"31" травня 2024 р.,
м. Київ
Справа № 911/432/24
Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Національного комплексу «Експоцентр України» (03127, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 1, квартира 96, код ЄДРПОУ 21710384)
до Фізичної особи-підприємця Авшарова Олександра Георгійовича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості за договором про надання послуг №00/12 від 14.01.2020,
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Національного комплексу «Експоцентр України» до ФОП Авшарова Олександра Георгійовича про стягнення заборгованості за договором про надання послуг №00/12 від 14.01.2020.
Звертаючись до суду позивач просив стягнути з відповідача 32179,69 грн основного боргу за договором про надання послуг №00/12 від 14.01.2020, 2860,40 грн трьох процентів річних та 14080,53 грн інфляційних втрат.
Господарський суд ухвалою від 20.02.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов'язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.
Відтак, у зв'язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.
Позивач повідомляв суд, що 14.01.2020 між Національним комплексом «Експоцентр України» та ФОП Авшаровим Олександром Георгійовичем було укладено договір № 00/12, відповідно до умов якого Експоцентр надає експлуатаційні та інші послуги на відкритій площі 2 кв. м, за адресою: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, а споживач бере участь у витратах Експоцентру на виконання вказаних послуг пропорційно до займаної ним площі. Копію вказаного договору долучено до справи.
За твердженнями позивача відповідач сплатив борг, що виник внаслідок виконання позивачем своїх обов'язків, лише частково, тож на момент звернення до суду основний борг відповідача становив 32179,69 грн. Також позивач нарахував позивачу три відсотки річних та інфляційні втрати за кожним з виставлених рахунків за період з наступного дня після виставлення кожного з рахунків по 09.02.2024.
Суд акцентує увагу на тому, що статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За змістом положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З наданої до суду копії договору № 00/12 від 14.01.2020 судом встановлено, що між сторонами було узгоджено, що Експоцентр надає експлуатаційні та інші послуги на відкритій площі 2 кв. м, за адресою: проспект Академіка Глушкова, 1, а споживач (відповідач) бере участь у витратах Експоцентру на виконання вказаних послуг пропорційно до займаної ним площі.
До справи долучено копію додатку № 2 до договору № 00/12 від 14.01.2020 - акт передавання-приймання відкритої площі НК "Експоцентр України", відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв відкриту площу 2 кв. м 01.03.2020.
Позивач акцентував увагу на тому, що відповідно до п. 4.19 договору, сторони домовилися про те, що будуть здійснювати електронний документообіг для підтвердження господарських операцій, що виникають під час виконання цього Договору, з використанням системи «М.Е.Doc». Підтвердження цих господарських операцій здійснюється з використанням наступних документів, складених у електронній формі: рахунків, актів наданих послуг;
Згідно п. 4.25 договору, отриманий з використанням системи «М.Е.Doc» споживачем від Експоцентра електронний рахунок та/або акт вважається прийнятий споживачем і набирає чинності, у разі якщо протягом 5 (п'яти) робочих днів від його отримання або іншого, передбаченого договором строку, споживач не надіслав Експоцентру мотивованої відповіді від даного електронного документу. Мотивована відповідь від електронних документів надсилається споживачем через механізм відхилення електронного документа з обов'язковим наданням коментарів про обґрунтування причини такого відхилення.
У позові зазначено, що послуги за договором зі сторони позивача надані вчасно, якісно та в повному обсязі, що підтверджується Актами надання послуг № 63 від 31.01.2021, № 373 від 28.02.2021 року та № 609 від 31.03.2021.Відповідачем протягом п'яти робочих днів через механізм відхилення електронного документа не було надіслано позивачу мотивованої відповіді щодо актів наданих послуг. Враховуючи це суд приходить до висновку що наведені акти є прийняті відповідачем.
Позивач крім наведених актів долучив до позову копії виставлених рахунків за договором:
номер 6918 від 31.12.2020 на загальну суму 124,00 грн (експлуатаційні послуги за лютий 2021 року);
номер 159 від 31.01.2021 на загальну суму 13004,28 грн (відшкодування комунальних послуг за січень 2021 року);
номер 223 від 31.01.2021 на загальну суму 124,00 грн (експлуатаційні послуги за березень 2021 року);
номер 644 від 28.02.2021 на загальну суму 12634,43 грн (відшкодування комунальних послуг за лютий 2021 року);
номер 1353 від 31.03.2021 на загальну суму 6293,51 грн (відшкодування комунальних послуг за березень 2021 року).
Позивач вказав, що рахунок №159 від 31.01.2021 частково оплачений на суму 0,53 грн, тому неоплаченою залишилась сума 13003,75 грн за цим рахунком. Відомостей про оплату інших рахунків до справи не долучено.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд зазначає, що в силу положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відтак, суд констатує, що керуючись положеннями договору позивач надав обсяг послуг що відображені у наданих до справи актах, виставив відповідачу рахунки на надіслав наведені документи у електронному вигляді через узгоджену платформу обміну документами - систему «М.Е.Doc». Вбачається, що відповідачем не реалізовано механізм відмови від підписання актів чи рахунків, що закріплений у пункті 4.25 договору у п'ятиденний строк з моменту їх виставлення. Тож такі рахунки вважаються прийнятими споживачем.
Однак у справі відсутні докази оплати таких рахунків. Суд зазначає, що в силу п. 3.4 договору, оплату за експлуатаційні послуги споживач здійснює щомісячно до 20 числа поточного місяця за наступний місяць, за спожиті комунальні послуги, плату за обслуговування мереж та послуги по вивезенню сміття споживач здійснює щомісячно до 20 числа поточного місяця за попередній місяць на підставі кошторису договірної ціни та виписаних рахунків.
Таким чином, суд зазначає, що строк оплати кожного з виставлених рахунків настав у 2021 році.
За статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на те, що позивач надав до суду докази, які свідчать про надання ним комплексу послуг, які передбачені укладеним між сторонами договором, водночас у справі відсутні докази здійснення оплати таких послуг, відповідач жодним чином не заперечив факту укладення договору, отримання актів, рахунків та не довів перед судом, що ним все ж здійснювались оплати, про які позивач не повідомляв суд - позовна вимога про стягнення боргу за договором у розмірі, що відображений у актах та рахунках з урахуванням часткової оплати підлягає задоволенню.
Суд задовольняє позов в частині стягнення з відповідача основного боргу 32179,69 грн, що включає в себе оплату за рахунками № 6918 на суму 124,00 грн, № 159 на суму 13003,75 грн, № 223 на суму 124,00 грн, № 644 від 28.02.2021 на суму 12634,43 грн, № 1353 від 31.03.2021 на суму 6293,51 грн.
Переходячи до розгляду вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період з наступного дня після виставлення рахунку по 09.02.2024 суд вказує наступне.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіряючи періоди наявності заборгованості суд в першу чергу бере до уваги пункт п. 3.4 договору. У наведеному пункті сторони зокрема узгодили, що оплату за експлуатаційні послуги споживач здійснює щомісячно до 20 числа поточного місяця за наступний місяць
Таким чином рахунок № 6918 від 31.12.2020 на суму 124,00 грн за експлуатаційні послуги за лютий 2021 року мав бути оплачений до 20.01.2021, відповідно і заборгованість виникла з 21.01.2021. З приводу рахунку №223 від 31.01.2021 на суму 124,00 грн за експлуатаційні послуги за березень 2021 року, то згідно пункту 3.4 він повинен був бути оплаченим до 20.02.2021, а заборгованість за ним виникла 21.02.2021.
З огляду на це, суд констатує, що позивачем неправильно визначено період прострочення у який можуть бути нараховані інфляційні та відсотки річні.
Що стосується рахунків за комунальні послуги то за умовами того ж пункту 3.4 плата за ним має бути здійснена до 20 числа поточного місяця за попередній місяць на підставі кошторису договірної ціни та виписаних рахунків.
Тому рахунок № 159 від 31.01.2021 (комунальні послуги за січень 2021 року) мав бути оплачений до 20.02.2021, № 644 від 28.02.2021 (комунальні послуги за лютий 2021 року) - до 20.03.2021, а № 1353 від 31.03.2021 (комунальні послуги за березень 2021 року) - до 20.04.2021.
Тож здійснивши коригування початку заявлених періодів щодо кожного з рахунків, суд наводить підставні до стягнення періоди як:
з 21.01.2021 по 09.02.2024 на суму 124,00 грн;
з 21.02.2021 по 09.02.2024 на суму 124,00 грн;
з 21.02.2021 по 09.02.2024 на суму 13003,75 грн;
з 21.03.2021 по 09.02.2024 на суму 12634,43 грн;
з 21.04.2021 по 09.02.2024 на суму 6293,51 грн.
За розрахунками суду загальна сума трьох відсотків річних становить 2807,51 грн, а інфляційних втрат - 13524,67 грн, а відтак зазначені вимоги підлягають частковому задоволенню.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов'язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій.
Враховуючи те, що позов задоволено на 98,76%, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача частину судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 2990,45 грн.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Авшарова Олександра Георгійовича ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Національного комплексу «Експоцентр України» (03127, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 1, квартира 96, код ЄДРПОУ 21710384) 32179,69 грн основного боргу за договором про надання послуг № 00/12 від 14.01.2020, 2807,51 грн відсотків річних, 13524,67 грн інфляційних втрат та 2990,45 грн судового збору.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 31.05.2024.
Суддя А.Ф. Черногуз