано факт самовільного зайняття невстановленою особою земельної ділянки розміром 0,3920 га та самовільного розташування (забудови) на цій ділянці автозаправної станції.
18. Згідно з наданих позивачем фотокопій фіскальних чеків від 11.08.2022 та 16.02.2023 продаж пального на АЗС Залізнична, за адресою: АДРЕСА_1, здійснює ФОП Забалуєв О. В. Відповідно до знімку сторінки сайту YOUCONTROL за Решоткою С. П. зареєстровано торгівельну марку ІНФОРМАЦІЯ_1.
19. Згідно зі знімків сторінки веб-сайту з адресою: rls.com.ua., яка містить зображення логотипу торгівельної марки, що зареєстрована за Решоткою С. П. , в мережу заправних станцій входить заправка, розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
20. АТ "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Решотки С. П. та ФОП Забалуєва О. В., за змістом якого просить суд зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, право постійного користування якою закріплено за АТ "Українська залізниця" на підставі Державного акта, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Довгинцівський район, місто Кривий Ріг, вулиця Залізничників (колишня назва Ленінського Комсомолу), 40, шляхом демонтажу забудови автомобільної заправної станції з підземними резервуарами дизельного палива та бензину, здійснених на цій земельній ділянці, звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її законному землекористувачу - АТ "Українська залізниця".
21. Заявлені вимоги мотивовано тим, що на земельній ділянці розміром 0,4084 га, за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Залізничників, 40, яка належить АТ "Українська залізниця" на праві постійного користування, позивачем зафіксовано факт самовільного зайняття частини ділянки розміром 0,3920 га та самовільного розташування (забудови) на цій ділянці автозаправної станції.
22. Позивач зазначає, що господарську діяльність з реалізації пального на автозаправній станції здійснює ФОП Забалуєв О. В., а засновником мережі заправних станцій "RLS", є ФОП Решотка С. П. З урахуванням наведеного позивач стверджує про самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,3920 га, що розташована по вул. Залізничників, 40 у місті Кривому Розі та знаходиться в постійному користуванні позивача, саме відповідачами.
Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень
23. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024, відмовлено в задоволенні позовних вимог.
24. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що позивач під час розгляду справи не довів точного місяця розташування, конфігурації та меж, земельної ділянки, захист прав щодо користування якою є предметом заявленого позову, а також, не визначив точне розташування, конфігурацію та межі самовільно зайнятої земельної ділянки, що виключає підстави для задоволення позову відповідно до визначеного ним предмета позову і сформульованих вимог.
Касаційна скарга
25. Не погодившись із прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд.
Узагальнені доводи касаційної скарги
26. Скаржник зазначає, що суди застосували положення статей 116, 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.08.2018 у справі №910/18461/17.
27. Вказує на те, що суди не з'ясували питання наявності дозвільної документації на МАФ, газорозподільний пункт та ємність для скрапленого газу, що розташовані на земельній ділянці за адресою: вул. Залізничників,40 у м. Кривий Ріг, яка перебуває у постійному користуванні позивача.
28. Вказує на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.09.2020 у справі № 921/388/19, від 27.08.2020 у справі № 916/372/18, від 13.08.2020 у справі № 917/1060/19 щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
29. Скаржник не погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою наявним у матеріалах справи доказам. Зокрема, з наданою оцінкою акту обстеження від 08.02.2023, який не прийнятий судом в якості доказу в підтвердження факту існування спірної забудови саме в межах земельної ділянки, яка надана позивачеві в постійне користування.
30. Зазначає про те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, питання визначення саме чіткого розміру площі самовільно зайнятої земельної ділянки не ставилося, внаслідок чого позивач не заявляв клопотання про призначення експертизи, а суд першої інстанції не ставив питання щодо призначення судової земельно-технічної експертизи з власної ініціативи.
31. Водночас, не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про призначення експертизи в справі. В цій частині посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.02.2021 року у справі 916/1709/19.
