ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2024Справа № 910/14578/23
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Головного управління ДПС у Миколаївській області (54001, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Лягіна, буд. 6; ідентифікаційний код: 44104027)
до 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17; ідентифікаційний код: 21708016)
2. Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856)
про зобов'язання вчинити дії
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
14.09.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Миколаївській області з вимогами до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про зобов'язання вчинити дії.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем безпідставно не було задоволено у повному обсязі заяву позивача про задоволення кредиторських вимог на суму 10273,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 (суддя ОСОБА_1) відмовлено у відкритті провадження у справі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 скасовано, справу №910/14578/23 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу (у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_1) справу №910/14578/23 передано на розгляд судді Спичаку О.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 позовну заяву Головного управління ДПС у Миколаївській області залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 19.03.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 суддею Спичаком О.М. відкрито провадження у справі №910/14578/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
12.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідачі заперечили проти задоволення позову, вказавши, що Фондом правомірно частково було задоволено надіслану позивачем заяву про задоволення кредиторських вимог.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 р. №612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 р. №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 р. до 17 грудня 2015 р. включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 р. №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 р. №230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та кредит», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 27 листопада 2017 року №5175 про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» строком на два роки до 17 грудня 2019 року включно.
На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 23 вересня 2019 року №2417 про продовження строків здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» строком на один рік з 18 грудня 2019 року до 17 грудня 2020 року включно.
Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 грудня 2022 року №1067 з 27 грудня 2022 року відкликаються повноваження ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», з 27 грудня 2022 року визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» здійснюються Фондом безпосередньо.
Державна податкова служба України в особі ГУ ДПС у Миколаївській області зверталось із заявою про визнання кредиторських вимог №336/5/14-29-13-03-06 від 31.05.2023 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 48756,69 грн.
До заяви про визнання кредиторських вимог було надано додатки, а саме розрахунок податкового боргу та розрахунок пені, в яких міститься інформація щодо виникнення нарахувань, зокрема:
1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості (18010100) у сумі 1224,66 грн. (основний платіж - 971,32 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 253,34 грн.).
2. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, Баштанський район (18010100) у сумі 24020,24 грн. (основний платіж - 23016,20 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 1004,04 грн.).
3. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (18010400) у сумі 19861,57 грн. (основний платіж - 18272,78 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 1588,79 грн.).
4. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, Баштанський район (18010400) у сумі 3491,20 грн. (основний платіж - 3491,20 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 0,00 грн.).
5. Земельний податок з юридичних осіб у сумі 159,02 грн. (основний платіж - 153,76 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 5,26 грн.).
У відповіді про результати розгляду заяви №083-49-534/23 від 01.09.2023 зазначено наступне: «Після затверджених змін кредиторські вимоги Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу - Головного управління ПС у Миколаївській області включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до сьомої черги на суму 38483,69 грн.
Відтак, залишок невизнаних кредиторських вимог ГУ ДПС у Миколаївській області складає: 10273,00 грн. (48756,49 - 38483,69).
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визнати грошові вимоги ДПС в особі ГУ ДПС у Миколаївській області у сумі 10273,00 грн. та включити зазначені вимоги до Реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачі вказали на те, що ними правомірно частково було задоволено надіслану позивачем заяву про задоволення кредиторських вимог.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відповідно до ст. 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Крім того, відповідно до п. 4 листа Міністерства юстиції України «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26.12.2008 №758-0-2-08-19, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
20.09.2023 року набрав чинності Закон України «Про правотворчу діяльність» від 24.08.2023 №3354-ІХ, відповідно до частини 3 статті 66 якого у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають: 1) норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України (крім випадку, визначеного частиною другою цієї статті); 2) норми, що містяться у нормативно-правових актах, що вступили в дію пізніше.
Відповідно до частини 4 статті 110 Цивільного кодексу України особливості ліквідації банків встановлюються законом про банки і банківську діяльність.
За частиною 2 статті 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність» особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до частини 8 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
З врахуванням наведеного у сукупності, вбачається, що норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними у регулюванні спірних правовідносин та мають пріоритет у застосуванні.
Відповідно до приписів ч. 1 - 2 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється:
1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;
2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);
2-1) накладення нових обтяжень чи обмежень на майно (активи) (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій);
3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;
4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі;
5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами;
6) заміна кредитора у зобов'язанні банку на договірній основі, крім випадків передачі всього або частини майна (активів) та всіх або частини зобов'язань приймаючому або перехідному банку.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку:
1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку;
2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;
4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;
5) відомості про фінансовий стан банку, боржників, які прострочили виконання зобов'язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком, а також про вимоги банку до таких боржників перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;
6) Фонд здійснює заходи із виконання плану врегулювання, що передбачає виведення банку з ринку у спосіб, передбачений пунктом 2 частини другої статті 39 цього Закону, та відчужує майно (активи) та зобов'язання відповідно до статті 40 цього Закону на користь приймаючого банку протягом 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Вчинення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна (активів) банку чи передачею його майна третім особам (крім приймаючого банку), допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;
7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається;
8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов'язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 541 цього Закону, та припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується. Зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується, здійснюється під час задоволення Фондом відповідної черги акцептованих вимог кредиторів, до якої віднесені вимоги такого кредитора, за заявою кредитора банку і в сумі, що не перевищує суму акцептованих вимог за заявою банку;
9) заміна кредитора у зобов'язанні банку не змінює черговості задоволення акцептованих вимог кредиторів, визначених статтею 52 цього Закону.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Отже, з викладеного вбачається, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку (ст. 36 Закону).
Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Відповідно до приписів п. 5-4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, які мають документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.
Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку в газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України», кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку, що передбачено ст. 45, 48, 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в черговості, що визначена ч. 1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до п. 2.6 глави 2 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05.07.2012 № 2 (надалі - Положення № 2) Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій(им) особі(ам) Фонду на ліквідацію банку з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до п. 2.9. глави 2 розділу V Положення № 2 Уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй Фондом повноважень ліквідатора) зобов'язана: скласти реєстр акцептованих вимог кредиторів після їх розгляду та проміжний ліквідаційний баланс станом на звітну дату, наступну за датою затвердження такого реєстру.
Відповідно до п. 4.1 глави 4 розділу V Положення № 2 Фонд або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) з дня початку процедури ліквідації банку приступає до інвентаризації активів і зобов'язань банку та оцінки майна (активів) неплатоспроможного банку з метою формування його ліквідаційної маси, а також складає реєстр акцептованих вимог кредиторів.
Відповідно до п. 4.20 - 4.28 глави 4 розділу V Положення № 2 Фонд в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів на підставі балансу банку, до якого включає вимоги кредиторів у національній валюті в розмірах, які існували на дату початку процедури ліквідації банку.
Вимога, заявлена в іноземній валюті, уключається до реєстру вимог у національній валюті в сумі, визначеній за офіційним курсом, установленим НБУ на дату початку процедури ліквідації банку. Вимоги кредиторів зі сплати процентів (відсотків) за кредитами, депозитами, за незавершеними розрахунковими операціями тощо переносяться на відповідний рахунок кредитора.
Фонд в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» відповідно до вимог частини другої статті 45 Закону.
Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» відповідно до вимог частини другої статті 45 Закону Фонд в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) здійснює такі заходи:
визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;
відхиляє вимоги в разі, якщо вони непідтверджені фактичними даними, що є в розпорядженні Фонду в особі відповідного структурного підрозділу Фонду або уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень), та в разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;
складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, установлених цим Положенням та актами Фонду.
Реєстр акцептованих вимог кредиторів підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.
Фонд або уповноважена особа на ліквідацію банку (у разі делегування їй відповідних повноважень) не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за винятком погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують здійснення процедури ліквідації.
Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в процедурі ліквідації не підлягають і вважаються погашеними.
Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів Фонд сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, сайті неплатоспроможного банку та у приміщенні такого банку в доступному для відвідувачів місці (уповноваженою особою Фонду у разі делегування їй відповідних повноважень).
Така інформація розміщується в узагальненому вигляді. Кредитори банку мають право отримати дану інформацію щодо себе після усної ідентифікації у банку безкоштовно.
Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебігу процедури ліквідації.
Процедури, що виникають в процесі виконання дій щодо визначення суми заборгованості кожному кредитору, віднесення вимог кредиторів до певної черги, відхилення вимог кредиторів у разі непідтвердження їх фактичними даними, складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, внесення змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів, а також порядок задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, врегульовано Положенням про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.08.2017 №3711, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2017 за № 1104/30972.
Відповідно до п. 5 розділу І Положення № 3711 кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Положення № 3711 кредиторські вимоги заявляються кредиторами банку, що ліквідується, виключно в письмовій формі шляхом:
направлення письмової заяви до Фонду або через відділення поштового зв'язку за адресою, вказаною в оголошенні про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду;
подання письмової заяви безпосередньо за місцезнаходженням банку/відокремленого підрозділу банку (відділення, філії, представництва).
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення №3711 акцептування обсягу кредиторських вимог здійснюється Фондом за поданням відповідального структурного підрозділу Фонду або уповноваженої особи Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) відповідно до вимог законодавства України та в порядку, визначеному у розділі ІІІ цього Положення.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Положення № 3711 визначення суми вимог кожного кредитора відбувається у такому порядку:
1) відповідальний структурний підрозділ Фонду або уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів на підставі поданих кредиторами заяв, первинних документів, що є в розпорядженні банку, та відповідно до даних балансу банку, до якого включає:
вимоги кредиторів у національній валюті в розмірі, який існував станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку;
вимоги кредиторів, заявлені в іноземній валюті, перераховані у національну валюту в сумі, визначеній за офіційним курсом, встановленим Національним банком України станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку;
2) якщо в наданій письмовій заяві кредитором не визначено обсяг (суму) кредиторських вимог до банку, такий обсяг (сума) визначається відповідальним структурним підрозділом Фонду або уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) на підставі первинних документів та залишків на рахунках такого кредитора станом на кінець дня, що передує дню початку процедури ліквідації Фондом банку. При цьому для визначення вимог такого кредитора не враховуються його вимоги у межах гарантованої Фондом суми відшкодування коштів за вкладами, які підлягають відшкодуванню Фондом;
3) з метою підтвердження обсягу (суми) кредиторських вимог кредитором також можуть надаватись копії правочинів (у тому числі договорів) або копії первинних документів (підписані сторонами акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові документи тощо), які є підставою підтвердження кредиторських вимог такого кредитора фактичними даними;
4) у разі якщо заявлені кредитором кредиторські вимоги не підтверджені фактичними даними, що є в розпорядженні банку, банк може додатково запросити у заявника кредиторських вимог копії первинних документів, що можуть бути підставою підтвердження кредиторських вимог такого кредитора.
У разі відмови заявника кредиторських вимог від надання копій первинних документів, які можуть бути підставою підтвердження кредиторських вимог, такі вимоги відхиляються, про що письмово повідомляється заявник кредиторських вимог.
Відповідно до п. 1 - 4 розділу IV Положення №3711 реєстр акцептованих вимог кредиторів банку, що ліквідується, складається за формою, наведеною у додатку 2 до цього Положення.
Реєстр акцептованих вимог кредиторів повинен містити відомості про кожного кредитора, розмір (суму) його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.
Внесення інформації до форми реєстру акцептованих вимог кредиторів здійснюється відповідно до наданої кредитором письмової заяви та додаткових документів, що підтверджують фактичні дані заявлених кредиторських вимог.
На підставі визнаних і включених до реєстру акцептованих вимог кредиторів визначається загальна сума вимог у межах кожної окремої черги, яка вноситься у відповідний рядок наприкінці реєстру акцептованих вимог кредиторів.
Відповідно до п. 1 розділу V Положення №3711 реєстр акцептованих вимог кредиторів подається уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) до Фонду для затвердження на пронумерованих, прошнурованих (прошитих) аркушах та засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) і відбитком печатки банку (у разі її використання).
Належним чином оформлений та підписаний реєстр акцептованих вимог кредиторів подається до структурного підрозділу Фонду, відповідального за перевірку даних реєстру, супровідним листом разом з такими документами:
пояснення до реєстру акцептованих вимог кредиторів;
копії документів, на підставі яких були донараховані в балансі суми внесених кредиторських вимог (у разі наявності донарахування);
копія оголошення про початок процедури ліквідації та про строк, протягом якого кредитори мали право заявити Фонду або уповноваженій особі Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) про свої вимоги до банку із зазначенням адреси для їх надсилання.
Після отримання реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідальний за перевірку даних реєстру структурний підрозділ Фонду перевіряє:
строки подачі заяв кредиторів, внесених до реєстру;
відповідність віднесення сум кредиторських вимог до черги згідно зі статтею 52 Закону;
відповідність оформлення реєстру акцептованих вимог кредиторів вимогам нормативно-правових актів та внутрішніх нормативних документів Фонду.
Порядок взаємодії структурних підрозділів Фонду при здійсненні перевірки даних наданого реєстру акцептованих вимог кредиторів та підтвердження відповідності визначених в такому реєстрі заявлених вимог кредиторів фактичним балансовим залишкам на рахунках кредиторів на дату прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з вирахуванням вимог вкладника у межах гарантованої Фондом суми відшкодування коштів за вкладами регламентується внутрішніми нормативними документами Фонду.
Доопрацювання реєстру акцептованих вимог кредиторів та повторне винесення його на затвердження виконавчою дирекцією Фонду здійснюється відповідальним структурним підрозділом Фонду або уповноваженою особою Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) протягом 10 робочих днів в межах строків, визначених статтею 49 Закону.
Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідальний структурний підрозділ Фонду забезпечує розміщення повідомлення про акцептування вимог кредиторів на офіційному сайті Фонду в мережі Інтернет, уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) забезпечує розміщення повідомлення про акцептування вимог кредиторів на офіційному сайті банку.
Інформація про акцептування вимог кредиторів розміщується на сайті банку, що ліквідується, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці.
Така інформація розміщується в узагальненому вигляді. Кредитори банку мають право отримати зазначену інформацію щодо себе після усної ідентифікації у банку безкоштовно.
Згідно пункту 1.3 статті 1 Податкового Кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Таким чином, нарахування та декларування податків і зборів проводиться банком в стадії ліквідації згідно з вимогами Податкового кодексу України, а питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу регулюються виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов'язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених Податкового кодексу України або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пп. 14.1.162 Податкового кодексу України).
Пунктом 129.1 Податкового кодексу України встановлено, що нарахування пені розпочинається, зокрема:
- при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов'язання у встановлених Податковим кодексом України випадках, не пов'язаних з проведенням перевірки, або при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов'язання, визначеного за результатами перевірки, починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов'язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні згідно із Податкового кодексу України (пп. 129.1.1 Податкового кодексу України);
- при нарахуванні суми грошового зобов'язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до ст. 50 Податкового кодексу України, - після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання (пп. 129.1.3 Податкового кодексу України);
- при виявленні контролюючим органом за результатами перевірки, зокрема, несвоєчасної сплати, несплати (неперерахування) податковим агентом утриманих (нарахованих) податків до або під час виплати оподатковуваного доходу на користь нерезидента або іншого платника податків - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податковим агентом суми податкового зобов'язання, визначеного Податковим кодексом України (пп. 129.1.4 Податкового кодексу України).
Оскільки для неплатоспроможних банків Податковий кодекс України не регулює питання погашення податкових зобов'язань, то відсутня складова для нарахування пені - останній день граничного строку сплати платником (неплатоспроможним банком) податкового зобов'язання.
Крім того, вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 Закону.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.
Також, згідно ч. 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України визначено граничний строк, після якого контролюючі органи не можуть вже визначати грошові зобов'язання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та / або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Податковий орган зобов'язаний враховувати приписи статті щодо граничних термінів визначення податкового зобов'язання і не вчиняти процедурних порушень.
Відповідно до ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).
У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов'язаних з декларуванням податкових зобов'язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.
З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов'язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов'язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.
Отже, при наданні заяв про задоволення кредиторських вимог, податковий орган зобов'язаний враховувати приписи чинного законодавства, з урахуванням специфіки неплатоспроможних банків, зокрема:
- норму пункту 1.3 статті 1 Податкового Кодексу України;
- норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що є спеціальним і пріоритетним для неплатоспроможних банків під час здійснення ліквідації;
- законодавчо визначений строк давності протягом якого контролюючий орган має право на стягнення податкового боргу з платників податків (ст. 102 Податкового кодексу України);
- уточнюючі податкові декларації на зменшення / збільшення податкового зобов'язання саме того звітного періоду за який вони подаються.
Як встановлено судом, Державна податкова служба України в особі ГУ ДПС у Миколаївській області зверталось із заявою про визнання кредиторських вимог №336/5/14-29-13-03-06 від 31.05.2023 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 48756,69 грн.
До заяви про визнання кредиторських вимог було надано додатки, а саме розрахунок податкового боргу та розрахунок пені, в яких міститься інформація щодо виникнення нарахувань, зокрема:
1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості (18010100) у сумі 1224,66 грн. (основний платіж - 971,32 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 253,34 грн.).
2. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, Баштанський район (18010100) у сумі 24020,24 грн. (основний платіж - 23016,20 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 1004,04 грн.).
3. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості (18010400) у сумі 19861,57 грн. (основний платіж - 18272,78 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 1588,79 грн.).
4. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, Баштанський район (18010400) у сумі 3491,20 грн. (основний платіж - 3491,20 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 0,00 грн.).
5. Земельний податок з юридичних осіб у сумі 159,02 грн. (основний платіж - 153,76 грн., штрафні санкції - 0,00 грн., пеня - 5,26 грн.).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача, що сума кредиторських вимог 10273,00 грн. (48756,69 - 38483,69) правомірно ним не визнана (відхилена), адже заявлена кредитором всупереч вищезазначеним нормам чинного законодавства, а саме: - пеня за несвоєчасну сплату податків 2851,43 грн.; суми, заявлені з порушенням строку давності, протягом якого контролюючі органи мали право заявити про свої вимоги - 982,43 грн. (за січень 2017 року); зменшення податкових зобов'язань звітного податкового періоду на підставі поданих уточнюючих декларацій - 6439,14 грн. (банком були подані уточнюючі податкові декларації від 27.12.2017, 01.06.2018, 29.08.2018, 21.12.2018, 08.10.2019 (2 декларації), 27.07.2020, 02.12.2020, 04.12.2020).
При цьому, відповіді на відзиви позивачем суду не надано, викладених відповідачами обставин не спростовано, власного контррозрахунку з урахуванням строків позовної давності не наведено.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак