вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" травня 2024 р. Справа№ 910/14933/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Козир Т.П.
Агрикової О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023
у справі №910/14933/23 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до ОСОБА_1
про стягнення 92 868,86 грн, -
У вересні 2023 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Комунальне підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шамборської Лідії Андріївни (далі - Підприємець) 92 868,86 грн, з яких: 63899,58 грн - основний борг, 4 595,34 грн - 3% річних, 24 372,94 грн - інфляційні втрати, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання теплової енергії №520896-03 від 30.04.2020 у частині повної та своєчасної оплати вартості спожитих послуг за період із серпня 2020 року по березень 2023 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/14933/23 у задоволенні позову Комунального підприємства відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з ненадання позивачем переконливих доказів, які б свідчили про виникнення у відповідача за період з серпня 2020 по грудень 2021 року (виходячи з наданого позивачем розрахунку) заборгованості саме в сумі 63 899,58 грн та недоведеності споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії на вказану суму.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Комунальне підприємство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не повністю з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи у зв'язку з цим висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Комунальне підприємство вказало, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що згідно корінців нарядів (на включення та виключення) теплова енергія постачалася протягом опалювальних сезонів до будинку за адресою: АДРЕСА_1, в якому знаходиться нежитлове приміщення (цокольного поверху), площею 138,00 кв.м, яке належить відповідачу;
- вказаний будинок обладнаний приладом обліку, що підтверджується актом прийняття теплового вузла обліку №2-8097 від 20.11.2017, відтак плата за постачання теплової енергії спочатку нараховується за весь будинок, а потім обчислюється відносно споживання саме відповідачем, виходячи з площі нежитлового приміщення;
- обсяг спожитих послуг підтверджується розрахунком основного боргу, актами приймання-передавання товарної продукції по особовому рахунку відповідача та обліковими картами (табуляграмами) по особистому рахунку відповідача;
- відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували б заявлений позивачем обсяг спожитих послуг та їх вартість, а тому, виходячи зі стандарту доказування, закріпленого у статті 79 ГПК України, подані Комунальним підприємством докази є більш вірогідними.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14933/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Комунального підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/14933/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
25.01.2024 матеріали справи №910/14933/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 апеляційну скаргу Комунального підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/14933/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
06.02.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/14933/23 та вирішено здійснювати розгляд скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено Підприємцю строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 04.03.2024.
Відповідач не скористалася правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу, хоча про відкриття апеляційного провадження у даній справі була повідомлена належним чином.
Разом із цим, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з нижчезазначеного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", Комунальне підприємство визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 Комунальному підприємству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює Комунальне підприємство
Відповідно до пункту 2.1 Статуту Комунального підприємства, підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з пунктом 2.2.1 цього Статуту, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства, позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у будинку за адресою: АДРЕСА_1.
30.04.2020 між Комунальним підприємством (далі за текстом договору - Теплопостачальна організація) та Підприємцем (далі за текстом договору - Абонент) укладено договір №520896-03 на постачання теплової енергії, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору).
Згідно з підпунктами 2.2.1. та 2.2.2. пункту 2.2. договору Теплопостачальна організація зобов'язалася постачати теплову енергію на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону в кількості та обсягах згідно з Додатком №1 до цього правочину, а також підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі на тепловому вводі будівлі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською державною адміністрацією (Додаток №2).
Підпунктами 2.3.1. та 2.3.2. пункту 2.3. договору передбачено обов'язок Абонента дотримуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до договору, не допускати їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також виконувати умов та порядку оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до договору.
Абонент зобов'язався у додатках №8 та №9 до договору зазначити всі об'єкти теплоспоживання, підключені до його теплових мереж (найменування, теплові навантаження, обсяги теплоспоживання, займана площа тощо) (підпункт 2.3.4. пункту 2.3. договору).
Згідно з пунктом 5.1. облік споживання Абонентом теплової енергії здійснюється згідно із Законом України "Про комерційний облік".