32. Окрім того, посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про неприйняття доказів зазначених в кримінальному провадженні №12020042050000132 від 03.07.2020, як таких що одержані з порушенням закону (ст. 77 ГПК України).
33. Вказує на те, що позивач повністю довів факт самовільного зайняття частини земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить останньому на праві постійного користування та самовільного розташування (забудови) на цій ділянці автозаправної станції, що судами попередніх інстанцій враховано не було.
Узагальнені доводи інших учасників справи
34. ФОП Забалуєв О. В. подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зазначає, що суди правильно встановили характер спірних правовідносин, надали правову оцінку поданим сторонам доказам й обґрунтовано виходили з того, що позивач не довів наявності самовільної забудови частини земельної ділянки, переданої йому в постійне користування. Вказує на безпідставність посилань в касаційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, оскільки позивач не обґрунтував невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанції висновкам суду касаційної інстанції. Просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Оцінка аргументів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій
35. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
36. Як уже було зазначено вище, звертаючись з цим позовом, АТ "Українська залізниця" посилалося на те, що на частині земельної ділянки площею 0,3920 га, яка входить до складу земельної ділянки 0,484 га та належить позивачеві на праві постійного користування на підставі Державного акта, самочинно побудована автозаправна станція, на якій здійснюють господарську діяльність відповідачі, земельна ділянка є самовільно зайнятою відповідачами.
37. За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюватися у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав".
38. Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").
39. За змістом статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
40. Як вже зазначалося в пункті 24 цієї постанови, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій питання наявності у позивача права постійного користування земельною ділянкою площею 2,73 га за адресою: м. Кривій Ріг, вул. Залізничників, 40 на підставі Державного акта спірним не визнавали, водночас наголосили, що позивач не довів точного місця розташування, конфігурацію та межі земельної ділянки, що належить йому на праві постійного користування, а також самовільно зайнятої земельної ділянки.
41. Верховний Суд вважає такі висновки судів передчасними та такими, що зроблені без урахування усіх істотних для цієї справи обставин, оскільки як убачається із наведених вище положень законодавства, самовільним зайняттям земельної ділянки, зокрема, є дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення компетентного органу про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Звідси, з урахуванням предмета і підстав заявленого у цій справі позову, у даному спорі судам належало в першу чергу перевірити з урахуванням визначених процесуальним законом стандартів доказування, чи має місце: (1) самовільне зайняття земельної ділянки; (2) якщо має, то чи надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що саме відповідачі здійснюють таке зайняття.
42. За положеннями ст. 73 ГПК України наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи встановлюються на підставі доказів. Доказами ж є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює відповідні обставини. Ці дані встановлюються такими засобами:
(1) письмовими, речовими і електронними доказами;
(2) висновками експертів;
(3) показаннями свідків.
43. Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
44. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
45. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 10.02.2021 у справі № 916/1709/19, на яку посилається скаржник, закріплений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі № 916/401/17).
46. Із встановлених судами обставин вбачається, що на підтвердження своїх позовних вимог щодо самовільного зайняття та використання відповідачами частини земельної ділянки, яка належить позивачеві на праві постійного користування на підставі Державного акта, розміром 0,3920 га, позивач долучив сам Державний акт; вказував на те, що на спірній земельній ділянці розташоване майно, яке перебуває на балансі структурного підрозділу позивача (сховище цивільної оборони № 14727), та безпосередньо біля якого самочинно побудована автозаправна станція без дозвільних документів; долучив акт комісійного обстеження земельної ділянки від 08.02.2023, акт Головного управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровської області від 02.04.2019 № 197-ДК/264/АП/09/01-19 перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки; долучив докази, які за доводами позивача, вказують на те, що самовільне зайняття, а також господарську діяльність на спірній земельній ділянці здійснюють відповідачі.
47. В свою чергу, місцевий господарський суд вказав, що відповідач-1 відзив на позовну заяву суду не подав. Водночас, відповідач-2 у відзиві на позовну заяву проти задоволення заявлених вимог заперечував з тих підстав, що:
- позивач не довів факт проведення за ним державної реєстрації права користування земельною ділянкою щодо звільнення якої заявлено цей позов;
- щодо спірної земельної ділянки не складалася технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) її меж в натурі (на місцевості), а отже, така ділянка не може вважатися сформованою як об'єкт цивільних прав;
- Державний акт не може бути прямим доказом права користування позивачем, оскільки беззаперечно не ідентифікує спірну земельну ділянку. Відсутні встановлені межі земельної ділянки в натурі із прив'язкою до місцевості, як це передбачено приписами п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр". Відтак відсутні підстави стверджувати про порушення прав позивача;
- ФОП Решотка С. П та ФОП Забалуєв О. В. не є належними відповідачами в даній справі, оскільки згідно з наданих у справу доказів, самовільне використання земельної ділянки за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Залізничників, 40, здійснюється гр. ОСОБА_1 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення зазначеного правопорушення;
- відсутні докази в підтвердження тверджень позивача щодо сплати земельного податку за спірну земельну ділянку.
48. З викладеного слідує, що заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-2 вказував на те, що Державний акт не є прямим доказом наявності у позивача права користування, а також не встановлює межі земельної ділянки в натурі на місцевості, та не підтверджує розташування не земельній ділянці об'єктів нерухомого майна позивача; акцентував увагу на тому, що до адміністративної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки було притягнуто іншу особу, а не відповідачів; не погоджувався з доводами позивача про сплату земельного податку за спірну земельну ділянку.
49. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
50. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
51. У відповідності до правової позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 10.02.2021 у справі № 916/1709/19 (на яку посилається скаржник), також у постановах, зокрема, від 24.09.2020 у справі № 921/388/19, від 27.08.2020 у справі № 916/372/18, від 13.08.2020 у справі № 917/1060/19, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
52. Верховний Суд при здійсненні правосуддя зобов'язаний враховувати власні правові висновки щодо застосування норм матеріального та дотримання норм процесуального права, адже в іншому випадку нівелюватиметься основне завдання Верховного Суду, як найвищої судової установи в Україні, яке полягає у досягненні мети сталості, єдності та стабільності судової практики.
53. З оскаржуваного рішення суду першої інстанції вбачається, що місцевий господарський суд зосередився на тому, що позивач не довів точного розташування, чітких меж земельної ділянки щодо якої заявлено позов. Апеляційний господарський суд, у свою чергу, не взяв до уваги долучені позивачем копії доказів кримінального провадження, вдався до цитування витягів із апеляційної скарги позивача, норм процесуального права, та в підсумку погодився із загальним висновком місцевого господарського суду про недоведення позивачем точного місця розташування, конфігурації та меж спірної земельної ділянки.
54. Однак, Верховний Суд вважає, що з викладеного слідує, що суди першої та апеляційної інстанцій здійснили правову оцінку долучених до матеріалів справи доказів виключно у контексті необхідності доведення позивачем меж та розташування земельної ділянки на якій, за його доводами розташоване самочинно побудоване майно. Водночас, суди не надали жодної оцінки доводам відповідачів (зокрема відповідача-2), якими обґрунтовані заперечення проти заявлених позовних вимог, а також не звернули уваги на наявність, або навпаки відсутність доказів, долучених відповідачами на спростування заявленого позову.
55. При цьому, в силу приписів процесуального закону, які знайшли своє відображення, зокрема, у наведених в пунктах 45, 51-52 цієї Постанови правових позиціях Верховного Суду, долучені позивачем до матеріалів справи докази мали би бути оцінені судом як окремо, так і у сукупності з іншими доказами, що надані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог. А також з урахуванням позиції відповідачів щодо заявлених позовних вимог та з наданням оцінки наявності, або навпаки відсутності доказів, якими відповідачі спростовують заявлені позовні вимоги.
56. Водночас, суди першої та апеляційної інстанції взагалі не звернули уваги на суть заперечень відповідача-2 проти заявлених позовних вимог, а також не перевірили та не надали правової оцінки наявності або відсутності будь-яких доказів, яким відповідачі (зокрема відповідача-2, оскільки тільки він заперечував проти задоволення позову) спростовували доводи позивача.
57. Верховний Суд акцентує увагу також на тому, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам відповідача-2, зокрема тому факту, що останній у відзиві на позовну заяву не спростовував доводи позивача щодо самовільного захоплення земельної ділянки площею 0,3920 га, а також не доводив, що розташована за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Залізничників, 40 автозаправна станція не є самочинним будівництвом, а лише вказував на дефекти долучених позивачем доказів на підтвердження його права користування землею на підставі Державного акта, розташування на земельній ділянці сховища № 14727, та щодо використання спірної земельної ділянки саме відповідачами. Відповідач-2 також не спростовував долучені позивачем акти обстеження земельної ділянки, а лише наголошував на тому, що з листа Криворізького районного відділення управління поліції від 17.10.2022 вбачається притягнення до відповідальності гр. ОСОБА_1 , а не відповідачів.
58. При цьому, як уже зазначалося, суди визнали Державний акт належним доказом на підтвердження наявності у позивача права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 2,73 га (яка складається з двох частин 0,4084 га та 2,3175 га), за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Залізничників, 40. Водночас не надали оцінки всім долученим позивачем до матеріалів справи доказам у їх сукупності на підтвердження його тверджень про те, що на частині вказаної земельної ділянки площею 0,3920 га (у складі земельної ділянки 0,4084 га) розташоване сховище № 14727, у безпосередній близькості до якого самочинно побудована автозаправна станція, без дозвільних документів, а вказана земельна ділянка є самовільно захопленою та використовується відповідачами у господарській діяльності.
59. Більше того, з оскаржуваних рішень не вбачається, що судами досліджено усі подані позивачем докази (пункт 46 цієї Постанови), в тому числі і щодо ведення відповідачами господарської діяльності на самовільно захопленій земельній ділянці, хоча, як вже вказувалося, відповідно до вимог ст. 86 ГПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
60. Апеляційний суд, зосередившись на долучених позивачем матеріалах кримінального провадження № 12020042050000132 від 03.07.2020, які за висновками апеляційного суду не можуть бути прийняті як докази, в свою чергу не надав оцінки іншим доказам, які долучені позивачем на підтвердження своїх доводів, а також, вдавшись до цитування витягів з апеляційної скарги, не перевірив законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції за правилами статті 269 ГПК України. Як наслідок, апеляційний господарський суд не здійснив розгляд справи по суті спору та, відповідно, не надав оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам учасників справи, чим не дотримався вимог статей 73-79, 86 ГПК України.
61. За наведеного, доводи касаційної скарги, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в частині допущеного судами порушення норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.
62. Водночас, невстановлення обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, унеможливлює перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, про які йдеться у пункті 26 цієї постанови, а тому такі доводи скаржника визнаються передчасними. Суд же касаційної інстанції, в силу імперативних положень статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно виправити вказані недоліки судових рішень.
63. Усі інші доводи касаційної скарги (1) підставою касаційного оскарження не обґрунтовані, (2) підставою відкриття касаційного провадження не слугували, (3) є передчасними, а тому Суд їх не аналізує і не надає їм оцінку.
64. Доводи відповідача-2, викладені у відзиві на касаційну скаргу, наведеного у цій постанові не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
65. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
66. У зв'язку з наведеним ухвалені у справі постанова суду апеляційної інстанції і рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, а отже їх не можна визнати законними і обґрунтованими.
67. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
68. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частин 3 статті 310 ГПК України касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції і рішення місцевого господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
69. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Судові витрати
70. Оскільки справа направляється на новий розгляд розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 у справі № 904/1661/23 скасувати.
3. Справу № 904/1661/23 направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил