про залишення позову без розгляду
25 квітня 2024 року Справа № 915/301/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Артьомові І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль", Каботажний спуск, 18, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 30083966)
електронна пошта: kanc_nach@ntec.mk.ua
до відповідача Фізичної особи-підприємця Потапенко Миколи Васильовича, АДРЕСА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Фізичної особи-підприємця Бакаржі Олександра Олександровича, АДРЕСА_2 (код РНОКПП НОМЕР_2 )
про стягнення коштів в сумі 225 041, 23 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Вірченко І.П.
від відповідача ФОП Потапенко М. В.: адвокат Павленко Н. М.
від відповідача ФОП Бакаржі О. О.: не з'явились
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» з позовною заявою, в якій просить суд:
1. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Потапенко Миколи Васильовича частини боргу, а саме основного боргу за теплову енергію в сумі 98 086, 49 грн.; інфляційних втрат в сумі 10 774, 30 грн.; 3 % річних в сумі - 3 653, 94 грн.; пеню в сумі 5, 88 грн. та 1 687, 81 грн. судового збору на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ».
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бакаржі Олександра Олександровича частини боргу, а саме основного боргу за теплову енергію в сумі 98 086, 49 грн.; інфляційних втрат в сумі 10 774, 31 грн.; 3 % річних в сумі - 3 653, 94 грн.; пеню в сумі 5, 88 грн. та 1 687, 81 грн. судового збору на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ».
Підставою позову позивачем зазначено, що нежитлове приміщення за адресою пр. Центральний, 71 А/5, м. Миколаїв відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.10.2023 належить на праві часткової власності відповідачам (спільна часткова власність, по 1/2 частині).
Посилаючись на Закон України "Про житлово-комунальні послуги", Закон України "Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку", позивач зазначив, що співвласники багатоквартирного будинку за адресою пр. Центральний, 71 А. м. Миколаїв, в т.ч. власники нежитлових приміщень (відповідачі) не звертались до позивача з обраною моделлю договірних відносин та не уклали відповідний договір, відтак в силу умов Правил № 830 договір (публічний договір приєднання) між позивачем та відповідачем вважається укладеним шляхом вчинення відповідачами дій, які свідчать про бажання укласти договір (факт отримання послуг).
Позивач зазначає, що в опалювальний період 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024 позивачем постачалась відповідача теплова енергія в гарячій воді з метою теплозабезпечення приміщень за адресою пр. Центральний, 71 А/5 в м. Миколаєві, проте відповідачами не виконуються зобов'язання за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії № 2923 від 01.11.2021, а саме зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленої теплової енергії до вказаних приміщень, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 196 172, 98 грн.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачам інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, а також пеню відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України, Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджаними постановою КМУ № 830 від 21.08.2019, Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 та умовами договору.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено судове засідання на 25.04.2024.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2024 відмовлено в задоволенні заяви відповідача Фізичної особи-підприємця Потапенка Миколи Васильовича про відвід судді (вх. № 4932/24 від 24.04.2024).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 5.02.2024 № 49/2024 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
В судовому засіданні 25.04.2024 судом відповідно до ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до з п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 зі справи Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до п. 1, 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.
Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 916/122/20, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 30.06.2020 у справі № 235/445/18.
Водночас наявність у фізичної особи статусу суб'єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими. Так, неодмінними ознаками господарської діяльності є сфера суспільного виробництва з метою задоволення не власних потреб виробника, а інших осіб, поєднання приватного інтересу, наприклад, в одержанні прибутку та публічних інтересів суспільства в особі широкого кола споживачів.
Аналогічна правова позиція викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 749/230/15-ц, № 904/1182/17, № 922/2972/17.
Якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об'єкта нерухомого майна, який має статус суб'єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб'єкт підприємницької діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 920/50/19, у постанові КГС Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 920/657/23.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з ФОП Потапенко М.В. та ФОП Бакаржі О.О. заборгованості за оплату поставленої теплової енергії до приміщень, що належать фізичним особам Потапенко М.В. та Бакаржі О.О. на праві часткової власності, а також стягнення з відповідачів інфляційних втрат, 3% річних та пені за порушення виконання грошового зобов'язання.
Підставою позову позивачем зазначено, що нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_3 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.10.2023 належить на праві часткової власності відповідачам (спільна часткова власність, по 1/2 частині).
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, номер інформаційної довідки 348789726 від 02.10.2023, нежитлове приміщення з реєстраційним номером майна 15694616, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , належить Бакаржі Олександру Олександровичу та Потапенку Миколі Васильовичу на праві приватної часткової власності.
Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_3 від 20.12.2005, видане суб'єкту підприємницької діяльності Потапенко М. В. , місце здійснення діяльності, зокрема, АДРЕСА_4 . Строк дії свідоцтва 01.01.2006-31.12.2006.
Матеріали справи не містять жодних доказів здійснення відповідачами господарської діяльності у нежитловому приміщенні за адресою АДРЕСА_3 в період 2021-2024 роки.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2024 судом встановлено позивачу строк у 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду доказів, а саме: доказів здіснення господарської діяльності відповідачами у нежитловому приміщенні за адресою АДРЕСА_3 в період 2021-2024 роки.
Ухвала суду від 25.03.2024 доставлена до електронного кабінету позивача 01.04.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Отже, строк для подання доказів становив з 02.04.2024 по 16.04.2024 (включно).
Станом на дату проведення судового засідання 25.04.2024 (розгляд справи по суті) позивачем не виконано вимог ухвали суду, причин неможливості виконання вимог суду не зазначено.
Суд наголошує, що наявність у фізичної особи статусу суб'єкта господарювання не означає, що усі правовідносини з її участю є господарськими. Відтак, неподання позивачем витребуваних судом доказів унеможливлює розгляд даної справи по суті, оскільки фактично суд позбавлений можливості перевірити належність даного спору до господарської юрисдикції. При цьому, зазначення позивачем фізичних осіб ОСОБА_3 та Бакаржі О. О. як фізичних осіб-підприємців у даному позові не є достатнім для тверджень про безумовне віднесення вказаного спору до господарського. Як вказано вище, критеріями розмежування цивільної ти господарської юрисдикції є суб'єктний склад учасників процесу, а також характер спірних правовідносин. Натомість, неподання витребуваних судом доказів унеможливлює встановлення судом характеру спору.
При цьому, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження у даній справі, що в подальшому унеможливлюватиме повторне звернення до суду із позовом (ст. 231 ГПК України), оскільки в спірному випадку неможливість встановлення факту здійснення / нездійснення ОСОБА_3 та Бакаржі О. О. господарської діяльності у спірному нежитловому приміщенні зумовлене саме невиконанням вимог ухвали суду щодо подання доказів (доказів здійснення відповідачами господарської діяльності або зазначення неможливості подання таких доказів), а не встановлення факту відсутності доказів використання цього приміщення у господарській діяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки невиконання позивачем своїх процесуальних обов'язків унеможливлює виконання судом вимог ГПК України щодо виконання завдань господарського судочинства.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що позивач самостійно на власний розсуд розпоряджається наданими йому процесуальним законом правами. Приписами ГПК України на учасників процесу покладено обов'язок добросовісного виконання учасниками справи своїх обов'язків, в тому числі покладених судом. Позивачу було забезпечено можливість реалізувати права та обов'язки без будь-яких перепон чи ускладнень. Вказана норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може подати витребувані докази, в силу ч. 3 ст. 80 ГПК України позивач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В свою чергу, судом також враховано, що залишення позову без розгляду не позбавляє позивача можливості реалізувати право на отримання судового захисту шляхом повторного звернення до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 226 ГПК України ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено.
Відповідно до ч. 4 ст. 226 ГПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Керуючись ст. 226, 233-235, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до відповідача Фізичної особи-підприємця Потапенко Миколи Васильовича, до відповідача Фізичної особи-підприємця Бакаржі Олександра Олександровича про стягнення коштів в сумі 225 041, 23 грн. залишити без розгляду.
2. Роз'яснити, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно (ч. 4 ст. 226 ГПК України).
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення (ст. 235 ГПК України) та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254-259 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 30.05.2024
Суддя Е. М. Олейняш