Відповідно до пункту 5.2. договору Абонент, що має вузол обліку теплової енергії, щомісячно надає Теплопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії в терміни, передбачені у Додатку №1 до договору.
Пунктом 5.3. договору визначено, у разі оснащення приміщення вузлом розподільного обліку, обсяг спожитої теплової енергії визначається за його показаннями відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі.
У разі відсутності відповідної методики, розподіл та визначення спожитих обсягів теплової енергії Абонентом здійснюється у відповідності до діючих нормативно-правових актів на момент проведення розрахунків.
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 15.04.2021. Керуючись статтею 631 ЦК України, сторони домовилися про те, що дія цього правочину поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (пункт 8.1. договору).
Пунктом 8.4. договору визначено, що він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Договір підписаний уповноваженим представником Комунального підприємства та Підприємцем, а також скріплений печатками вказаних осіб.
Окрім договору, між сторонами також підписано та скріплено печатками Додатки №1-№4, №7-№9.
У Додатку №1 сторонами погоджено, що Теплопостачальна організація відпускає Абоненту теплову енергію в гарячій воді в межах 28,20 Гкал/рік, орієнтовна вартість якої за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору, становить 51147,52 грн (разом із ПДВ)
Відповідно до пунктів 1, 2 Додатку №4 розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі. Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця або оформлює договір про заставу майна згідно із Законом України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.
Пунктом 3 Додатку №4 визначено, що Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період, акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки Абонент повертає в центр обслуговування клієнтів), акт виконаних робіт.
У Додатку №8 до договору Підприємець зазначив дані приміщення до якого надається опалення: нежитлове приміщення, площею 138 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1.
У Додатку №9 зазначено, що Підприємцю присвоєно особовий рахунок 520896-03, група обліку відсутня, теплове навантаження становить 0,0144 Гкал/год.
За твердженнями позивача, у період із серпня 2020 року по березень 2023 року ним здійснювалось постачання теплової енергії в нежитлові приміщення цокольного поверху №80 площею 138,00 кв.м, що розташовані в житловому будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії наявного у матеріалах справи свідоцтва серії НП №000037 від 18.08.2003 про право на нежитлові приміщення цокольного поверху №80, площею 138,00 кв.м, що розташовані в житловому будинку АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1.
Факт постачання теплової енергії в спірні нежитлові приміщення та її обсяг підтверджується:
1) актами приймання-передавання товарної продукції: за серпень 2020 року на суму 41079,64 грн, №9/2020-520896-03 за вересень 2020 року на суму 2 562,24 грн, №10/2020-520896-03 за жовтень 2020 року на суму 1 119,18 грн, №11/2020-520896-03 за листопад 2020 року на суму 3 108,92 грн, №12/2020-520896-03 за грудень 2020 року на суму 3 419,30 грн, №1/2021-520896-03 за січень 2021 року на суму 5 096,64 грн, №2/2021-520896-03 за лютий 2021 року на суму 5 482,82 грн, №3/2021-520896-03 за березень 2021 року на суму 4 110,82 грн, №4/20210-520896-03 за квітень 2021 року на суму 1 323,02 грн, №10/2021-520896-03 за жовтень 2021 року на суму 1 351,06 грн, №12/2021-520896-03 за грудень 2021 року на суму 370, 42 грн;
2) обліковими картками: за серпень 2020 року на суму 41 079, 64 грн, за вересень 2020 року на суму 2 562,24 грн, за жовтень 2020 року на суму 1 119,18 грн, за листопад 2020 року на суму 3 108, 92 грн, за грудень 2020 року на суму 3 419,30 за січень 2021 року на суму 5096,64 грн, за лютий 2021 року на суму 5 482,82 грн, за березень 2021 року на суму 4 110,82 грн, за квітень 2021 року на суму 1 323,00 грн, за жовтень 2021 року на суму 1 351,00 грн, за грудень 2021 року на суму 370,42 грн;
3) актами прийняття теплового вузла обліку до роботи: №2-8097, №4/10-564, №2/2-4/08-454, №2/02-4/07-1257,
4) відомостями спожитої теплової енергії: із 16.12.2019 по 20.01.2020, із 20.01.2020 по 17.02.2020, із 17.02.2020 по 18.03.2020, із 18.03.2020 по 14.04.2020, із 14.04.2020 по 23.10.2020, із 23.10.2020 по 17.12.2020, із 17.12.2020 по 19.01.2021, із 19.01.2021 по 18.02.2021, із 18.02.2021 по 23.03.2021, із 23.03.2021 по 20.04.2021.
Всі вище перелічені документи складені в односторонньому порядку виключно працівниками позивача. Доказів їх вручення або надіслання відповідачу матеріали справи не містять.
У зв'язку з несплатою Підприємцем вартості спожитих послуг з теплової енергії за договором на постачання теплової енергії №520896-03 від 30.04.2020, Комунальне підприємство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 63 899,58 грн основного боргу, 4 595,34 грн 3% річних, 24 372,94 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими, з огляду на таке.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.
За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (пункт 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про теплопостачання", частина 1 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Згідно з частинами 1-3 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим нормативно-правовим актом.
Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору дійшов правильного висновку, що такий за своєю правовою природою є договором енергопостачання, за яким, відповідно до статті 714 ЦК України, одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Таким чином, укладення Комунальним підприємством та Підприємцем договору №520896-03 від 03.04.2020 було спрямоване на надання останньому послуги теплової енергії та одночасного обов'язку по здійсненню їх оплати.
Звертаючись до апеляційного господарського суду, позивач вказував, що, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд дійшов неправильного висновку, що з матеріалів справи неможливо встановити, у яке саме нежитлове приміщення надавалися послуги з постачання теплової енергії.
Колегія суддів погоджується з вказаним доводами скаржника, з огляду на таке.
Згідно з підпунктом 2.3.4. пункту 2.3. договору Абонент зобов'язався у додатках №8 та №9 до договору зазначити всі об'єкти теплоспоживання, підключені до його теплових мереж (найменування, теплові навантаження, обсяги теплоспоживання, займана площа тощо).
Колегією суддів встановлено, що у Додатках №8 та №9 до договору Підприємець зазначив дані приміщення до якого надається опалення: нежитлове приміщення, площею 138 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1. Підприємцю присвоєно особовий рахунок НОМЕР_3, група обліку відсутня, теплове навантаження становить 0,0144 Гкал/год.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва серії НП №000037 від 18.08.2003 нежитлові приміщення цокольного поверху №80, площею 138 кв.м, що розташовані в житловому будинку АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належать ОСОБА_1 , право на яке 26.09.2003 Київським міським бюро технічної інвентаризації було зареєстровано за реєстровим №5259-П, записано у реєстрову книгу №58-П-76.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до відповіді №543676 від 15.04.2024, сформованою засобами ЄСІТС "Електронний суд", у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про зареєстроване за відповідачем право власності на вищезазначене нерухоме майно.
За змістом пунктів 1, 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.
Також, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18 вказано, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки, сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.
Отже, незважаючи на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем не зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, площею 138 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1, за наявності відповідного правовстановлювального документу та вчинення реєстраційного напису, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, про те що відповідач є власником вищезазначених нежитлових приміщень
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованими доводи апелянта про те, що послуги з постачання теплової енергії надавалися відповідачу до його нежитлових приміщень цокольного поверху №80, які розташовані, площею 138 кв.м, які розташовані по АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі Комунальне підприємство також вказувало, що місцевий господарський суд дійшов неправильного висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обсягу спожитої теплової енергії відповідачем у період із серпня 2020 року по березень 2023 року, а також вартості теплової енергії.
Згідно з пунктом 5.1. облік споживання Абонентом теплової енергії здійснюється згідно із Законом України "Про комерційний облік".
Відповідно до пункту 5.2. договору Абонент, що має вузол обліку теплової енергії, щомісячно надає Теплопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії в терміни, передбачені у Додатку №1 до договору.
Пунктом 5.3. договору визначено, у разі оснащення приміщення вузлом розподільного обліку, обсяг спожитої теплової енергії визначається за його показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі.
Показання приладів - розподілювачів теплової енергії можуть використовуватися при розподілі виключно за умови, що такими приладами оснащено не менше як 50% опалювальних приладів у будівлі (крім розташованих у приміщеннях (місцях загального користування багатоквартирних будинків) (пункт 5.4. договору).
Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що будинок по АДРЕСА_1 оснащений інженерною мережею з централізованого опалення. Нежитлові приміщення розташовані у житловому будинку за вказаною адресою мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення, у зв'язку з чим технічна можливість не поставлення теплової енергії відповідачу у позивача відсутня.
Відповідно до пункту 29 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі - Правила №1198) теплова енергія постачається безперервно.
Згідно з пунктом 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов'язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.
Пунктом 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 (далі - Правила №630), встановлено, що послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Також відповідно до пункту 40 Правил №1198 споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
З матеріалів справи вбачається, що нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів.
За період постачання теплової енергії при оформленні щомісячно рахунку-фактури постачальником застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом.
Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в ГКал, а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в облікових картках споживача за його обліковим записом №НОМЕР_3, копії яких надані позивачем.
Матеріалами справи підтверджено, що у спірний період позивач поставив відповідачу теплову енергію за вищевказаною адресою. Ці обставини підтверджуються, зокрема,
1) актами приймання-передавання товарної продукції: за серпень 2020 року на суму 41079,64 грн, №9/2020-520896-03 за вересень 2020 року на суму 2 562,24 грн, №10/2020-520896-03 за жовтень 2020 року на суму 1 119,18 грн, №11/2020-520896-03 за листопад 2020 року на суму 3 108,92 грн, №12/2020-520896-03 за грудень 2020 року на суму 3 419,30 грн, №1/2021-520896-03 за січень 2021 року на суму 5 096,64 грн, №2/2021-520896-03 за лютий 2021 року на суму 5 482,82 грн, №3/2021-520896-03 за березень 2021 року на суму 4 110,82 грн, №4/20210-520896-03 за квітень 2021 року на суму 1 323,02 грн, №10/2021-520896-03 за жовтень 2021 року на суму 1 351,06 грн, №12/2021-520896-03 за грудень 2021 року на суму 370, 42 грн;
2) обліковими картками: за серпень 2020 року на суму 41 079, 64 грн, за вересень 2020 року на суму 2 562,24 грн, за жовтень 2020 року на суму 1 119,18 грн, за листопад 2020 року на суму 3 108, 92 грн, за грудень 2020 року на суму 3 419,30 за січень 2021 року на суму 5096,64 грн, за лютий 2021 року на суму 5 482,82 грн, за березень 2021 року на суму 4 110,82 грн, за квітень 2021 року на суму 1 323,00 грн, за жовтень 2021 року на суму 1 351,00 грн, за грудень 2021 року на суму 370,42 грн;
3) актами прийняття теплового вузла обліку до роботи: №2-8097, №4/10-564, №2/2-4/08-454, №2/02-4/07-1257,
4) відомостями спожитої теплової енергії: із 16.12.2019 по 20.01.2020, із 20.01.2020 по 17.02.2020, із 17.02.2020 по 18.03.2020, із 18.03.2020 по 14.04.2020, із 14.04.2020 по 23.10.2020, із 23.10.2020 по 17.12.2020, із 17.12.2020 по 19.01.2021, із 19.01.2021 по 18.02.2021, із 18.02.2021 по 23.03.2021, із 23.03.2021 по 20.04.2021;
5) корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту тепло споживання (особовий рахунок абонента НОМЕР_1 ): №1338 від 23.10.2018 (включення), №550 від 05.04.2019 (відключення), №614 від 28.10.2019 (включення), №544 від 06.04.2020 (відключення), №560 від 19.10.2020 (включення), №1100 від 12.04.2021 (відключення), №560 від 26.10.2021 (включення).
Як вбачається з корінців нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, споживачем в них зазначено ДП "Укржитлосервіс", особистий рахунок - 520896.
Колегія суддів зауважує, що на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються, а тому споживачем в корінцях нарядів зазначається обслуговуюча організація, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою. Саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно ДП "Укржитлосервіс".
За таких обставин, позивачем доведено факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди, та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку.
При цьому судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, 12.07.2018 у справі №910/6654/17, 12.10.2018 у справі №910/30728/15 та 03.09.2020 у справі №910/17662/19).
Крім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять жодних доказів ані відключення будинку від мережі централізованого опалення, ані ненадання та/або неналежного надання послуг. Відповідні докази також не були подані відповідачем.
Також колегія суддів зауважує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених документів, які би підтверджували певний, який входить до предмета доказування, не усуває обов'язок відповідача заперечувати проти доводів позивача шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Отже, висновки суду першої інстанції з приводу відсутності належних доказів на підтвердження факту надання послуг до об'єкта нерухомого майна відповідача є необґрунтованими, оскільки вищезазначені документи містять посилання на особовий рахунок відповідача, який був присвоєний внаслідок укладення договору.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Споживач здійснює оплату за спожиту послугу щомісяця в порядку та строки, визначені договором (пункти 36 (38) Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України у редакціях від 21.08.2019 №830, від 08.09.2021 №1022).
У відповідності до підпунктів 2.3.1. та 2.3.2. пункту 2.3. договору передбачено обов'язок Абонента своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до договору.
Відповідно до пунктів 1, 2 Додатку №4 розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі. Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує Теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця або оформлює договір про заставу майна згідно із Законом України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.
Отже, строк виконання зобов'язання по сплаті спожитих послуг є таким, що настав.
Крім цього, колегією суддів враховано, що рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити спожиті послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №920/1343/21, від 27.03.2023 у справі №920/1343/21.
Отже, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати спожитих у період з серпня 2020 року по березень 2023 року послуг з постачання теплової енергії за договором №520896-03 від 30.04.2020 у розмірі 63 899,58 грн, строк оплати яких настав, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також, у зв'язку із несвоєчасною сплатою відповідачем вартості послуг з теплопостачання за договором, Комунальним підприємством нараховано до стягнення 4595,34 грн 3% річних та 24 372,94 грн інфляційних втрат за період з 01.08.2020 по 31.03.2023 згідно з наданим позивачем розрахунком.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та процентів за відповідний період, який також не заперечувався відповідачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 4 595,34 грн та інфляційні втрати в розмірі 24 372,94 грн.
Також колегією суддів враховано, що відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач припинила свою підприємницьку діяльність 10.10.2023.
Так, зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичних осіб-підприємців є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Враховуючи суб'єктний склад учасників даної справи, а також те, що спірні правовідносини виникли з господарського договору, тому колегія суддів дійшла висновку про те, що у зв'язку із втратою відповідачем статусу фізичної особи-підприємця її зобов'язання за вказаним кредитним договором не припинилися.
Аналогічна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.10.2019 жовтня 2019 року в справі № 127/23144/18.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, не повністю з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи у зв'язку з чим висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, апеляційна скарга Комунального підприємства підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/14933/23 скасуванню.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, за результатами розгляду справи, понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/14933/23 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2023 у справі №910/14933/23 скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" у повному обсязі.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) основну заборгованість у розмірі 63 899 (шістдесят три тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн 58 коп., інфляційні втрати у розмірі 24 372 (двадцять чотири тисячі триста сімдесят дві) грн 94 коп., 3% річних у розмірі 4 595 (чотири тисячі п'ятсот дев'яносто п'ять) грн 34 коп., 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.
5. Матеріали справи №910/14933/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Т.П. Козир
О.В. Агрикова